Бажання досягти вдоволення Аллаха спонукає мене до написання цієї статті про істинну суть Ердогана, про те, що він секулярист, а його партія — неісламська, як би захоплені ним мусульмани не намагались прикрасити його владу фарбами Ісламу, що є волаючим актом викривлення релігії Аллаха.
Більшість фанатів Ердогана вважають, що його злочинні дії дозволені у релігії і не суперечать Ісламу, як, наприклад, вбивство мусульман у Шамі, участь у НАТО, перетворення Туреччини на військову базу, звідки вилітають ракети та літаки для вбивства мусульман під приводом «війни з тероризмом», будування турецької економіки на заборонених грошах і т.д...
По-перше, брехня про «ісламістську» Туреччину та «Партію справедливості та розвитку»
Деякі намагаються застосувати вираз «Іслам» до Туреччини та «Партії справедливості і розвитку» (ПСР) з метою приховати істинне обличчя Туреччини, її президента та партії. Насправді, її обличчя — секуляризм, а маскування Ісламом є злочинним лжесвідченням. Ердоган сам відкрито позиціонує себе та свою партію захисником секуляризму у Туреччині, виражає відданість та щиро співчуває світському устрою, а також стверджує, що не має нічого проти кемалістів. Він вірить у секуляризм, втілює його у життя у Туреччині і несе Близькому Сходу послання про те, що світська Туреччина Ердогана — це приклад для наслідування, як він це робив після революцій «Арабської весни» у Лівії та Єгипті, прагнучи переконати Мухаммада Мурсі прийняти світську турецьку модель для Єгипту.
Прихильники Ердогана та лжесвідчення
Прибічники Ердогана наполягають на тому, що Ердоган та його партія, а також турецька модель називаються ісламською, а це є введенням в оману мусульман для того, щоб вони не знали про істинний ісламський проект, яким є Халіфат. Такі дії є лжесвідченням і суворо заборонені в Ісламі. Аллах сказав:
وَاجْتَنِبُوا قَوْلَ الزُّورِ
«уникайте брехливих промов» (22:30),
مَّا يَلْفِظُ مِن قَوْلٍ إِلَّا لَدَيْهِ رَقِيبٌ عَتِيدٌ
«Варто йому промовити слово, як при ньому опиняється готовий спостерігач» (50:18),
إِنَّ رَبَّكَ لَبِالْمِرْصَادِ
«Воістину, твій Господь — в засідці (надає відстрочку грішникам, щоб потім раптово покарати їх за непослух)» (89:14),
وَالَّذِينَ لَا يَشْهَدُونَ الزُّورَ وَإِذَا مَرُّوا بِاللَّغْوِ مَرُّوا كِرَامًا
«Вони не свідчать брехливо (або не присутні при брехливих розмовах), а коли проходять повз праздного, то проходять з гідністю»(25:72).
Передають від Абу Бакра, що Посланець Аллахаﷺ сказав: «Чи не повідомити вам про найтяжчі із гріхів?». Люди сказали: «Звичайно, повідом, о, Посланець Аллаха». Він ﷺ сказав: «Це прилучання співтоваришів до Аллаху і нешанобливість до батьків». Посланець Аллахаﷺ сидів, обпершись на бік, а потім випрямився і сказав: «І брехливе слово, і брехливе свідчення». І він продовжував повторювати це, поки ми не подумали: «О, якщо б він замовчав» (Бухарі, Муслим).
Так Посланець ﷺ прирівняв лжесвідчення до ширку, який є найбільшим гріхом в Ісламі. Усе це доводить ступінь гріховності брехливого свідчення.
По-друге, секуляризм у Туреччині
Фанати Ердогана називають кемалістів світськими, і це правильно, проте вони намагаються показати непричетність Ердогана до них і таким чином виставити його борцем з секуляризмом та великим ісламським діячем. Суть у тому, що і Ердоган, і кемалісти — усі секуляристи, вони усі вірять у секуляризм; і вдень, і вночі вони разом та відкрито діють, щоб зберегти його у Туреччині і не допустити повернення Ісламу до влади, працюючи проти встановлення Праведного Халіфату за методом пророцтва. Так яка різниця між їх світськістю?
Різниця між світськістю Ердогана та світськістю кемалістів
Кемалісти на чолі з Мустафою Кемалем(з незаслуженим титулом «Ататюрк — батько турок») зруйнували Османський Халіфат при сприянні Британії. Вона підтримує кемалістів сьогодні і стояла за їх «Республіканською народною партією» на останніх виборах. Секуляризм кемалістів — це секуляризм Британії; він полягає у тому, щоб відкинути усі прояви релігії і знаходитись у відкритому протиборстві Ісламу. З цієї причини його відкинув турецький народ за винятком тих, хто вірить у цей секуляризм, а таких — меншість. Говорячи про секуляризм Ердогана, варто відзначити, що це — секуляризм Америки, завуальований релігією, яку сповідує народ даної країни. При такій формі секуляризму індивідууму не перешкоджають в особистій поведінці проявляти ісламські почуття, але релігія повністю відокремлюється від усіх державних та громадських справ.
Тому цілком прийнятно, щоб Ердоган проявляв ісламські почуття у своїх особистих вчинках, які до державних та громадських справ ніякого відношення не мають, як, наприклад, читання намазу, Корану, або як надягає хіджаб його дружина. Іноді він робить гучні заяви проти євреїв, проти самої Америки, Росії, Ірану, а тим часом, у відносинах з цими же державами у нього усе у повному порядку! Деякі ісламські почуття проявляються серед індивідуумів та груп у тій формі, яка не стосується втілення Ісламу у житті, як, наприклад, відкриття медресе хафізів або навчання ісламським законам, які стосуються індивідуального життя у державних школах.
Проте, у свою чергу, «американський секуляризм» не дозволяє навчатись законам Ісламу, які стосуються держави та суспільства, як, наприклад, закони про економічну систему, фінансову політику та освіту в Ісламі, Халіфаті, війні, угодах та перемир’ях з закордонними державами або про положення чвар та громадянських війн, охопивши мусульманські землі сьогодні. Ніхто не роз’яснює положення джихаду як війни з ворогами для встановлення слова Аллаха, а не так, як виставляють джихад сьогодні у якості війни одних мусульман з іншими під приводом «війни з тероризмом»; не говорять про положення війни мусульман в одному ряду з Америкою у межах НАТО проти мусульман Афганістану або в одному ряду з Америкою та Росією проти мусульман Шаму…Америка та її агент Ердоган ніколи не дозволять навчатись таким законам, і кожен, хто хоче у цьому переконатись, нехай почне вимагати у Ердогана дозволу навчатись хоча б частині цих положень Ісламу, і він усвідомлює реальність турецького режиму, якою вона є, а не якою її «малюють» брехуни...
Тут може виникнути наступне питання: так навіщо існує цей конфлікт Ердогана з кемалістами? Хіба це не боротьба істини з брехнею, Ісламу з невір’ям, піднесеної ісламської культури зі зловонною західною культурою, яка завдала страждання усьому людству? Хіба не у цьому була суть бурхливого конфлікту, останнім із яких були нещодавні вибори у Туреччині?
Протистояння Ердогана з кемалістами — політичне, а не культурне!
Кемалісти тримали владу у своїх руках з тієї миті, коли Британія зруйнувала Османський Халіфат, і до того дня, поки Ердоган не прийшов до правління і не відняв у них її, хоча деякі проамериканські окремі особистості іноді також приходили до влади, яка була на ту мить у руках кемалістів. Для того, щоб привести Ердогана до влади, Америка використала широку мусульманську масу, яка ненавиділа кемалістів з причини їх невпинної ворожнечі до Ісламу. Коли Америка усвідомила, що ця маса людей стане плодючим ґрунтом, який виростить Ердогана до політичної верхівки і зміцнить його там, то доручила йому проявляти ісламські почуття та розпалювати їх у людей з метою роздобути їх підтримку та згуртувати навколо себе як навколо голови ісламської партії.
Сама ж його партія, як нам відомо, — світська. Врешті решт, Америка практично зробила те, що бажала, і привела Ердогана на пост голови уряду. Проте тут була велика проблема — це армія, яка перебувала у руках кемалістів — британських агентів — головних опонентів Америки у Туреччині, здатних у будь-яку мить скинути Ердогана. Спецслужби США організували у Туреччині низку вибухів та використали це як привід для формування в армії в армії Туреччини нового підрозділу по боротьбі з «тероризмом».
Ці нові проамериканські війська володіють смертоносною зброєю і були передані під керівництво Ердогана. Це був перший крок для тиску на армію. Далі США подвоювали цю міць, кожного разу організовуючи низку вибухів у країні на протязі декількох років, поки у руках Ердогана повністю не опинились сили безпеки, які існували паралельно армії і які як мінімум позбавляли її можливості здійснити переворот проти нього. Він почав відправляти командуючих із числа кемалістів одного за іншим на пенсію згідно закону Вищої військової ради країни і приводити на їх місце своїх роялістів або кемалістів, які мають певну залежність від Ердогана. Так Америка зі своїм агентом Ердоганом змогла вирвати килим з-під ніг про британських офіцерів в армії.
Відомо, що Британія та її агенти ніколи не насміляться стояти відкрито перед обличчям Америки і будуть чинити підступи «з-під столу». У цьому причина поразки військового перевороту, на який пішла решта офіцерів-кемалістів у Туреччині у 2016 році за місяць до чергового засідання Вищої військової ради, де їх повинні були відправити на пенсію. Кемалісти сприйняли це серйозним та «прикритим законом» ударом з боку США та Ердогана та наважились на переворот.
Спроба перевороту стала виправданням для їх переслідування та усунення із армії з боку влади. Тому ясно, що боротьба у Туреччині — це міжнародний конфлікт між США та Ердоганом, з одного боку, і Британією з кемалістами — з іншого, при тому, що обидві сторони згодні з принципами республіканського устрою, секуляризму та постулатами єврея Мустафи Кемаля, а також зі збереженням світськості, боротьбою з політичним Ісламом та перешкоджанням поверненню Халіфату у Туреччину згідно з конституцією, яка твердить про це, починаючи з першого дня, коли був зруйнований Османський Халіфат.
Відмова Ердогана від проекту Халіфату та боротьба проти нього — доказ його світськості
«Наша армія береже нашу релігію» — так описав Ердоган армію, яка у такому описі цілком знаходиться у його руках, а не кемалістів (секуляристів, як називають їх фанати Ердогана). Так чому ж Ердоган не проголошує Халіфат, не скасовує світський устрій, коли народ бажає цього і ненавидить секуляризм, а армія «береже релігію», як говорив він сам?! Це вказує на одну істину : віра Ердогана — у секуляризм, а його прагнення — до втілення секуляризму у Туреччині. Якщо він правдивий, як вважають люди, які ним захоплюються та сподіваються на його «поступовий перехід» до ісламського правління, то він вже дійшов до фінішу «поступового» шляху, далі нікуди — зараз з ним народ та армія! Якщо мусульмани світу підтримують його лише за декілька слів, що розпалюють ісламські почуття, то що буде, якщо він об’явить Халіфат та ісламське правління?
Тоді уся Умма неодмінно згуртується навколо нього, рухнуть усі трони, поставлені над Уммою, а Америка, Росія та Європа нічого не зможуть зробити, навіть зберегти власні трони, як не зможуть зберегти і трони своїх агентів! Проте є гірка істина, у якій повинні усі переконатись — Ердоган є секуляристом до глибини душі, він навіть найбільш світська із усіх у Туреччині людина, так що встановлення ісламського правління за допомогою Ердогана — міраж, який ніколи не буде досягнутий.
Але гірше за усе те, що Ердоган бореться проти тих, хто закликає до Халіфату, при тому, що вони не здійснюють ніяких фізичних дій, а закликають до Халіфату за допомогою лише ідейної та політичної діяльності. Декілька років назад судова влада Ердогана засудила 49 хлопців із Хізб ут-Тахрір до 117 років позбавлення волі, а голову інформаційного офісу Хізба — до 15 років в’язниці у минулому році. Якщо б Ердоган бажав Халіфату, як уявляють його прибічники, то не боровся б з тими, хто до цього закликає, а радів би існуванню таких людей, нехай навіть маючих відмінні від ердоганівських методи досягнення мети, якщо вона була б одна — встановлення Халіфату.
Спроби Ердогана збудити ісламські почуття людей — усього лише макіяж на його потворному світському обличчі, щоб бути визнаним у Туреччині з боку народу, який ненавидить світський устрій, який вже досить показав свою потворність за довгі роки правління кемалістів та накликав нещастя, лиха та кризи на усі мусульманські країни.
Плутанина між Ердоганом-окремим мусульманином та Ердоганом-правителем
Багато мусульман, а на чолі них — фанати Ердогана, плутають між обов’язками окремої людини та обов’язками правителя. Ердоган, як і кожен мусульманин, повинен виконувати шаріатські закони, що стосуються індивідуума. Виконання даного виду зобов’язань ніяким чином не характеризується як правління по Ісламу, і його режим теж не стає від цього ісламським. Той, хто може отримати такий статус — це Ердоган у якості правителя, а для цього він повинен правити на основі Ісламу в усіх державних та громадських справах, тобто у правлінні, економіці, політиці освіти, судочинстві, зовнішній політиці і т.д.
По-третє, прихильники Ердогана та поступове втілення Шаріату
Я не чув жодної заяви від Ердогана про те, що він рухається через секуляризм та по спливанню декількох десятків років планує прийти до ісламського правління. Усе повністю навпаки, : він підкреслює, що є секуляристом, пишається своїм світським характером та світською партією і тим, що є захисником секуляризму у Туреччині. Ті, хто захоплюються Ердоганом, говорять, що він прагне досягти ісламського правління поступово, продумано і без зайвого галасу. Деякі говорять так, виходячи із свого нерозуміння, деякі ж — із надмірної прихильності, і вони продовжують брехати далі, виправдовуючи поступовий підхід та звалюючи це на структурні складності у державі, яка успадкувала від кемалістів «глибоку» або «паралельну державу» (мережа агентів-кемалістів, запроваджена в усі ключові інститути країни), або ж на багатонаціональність. Їм невідомо, що секуляризм як раз і є та плодюча основа для зростаючих проблем на додаток до проблем етнічних.
У світській державі є конституція, яка пишеться людьми за участю представників усіх етносів, кожен із яких бажає урвати собі лев’ячу частку у процесі її формування. Це створює проблеми серед людей, приводить до вимог щодо федералізації і, у подальшому, до розпаду н дрібні країни. При цьому Іслам створив «сплав» народів та етносів під назвою Умма, а ісламську конституцію може вивести усього лише один який-небудь мусульманський вчений, якщо має на це здібність, а решта вчених можуть, посилаючись на його працю, входити з ним у дискусії на основі сили доказу. Так, у формування конституції в Ісламі не існує проблем, тому що вона виведена із Корану та Сунни вченим-муджтахідом.
Існує плутанина між поступовістю у заклику а поступовістю у правлінні. У заклику поступовість неминуча, а у правлінні — неможлива. У правлінні взагалі немає такого поняття під назвою «поступовість». Наприклад, поступовість у втіленні закону про відсотки (ріба) може означати зниження ставок від 12%, наприклад, до 8%, а по спливанню декількох років — до 2%, і так — до нуля. Так розуміється «поступовість» відносно закону про відсотки, проте адже в усіх випадках, як з 12%, так і з 2%, лихварство присутній, і його часткове зниження не означає дозволеність (халял). Адже той, хто поїдав ріба у співвідношенні 12% і не покаявся при житті, буде у вогні з тими же, хто поїдав його у співвідношенні 8%, 2% або 1%. Лише при співвідношенні 0 % ріба втрачає силу, і тоді ми можемо говорити, що відсотки скасовані, а шаріатський хукм по забороні лихварства увійшов у дію. Поступовість — це брехня, тому що перед нами стоїть усього лише два вибори : застосування законів Ісламу або не Ісламу.
По-четверте, Туреччина до і після 2012 року
Деякі намагаються переконати нас у тому, що Туреччина після 2012 року стала краще, особливо після того, як Ердоган зайняв пост президента замість колишньої посади прем’єр-міністра. Але істина очевидна — влада була у Ердогана у руках в обох випадках. Колишній президент Абдуллах Гюль був усього лише фасадом, а до цього він був міністром закордонних справ. Саме Ердоган запропонував його на пост президента від ПСР. Також після 2012 року відбувся порівняно стрімкий економічний ріст, проте всупереч цьому зросли борги держави, але уряд Ердогана перетворив зовнішні борги у внутрішні, щоб виглядати державою без зовнішнього боргу, навіть якщо приватні фірми, головним чином — американські, відкличуть свої позики для того, щоб скинути турецький режим чи затягнути країну у задушливу кризу.
Эрдоган після 2023 року
Черговою ідеєю, які просувають фанати Ердогана, є думка про те, що після 2023 року, тобто після завершення строку Лозаннської угоди від 1923 року, яка обмежує Туреччину у відношенні конкуренції з великими державами та переваги над ними, країна досягне свого апогею і буде конкурувати з наддержавами. Вони не знають, що Туреччина опинилась у руках Америки після того, як була у руках Британії. США зв’язали Туреччину величезними податками, від яких вона не може позбутися, скували у НАТО, встановили у Туреччині військові бази з 90 ядерними боєголовками. Америка вирішує за Туреччину, а не Ердоган..
По-п’яте, «досягнення» Ердогана, про які мовчать його прихильники
Існують досягнення Ердогана, про які мовчать його фанати, або від незнання про ці досягнення, або через те, що вважають їх несуттєвими, про які не варто говорити. Серед таких «досягнень» хочеться відзначити наступне:
1 — Дома розпусти та нудистські пляжі.
Що стосується домів розпусти, які порочать мусульман у Туреччині, то вони були і до Ердогана, але при його правлінні їх кількість зросла. Одна із володарок борделів після перемоги Ердогана на останніх виборах зізналась у тому, що рада перемозі Ердогана та голосувала за нього, тому що її «бізнес» за час його правління зріс!
Дома розпусти п’ятизіркового класу продовжують відкриватись при підтримці міських муніципалітетів під різноманітними приводами як попередження поширення венеричних хвороб та боротьба з нелегальними небезпечними закладами.
Говорячи про нудистські пляжі, треба сказати, що Ердоган відкрив такий пляж на березі Егейського моря і сам перерізав стрічку у 2009 році. Незважаючи на те, що це вкрай дивно, як можуть такі пляжі існувати у країні Мухаммеда аль-Фатіха, Сулеймана Кануні та Абдуль-Хаміда, тим не менш, ця інформація перевірна на 100%. Коли у турецьких колах з’явилось невдоволення у зв’язку з даним інцидентом, Ердоган у відповідь побудував «пляжі цноти»!
2 — гасіння пожеж в єврейському утворенні.
Багато країн, утому числі — Об’єднані Арабські Емірати, скерувались рятувати єврейське утворення, коли у 2016 році там спалахнули великі пожежі, проте ніхто не справлявся і не міг їх загасити. Важку задачу зміг осилити Ердоган: він врятував сіоністів, які окупували Палестину, проливають кров мусульман на Благородних землях більше 70 років. Проте коли Росія перетворила на попіл великі території у Сирії, Ердоган не квапився на допомогу туди, а на його очах жителі були вигнані із своїх земель. Тим часом, він продовжує зустрічатись зі своїм другом-злочинцем Путіним, нібито останній не пролив ані краплі крові у Сирії!
3 — Зміцнення дружніх зв’язків з Іраном.
Колоніальні держави Америка та Британія розв’язали війну між мусульманами, підливаючи у вогонь масло націоналізму та міжмазхабного розбрату. Іран увібрався у шати шиїзму, а Саудівська Аравія та Туреччина — суннізму. Люта міжмазхабна війна, яка розразилася, пролила ріки крові мусульман в Іраку, Сирії та Ємені. Незважаючи на те, що Іран підтримує хоусітів в Ємені, а Туреччина — арабську коаліцію, іще у перший місяць війни Ердоган відвідав Тегеран. Він охарактеризував цей візит історичним та підписав там з Рухані багато угод. Їх відносини між собою чудові, а тим часом їх прислужники у Сирії вбивають один одного. І потім, трибічна координація між Путіним, Рухані та Ердоганом супроводжується масовою різаниною мусульман у Шамі.
4 — Здача районів, підконтрольних революціонерам, у руки режиму за допомогою переговорів.
У ту мить, коли Америка, Росія та Іран зі своїми озброєними бандами та сирійський режим зайшли у глухий кут, у гру вступив Ердоган, рятуючи їх та видаючи себе за рятівника революціонерів. Ця роль, доручена від Америки, полягала в утисканні революції та координації з Росією та Іраном дій для створення оманливих фронтів, таких як «Щит Євфрату» та «Оливкова гілка», і виведення груп революціонерів із регіонів, що душать режим, для того, щоб надати останньому можливість перепочити, а потім захопити території революціонерів одну за іншою. Ердоган шяхом переговорів та «перемир’їв» досяг того, що не зміг здійснити Башар війною навіть при підтримці Ірану, Росії та стоячої за нею Америки. Він повернув регіони Алеппо, Східної гути та східної частини Ідліба у лапи режиму. Сьогодні ж режим влаштовує різанину у Дара на півдні Сирії, хоча до того, як Ердоган прийшов на допомогу, Башар ледве стримував оборону у Дамаску!
5 — Ердоган видав закон, що гарантує права та свободи ЛГБТ.
6 — Ердоган брав співучасть в операції НАТО по вбивству мусульман в Афганістані.
Ось що із себе представляє Ердоган, на якого покладають надії мусульмани!
Висновок полягає у тому, що Ердоган — американський агент, союзник Росії, друг єврейського утворення, вбивця мусульман у Сирії та Афганістані, секулярист №1 у Туреччині, зрадник Ісламу та мусульман.
Ісламська Умма повинна усвідомити це і діяти спільно з Хізб ут-Тахрір для того, щоб скинути усі режими, і Ердогана — у тому числі, для встановлення Другого Праведного Халіфату за методом пророцтва, що є ключем до величі та розквіту Умми. Халіфат звільнить благородні землі Палестини та інші території, а Умма знов стане, як і колись, кращою із общин, що з’явилась на благо людства.
Спеціально для радіо Центрального інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір
Шаіфаш-Шарад
