Всевишній Аллах говорить:
إِنَّمَا الْمُؤْمِنُونَ الَّذِينَ إذَا ذُكِرَ اللَّهُ وَجِلَتْ قُلُوبُهُمْ وَإِذَا تُلِيَتْ عَلَيْهِمْ آيَاتُهُ زَادَتْهُمْ إِيمَاناً وَعَلَىٰ رَبِّهِمْ يَتَوَكَّلُونَ
«Віруючими є лише ті, серця яких відчувають страх при згадуванні Аллаха, віра яких підсилюється, коли їм читають Його аяти, які уповають на свого Господа» (8:2).
Уповання на Аллаха зв’язано з ісламською акидою та вірою в Аллаха як єдиного творця, устроїтеля, наділяючого прожитком, володарючого, на якого покладаються мусульмани у набутті добра та відбитті зла.
Всемогутній Аллах говорить:
يَا أَيُّهَا الَّذِينَ آَمَنُوا آَمِنُوا بِاللَّهِ وَرَسُولِهِ وَالْكِتَابِ الَّذِي نَزَّلَ عَلَى رَسُولِهِ وَالْكِتَابِ الَّذِي أَنْزَلَ مِنْ قَبْلُ وَمَنْ يَكْفُرْ بِاللَّهِ وَمَلَائِكَتِهِ وَكُتُبِهِ وَرُسُلِهِ وَالْيَوْمِ الْآَخِرِ فَقَدْ ضَلَّ ضَلَالاً بَعِيداً
«О ті, які увірували! Віруйте в Аллаха, Його Посланця, яке Він ниспослав Своєму Посланцю, і Писання, яке Він ниспослав до того. А хто не увірував в Аллаха, Його янголів, Його Писання, Його посланців та Останній день, той впав у глибоку оману» (4:136).
Хто не увірував в Аллаха, Його янголів, Його Писання, Його посланців, у долю та предначертання, що вони, як погане, так і хороше, виходять від Аллаха, і хто не діяв згідно цьому, той не відчує силу уповання. Не є віруючим (муміном) той, хто ослухається Аллаха та Його Посланця ﷺ, не дотримується кордонів, вказаних у Корані, і не підкоряється рішенню Аллаха.
Віруючим є той, чиє серце відчуває страх при згадуванні Аллаха, хто дрижить у страху перед Ним і у надії на Нього, підкоряється Його наказам і заборонам, вірить, підтверджує та переконується у тому, що ниспослав Аллах і наказав, і вірить у те, що рішення Аллаха неодмінно збудеться. Він просить лише у Аллаха, страшиться лише Його і уповає лише на Нього. Всевишній Аллах говорить:
فَإِنْ تَوَلَّوْا فَقُلْ حَسْبِيَ اللَّهُ لَا إِلَهَ إِلَّا هُوَ عَلَيْهِ تَوَكَّلْتُ وَهُوَ رَبُّ الْعَرْشِ الْعَظِيمِ
«А якщо вони відвернуться, то скажи: «Мені досить Аллаха! Немає божества, окрім Нього. Я уповаю лише на Нього, адже Він — Господь великого Трону» (9:129).
Отож, хто відвернувся від Ісламу, віддалив його від організації життя людей, навмисно не правив згідно одкровенню від Аллаха, збивав зі шляху Аллаха, бився з Аллахом, Його Посланцем ﷺ та віруючими, а також допомагав ворогам Аллаха та мусульман, той і поняття не має про уповання на Аллаха.
Правління згідно Ісламу — це плід віри в Аллаха, Його янголів, Його Книги та Його посланців. Як віруючий може вдовольнятись правлінням не по Ісламу, підкорятись тому, хто забороняє та дозволяє від свого імені, тому, хто не судить по Шаріату? Як віруючий може відвертатись від діяльності по відновленню ісламського образу життя за допомогою встановлення Ісламської Держави за методом пророцтва?!
Всевишній Аллах говорить:
وَتَوَكَّلْ عَلَى الْعَزِيزِ الرَّحِيمِ ، الَّذِي يَرَاكَ حِينَ تَقُومُ ، وَتَقَلُّبَكَ فِي السَّاجِدِينَ ، إِنَّهُ هُوَ السَّمِيعُ الْعَلِيمُ
«Уповай на Могутнього, Милосердного, Який бачить тебе, коли ти вистоюєш намази вночі і рухаєшся серед тих, хто падає ниць. Воістину, Він — Чуючий, Знаючий» (26:217–220).
Коли мусульманин має намір зробити те, що наказав Аллах, він буде покладатись на Нього і звертатись за допомогою до Нього, щоб виконати Його повеління.
Уповання — це положення, коли серце повністю покладається на Аллаха у виконанні дії, набутті добра та відбитті зла, а також це упевненість та добра. Мусульманин повинен уповати на Аллаха в усіх своїх справах, як важливих, так і незначних. Уповання приховано у серці і буде проявлятись лише у щирій людині, переповненої вірою, такою, що діє згідно до своєї релігії та прихильній послуху Аллаху та Його Посланцюﷺ, виконуючи Його накази та віддаляючись від Його заборон. Всемогутній Аллах говорить:
الَّذِينَ قَالَ لَهُمُ النَّاسُ إِنَّ النَّاسَ قَدْ جَمَعُوا لَكُمْ فَاخْشَوْهُمْ فَزَادَهُمْ إِيمَاناً وَقَالُوا حَسْبُنَا اللَّهُ وَنِعْمَ الْوَكِيلُ
«Люди сказали їм: «Народ зібрався проти вас. Бійтеся же їх». Проте це лише примножило їх віру, і вони сказали: «Нам досить Аллаха, і який чудовий цей Попечитель та Хранитель!» (3:173).
Уповання не є прийняттям заходів. Це два різних, відмінних один від одного питання. Посланець Аллаха ﷺ уповав на Аллаха та вживав заходів. Він готував усілякі можливі сили, як, наприклад, осушення колодязів Бадра, викопування рову, перекриття води Хайбара, приховання інформації від курайшитів під час походу для відкриття Мекки. У ніч хіджри Пророк ﷺ наказав Алі (р.а.) ночувати у його ліжку, потім він три ночі ночував у печері і найняв людину із племені Бану ад-Даиль провідником. Усе це є прийняттям заходів і не суперечить упованню. Абу Бакр (р.а.) сказав: «Коли ми перебували у печері, я побачив стопи язичників над нашими головами і сказав: «Посланець Аллаха, якщо хто-небудь із них погляне собі під ноги, то побачить нас». Він відповів: «О, Абу Бакр, що ти думаєш про двох, третім із яких є Аллах?» (Бухарі, Муслім).
Приводить Абу Дауд у «Сунан» від Анаса ібн Малика (р.а.), що Пророк ﷺ сказав:
إِذَا خَرَجَ الرَّجُلُ مِنْ بَيْتِهِ فَقَالَ بِسْمِ اللَّهِ تَوَكَّلْتُ عَلَى اللَّهِ، لَا حَوْلَ وَلَا قُوَّةَ إِلَّا بِاللَّهِ، قَالَ: يُقَالُ حِينَئِذٍ: هُدِيتَ، وَكُفِيتَ، وَوُقِيتَ، فَتَتَنَحَّى لَهُ الشَّيَاطِينُ، فَيَقُولُ لَهُ شَيْطَانٌ آخَرُ: كَيْفَ لَكَ بِرَجُلٍ قَدْ هُدِيَ وَكُفِيَ وَوُقِيَ؟
«Тому, хто при виході із свого дому скаже: «З іменем Аллаха, уповаю на Аллаха, і немає міці та сили ані у кого, окрім Аллаха», — говориться йому: «Ти ведомий прямим шляхом, врятований та захищений», — і шайтан зустрічає іншого шайтана і говорить: «Як бути з людиною, яка ведома прямим шляхом, врятована і захищена?!».
Вивів аль-Хакім з достовірним ланцюжком передачі від Умара ібн аль-Хаттаба (р.а.), що Посланець Аллаха ﷺ сказав:
لَوْ أَنَّكُمْ تَوَكَّلْتُمْ عَلَى اللَّهِ حَقَّ تَوَكُّلِهِ لَرَزَقَكُمْ كَمَا يَرْزُقُ الطَّيْرَ تَغْدُو خِمَاصاً وَتَرُوحُ بِطَاناً
«Якщо б уповали ви на Аллаха належним чином, то він обов’язково посилав би вам прожиток так само, як посилає його птахам, які улітають вранці голодними, а повертаються ситими».
Дорогі брати, це — деякі приклади уповання на Аллаха із Священного Корану і Сунни.
Правильність уповання витікає із правильності акиди, а щирість у діях полягає у зверненні свого серця до Аллаха. Необхідно, щоб слід уповання простежувався у поведінці індивідів та у громадському порядку, який домінує над життям людей. Немислимо, щоб системи і закони у мусульманських країнах черпались із систем і законів невірних, а Ісламський Шаріат був відсунутий на другий план замість того, щоб привести у порядок життя мусульман, досягти справедливості та рівності, а також об’єднати їх у покорі Аллаху та Його Посланцю ﷺ. Дорогі брати, присвятіть себе підкоренню Аллаху та Його Посланцю ﷺ та діяльності по відновленню ісламського образу життя і діяльності по відновленню ісламського образу життя за допомогою створення Ісламської Держави за методом пророцтва та праведних халіфів.
Спеціально для радіо Центрального інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір
Ібрахім Саляма Абу Муса
16 Сафара 1440 р.х.
25.10.2018 р.
