Новина:
Останнім часом соцмережі переповнили фото і відеоматеріали про те, як мусульмани Єгипту наповнюють пластикові пляшки продовольством і кидають їх у море з надією, що вони досягнуть берегів Гази.
Коментар:
Дивлячись на ці публікації серце мусульманина переповнюється суперечливими почуттями. З одного боку, ми радіємо тому, що Ісламська Умма жива і відповідає сказаному неї Пророком Мухаммадом ﷺ: «Приклад віруючих у їх любові один до одного, милосерді і співчутті подібний одному тілу: якщо страждає один орган, то усе тіло відгукується безсонням і жаром». (Аль-Бухарі №6011, Муслім №2586).
Мусульмани Єгипту в умовах репресивного правління Абдуль Фатаха ас-Сісі, яке забороняє будь-які акції протесту проти зрадницької блокади Сектора Газа з боку єгипетської влади, знаходять усі нові і нові шляхи підтримки свої братів і сестер у Палестині, виходячи із наявних можливостей.
З іншого боку, ця картина проявляє крайній ступінь зрадництва правителів мусульман, будь-то із числа арабів чи турків, які немов німі істукани відповіли ганебною байдужістю і бездіяльністю, незважаючи на наявність у їх арсеналі величезної кількості економічних, політичних, а найголовніше, військових можливостей, на які багата кожна країна в Ісламському світі.
Замість того, щоб простягнути руку допомоги своїм пригнобленим братам і сестрам у Палестині, вони віддали перевагу стати опорою ворогів цієї Умми, яка зв’язує і паралізує мусульман. Деякі із них відкрито у даному конфлікті зайняли бік «Ізраїля», інші, а саме Єгипет, фактично беруть співучасть з окупантом у блокаді сектору, будучи частиною геноциду. Знайшлись також такі правителі, які заявили, що стоять на боці мусульман Палестини, але за минулі ось вже майже два роки тільки і намагаються пожурити світову спільноту за те, що відбувається, і взивають до міжнародного закону і резолюцій ООН по Палестині.
Тут мені хотілось би звернути увагу на те, як відрізняється оцінка тієї чи іншої дії на захист мусульман, в залежності від того, хто є виконавцем цієї дії.
Так, наприклад, пляшка суміші, кинута звичайним мусульманином у море в надії, що вона досягне берегів Гази і хоча б трохи полегшить продовольчу блокаду, є вчинком, який безумовно, заслуговує на похвалу. Такий вчинок звичайного мусульманина є проявом богобоязливості і ісламського братства.
Подібно цьому, дуа за мусульман Гази, гроші, виділені на жертовну тварину в Ід аль-Адха з тим, щоб її зарізали саме у Палестині, а також зроблені звичайним мусульманином публікація чи репост у соціальних мережах із засудженням того, що коять вороги цієї Умми, поза сумнівів, для такої людини ляже на чашу благих діянь у день Страшного Суду.
Проте ці ж дії, зроблені правителем таких мусульманських країн як, наприклад, Єгипет, Йорданія, Пакистан чи Туреччина, а точніше обмеження тільки цими діями, будуть зрадництвом щодо Ісламу і мусульман.
Давайте порівняємо те, що відбувається, з банальним прикладом:
Уявіть собі ситуацію, коли на вулиці якийсь незнайомець почав бити вашого сусіда і на галас, який здійнявся, вийшли із сусідніх домів двоє.
Перший — це старезна немічна бабуся, яка почала волати і кликати на допомогу для того, щоб вони розняли тих, хто б’ються, а також почала взивати до богобоязливості і людяності нападника, щоб він припинив побиття.
Другий — це юнак атлетичної статури, який з молодості відвідує заняття по боротьбі. Один тільки його зовнішній вигляд дає зрозуміти, що він може без зайвих зусиль покласти край кровопролиттю, яке почалось.
Проте він не став застосовувати даровану йому Всевишнім Аллахом силу і вирішив теж обмежитись лише тим, щоб взивати до людяності нападника.
Хто із цих двох заслуговує на похвалу, а хто заслуговує на критику? Я думаю, відповідь очевидна.
Поза сумнівом, відповідальність, яка лежить на мусульманах цієї Умми, відрізняється в залежності від можливостей кожного конкретного мусульманина. Неможна порівнювати старого на краю могили з юнаком у повному розквіті сил. Так само як неможна порівнювати звичайного мусульманина з правителем мусульманської країни, армія якої є другою за чисельністю в НАТО.
Так, наприклад, правитель, армія якого є другою в НАТО на мітингу на підтримку Палестини, який зібрав сотні тисяч мусульман, немов старезна немічна старезна бабуся, на очах якої б’ють сусіда, заявляє буквально наступне:
«Головним винуватцем різанини, яка розгортається у Газі, є Захід»… «Ми сумуємо за кожним мирним жителем, але «Ізраїлю» до цього байдуже»….
Однозначно, подібні слова із вуст звичайного мусульманина є проявом ісламського братства і заслуговують на похвалу, проте, ці ж слова із вуст мусульманського правителя є не більше, аніж зрадництвом, заслуговуючим на засудження з боку мусульман.
На жаль, нерідко можна натрапити на ситуацію, коли у деяких мусульман засуджуюча риторика на адресу «Ізраїля» із вуст подібних мусульманських правителів викликає схвалення, у той час як ця риторика — це по суті порожні слова, абсолютно непорівнянні з можливостями, які дарував Всевишній Аллах цьому правителю для захисту інтересів Умми.
Всевишній Аллах говорить у Корані:
تَحْكُمُونَ كَيْفَ لَكُمْ مَا
«Що з вами? Як ви судите?» (37:154)
