Відповідь на звинувачення людей, які намагаються внести смуту
Деякі недоброчесні люди, виряджені у шати вчених, зокрема — серед наших братів із числа салафітської течії, здіймають галас навколо позиції Хізб ут-Тахрір відносно питання Іджма, засуджуючи прибічників Хізба за те, що останні визнають джерелом Шаріату Іджма лише від сподвижників. Ці жалюгідні обвинувачі називають думку Хізба у цьому питанні неприйнятною, не заглиблюючись при цьому у розгляд самого ствердження Хізб ут-Тахрір, викладеного у його літературі. Вони глузують над Хізбом, говорячи про те, що останній відрізнився своєю думкою у цьому питанні від Ахл-юс-Сунна ва аль-Джамаа (прибічників Сунни та Єдності).
Так деякі неблагонадійні брати вважають думку Хізба неправильною, щоб виправдати свою відмову від спільної діяльності по відновленню ісламського способу життя за допомогою встановлення Праведного Халіфату за методом пророцтв і не дати мусульманам взяти участь у діяльності ісламської партії, яка висуває комплексний ісламський проект по розвитку усієї Умми та побудові незалежної держави. Як огидно те, що вони коять! І причиною їх пропаганди проти цієї ісламської партії слугує або сліпий фанатизм, або невігластво, що вводить в оману, або відданість прозахідним правителям. Якщо б вони порівнювали цей доказ з доказом та аргумент з аргументом замість узагальнюючих промов, посмішок та звинувачень, то це було б більш правильним та гідним у відношенні них. Нехай допоможе їм Аллах!
Я наведу вашій увазі уривок із третього тому книги «Ісламська особистість», яка є прийнятою літературою ісламської партії «Хізб ут-Тахрір». У главі «Аль-Іджма» («Одностайність») пишеться наступне: «У термінології вчених основ ісламського права «Усуль аль-Фікх» слово «Іджма» означає одностайна думка або одностайність відносно того, що закон тієї або іншої реальності є шаріатською постановою. Проте серед цих вчених є розходження відносно того, чия одностайність або одностайна думка вважається шаріатським доказом.
Одні вирішили, що одностайність усієї Умми (ісламської общини) є шаріатським доказом. На підґрунті цього вони заявили, що Іджма представляє собою домовленість послідовників Пророка Мухаммада ﷺ відносно одного із питань релігії.
Інші вирішили, що це — одностайність Ахл-юль-Хальва аль-Акд (авторитетних мусульман). На підґрунті цього вони заявили, що Іджма представляє собою домовленість авторитетних людей із числа послідовників Пророка Мухаммада ﷺ в одному із часів відносно закону тієї або іншої реальності.
Треті вирішили, що одностайність муджтахідів (правознавців, здатних самостійно виводити закони Шаріату із відповідних його джерел) є шаріатським доказом. На підґрунті цього вони заявили, що Іджма представляє собою домовленість муджтахідів в одному часі відносно релігійного питання, що вимагає іджтіхаду.
Четверті вирішили, що одностайність жителів Сонцесяйної Медини є шаріатським доказом, і заявили, що одностайність жителів міста Посланця Аллаха ﷺ, тобто Сонцесяйної Медини, слугує шаріатським доказом.
П’яті вирішили, що одностайність праведних халіфів є шаріатським доказом. І є такі, які заявили, що лише одностайність сподвижників є шаріатським доказом, і це — правильна думка. Іджма (одностайність), яка може бути визнана шаріатським доказом, є лише Іджма Сахаба (одностайність сподвижників), і ніщо інше. Що ж стосується одностайності інших людей, то вона не є шаріатським доказом. Підтвердженням тому, що Іджма Сахаба (одностайність сподвижників) є шаріатським доказом слугує наступне:
Перше: вихвалення Аллахом сподвижників Пророка Мухаммада ﷺ:
У Священному Корані:
مُّحَمَّدٌ رَّسُولُ اللَّهِ وَالَّذِينَ مَعَهُ أَشِدَّاء عَلَى الْكُفَّارِ رُحَمَاء بَيْنَهُمْ
«Мухаммад — Посланець Аллаха. Ті, які разом з ним, суворі до невіруючих та милостиві між собою» (48:29),
وَالسَّابِقُونَ الأَوَّلُونَ مِنَ الْمُهَاجِرِينَ وَالأَنصَارِ وَالَّذِينَ اتَّبَعُوهُم بِإِحْسَانٍ رَّضِيَ اللَّهُ عَنْهُمْ وَرَضُواْ عَنْهُ وَأَعَدَّ لَهُمْ جَنَّاتٍ تَجْرِي تَحْتَهَا الأَنْهَارُ خَالِدِينَ فِيهَا أَبَدًا ذَلِكَ الْفَوْزُ الْعَظِيمُ
«Аллах задоволений першими із мухаджирів та ансаров, які випередили решту інших, і тими, які послідували строго за ними. Вони також задоволені Аллахом. Він приготував для них Райські сади, в яких течуть ріки. Вони будуть там вічно. Це — великий успіх» (9:100),
لِلْفُقَرَاء الْمُهَاجِرِينَ الَّذِينَ أُخْرِجُوا مِن دِيارِهِمْ وَأَمْوَالِهِمْ يَبْتَغُونَ فَضْلاً مِّنَ اللَّهِ وَرِضْوَانًا وَيَنصُرُونَ اللَّهَ وَرَسُولَهُ أُوْلَئِكَ هُمُ الصَّادِقُونَ * وَالَّذِينَ تَبَوَّؤُوا الدَّارَ وَالإِيمَانَ مِن قَبْلِهِمْ يُحِبُّونَ مَنْ هَاجَرَ إِلَيْهِمْ وَلا يَجِدُونَ فِي صُدُورِهِمْ حَاجَةً مِّمَّا أُوتُوا وَيُؤْثِرُونَ عَلَى أَنفُسِهِمْ وَلَوْ كَانَ بِهِمْ خَصَاصَةٌ وَمَن يُوقَ شُحَّ نَفْسِهِ فَأُوْلَئِكَ هُمُ الْمُفْلِحُونَ
«А також неімущим мухаджирам, які були вигнані із своїх осель та позбавлені свого майна. Вони прагнуть до милості Аллаха та вдоволення і допомагають Аллаху і його Посланцю. Вони є правдивими. А ті, які жили у домі (Медині) та набули віру до них, люблять тих, хто переселився до них, і не відчувають ніякої потреби до того, що даровано їм. Вони віддають їм перевагу перед собою, навіть якщо вони самі у скруті. А ті, хто уберігся від власної скупості, є тими, хто набув успіху» (59:8,9).
У благородних висловах Пророка Мухаммада ﷺ, тобто у Сунні:
يَأْتِي عَلَى النَّاسِ زَمَانٌ فَيَغْزُو فِئَامٌ مِنَ النَّاسِ، فَيَقُولُونَ: فِيكُمْ مَنْ صَاحَبَ رَسُولَ اللَّهِ، صَلَّى اللَّهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ؟ فَيَقُولُونَ: نَعَمْ فَيُفْتَحُ لَهُمْ، ثُمَّ يَأْتِي عَلَى النَّاسِ زَمَانٌ فَيَغْزُو فِئَامٌ مِنَ النَّاسِ، فَيُقَالُ: هَلْ فِيكُمْ مَنْ صَاحَبَ أَصْحَابَ رَسُولِ اللَّهِ، صَلَّى اللَّهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ؟ فَيَقُولُونَ: نَعَمْ فَيُفْتَحُ لَهُمْ، ثُمَّ يَأْتِي عَلَى النَّاسِ زَمَانٌ فَيَغْزُو فِئَامٌ مِنَ النَّاسِ، فَيُقَالُ: هَلْ فِيكُمْ مَنْ صَاحَبَ مَنْ صَاحَبَ أَصْحَابَ رَسُولِ اللَّهِ، صَلَّى اللَّهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ؟ فَيَقُولُونَ: نَعَمْ فَيُفْتَحُ لَهُمْ.
Повідомляється від Абу Саіда аль-Худрій, що Посланець Аллаха ﷺ сказав: «Прийде такий час, коли група людей буде битися, і спитають у них: «Чи є серед вас ті, хто супроводжував Посланця Аллаха?». Вони дадуть відповідь: «Так», — і тоді їм буде дарована перемога. Потім знов прийде час, коли група людей буде битися, і спитають у них: «Чи є серед вас ті, хто супроводжував сподвижників Посланця Аллаха?». Вони дадуть відповідь: «Так», — і тоді їм буде дарована перемога. Потім прийде час, коли група людей буде битися, і спитають у них: «Чи є серед вас ті, хто супроводжував тих, хто супроводжував сподвижників Посланця Аллаха?». Вони дадуть відповідь: «Так», — і тоді буде дарована їм перемога».
У хадісі ясно вихваляються сподвижники Посланця Аллаха ﷺ. І той факт, що перемога буде дарована їм та тим, хто супроводжував їх, а також тим, хто супроводжував тих, хто супроводжував сподвижників Посланця Аллаха ﷺ є проявом поваги до сподвижників.
А також Посланець Аллаха ﷺ сказав:
إِنَّ اَللَّهَ اِخْتَارَ أَصْحَابِي عَلَى جَمِيعِ اَلْعَالَمِينَ سِوَى اَلنَّبِيِّينَ
«Аллах підніс моїх сподвижників над усіма світами, окрім пророків»,
اللَّهَ اللَّهَ فِي أَصْحَابِي
«Аллаха, Аллаха (бійтесь, коли говорите) про моїх сподвижників!»,
أَصْحَابِي كَالنُّجُومِ بِأَيِّهِمُ اقْتَدَيْتُمُ اهْتَدَيْتُمْ
«Мої сподвижники подібні до зірок, за яким би із них ви не послідували, будете на вірному шляху».
Дане вихвалення з боку Всевишнього Аллаха та Пророка Мухаммада ﷺ вказує на необхідність визнання та вшанування слів сподвижників, як і вказує на їх бездоганну чесність. І, незважаючи на те, що одного вихвалення недосить для підтвердження того, що іджма сподвижників є шаріатським доказом,тим не менш, цього досить для підтвердження бездоганної чесності сподвижників, а отож, їх вислови є безсумнівними істинами. І якщо вони одностайно зійшлись на чомусь, то немає сумнівів у тому, що їх одностайність є бездоганно чесною правдивою. Таке відрізнення непритаманне нікому, окрім них.
Тут неможна стверджувати про те, що Всевишній Аллах вихвалив послідовників сподвижників (табіїнів), а отож, їх вислови є бездоганними, тобто не повинно бути сумнівів у відношенні їх. Так неможна говорити з тієї причини, що вихвалення послідовників сподвижників (табіїнів) не приводиться в абсолютній формі і не охоплює усіх їх, тобто. не так, як це обстоїть зі сподвижниками (сахабіями). Вихвалення послідовників сподвижників (табіїнів) стосується лише тих, хто зі щирістю послідував за сподвижниками, тобто обмежується тими послідовниками сподвижників (табіїн), які щиро послідували за ними, і не поширюється на усіх послідовників сподвижників (табіїнів). Тому вислови не усіх послідовників сподвижників (табіїнів) можуть бути бездоганними, а лише вислови тих із них, які послідували сподвижникам з усією щирістю.
Отож, одностайність послідовників сподвижників не є бездоганною по своїй правдивості.
Можливо, хтось скаже, що Всевишній Аллах вихвалив як окремих сподвижників, наприклад, вихвалив праведних халіфів, так і багато інших сподвижників, таких як Аіша, Фатіма, аз-Зубайр, Саад ібн Абу Ваккас, ансарів та усю Ісламську Умму. Іншими словами, Аллах вшанував честю Свого вихвалення не лише сподвижників. А чому тоді одностайність сподвижників є бездоганною по своїй правдивості, а одностайність інших, окрім них, не є такою? Відповіддю на це буде наступне: вихвалення окремих особистостей із числа сподвижників підтверджується доказом, що містить припущення (даліль занній), а зовсім не категоричним доказом (даліль катий).
Вислови того, кого вихвалив Аллах, будуть вважатись бездоганними по своїй правдивості лише у тому випадку, якщо вони будуть підтверджені категоричним доказом. Вихвалення на адресу Ісламської Умми та окремих сподвижників підтверджується одиничними повідомленнями (хабар ахад), а не послідовними шляхами (мутаватір), а отож, дане вихвалення, яке приводиться в одиничних повідомленнях (хабар ахад), не може зробити вислови вихваляємого суб’єкта бездоганними по своїй правдивості. Це відрізняється від опису сподвижників, вихвалення яких підтверджується категоричним доказом — Кораном. І тому одностайність сподвижників є бездоганною по своїй правдивості.
Можливо, хтось скаже, що вихвалення Ахл-юль-Байт (членів родини Пророка Мухаммада ﷺ) підтверджується категоричними доказами, адже Всевишній Аллах говорить в Священному Корані:
إِنَّمَا يُرِيدُ اللَّهُ لِيُذْهِبَ عَنكُمُ الرِّجْسَ أَهْلَ الْبَيْتِ وَيُطَهِّرَكُمْ تَطْهِيرًا
«Аллах бажає лише позбавити вас від скверни та очистити вас повністю» (33:33).
Це вихвалення родини Пророка Мухаммада ﷺ свідчить про те, що вислови Ахл-юль-Байт (родини Пророка Мухаммада ﷺ) є бездоганним по своїй істинності, а отож, їх одностайність є також бездоганною по своїй істинності. Відповіддю на це буде наступне: незважаючи на те, що вищенаведений аят Корану є категоричним по своєму передаванню (катий субут), тим не менш, він не може бути однозначним, тобто категоричним по своєму значенню (катий діляля). Одні мусульмани вважають, що Ахл-юль-Байт – це лише Алі, Фатіма та їх два сини, нехай буде задоволений ними Аллах. Повідомляється, що одного разу Пророк Мухаммад ﷺ накрив їх (Алі, Фатіму, Хасана та Хусейна) накидкою «Кіса» і, звертаючись до Аллаху, сказав: «О Аллах! Вони — моя родина! Благослови Мухаммада і рід Мухаммада!»,— після чого був ниспосланий вищенаведений аят. Інші мусульмани вважають, що Ахл-юль-Байтом є також дружини Пророка Мухаммада ﷺ. Попередня та подальша частини аяту вказують на це. Що стосується першої частини, тобто попередньої, то там Всевишній Аллах говорить:
يَا نِسَاءَ النَّبِيِّ لَسْتُنَّ كَأَحَدٍ مِّنَ النِّسَاءِ إِنِ اتَّقَيْتُنَّ
«О дружини Пророка! Ви не такі, як будь-яка інша жінка. Якщо ви богобоязливі» (33:32),
وَقَرْنَ فِي بُيُوتِكُنَّ وَلَا تَبَرَّجْنَ تَبَرُّجَ الْجَاهِلِيَّةِ الْأُولَى وَأَقِمْنَ الصَّلَاةَ وَآتِينَ الزَّكَاةَ وَأَطِعْنَ اللَّهَ وَرَسُولَهُ
«Залишайтесь у своїх домах, не наряджайтесь так, як наряджались у часи першого невігластва, робіть намаз, роздавайте закят та підкоряйтесь Аллаху та його Посланцю» (33:33).
Що стосується подальшої частини, то у ній Всевишній Аллах говорить:
وَاذْكُرْنَ مَا يُتْلَى فِي بُيُوتِكُنَّ مِنْ آيَاتِ اللَّهِ وَالْحِكْمَةِ
«І поминайте те, що читається у ваших домах із аятів Аллаха та мудрості» (33:34).
Отож, аят є таким, що має припущення за своїм значенням (занній діляля), а отож, не може бути доказом абсолютної бездоганності одностайності Ахл-юль-Байт, враховуючи обидва тлумачення виразу Ахл-юль-Байт. Якщо можна було б тлумачити цей вираз лише у лексичному значенні і не було б шаріатської вказівки на те, що Шаріат надав цьому виразу інше значення, аніж лексичне його значення, тоді аят був би категоричним по своєму значенню (катий діляля). І тоді можна було б говорити про одностайність Ахл-юль-Байт, а це — ті, які підпадають під лексичне значення цього виразу — дружини, діти та внуки Пророка Мухаммада ﷺ,оскільки мова йшла б тоді про категоричний по своєму значенню текст.
Проте у силу наявності розбіжності з приводу тлумачення цього виразу та існування шаріатського доказу того, що слово «Ахль» має шаріатське значення, даний аят є таким, що містить припущення по своєму значенню, а отож, не може бути категоричним доказом (даліль катий). Виходячи із вищепереліченого стає ясно, що лише вихвалення сподвижників Пророка Мухаммада ﷺ підтверджується категоричним доказом, і лише їх одностайність є бездоганною по своїй істинності.
Друге: сподвижники — це збирачі, хранителі та передавачі Корану.
Як відомо, сподвижники є тими, хто збирав Коран, оберігав та передав нам його. Всевишній Аллах говорить:
إِنَّا نَحْنُ نَزَّلْنَا الذِّكْرَ وَإِنَّا لَهُ لَحَافِظُونَ
«Воістину, Ми ниспослали Нагадування, і ми оберігаємо його» (15:09).
Коран, переданий сподвижниками, є тем Кораном, який зберіг Всевишній Аллах. Вищенаведений аят вказує на бездоганну правдивість одностайності сподвижників у передаванні Корану,оскільки Аллах обіцяв зберегти Коран, а сподвижники стали тими, хто зібрав, зберіг та передав його у такому виді, як він був ниспосланий. І це слугує доказом бездоганності одностайності сподвижників. Адже під виразом «оберігання Корану» мається на увазі захист його від зникнення, і сподвижники стали тими, хто захистив Коран від зникнення після смерті Посланця Аллаха ﷺ. Саме вони зібрали, зберегли та передали його нам переконливим методом, що не залишає ніяких сумнівів (катий). Це вказує на те, що обіцянка Аллаха про збереження Корану виконалась їх зусиллями. І оскільки Коран був зібраний та переданий завдяки одностайності сподвижників, отож, аят слугує доказом бездоганності їх одностайності.
Третє: неприпустимість помилки у відношенні одностайності сподвижників з приводу передавання релігії.
З розумної точки зору не виключається ймовірність того, що сподвижники одностайно можуть зійтись на помилці,оскільки вони небезгрішні. Помилка припустима у відношенні них, як по одинці, так і у сукупності. З розумної точки зору їм притаманно помилитись та зійтись на помилці. Проте з шаріатської точки зору неприпустимо, що вони зійшлись на помилці, оскільки якщо припустити, що вони можуть зійтись на помилці, це означає, що допускається помилка у відношенні релігії. Адже саме вони передали нам цю релігію шляхом своєї одностайності відносно того, що дана релігія є тим, що приніс Пророк Мухаммад ﷺ, і у них ми прийняли свою релігію. Якщо припускалась би помилка у відношенні її одностайності, то припускалась би помилка у відношенні Корану.
Адже вони передали нам цей Коран шляхом своєї одностайності відносно того, що даний Коран є тією книгою, яка була ниспослана Пророку Мухаммаду ﷺ, і від них ми прийняли Коран. І оскільки неприпустима помилка у відношенні релігії у силу категоричного доказу, який свідчить про її істинність, як і неприпустима помилка у відношенні Корану у силу категоричного доказу, який доводить бездоганність цієї книги, як казав про це Всевишній Аллах у Корані:
لَّا يَأْتِيهِ الْبَاطِلُ مِن بَيْنِ يَدَيْهِ وَلَا مِنْ خَلْفِهِ تَنزِيلٌ مِّنْ حَكِيمٍ حَمِيدٍ
«Брехня не підбереться до нього ані спереду ані ззаду. Воно ниспослано від Мудрого, Достохвального» (41:42), —
Отож, також неприпустима ймовірність того, що сподвижники зійшлись на помилці. Це слугує категоричним доказом того, що одностайність сподвижників — «Іджма ус-Сахаба» — є шаріатським доказом.
Більше того, одностайність сподвижників відносно того, що дана релігія є тим, що приніс Мухаммад ﷺ, що даний Коран є тією книгою, яка була ниспослана від Всевишнього Аллаха шляхом божественного одкровення Пророку Мухаммаду ﷺ, слугує яскравим підтвердженням достовірності цієї одностайності на підґрунті незаперечного доказу правильності ісламської релігії та категоричного доказу захищеності Корану від додавання та убавляння. Усе це слугує категоричним доказом того, що одностайність сподвижників — «Іджма ус-Сахаба» — є шаріатським доказом.
Отож, неприпустимість з точки зору Шаріату помилки у відношенні одностайності сподвижників у силу неприпустимості помилки у відношенні релігії та Корану слугує переконливим доказом того, що одностайність сподвижників — «Іджма ус-Сахаба» — є шаріатським доказом. Категоричний доказ відносно достовірності одностайності сподвижників у передаванні релігії та Корану слугує також категоричним доказом того, що одностайність сподвижників у цілому є шаріатьким доказом. Дане положення абсолютно не можна застосувати до одностайності інших, окрім сподвижників, людей ані у часи сподвижників, ані після них. І тому лише одностайність сподвижників — «Іджма ус-Сахаба» — є шаріатським доказом.
Четверте: Іджмаус-Сахаба повертається до шаріатського тексту.
Варто відзначити, що одностайність сподвижників повертається до самому шаріатському тексту. Вони сходились до єдиного рішення лише при наявності у них шаріатського доказу, яке представляло собою якесь висловлення, дію або мовчазну згоду Посланця Аллаха ﷺ, на яке вони спирались. Це означає, що їх одностайність виявляє якийсь доказ. Таке положення нікому не притаманне, окрім сподвижників. Адже лише вони бачили Посланця Аллаха ﷺ, і саме від них наступні мусульмани (і ми у тому числі) прийняли свою релігію. Отож, лише їх одностайність слугує аргументом, а одностайність усіх інших, окрім них, не є аргументом,оскільки сподвижники приходили до єдиного рішення лише при наявності у них шаріатського доказу, який вони не передали. Одностайність сподвижників вважається шаріатським доказом лише як виявитель якогось доказу, а не як думка сподвижників. Якщо сподвижники домовились між собою у думках відносно чого-небудь, то ця угода не вважається шаріатським доказом. Їх одностайність відносно однієї із своїх думок не вважається шаріатським доказом.
Навпаки, тільки одностайність сподвижників відносно того, що дане рішення є шаріатским законом, або того, що шаріатським законом по певному питанню є то-то, або того, що шаріатський закон відносно якоїсь людини передбачає то-то — лише така одностайність сподвижників є шаріатським доказом. Отож, визнаною одностайністю сподвижників є лише та одностайність, яка стосується визнання якогось рішення шаріатським законом,оскільки така одностайність виявляє існування якогось шаріатського доказу на цей закон, який вони передали без передавання самого доказу.
Можливо хто-небудь скаже, що одностайність Умми у багатьох мусульман також передбачає наявність деякого тексту або аналогії, на яких вона ґрунтувалась. Іншими словами, одностайність Умми передбачає наявність шаріатського доказу, а отож, виявляє деякий доказ. Відповіддю на це буде наступне: мова того, хто не жив у часи Посланця Аллаха ﷺ, не виявляє доказ, який може виявити лише той, хто чув або бачив Посланця Аллаха ﷺ. Адже лише слова, дії та мовчазна згода Посланця Аллаха ﷺ є шаріатським доказом, а усе інше не вважається шаріатським доказом.
Виявлення доказу притаманно виключно тому, хто передає його — накиль, а не тому,хто переказує — равій. Адже передати — накиль — це прийняти текст із вуст автора, а переказати — рівая — це повідомити те, що було передано. На відміну від того, хто переказує, передавач «накиль» може виявити доказ, а перший — ні. Тому лише до сподвижників можна застосувати правило виявлення доказу у силу того, що вони були свідками слів, дій та мовчазних стверджень Посланця Аллаха ﷺ. У зв’язку з цим недоречно стверджувати про те, що одностайність Умми виявляє доказ; швидше за усе, вона (одностайність) спирається на доказ. І тоді доказ, на який спирались мусульмани, буде вважатись аргументом, а зовсім не одностайність Умми.
Що стосується мовчазної одностайності (іджма сукуті), то це представляє собою наступну реальність, коли один із сподвижників приймає закон, а решта інших сподвижників, знаючи про це, не заперечують цей закон. Таким чином, мовчання сподвижників на прийняття закону одним із них є одностайністю, яка отримала назву «мовчазна одностайність» замість відкритої одностайності. Це аналогічно тому, як якщо б сподвижники прийшли до однієї думки відносно якої-небудь пригоди, і усі погодились з тим, що шаріатським законом відносно нього є такий-то закон. Отож, якщо один із сподвижників прийняв у відношенні якого-небудь питання певний закон, і сподвижники дізнались про це, але ніхто із них не заперечив і не відкинув це, то мовчазна одностайність вважається визнаною по Шаріату одностайністю. Мовчазна одностайність (іджма сукуті) аналогічно відкритій одностайності (іджма кавлі) є шаріатським доказом. Проте необхідно, що усі умови були дотримані, тобто забезпечені. У протилежному випадку, якщо однієї із умов, вимагаємих одностайністю, не буде, мовчазна одностайність не вважається одностайністю (іджма) і не може бути аргументом.
Мовчазна одностайність (іджма сукуті) вимагає наявності низки умов». І далі шейх Такиюддін пише:«Якщо усі ці три умови будуть дотримані, а точніше — це не було із низки речей, які заперечуються, як правило, відомих серед мусульман, і сподвижники знали про це, а також це не було із категорії тих питань, де голові держави (Імаму) дозволяється вчиняти на свій розсуд, тоді це буде мовчазною одностайністю (іджма сукуті). Підтвердженням тому, що мовчазна одностайність є шаріатським доказом, слугує те, що усі сподвижники не могли мовчки реагувати на скоєння гріха, оскільки Шаріат виключає ймовірність їх об’єднання на брехні (мункарі). Отож, це слугує підтвердженням тому, що мовчазна одностайність сподвижників відносно думки, яка вважається шаріатським законом, є шаріатським аргументом та виступає одним із джерел шаріатських доказів».
Нижче дозвольте нам представити вашій увазі ствердження низки мусульманських вчених, які прийняли аналогічну або близьку до ісламської партії «Хізб ут-Тахрір» позицію у даному питанні:
Одними із тих, хто заявляв про те,що Іджма (одностайність) стосується виключно сахабів (сподвижників), є захиріти. У своїх збірках достовірних хадісів імам Ібн Хіббан пише: «Іджма» (одностайністю) у нашому вченні є одностайність сподвижників, які були свідками надсилання божественного одкровення і були захищені від викривлення та підміни, доки Аллах за допомогою них не зберіг для мусульман ісламську релігію від підступів інтриганів».
Імам Ахмад ібн Ханбаль дав знати про це (одностайність сподвижників) у в повідомленні від Абу Давуда, де він говорить: «Людина повинна слідувати тому, що приводиться від Пророка Мухаммада ﷺ та його сподвижників, а що стосується людей наступних поколінь, тобто табіїнів, то вона має вибір». На підґрунті цього ствердження деякі вчені ханбалітського мазхаба вважають, що людина має право вибору між прийняттям одностайності табіїнів та відмовою від нього, що вказує на те, що людина не повинна слідувати такому виду одностайності. Варто відзначити, що незважаючи на ствердження про те, що одностайність мусульман у кожному часі є аргументом для прибічників даного ствердження, усе ж такий вкрай складним представляється реалізація цього у поколіннях, які ідуть після сподвижників, нехай буде задоволений ними Аллах.
Про це говорили Імам Шафій та Імам Ахмад. Наприклад, Ібн Таймія писав про те, що обидва цих Імами виступали проти того, хто стверджував про одностайність мусульман (іджма). Так у своїй книзі «Маджмуа аль-Фатава» (т. 11, стор. 341) імам Ібн Таймія при описі шляхів вилучення шаріатських законів в основах ісламського права «Усуль аль-фікх» із Корану та Сунни пише: «Шлях четвертий — це іджма (одностайність). І у цьому одностайні усі мусульмани, факіхи, суфії, хадісознавці, догмати калама та інші, за винятком деяких прихильників нововведень із числа мутазилітів та шиїтів, які відкинули цей шлях. Проте незаперечним є лише одностайність сподвижників. Що ж стосується одностайності інших поколінь, які ідуть після сподвижників, то вона не доходить до ступеня переконаності (ільм) в основному. Тому вчені розійшлись у думках відносно так званих «загальноприйнятих думок», які мали місце після сподвижників,як, наприклад, одностайність табіїінів відносно одного із двох стверджень сподвижників, або одностайність мусульман одного часу, частина яких виступила проти раніше прийнятого рішення, або мовчазна одностайність і так далі».
Імам аз-Заркаши у книзі «Аль-Бахр аль-Мухіт» пише: «Третій розгляд відносно «іджма» (одностайності). Навіть якщо підтверджується одностайність, усе ж таки є ймовірність розбіжності відносно компетентності з причини поширеності Ісламу на віддалені куточки земної кулі, зниження можливості глибокого осмислення та неможливості категоричного передавання усіх деталей, а також відсутності інформованості сторін тим, що сказала інша сторона. Так, багато людей, причому їх буде більше, аніж мусульман, можуть зійтись на якомусь марновірстві. Одностайність на істині на підґрунті переконливих доказів слугує найбільшою милістю.
Імам аль-Харамейні пояснив, що існує різниця між основними загальними базовими принципами релігії, відносно яких є одностайність, і питаннями, які припускаються, відносно яких вчені розійшлись у думках. Повідомляється у передаванні від Абдуллаха ібн Ахмада ібн Ханбаля, що Імам Ахмад говорив: «Хто стверджує про одностайність усіх людей, той бреше, оскільки люди можуть розходитись між собою у думках і не говорити або не передавати про це решті інших. Але це не відноситься до набожних та праведних людей». Повідомляється, що Імам Ахмад допускав дійсність одностайності праведних пращурів у багатьох питаннях.
Аналогічно цьому говорив Ібн Хазм аз-Захірій. Між тим, імам Ібн Таймія зазначив, що Імам Ахмад приймає одностайність сподвижників у якості доказу в Ісламі. Що ж стосується наступних після сподвижників поколінь, то у силу появи багатьох різноманітних муджтахідів та поширення Ісламу складно зустріти одностайну думку. Так, одна група вчених передає один хадіс, а з ним не згодна інша група вчених. Наприклад, одностайність вчених Сонцесяйної Медини може не сходитись з одностайністю вчених Куфи. Відомі ісламські вчені Ібн Ибн Улейя та аль-Асамму, а також аль-Асфахані стверджували про неоднозначність одностайності, за винятком одностайності сподвижників, які сходились до єдиної думки, будучи вченими та знаючими Іслам».
На підґрунті вищенаведених стверджень ісламських вчених стає ясно, що Хізб ут-Тахрір не стверджує якусь неординарну думку або крайню слабку думку. Навпаки, якщо опиратися на категоричні докази, можна переконатись у тому, що одностайність сподвижників є єдиною визнаною категоричною одностайністю — іджма. Решта усіх інших одностайності — Іджма — будуються на припущеннях, які не сходять до рівня визнаного шаріатського доказу. Понад цього, ствердження тих, хто заявляв про одностайність Умми або муджтахідів одного із часів, були більше теоретичними, аніж практичними,оскільки ніхто із них не заявив про категоричне здійснення такої одностайності у житті, а усього лише припускав здійснення цього. На додаток до цього, реальність Умми та випадки розбіжностей у думках мусульманських правознавців (факіхів) та вчених після епохи сподвижників слугують яскравим підтвердженням тому.
Варто відзначити що одностайність сподвижників слугує для Хізбу ут-Тахрір доказом у питаннях віровчення (акиди) та шаріатських законів. Іджма Сахаба — визнаний доказ в усіх питаннях Якщо передається одностайність сподвижників категоричним шляхом —таватуром — на певне розуміння у питаннях віровчення (акиди), то їх одностайність слугує аргументом, яку треба приймати в обов’язковому порядку, а той, хто відкидає її, вважається невіруючим в Іслам — наприклад, у питанні їх збирання Корану та неприйняття того, що не може вважатись Кораном, і в інших питаннях, відносно яких сподвижники були одностайні. Аналогічно цьому одностайність сподвижників слугує аргументом у практичних шаріатських законах з однією лише різницею у тому, що для останніх, тобто шаріатських законів, досить приведення найбільш припускаємого передавання. Для того, щоб визнати шаріатським законом те, відносно чого сподвижники були одностайні між собою, немає умови категоричності, тобто таватур.
Аллах — Єдиний, хто відає про усе, і лише заради Нього ми робимо свої справи, віддаючи хвалу!
Спеціально для центрального інформаційного відділу Хізб ут-Тахрір
Абдульмумін аз-Зайляій
Голова інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір в Ємені
