Секуляризація учбової програми в ісламських країнах подібна корості, яка проявляється лише з часом

Статті
Друкарня

В останній час багато країн арабського світу переживають сильну кампанію впливу на учбові програми . Серед них — Туніс, Йорданія, Палестина, Марокко та Алжир, де змінення проводяться під приводом наукових розробок, що ідуть у ногу зі швидким розвитком пізнань.

Нема жодних сумнівів у тому, що наші учбові програми гостро потребують вдосконалення та розвитку, або навіть докорінного змінення, яке установило б погляд на навчання та нові освітянські програми та здійснило б передову революцію, яка сприяла формуванню мислителів та творчих особистостей, що відрізняються інтелектуальною перевагою, як і відкривало б двері для різноманітних здібностей та можливостей, які слугують цьому розвитку.

Проте небезпека полягає у тому, що нинішні змінення у першу чергу скеровані на секуляризацію учбових програм та їх віддалення від ісламської доктрини. На тлі війни проти «тероризму та екстремізму» питання учбових програм у наших арабських та мусульманських країнах не є внутрішньодержавним, яке розробляється вченими та мислителями всередині країни, а також контролюється своїми спеціалістами. Навпаки, сьогодні це питання носить глобальний характер, за ним слідкують західні країни, які винаходять різноманітні нові шляхи запровадження світськості , на кшталт конференцій «міжрелігійного діалогу», які зазвичай рекомендують внести змінення в учбову програму в ісламських країнах, щоб забезпечити зближення релігій, або на кшталт вимог різноманітних донорських міжнародних фондів, таких як МВФ та Всесвітній банк, про внесення в учбові програми деяких освітянських схем або виключення інших в обмін на гранти, кредити або зняття частини боргу з країн, які їх цікавлять. Або на кшталт євро-середземноморським переговорам та обговоренням, де Європа зобов’язує інші країни змінити учбову програму в обмін на гранти та партнерські стосунки, і тому подібне. А також цьому присвячені проведення різноманітних семінарів та міжнародних конференцій, які організуються різноманітними міжнародними організаціями, такими як БАДОР (Близькосхідне агентство ООН для допомоги палестинським біженцям та організації робіт), ЮНЕСКО та ЮНІСЕФ, які намагаються інтегрувати універсальні цінності «глобалізації» в учбові програми та закріпити ідеї , що закликають до нового світового порядку. І тут вони працюють у двох напрямках: один скерований на Близькосхідний регіон, другий — на країни середземноморського басейну.

Варто відзначити, що вимоги, що походять від крупних держав щодо внесення змінень схильні до впливу політичних подій по усьому світу і пов’язані, в основному, з міжнародною позицією у відношенні Ісламу. Чим більше підсилюється політичне усвідомлення на основі Ісламу в Уммі, тим сильніше стає тиск на освітянські програми та збільшується число кампаній та міжнародних рекомендацій по внесенню змінень та коректувань до учбових програм, виникає усе більше вимог по запровадженню прозахідних настроїв, політиці непровокування на джихад, а також заклики до мирного співіснування та нормалізації стосунків з єврейським утворенням, як і поширення культури терплячості, толерантності та прийняття інших . І усі вони слугують проекту «боротьби з тероризмом та екстремізмом»,як це відбулось в Іраку після вторгнення США, а також в Афганістані, де велась підсилена робота по перефороматуванню учбової програми к межах боротьби проти Ісламу з метою позбутися від ідей джихада проти Америки,або як були здійснені змінення в учбовій програмі у Саудівській Аравії після подій 11 вересня , де із програм були повністю видалені теми «дружба та непричетність» (аль-валя ва аль-бара) із предмета «таухід» (єдинобожжя),або змінення, які були внесені у програми навчання у Касабланці після низки вибухів Марокко, коли піднялась розмова про виключення слова «джихад» із усіх шкільних підручників. Так само відбувається і в ОАЕ, Кувейті та Ємені, де прем’єр-міністр відкрито заявив: «Нам необхідно внести змінення у наші освітянські учбові програми, перш ніж вони прийдуть до нас у перекладі із Америки. Ми і так є мусульманським народом, і у зменшенні дози релігійності особливої шкоди не буде»!

Із нещодавніх поправок, або, як їх назвав поет аль-Ахталь, «корости», стає очевидним, що вони почали вводитися услід за народними рухами у постреволюційних арабських країнах та Шамі, де вимоги про повне втілення Ісламу та вигнання колоніалізму стали іще сильнішими. Це обумовило необхідність протистояння зростаючому ісламському впливу, який є реальною загрозою для Заходу та його культури. Так, Йорданія взяла на себе ініціативу внесення цих поправок, зображаючи у книгах чоловіків з довгими бородами та жінок у довгому одязі в образі, що викликає огиду. Був повністю виключений урок по сурі «Аль-Лейль»(«Ніч»), який був замінений на іще один предмет по плаванню, як і були замінені предмети по Корану та хадісам на предмет по дитячим казкам, наприклад, про «Маленьку голубицю». У той же час відбулась відміна заучування аятів та хадісів по деяким предметам. Інший приклад: урок про біографію Ібн батути, де була видалена фраза про те, що він вивчав Коран та хадіси з раннього дитинства.

Таким же є і положення у Палестині, де із учбової програми було видалено багато коранічних аятів, що спонукають до битви з євреями, а також хадіси Пророка ﷺ, що закликають до джихаду та битви з невірними. А в Алжирі поправки міністра освіти Ібн Гібріта, великого франкофіла, викликали широку суперечку через його пропозиції на початку цього року виключити на початкових стадіях освіти алжирський діалект замість класичної арабської мови на додаток до поширення місцевими ЗМІ питання про те, що його міністерство вдалося до французьких експертів для консультацій відносно запропонованих реформ. Також була ввідна назва «Ізраїль» замість Палестини на картах у книгах по географії для першого класу, відносно яких міністерство прийняло рішення відкликати їх після скандалу, що піднявся навколо інциденту, під тим приводом, що це була друкарська помилка! А міністр освіти Тунісу нещодавно переглянув свою стратегію реформи освіти та запропонував зменшити кількість навчальних годин у предметах, пов’язаних з точними науками, таких як математика та фізика, щоб приділити більше учбових годин таким предметам, як музика і танці, у школах та інститутах, щоб учні відчували більше радощів, як і додав у книги для початкових класів тексти та ілюстрації непристойного змісту, що викликало хвилю обурення з боку батьків .

Спостерігаючи за цими паралельними «реформами освіти» у кожній із арабських країн, стає зрозумілим, що метою процесу «освітянських реформ», як стверджується ініціаторами, не є розробка учбової програми та підвищення інтелектуального та освітянського рівня студентів. Навпаки, це, скоріше, процес фундаментальних змінень понять, на яких будується учбовий предмет, де ставиться на меті змінення релігії, цінностей, історії та Шаріату. Це означає повне знищення ісламської ідентичності, оскільки проблема полягає не у заміні деяких термінів, які зачіпають почуття послідовників інших релігій або провокують їх, а у запровадженні всебічної освітянської програми з метою інтелектуального, культурного та когнітивного знищення поколінь, що не принесе ніякої користі ані у релігії, ані у науці.

Наші заяви щодо «змінення» учбових програм, що проводиться, зовсім не означають, що до цього вони в основі були правильними та виправданими, оскільки питання про секуляризацію учбових програм було частиною західних схем колоніалізму у часи падіння Османської держави та початку французької та англійської окупації країн Північної Африки, таких як Марокко, Алжир, Туніс та Єгипет, а пізніше — і американського військового та культурного колоніалізму. Це саме те, про що говорив чиновник французької освітянської системи у Марокко під час колоніального періоду Жорж Арді: «Торжество зброї не означає повної перемоги. Сила створює імперії, проте вона ніяк не гарантує стабільності та постійності. Голови схиляються перед гарматами, у той час як серця продовжують розпалювати полум’я ненависті та жадобу помсти . Необхідно схилити на свій бік душі після того, як були підкорені тіла . І хоча ця задача менш яскрава, аніж перша, проте вона так само важка і часто-густо потребує більше часу».

З того часу і були запущені у країнах мусульман планомірні кампанії по запровадженню світськості, прийнявши систему освіти за інструмент культурної боротьби, що руйнує фортецю Умми зсередини. Заклики сходознавства, євангелізації та вестернізації почали переповнювати учбові програми, а разом з ними відбувається і просунення ідеї відокремлення релігії від життя, пов’язуючи слово «наука» з цією ідеєю, що суперечить Ісламу . Величезною брехнею також було представлення слова «секуляризм» (на арабській мові «ільманія» — похідна від слова «ільм» — знання, наука) у прив’язці зі словами «знання» та «наука», хоча у словниках західних держав воно ніяким чином не несе в собі такого значення, навпаки, у них секуляризм — це комплексне уявлення про людину, Всесвіт та життя на Заході.

У ті часи єврейська окупація опиралась на призначення керівниками сфери освіти у школах Єгипту, Алжиру та Марокко іноземців — французів та англійців,— щоб безпосередньо контролювати процес освіти, а також вона опиралась на підготовку місцевих компетентних кадрів через їх навчання в Європі; пізніше їх стали розглядати як піонерів реформи системи освіти, реформи Мухаммада Алі-паші в Єгипті та відправлені ним студентські місії в Європу , в яких взяло участь 319 студентів. Яскравим прикладом серед них є Ріфааат-Тахтаві, автор книги «Вилучення чистого золота із стислого опису Парижу», яку він написав після свого повернення із Франції, давши високу оцінку французькому життю в усіх подробицях: від образу мислення до освіти та взаємостосунків між людьми. Неможна описати це положення більш точно, аніж це зробив лорд Кроумєр, говорячи про ідейні проникнення подібних місій: «Молоді люди, які отримують освіту в Англії та Європі, втрачають свої культурні та духовні зв’язки з їх батьківщиною, і у той же час вони не можуть належати до тієї країни, яка дала їм цю просвіту, а тому будуть вимушені балансувати , будучи розірваними посередині».

Мухаммад Алі-паша та його родина почали працювати над контролем громадянської освіти та маргіналізацією навчання в аль-Азхарі (і зменшення значущості цього університету), де головною метою цієї його політики було зробити Єгипет частиною Європи, як говорив його син Ісмаіл, який був переконаний у тому, що змінення можна досягти лише через вестернізацію освіти.

Таким чином була запущена ворожа кампанія по зміненню освітянських програм в ісламських землях. Серед них був і Туніс, підданий впливу групи інтелектуалів, які отримали освіту у французьких університетах та увібрали світську культуру Заходу. На чолі цієї групи стояв Бургіба президент Тунісу після отримання ним псевдонезалежності , — який вважався розпещеним сином Франції, натхненним , зокрема, Мустафою Кємалєм — руйнівником Османського Халіфату. Після вступу на посаду Бургіба навмисно проводив секуляризацію учбової програми під гаслом «модернізації освіти» та відмови від університету аз-Зайтуна як «традиційного інституту, який не представляє нічого, окрім традиційного навчання, зосередженого, в основному, на релігії» (як він про це говорив). Він перетворив університет аз-Зайтуна,що глибоко укорінився в історії мусульман, на простий факультет Шаріату та основі релігії — сучасний прототип, підпорядкований у своїй програмі, учбовому плані та педагогіці лінії державної влади для того, щоб виключити його із участі у політичному та культурному житті суспільства. Враховуючи, що традиційна (релігійна) інтелектуальна еліта, вихована в аз-Зайтуні, віддалена глибоким історичним простором від наукової революції, а реформи, що стосувались неї, не були скеровані на виробництво творчих розумів та виробничих професій, то це була усього лише спроба звести рахунки з ісламською та арабською культурою, яку Бургіба вже давно зневажав та бачив у ній причину відсталості у розвитку.

У Марокко та Алжирі французький колонізатор навмисно скерував свій удар по арабській мові, зайнявшись боротьбою з нею, як і зробив опору у навчанні, починаючи з початкових класів, на французьку мову. Ця французька політика змогла сформувати прошарок інтелігенції, відірваної та такої, що відмовилася від свого народу, злилася з європейською культурою, прийняла французьке громадянство та відчайдушно захищала французький спосіб життя, особливо з початком двадцятого сторіччя. І доки у їх руках були ключі змінення та реформ, вони побажали добитися глибокого та докорінного змінення, щоб воно залишило свої руйнівні наслідки у наступних поколіннях. Таким чином, робота над вестернізацією освіти є відправною крапкою та самоціллю як колонізаторів, так і прозахідної місцевої «еліти».

Церква у значній мірі курирувала сектор освіти у середземноморських районах. Так, адмірал Луі Анрі де Гєйдон (Louis HenrideGueydon) — французький губернатор Алжиру — видав у 1871р. накази членам французької місіонерської організації, сказавши: «Якщо ви постараєтесь схилити місцевих жителів через освіту та благодійність, то зробите велику послугу Франції. Продовжуйте вашу роботу з мудрістю, пильністю та обережністю. Я абсолютно підтримую вас, і ви можете повністю покладатись на нас в усьому».

Робота по секуляризації учбової програми у Сирії та Лівані також була досить зосередженою та сильною, тому що сходознавці-араби опирались на свій вплив, на політику в області освіти і особливо на те, що вони добре володіли арабською мовою. Вони взялись за викривлення світлої ісламської історії, перетворивши її на імперську жорстокість, як і зайнялись предметом (тематикою) арабської мови, поглибившись у переклад віршів та романів з французької мови, в яких розглядались західні поняття щастя та людського життя.

Тяжкість війни, яка обрушилася на освітянські програми, іще більше підсилилась зі вступом на землі Ісламу Америки. Одна за іншою відбулись кампанії, конференції, семінари, порядком денним яких була секуляризація учбових програм у мусульманському світі (особливо на Близькому Сході та у Перській затоці) під видом боротьби з «тероризмом» та видалення негативного образу Америки, єврейського утворення та західного світу у цілому. З цього приводу були зроблені вкрай ясні зауваження у Кемп-Девідській угоді, угоди в Осло та у Мадридській угоді. Так, у 1979р. в уставі організації «Іслам і Захід»,авторами якого були ЮНЕСКО під керівництвом лорда Карадона, з’явилась наступна стаття: «Автори підручників не повинні виносити судження про цінності ані явно, ані опосередковано. Як і не мають права вони пропонувати релігію у якості стандарту або мети».

Також пішли звіти, підготовлені американськими політичними експертами на кшталт американського стратегічного дослідницького центру «RAND» або Американсько -«ізраїльського» комітету по громадським зв’язкам «АІКГЗ» (AIPAC), які пропонують широкий спектр досліджень та рекомендацій, що представляються Агентству національної безпеки США, а звідти — безпосередньо президенту. По даним деяких таких досліджень, «цілями кампаній США у боротьбі з «тероризмом» може стать контроль над поколіннями на наступні десять років, що вважається тимчасовим засобом. Але поява наступних «нетерористичних» поколінь забезпечить змінення учбових програм початкової школи».

Таким чином, проект «секуляризації учбових програм» не є чимось новим. І акцент на науку у ньому ніколи не ставився у тій мірі, в якій він ставився на секуляризацію, що і послугувало причиною того, що багато арабських країн, згідно доповіді Державного департаменту США з питань освіти в арабському світі. займають низькі рейтинги по освіті в усьому світі . А тому метою усієї цієї уваги до програм навчання не є утворення наукової революції у землях Ісламу, а навпаки — поширення невігластва, відсталості та віддалення від Ісламу.

  1. І на завершення ми представимо найостанніші директиви щодо секуляризації учбових програм в арабському світі :
  2. Не повинно бути антизахідних поглядів та підбурювань до джихаду проти союзників Америки, євреїв та Заходу у цілому.
  3. Учбові програми повинні мати тенденцію до мирного співіснування та терплячості.
  4. Обертання в орбіті західної культури та просвіти.
  5. Повністю виключити ісламську просвіту та образ ісламської особистості.
  6. Програми повинні включати до себе ідеї нормалізації стосунків з єврейським утворенням через учбові предмети, а також виключити чинник спонукання на боротьбу проти нього.
  7. Учбова програма опирається на заучування матеріалу без творчої та інноваційної діяльності.
  8. Найбільш важлива причина вводу нових програм полягає у тому, що релігійна шаріатська освіта є головним ворогом для політики Америки та Заходу.

Але, незважаючи на усі ці міжнародні зусилля та глобальні змови проти політики освіти у мусульманському світі, які тривають вже протягом сторіччя, американці, французи та англійці так і не змогли добитися абсолютного успіху своїх колоніальних планів, як і не змогли охопити усі покоління та окрасити їх у свою західну культуру . Саме тому ми бачимо сьогодні, як Ісламська Умма скерувалась у бік відновлення ісламського образу життя шляхом встановлення Халіфату за методом пророцтва. Це відображає силу божественної доктрини у розумах та серцях людей, вказуючи на те, що відродження, якого бажає Умма, засновано головним чином на зміненні балансу сил у світі, а також на відновленні влади Ісламу. Мусульмани чудово розуміють ступінь того зла, до якого їх бажають підвести, а тому вони твердо ідуть до здійснення інтелектуальної ідеологічної революції, за якою відбудеться і індустріальна наукова революція. Мусульмани не покладаються на ці передбачені для них програми освіти, тому що вони — дітище Заходу, який не бажає мусульманам ані добра, ані успіху. На відміну від цих програм, Іслам залишиться у розумах мусульман, оскільки Книга Аллаха залишається у них в руках, і якщо вони будуть триматись за неї, то ніколи не зіб’ються.

Центральний інформаційний офіс Хізб ут-Тахрір
Насрін Бузафірі
20 Джумада аль-уля 1438р.х.
17.02.2017р.