Палестина
Хвала Аллаху, Господу світів, Який зобов’язав нас набувати знання та підніс рівень вчених одразу після пророків... Мир та благословення кращому із посланців Мухаммаду, який сказав:
يُوزَنُ يَوْمَ الْقِيَامَةِ مِدَادُ الْعُلَمَاءِ بِدَمِ الشُّهَدَاءِ
«Чорнила вчених судного дня будуть зважені подібно крові шахідів».
Іслам визначив освіту та набуття знань як оду із найперших потреб у житті і один із проявів розвитку певного народу. Мета освіти полягає у формуванні ісламських особистостей, у наданні суспільству знань та наук, достатніх для його ідейного підйому, щоб ми, як мусульмани, не відчували потреби в інших державах, окрім як у своїй Ісламській Державі. До того ж освіта — це метод збереження просвіти Умми та його поширення, що є одним із проявів її культури, порівнювальною базою з іншими общинами та системою її життя, яку вона втілює всередині себе та поширює серед інших общин.
Безперечно, нинішнє положення системи освіти в ісламському світі викликає лише сльози та біль у серці , тому що ця система впливає на наступне покоління наших синів та доньок ... Проблеми, які виникли у результаті втілення світської системи у країнах мусульман, взагалі-то, схожі, нехай навіть з деякими регіональними особливостями відповідних місцевим подіям, таким як революції, війни та конфлікти.
Першою та важливішою проблемою , з якою стикається освіта у наших країнах, є спадок, нав’язаний нам іще з колоніальної епохи. Більша частина систем освіти в ісламських землях побудована по західному аналогу, мета якого — зберегти поняття про важливість того, щоб здати екзамени та отримати диплом, замість того, щоб набути реальні знання, осмислити їх, дослідити, аналізувати та втілити у життя... Таким чином, метою такої системи освіти стала сама інформація, а не студент; диплом, а не корисні знання. Цей шаблон втілюється не випадковим, а систематичним, налагодженим образом і є одним із видів колоніалізму, його ідейних та просвітницьких нападок на ісламський світ. Освіта, яку отримують наші діти у школах та університетах, не базується на ісламські основі, тобто на ісламській акиді, а працює з явною ідеєю зробити із наших дітей прихильників світськості, що підносять та захищають демократію та всілякі свободи ... Як результат починає зміцнюватись націоналістичний та патріотичний зв’язок, що видавлює із них поняття ісламського зв’язку. Постійні змінення освітянських програм в Йорданії, Палестині, Саудівській Аравії, Тунісі та інших країнах мусульман є нічим іншим, як явним прикладом реалізації огидних кроків по віддаленню студентів від їх релігії та проблем Умми... До усіх цих проблем додається і те, що учбові плани стають більш жорсткими і не враховують потреб суспільства у спеціалізація студентів та студенток.
До числу причин, по яким і виникла криза у системі освіти, відносяться відсутність бачення того, яким повинен бути належний метод освіти, погана організованість самої системи та недбале відношення до її результатів. Також не налагоджений зв’язок між навчальними етапами. В основі цим повинна займатись держава. Саме держава несе відповідальність за освіту, за вдоволення усіх вимог освітнього процесу від шкіл, інститутів, університетів і т.д. Держава повинна надавати ресурси та засоби для якісної освіти, найбільш важливим із яких є компетентні спеціалісти та вчені ... Якщо ми придивимось до того,як функціонують школи в ісламських країнах, то побачимо явні упущення у забезпеченні їх функціональності в усіх районах, особливо у селах та віддалених місцях. Але навіть якщо десь і є забезпечення , то воно не відповідає нормативам, необхідним для підтримання достатнього рівня учбового процесу; не вистачає будівель, електроенергії, чистої води, вентиляції, опалення, учбових посібників та інвентарю. Шкільні класи не відповідають стандартам необхідної площі приміщень та освітлення, в них не вистачає парт та стільців, нема достатнього комфорту для того, щоб учні могли довгий час займатися уроками. Класи переповнені, і не лише у таких районах, як Сектор Газа, де етапів освіти усього три...
Сюди ж можна віднести Єгипет, у деяких школах якого в одному класі — по 120 учнів, або Ємен, де на одному уроці може сидіти від 90 до 120 учнів, або Пакистан — і це іще згідно офіційним даним,оприлюдненим ЮНЕСКО, — який із усіх країн південної Азії є лідером по платності учнів відносно викладачів, де на кожного третього викладача приходиться до 500 учнів, або Афганістан, в якому взагалі не вистачає викладацького складу у школах, а класи переповнені так, що навіть подекуди вводять учбовий процес у дві зміни , і кожна зміна триває декілька годин, не говорячи вже про те, що багато шкіл розташовано у таборах для біженців . Така же картина спостерігається у Судані, Марокко, Йорданії, Мавританії, Сомалі... Також і у Туреччині яка позиціонує себе розвиненою країною, система освіти страждає через нестачу ресурсів, бюджету та переповненості учнями. Так, наприклад, у східних районах Туреччини сидять по 50 учнів в одному класі. У Туреччині погано розподілені бібліотеки та лабораторії,а де вони є, то їх недостатньо відносно великої кількості студентів з їх попитом на літературу та наукові дослідження для розвитку їх мисленні та творчості... Не варто також забувати про загальний спад вивчення арабської мови, який приводить до зниження внутрішнього потенціалу та здатності мати самостійне бачення освіти . Якщо так піде і надалі, то не дивно буде скоро побачити систематичне віддалення студентів від освіти.
Що стосується неграмотності, то говорити про це можна дуже довго... Неграмотність практично була відсутні у часи Ісламської Держави, тому що навчання Корану та письму було обов’язковим, а книг та бібліотек будо предосить. У той же самий час в Європі кількість неграмотних досягала 95%. Сьогодні ж ситуація змінилась з точністю до навпаки, і тепер вже ми, мусульмани, страждаємо від неграмотності! І це — те, до чого привела політика освіти, прийнята правлячими режимами в ісламському світі, у першу чергу розроблена невірним колонізатором і по суті яка знищила мотивацію до навчання серед студентів і до викладання серед вчителів, не говорячи вже про високі витрати, які несуть батьки заради навчання дітей. Також не варто забувати про відсутність впевненості у завтрашньому дні через війни та нестабільність.
Згідно «Доповіді про освіту в арабському світі» (Arab Knowledge Reports) за 2014 рік, кількість неграмотних серед арабів досягло 51,8 мільйони осіб у 2012 році, починаючи від п’ятнадцятирічного віку і вище. Більша частина із цих людей припадає на жінок, а саме — 66%. Фонд ЮНІСЕФ при ООН у 2015 році заявив про те, що більше 12 млн. дітей у країнах Близького Сходу та Північної Африки не відвідують школи або перебувають на грані цього, 40% дітей Афганістану не вчаться у школах, 90% афганських жінок, які проживають на периферії країни, неграмотні. У доповіді говориться про те, що 24 млн. пакистанських дітей не мають освіти, а половина школярів у початкових класах не може читати та писати! Положення з освітою у Бангладеш взагалі жахливе через повальне шахрайство та крадіжки відповідей на екзаменаційні питання на усіх рівнях та етапах викладання.
Ця ж проблема зачепила і університети. Якщо ми подивимось на витрати на освіту на тлі капіталістичного принципу, згідно якого ці витрати лягають на родину студента, а не на державу, то ми знаходимо, що вища освіта є дорогою та обтяжливою для родинного бюджету, через що деякі молоді люди вимушені відмовитись від своїх надій на вступ до університету, тобто навіть якщо молода людина дуже обдарована , вона не має можливості нести такі витрати. Буває і так, що родина студента вимушена продавати свої землі, майно, позичати або іще сильніше працювати заради цього, як і буває, що сам студент працює, щоб мати можливість закінчити навчання, тому що його університет стягує з нього непомірні гроші за освіту, не говорячи вже про вартість книг, транспорту для пересування і т.д... У зв’язку з цим ми питаємо: хіба не є освіта однієї із потреб, яку Іслам поклав на державу, зобов’язавши її забезпечувати нею своїх громадян? Проте якою є сьогодні сума витрат на освіту, яку несе державний сектор? Загальновідомо, що ісламські землі багаті на матеріальні та людські ресурси, проте також відомо, що потенціал цих країн не належить їх населенню, а належить невірним колонізаторам, які грабують наші землі через агентурних правителів, які працюють на своїх хазяїв.
إِذْ تَبَرَّأَ الَّذِينَ اتُّبِعُوا مِنَ الَّذِينَ اتَّبَعُوا وَرَأَوُا الْعَذَابَ وَتَقَطَّعَتْ بِهِمُ الْأَسْبَابُ
«Коли ті, за ким слідували, зречуться тих, хто слідував за ними, і побачать муки, зв’язки між ними обірвуться» (2:166).
Зниження рівня витрат на сектор освіти є перепоною на шляху розвитку. У 2011 році, згідно статистиці, у 41 мусульманській країні на освіту виділялось усього лише 6% бюджету, у 21 країні — менше 3% від ВВП. Серед країн, які входять в Організацію економічної співпраці та розвитку (ОЕСР), Туреччина займає передостаннє місце у розподіленні засобів від національних прибутків на освіту. У 2015–2016 рр. Пакистан витратив на освіту усього лише 2,3% від ВВП! У той же самий час іудейська освіта, яка представляє , по суті, частину західного світу, нав’язаного нам на наших землях, витрачає 10% від ВВП на освіту, надає допомогу більшій частині своїх університетів і витрачає у середньому 1100 доларів США на одного студента у год. Статистичні дані, які приводяться агентством «Al Jazeera Net», показують, що арабські країни займають останнє місце у світі по відсотку витрат засобів із ВВП на наукові дослідження. Особливо це стосується Азії та Африки, де для цих цілей витрачається 0,1% та 0,5% від ВВП відповідно. Згідно рейтингу, який приводиться Шанхайським університетом Джао Тонг, у список 150 кращих академій світу увійшло 4 академії,які знаходяться на території іудейського утворення,і у той же самий час жоден арабський університет не числиться у цьому списку! У списку топ-500 кращих університетів світу мира числиться тільки лише один арабський «Університет імені короля Сауда», що зайняв 428 місце! У світовому рейтингу «QS pf» 2014–2015 рр. у списку 100 кращих університетів світу не числиться жоден університет із ісламського світу, у числі 400 кращих університетів числиться тільки лише 11. Данні щотижневого британського видання «Times Higher Education» за підсумками 2016 г. говорять про те, що у списку цих 400 кращих університетів тільки лише 10 — із мусульманських країн!
У більшості випадків не усі студенти отримують навіть свої стипендії , у т.ч. ті із них, хто вчиться у т.з. «кращих ВУЗах». Навіть там кількість стипендіатів строго обмежена, нібито це — привілей обраних! Це подавляє творчість студентів та обмежує їх внесок у розвиток науки, обмежує наукові дослідження . технічний прогрес та можливість написання книг, хоча, в основі, поле для подібної діяльності повинно бути відкрито для усіх як одне із їх прав у принципі ... Також ми бачимо, що бідні родини , які не мають можливості надати освіту усім своїм членам, віддають перевагу хлопцям над дівчатами , тому що хлопці у майбутньому будуть нести відповідальність за свої родини і будуть витрачати на них, із чого родини роблять висновок, що для хлопців мати освіту більш необхідно, аніж для дівчат... Ті ж, кому вдається отримати університетську освіту, у більшості випадків не можуть знайти собі гідної роботи з гідною зарплатнею, стикаються з дорожнечею життя, не відчувають безпеки та справедливого відношення до себе у своїх же країнах, тому що в університетах, науково-дослідницьких інститутах та інших робочих місцях переважають кумівство, кругова порука та тиранія. Додайте до цього згадане раніше слабке фінансування наукових досліджень, що врешті решт веде до повнішому розчаруванню серед випускників.
Звідси і тягнуться корені однієї із важливіших проблем, які відображають реальність Умми серед різноманітних ісламських народів та перешкоджають побудові їх кращого майбутнього: ми стоїмо перед проблемою «витоку мозків», тому що найбільш освічені та досвідчені спеціалісти емігрують у західні країни, через що Ісламська Умма втрачає свої ідейні, культурні, освітні та наукові сили ... Сотні тисяч студентів із ісламських земель , які навчаються на Заході (деякі із них отримують навіть докторську ступінь), не повертаються назад. Деякі дослідження, проведені ЛАД, ЮНЕСКО та Всесвітнім Банком, показали, що арабський світ заповнює собою третину усього «витоку мозків» із країн, що розвиваються, а Туреччина (як приклад області освіти у ряді мусульманських країн) займає одинадцяте місце серед держав з найбільшою кількістю студентів за кордоном. Іноземні інститути ведуть полювання за найбільш блискучими розумами Пакистану, витягуючи їх до себе через співпраці з приватними школами, звичайно ж для того, щоб у майбутньому використовувати цих випускників на благо західних держав, а не на благо Пакистану або решти ісламського світу.
Після усього цього ми питаємо: «Чому вони прогресують, а ми плентаємося у відсталості?». Притягують до себе наших вчених та пишаються ними, й той час як уряди мусульманських країн пишаються своїми правителями, ЗМІ, художниками та танцюристами, не приділяючи жодної уваги та турботи вченим та дослідникам, не надаючи їм жодної ваги та належного рівня! Ось так і відбувається «крадіжка мозків» мусульман, невірні країни стають сильніше, а ми слабшаємо!!!
На тлі усього цього якими ми уявляємо для себе умови, в яких повинні жити вчені-спеціалісти в наших країнах? Яким повинен бути їх рівень з точки зору статусу у суспільстві, захисту їх гідності, видачі відповідної зарплатні та надання відповідних умов праці?! Якщо освіта є однією із базових умов розвитку суспільства, то вчителі відповідно, є одним із важливіших стовпів цієї умови. Саме тому Іслам так сильно підвищив статус вчителів у суспільстві, їх працю та благородне закликання. Сказав Посланець Аллаха ﷺ:
إِنَّ اللَّهَ وَمَلَائِكَتَهُ وَأَهْلَ السَّمَوَاتِ وَالْأَرَضِينَ حَتَّى النَّمْلَةَ فِي جُحْرِهَا وَحَتَّى الْحُوتَ لَيُصَلُّونَ عَلَى مُعَلِّمِ النَّاسِ الْخَيْرَ
«Аллах, Його янголи, жителі небес та землі, навіть мураха у своїй норі та кит благословляють того, хто навчає людей благому».
Проте несправедливість та тиранія правителів ісламських земель, природно, не враховує потреби жодного мусульманина, у т.ч. — вчителів, яких Посланець Аллаха ﷺ назвав спадкоємцями пророків!.. У той час як капіталістичні держави, такі як Америка, Німеччина та Японія платять великі суми грошей вченим та спеціалістам, захищають їх положення, надають їм пільги та пошану, яких не бачать інші, ми спостерігаємо, як в ісламських землях, у тому числі — в арабському регіоні, вчителя отримують мінімальну платню та вимушені найматися на додаткову роботу, тому що їх зарплатні елементарно не вистачає на життя . На додаток до цього відсутність задовільних умов праці, які повинні відповідати характеру їх роботи та престижу викладача, тому що поганий зовнішній вид робочого кабінету однозначно негативно впливає на відношення до них з боку студентів та суспільства. Не забудьте також про політику призначення на посади некваліфікованих викладачів , які не володіють компетентними навичками, так що випускники шкіл іноді не можуть нормально читати, писати та рахувати, після чого мають великі проблеми при с пробі поступити до університету. У щорічній доповіді ЮНЕСКО з питань освіти у 2014 році говориться про те, що 43% дітей в арабських країнах не мають достатніх навичок по основним дисциплінам з причини слабкої підготовки викладацького складу, а також через погіршення статусу вчителя в очах суспільства, що відобразилось на його продуктивності ... і це не дивно, адже вчителі піддаються однозначним приниженням, коли вимушені вимагати задовольнити їх основні права, як це відбувається в Єгипті, Тунісі, Палестині, Єгипті, Йорданії і т.д...
Не забувайте також про абсолютно невідповідні методи та способи навчання, прийняті у мусульманських країнах, про відсутність в них гнучкості, різноманітності та життєвої сили, що веде до спаду мотивації та творчої здатності у студентів. Проблема полягає у тому, що освіта у нас побудована на принципі запам’ятовування та теоретичного навчання, щоб студент зосередився на запам’ятовуванні абстрактної інформації, що не має зв’язку з реальною дійсністю, або ж без того, щоб навчити студента аналітиці та мисленню, що веде його до небажання вчитися, і в решті решт він покидає учбовий заклад. ЮНІСЕФ вже заявила, що біля 12 млн. дітей на Близькому Сході не відвідують школи через зубожіння, статеву дискримінацію та насильство, але дана доповідь не враховує статистичних даних про дітей, які були вимушені покинути школи через війни в Іраку та Сирії , число яких перевищує 3 млн. осіб.
Усе це — проривні наслідки політики правлячих режимів у мусульманських країнах. Це не стосується тільки лише деяких із них, а навпаки, зачіпає їх усіх. Таким є підсумок, до якому прийшов невірний колонізатор, адже з того часу , як він зруйнував Османський Халіфат, він крок за кроком робить усе можливе, щоб підкорити собі землі мусульман, і захищає свої інтереси в них, щоб мати можливість і надалі безперешкодно грабувати багатства Умми. Інструментом для себе у цій справі колонізатор обрав агентурних правителів, які погодились стати рабами Заходу. Ці агенти почали неухильно виконувати накази своїх західних хазяїв: усе, що пов’язано з правлінням, економікою, освітою і т.д... А для того, щоб країни мусульман не вийшли з-під контролю , Захід почав обертати їх в економічне рабство, використовуючи міжнародний валютний фонд та Всесвітній банк, які, у свою чергу, прив’язані до колонізаторських держав, особливо — до Америки. Агентурні правителі почали вдаватись до позик у Всесвітнього банка, який, з одного боку, пропонував населенню гроші, які, згідно політиці Заходу, повинні бути витратитись дуже швидко, і, звичайно ж, на проекти, абсолютно некорисні для конкретної ісламської землі , а з іншого боку — робив мусульманські країни боржниками капіталістичних держав, що підпадають під повну залежність від них.
Ані агентурних правителів, ані хазяїв на Заході питання освіти не цікавить більше, аніж це необхідно для збереження їх інтересів та втілення їх планів та змов проти Ісламської Умми . Зрадницькі правителі прийняли політику світської освіти, капіталістичний підхід у питанні його фінансування та західні учбові програми, закликані до вестернизації наступних поколінь мусульман, як ми згадали про це раніше... В ісламські землі були, по суті, імпортовані західні моделі освіти або рішення деяких західних організацій у сфері освіти, які були скеровані , знов-таки, на секуляризацію освіти під приводом сприяння її розвитку! Прикладів тому багато: фінська модель в ОАЕ, сінгапурська, а потім і японська модель в Єгипті, американська модель у більшій частині арабських країн. Звичайно ж , ці експерименти зазнали поразки, тому що усі ці моделі освіти відштовхуються від ідеології капіталізму, яка втілюється західними державами, проте адже ця ідеологія зовсім суперечить ідеології Ісламу. Те ж саме стосується методології викладання у західних країнах, саме життя в яких відрізняється від нашого, а отож, їх методи елементарно не відповідають нашій реальності і тому не вдовольняють вимогам наших студентів та учбових закладів.
Усі ці проблеми та питання з освітою, зі станом самої науки, з вчителями, з їх статусом у суспільстві не вирішаться доти, доки не буде встановлена держава, яка бажає захищати їх, оберігати сферу освіти, розцінюючи її як один із важливіших державних інтересів. Нам потрібна держава, яка буде надавати можливість вчитися усім людям, у цілому, і кожному індивіду — зокрема, будь то чоловік або жінка, не очікуючи від них платні, тому що вважає це своїм обов’язком, і яка буде будувати свою політику освіти на основі ісламської акиди, і годі . Нам потрібна держава, яка поверне вчителю належний йому статус та положення серед людей... Нам потрібна держава, здатна повернути вчителям гідне життя, щоб вони, у свою чергу, змогли зробити свій внесок у науковий прогрес, іншаАллах. Нам потрібен Праведний Халіфат за методом пророцтва, очікуваний у найближчий час , за допомогою Аллаха.
О Аллах! Зміцни нас у втіленні Твоєї релігії, яку ти схвалив для нас! Допоможи нам встановити державу Ісламського Халіфату та зроби нас його свідками та воїнами!
Мусліма Шамій (Умму Сухєйб)
Член Центрального інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір
12 Джумада ас-сані 1438 р.х.
11.03.2017 р.
