Всевишній Аллах наділив людино розумом, таким чином виділивши її серед решти інших Своїх створінь. Потім Всевишній наказав їй використовувати цей розум для міркування над Всесвітом та над усім, що у ньому, щоб прийти до пізнання Його існування, до поклоніння та підкорення лише Йому Одному:
أَفَلَا يَنظُرُونَ إِلَى ٱلۡإِبِلِ كَيۡفَ خُلِقَتۡ ١٧ وَإِلَى ٱلسَّمَآءِ كَيۡفَ رُفِعَتۡ ١٨ وَإِلَى ٱلۡجِبَالِ كَيۡفَ نُصِبَتۡ ١٩ وَإِلَى ٱلۡأَرۡضِ كَيۡفَ سُطِحَتۡ
«Невже вони не бачать, як створені верблюди, як піднесено небо, як поставлені гори, як розпростерта земля?» (88:17–20).
Тому людина не повинна проявляти недбалість у відношенні розуму. Вона повинна використовувати його для пізнання свого Господа, досягти розуміння того, що лише Він Один гідний поклоніння і що немає у Нього співтовариша, віддатись Його волі та керуватись Його законами. Усе це необхідно для того, щоб не збитися з істини і не опинитись нещасним. Залишаючи розум без належного застосування, людиною рухає виключно її тваринна природа — інстинкти та органічні потреби, забаганки. У результаті людина скочується до рівня тварин, заняттям яких є лише вдоволення потреб шлунку, сну і розмноження.
Точніше буде сказати, коли відбувається керівництво не розумом і не законами Творця, людина може опуститись рівнем нижче тваринного світу, адже тварини, на відміну від людини, живуть згідно зі встановленим Всевишнім для них порядком. Аллах створив людину, усе сорозмірив та вшанував її, зробив її намісником на землі (халіфом). Він створив її для того, щоб та поклонялась лише Йому Одному, щоб релігія цілком була присвячена Аллаху і не існувало на землі того, кому поклоняються окрім Аллаха. Так де та людина, про яку йде мова? Чи виконала вона своє зобов’язання, покладене на неї? Ту відповідальність, нести яку злякались і відмовились гори та небеса? Сказав Аллах:
إِنَّا عَرَضۡنَا ٱلۡأَمَانَةَ عَلَى ٱلسَّمَٰوَٰتِ وَٱلۡأَرۡضِ وَٱلۡجِبَالِ فَأَبَيۡنَ أَن يَحۡمِلۡنَهَا وَأَشۡفَقۡنَ مِنۡهَا وَحَمَلَهَا ٱلۡإِنسَٰنُۖ إِنَّهُۥ كَانَ ظَلُومٗا جَهُولٗا
«Ми запропонували небесам, землі та горам взяти на себе відповідальність, але вони відмовились нести її і злякались цього,а людина взялася нести її. Воістину, вона є несправедливою та невігласом» (33:72).
Де несення тієї місії, яку Аллах поклав на людину? Чи виконала людина її сама, чи прагне до того, щоб і решта людей несли її?
Ми бачимо, що:
— Умма знаходиться у приниженні;
— людина зарозуміла, не розуміючи, якому шляху їй слідувати;
— людиною керують її інстинкти та органічні потреби, вона виснажена від постійного слідування своїм забаганкам;
— людина, живучи у порочній системі, вигаданій такою ж іншою людиною, стає сліпою, втрачає розум,а її єдина задача полягає у здобичі великої кількості засобів, прибутку та багатства у цьому житті;
— вона не звертає уваги на сенс життя та мету, заради якої вона була створена;
— вона заперечує Творця, ігнорує Його закони у своєму житті.
У результаті усього цього людина скочується до рівня нижче тварин, які на відміну від неї не заперечують гідностей свого Господа, навпаки, дякують Йому та віддають Йому хвалу:
وَإِن مِّن شَيۡءٍ إِلَّا يُسَبِّحُ بِحَمۡدِهِ
«Немає нічого, що не прославляло б Його хвалою» (17:44).
Аллах створив людину, підніс її статус, зробив її господином у Всесвіті:
وَفَضَّلۡنَٰهُمۡ عَلَىٰ كَثِيرٖ مِّمَّنۡ خَلَقۡنَا تَفۡضِيلٗا
«Дарували їм явну перевагу над багатьма іншими створіннями» (17:70), —
Тобто над усіма іншими тваринами та істотами. Деякі використали цей аят як доказ переваги людини над янголами. Приводиться у тафсірі Ібн Касіра:
«Від Абдуллаха ібн Умара (р.а.) передається, що Пророк ﷺ сказав:
إِنَّ الْمَلَائِكَة قَالَتْ يَا رَبَّنَا أَعْطَيْتَ بَنِي آدَمَ الدُّنْيَا يَأْكُلُونَ فِيهَا وَيَشْرَبُونَ وَيَلْبَسُونَ وَنَحْنُ نُسَبِّحُ بِحَمْدِكَ وَلَا نَأْكُلُ وَلَا نَشْرَبُ وَلَا نَلْهُو فَكَمَا جَعَلْتَ لَهُمْ الدُّنْيَا فَاجْعَلْ لَنَا الْآخِرَةَ قَالَ لَا أَجْعَلُ صَالِحَ ذُرِّيَّةٍ مَنْ خَلَقْتُ بِيَدَيَّ كَمَنْ قُلْتُ لَهُ كُنْ فَكَانَ
«Янголи сказали: «О наш Господь, ти дарував людям цей світ, у той час як вони їдять, п’ють, одягаються, а ми віддаємо Тобі хвалу, не їмо, не п’ємо, не розважаємось. Як ти дарував для них це життя, так даруй нам Останнє». На що Всевишній відповів: «Я не зроблю праведних нащадків того, кого створив Своєю рукою, нарівні з тими, кому сказав: «Будь!», — і вони з’явились» (ат-Табарі)».
Аллах створив людину, підніс її, дарував їй розум. За допомогою розуму людина розуміє суть свого існування та мету, що надає їй право називатись людиною. Вона не повинна втрачати свій розум, адже використовуючи його людина вирішує свою основну проблему: звідки з’явилась людина? Для чого була створена? Що чекає її у майбутньому? Якщо рішення буде правильним, то життя, побудоване на цих відповідях, буде правильним. Ці відповіді і послугують ідейним фундаментом, на якому далі будуть будуватись усі її думки та поведінка.
Сказав Аллах:
أَيَحۡسَبُ ٱلۡإِنسَٰنُ أَن يُتۡرَكَ سُدًى
«Невже людина вважає, що вона буде залишена без нагляду?» (75:36).
Ібн Касір у своєму тафсірі цього аяту дав наступний коментар:«Ісмаіл ібн Абдуррахман ас-Судді сказав: «Тобто вважає, що не буде воскрешеною». Сказали Муджахід, Шафії та Абдуррахман ібн Зайд ібн Аслям: «Думаючи, що їй не будуть наказувати та забороняти». Зовнішня сторона аяту вказує на те, що слово «судан» включає в себе усі ці два значення:
1) людина не буде надана самій собі у цьому світі, навпаки, їй будуть наказувати та забороняти;
2) людина не буде залишена у своїй могилі без воскрешення, навпаки, їй наказують та забороняють у цьому світі, а потім люди будуть зібрані перед Аллахом в Останньому житті».
Саід Кутб у своєму тафсірі «Фі зіляль аль-Куран» наводить наступний коментар:«Люди вважали,що це життя — усього лише рух, який не має мети. Люди народжуються та помирають, а між народженням та смертю — ігри та забави, прикраси та хизування, насолоди, близькі до насолод тварин. Те, що відрізняє людину від тварин, це її відчуття часу, подій, цілей, а також її відчуття мети існування людини та усього того, що її оточує. Її підйом по драбині розвитку людства супроводжується розвитком її відчуттів, підйом — це ніщо інше, як розширення кругозору, формування правильного уявлення про існування закону та порядку, а також необхідності зв’язувати події та речі зі встановленим законом. Кожна мить у її житті, кожна подія зв’язані з волею Творця, Який створює людей з певною метою. не залишаючи їх без нагляду».
Так! Людина не була створена даремно і не була залишена без нагляду! Людина буде людиною та кращим створінням лише тоді, коли буде поклонятись тільки Одному лише Аллаху, не долучаючи Йому співтоваришів. Коли вона буде слідувати шляху ﷺ, виконуючи накази та заборони Всевишнього. Коли вона буде сумлінно трудитися у досягненні вдоволення Аллаха та Раю. Людина не повинна бути задоволена іншими законами, не повинна керуватись ними.
Сьогодні людина будує своє життя у межах системи, встановленої та вигаданої людьми, не використовуючи свій розум, не використовуючи той великий дар, який їй був наданий для розуміння речей, міркування, знаходження та слідування істині. Вона повстала проти Творця, відкинула Його закони, дала свободу своїм інстинктам, органічним потребам та забаганкам, у результаті ставши їх заручником. Вона іде по шляху життя без керівництва,без мети, пливе по течії, не чинячи опір, не бачачи безпечного берегу, куди можна пристати. Але звідки їй знати про це, адже вона втратила розум, втратила ту причину, через яку їй були поставлені в обов’язок зобов’язання, втратила те, що відділяло її від інших створінь, те, що давало їй можливість зрозуміти, у чому полягає її людяність!
Лише дотримуючись Ісламу людина може стати людиною! Вона повинна робити які-небудь дії та вчинки тільки після того, як усвідомить суть свого призначення у цьому світі. Ідучи по дорозі життя, вона повинна розуміти, що їй поставлено в обов’язок виконання законів Шаріату, адже вона відрізняється від інших створінь. Людина по своїй волі понесла зобов’язання, тому їй належить зберегти та виконати його. Людина повинна розуміти, що у Творця є накази та заборони, тому вона не повинна дозволяти, щоб життя проходило інакше, тобто з порушенням Його закону та порядку.
Людина повинна бути переконаною, що лише з Ісламом та його законами вона зможе стати людиною, якщо ж вона вчинить як тварини, тобто надасть повну свободу своїм інстинктам та потребам, то її життя стане важким та тяжким, не буде у ній щастя, благополуччя та спокою:
فَمَنِ ٱتَّبَعَ هُدَايَ فَلَا يَضِلُّ وَلَا يَشۡقَىٰ ١٢٣ وَمَنۡ أَعۡرَضَ عَن ذِكۡرِي فَإِنَّ لَهُۥ مَعِيشَةٗ ضَنكٗا وَنَحۡشُرُهُۥ يَوۡمَ ٱلۡقِيَٰمَةِ أَعۡمَىٰ
«Всякий, хто послідує Моєму вірному керівництву, не опиниться заблудшим та нещасним. А хто відвернеться від Мого Нагадування,на того чекає тяжке життя» (20:123).
Я увірувала в Аллаха як у Господа, в Іслам як у релігію, у Мухаммада як у Пророка та Посланця ﷺ. І я свідчу,що лише Іслам показав мені те, як бути людиною!
Спеціально для радіо Центрального інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір
Зінату ас-Саміт
26 Рабі уль-авваль 1439 р.х.
14.12.2017р.
