Сказав Анас ібн Малик: «Клянусь Аллахом! Я не бачив нікого, більш милостивого до дітей, аніж Посланець Аллаха ﷺ!».
У першій частині цієї статті ми говорили про те, як діти сьогодні живуть у зіпсованій атмосфері, яка супроводжує їх по життю, доки ті не стануть дорослими. Також ми говорили про проблеми та їх причини, від яких страждає людина: капіталістичний режим з його основною ідеєю відокремлення релігії від життя та від політики. Але навіть якщо усі правлячі режими виробили закони по захисту дітей, виражені у «Конвенції по правам дитини» від імені ООН, яка кидає статті цієї Конвенції в обличчя усіх, хто досліджує питання про права дітей, то це усе одно не змінює факт того, що Конвенція діє вибірково.
Ані дитина на Заході з її реальними потребами, ані дитина у мусульманських країнах, таких як Палестина, Ємен, Сирія або Північна Африка, не важливі насправді для капіталістів, які приймають рішення на підґрунті політичної користі та матеріальних благ, тому що той, хто живе згідно варварському капіталізму, відкидає потребу людини у запровадженні законів Аллаха, а мірилом його вчинків служить лише матеріальна користь. Якщо на глобальному рівні втілюється економічна система капіталізму, то, природно, варто очікувати,що штучно вигадані закони будуть скеровані на руйнування внутрішніх протиріч, особливо коли який-небудь закон суперечить політичним або економічних інтересам.
У результаті цього цінність дитини та цінність людини будуть знижуватись і значити менше, аніж гроші та прибуток. В усьому світі діти страждають у різноманітних положеннях. Спочатку проблема починається у родині та домі, потім переходить у суспільство, і закінчується в утисканні на державному рівні, що втілює систему невір’я над людьми не лише на Заході, але й над мусульманами у їх же країнах за допомогою місцевих світських урядів, що не правлять по Шаріату. Людські закони змінюють свої кольори та фарби, проте ООН та її дочірні підприємства, такі як ЮНІСЕФ, усе ж таки далекі від справжньої турботи про дітей, окрім як у випадках, коли цю турботу треба проявити на публіці, об’явити про добровільні внески, волонтерську роботу та всесвітньому дні дитини. Але у цілому там не видно значущої роботи, яка б дійсно усунула страждання дітей, проте можна легко помітити, як вони прагнуть перекрутити погляд на життя мусульманських дітей, виховати в них порочність та асимілювати їх. Ці закони не закликані захистити дитину від різного роду невір’я, навпаки, вони нав’язують їй систему, яка примушує її забути про Творця і відмовитись від ісламського образу життя.
Тому на усьому людстві в загалом (і на мусульманах — зокрема) лежить відповідальність за змінення правлячих режимів у своїх країнах. Ми не говоримо про скинення окремих особистостей, а говоримо про скинення правлячих законів, закликаних правити не по Шаріату. Сто років назад, коли у мусульман була унікальна у своєму роді держава Халіфат, вона виконувала цю благородну функцію. Тоді закони Аллаха виконувались на практиці, а людьми правив халіф згідно законам із Книги Аллаха та Сунни Його Посланця ﷺ. Після праведних халіфів правили інші халіфи, і Шаріат Аллаха продовжував практикуватись. Ані правитель, ані суддя не розпочинали рішення проблеми, доки не дізнавались про шаріатське рішення цієї проблеми. Саме такий підхід зробив конституцію і закони Халіфату плідними у взаємовідносинах з людьми в усіх сферах життя: в економіці, у політиці, у соціальній сфері, у військовій сфері, в освіті, у сфері медобслуговування, наукових пошуків і т.д. Усі питання вирішувались згідно Шаріату, який виконував над людьми султан. Піддані держави, у свою чергу, виражали згоду з Шаріатом, навіть ті із них, хто не був мусульманином, тому що закони Шаріату — це закони Аллаха, а цього ніхто не може заперечувати (див. ст. 3 Конституція Держави Халіфат).
Виходячи із вищесказаного, коли ми говоримо про «права дитини», то повинні розглядати закони Шаріату, пов’язані з дитиною, у яких і містяться усі ті шаріатські права дитини, окреслені Всевишнім Творцем в Ісламі, адже Аллах краще усіх знає, що треба людині і що принесе їй користь. Сказав Всевишній:
أَلَا يَعْلَمُ مَنْ خَلَقَ وَهُوَ اللَّطِيفُ الْخَبِيرُ
«Невже цього не буде знати Той, Хто створив, якщо Він — Проникливий (або Добрий), Відаючий?» (67:14).
До числу прав людини та дитини в Ісламі, які, згідно Ісламу, держава повинна захищати, виконуючи тим самим свій шаріатській обов’язок, відносяться права на захист акиди, розуму, життя, честі та майна. До відгалужень цих прав відноситься усе, що пов’язане з турботою про справи людей та вдоволенням усіх їх основних потреб, моральних, матеріальних, а також потреба у медицині і транспорті, у створенні атмосфери віри у суспільстві, яка захищає його від розпаду, для чого повинні старанно працювати ЗМІ. Держава повинна поширювати мир та безпеку на своїй території, забезпечувати дітям ісламську систему освіти, надавати грамотних вчителів, які будуть формувати у дітях ісламську психіку та ментальність, тобто навчання буде опиратись на ісламську акиду та культуру.
Дитина буде оточена у своєму домі та у суспільстві законами, які будуть направляти її до прямого шляху і віддаляти від омани, навчаючи її здоровому образу мислення та розумінню акиди. Тому, якщо у дитини не буде можливості бути відомою по прямому шлях, вона не буде мати можливості дізнатися про свого Творця, не буде жити під дією справедливих законів Аллаха за методом Його Пророка ﷺ. Якщо вона не отримає можливості зайняти свою шаріатське роль у суспільстві і не отримає можливості жити у такій атмосфері, яка відкривала б їй врата до Раю, не важливо, хлопчик то або дівчинка, та про які права можна потім говорити? (див. ст. 1 та ст. 171 Конституція Держави Халіфат).
Іслам детально пояснив, якою повинна бути турбота про дитину, і не залишив нічого важливого без пояснення. Іслам пояснив, яка дія на адресу дитини є фардом, яка — сунною, а яка — мубахом, як повинні ставитись до дітей окремі особистості, суспільство та Умма, за яку дію вони отримують нагороду, а за яку — покарання. Відповідальним за виконання цих законів вважається опікун дитини. Так, батько і мати дитини — відповідальні. Суспільство та держава — відповідальні. Правитель — носій найбільшої відповідальності. На них усіх покладений обов’язок наказувати схвалене та засуджувати заборонене. Від Абдуллаха ібн Умара (р.а.) передається, що Посланець Аллаха ﷺ сказав:
أَلَاكُلُّكُمْرَاعٍ،وَكُلُّكُمْمَسْئُولٌعَنْرَعِيَّتِهِ،فَالْأَمِيرُالَّذِيعَلَىالنَّاسِرَاعٍ،وَهُوَمَسْئُولٌعَنْرَعِيَّتِهِ،وَالرَّجُلُرَاعٍعَلَىأَهْلِبَيْتِهِ،وَهُوَمَسْئُولٌعَنْهُمْ،وَالْمَرْأَةُرَاعِيَةٌعَلَىبَيْتِبَعْلِهَاوَوَلَدِهِ،وَهِيَمَسْئُولَةٌعَنْهُمْ،وَالْعَبْدُرَاعٍعَلَىمَالِسَيِّدِهِوَهُوَمَسْئُولٌعَنْهُ،أَلَافَكُلُّكُمْرَاعٍ،وَكُلُّكُمْمَسْئُولٌعَنْرَعِيَّتِهِ
«Усі ви — пастирі, і усі ви відповідальні за свою паству. Правитель над людьми — пастир, і він відповідальний за свою паству. Чоловік — пастир для членів своєї родини, і він відповідальний за них. Жінка — пастир над домом свого чоловіка та його дитиною, і вона відповідальна за них. Раб — пастир над майном свого хазяїна, і він відповідальний за нього. Усі ви — пастирі, і усі ви відповідальні за свою паству».
Тут ми нагадаємо деякі закони, відносно яких згодні усі ісламські вчені. Ці закони пов’язані з правами дітей. Але вони були виведені не на основі користі, як це прийнято на Заході, а тому, що права дитини в Ісламі мають тверді шаріатські підґрунтя, бо беруться із Корану та Сунни, а отож, і закони, що їх захищають, вважаються законами Аллаха, які втілюються як на рівні окремих особистостей, так і на рівні усієї держави; суспільство їх визнає, і вони набувають статусу громадської думки. І якщо мусульманин в загалом про ці права обізнаний, то досить буде навести як приклад деякі із них з відповідними шаріатськими доказами:
Іслам стверджує, що дитина, не важливо, хлопчик чи дівчинка, є милістю та подарунком від Аллаха, прикрасою цього життя та захистом від вогню у Майбутньому житті. Тому дитина повинна бути захищена від знущань та експлуатації, їй повинно бути надане таке життя, яке подобає її статусу. Сказав Всевишній:
الْمَالُوَالْبَنُونَزِينَةُالْحَيَاةِالدُّنْيَا
«Багатство та сини — прикраса мирського життя» (18:46).
Право на життя. Іслам визначив право на життя дитині, коли та перебуває іще в утробі матері, і заборонив робити аборт без вагомої на то причини або через страх бідності. Сказав Всевишній:
وَلَا تَقْتُلُوا أَوْلَادَكُم مِّنْ إِمْلَاقٍ ۖنَّحْنُ نَرْزُقُكُمْ وَإِيَّاهُمْ
«І не вбивайте своїх дітей, боячись зубожіння, адже Ми забезпечуємо прожитком вас разом з ними» (6:151).
Захід суперечить цьому праву дитини під приводом свободи жінки, яка, мовляв, має право вбити свій плід заради збереження свого тіла. Відповідно, західні закони не захищають плід від вбивства. В Ісламі життя дитини та життя людини стоїть вище будь-яких матеріальних міркувань, що дає їм право на життя і розцінює це життя більш пріоритетним, аніж користь та придбання. Тим самим Іслам обходить той провал, який спіткав західні капіталістичні закони. Також і економічна система Ісламу закликана до того, щоб надати усім людям можливість гідного життя. Держава бере на себе відповідальність по наданню кожній родині можливості вдовольнити свої основні потреби: пропонує людям роботу, безкоштовну провідну освіту, необхідні послуги, у т.ч. безкоштовне медобслуговування. Мати дитини не повинна покидати свій дім для того, щоб працювати, і суспільство не може використати її у «колесі економіки». В Ісламській державі Халіфат ресурси Умми будуть розподілятись згідно Шаріату (див. у ст. 124 Конституції Держави Халіфат).
Право дитини на життя у хорошій родині. Це право виконується методом обрання благочестивого партнера та партнерки для подружнього життя. Сказав Посланець Аллаха ﷺ:
إذَا خَطَبَ إلَيْكُم مَنْ تَرْضَوْنَ دِينَهُ وخُلُقَهُ، فزَوِّجُوه
«Якщо до вас посватався той, чиєю релігією та моральністю ви задоволені, то одружіть його» (Тірмізі).
فاظْفَرْ بِذَاتِ الدِّينِ تَرِبَتْ يداك
«Добивайся володарки релігії і живи щасливо» (см. ст. 120 Конституції Держави Халіфат).
Право дитини навіть на те, щоб їй вибрали хороше ім’я і стереглись при виборі дати дитині недостойне ім’я.
Право дитини на благородне та правильне виховання. Це право повинні виконати батьки, потім — суспільство, а потім — правляча система. Це право можливо здійснити лише у затишку правління ісламської системи з наступним запровадженням шаріатських законів, розподілених у Конституції Ісламської Держави на статті політичної сфери, освітньої, економічної, соціальної, сфери безпеки, військової сфери та сфери послуг. Роль держави полягає у турботі про справи людей — як дорослих, так і дітей. На Заході, у свою чергу, проштовхується «право» на гомосексуалізм, щоб створювались «родини» із двох чоловіків або двох жінок, а діти можуть виховуватись як на «гендерній» основі, так і на безстатевій, тобто суспільство не визначає, хто із них хлопчик, а хто — дівчинка, і дитина сама обирає собі стать поза залежності від того, ким народилась на початку. Західний закон не захищає дитину від цих небезпечних ідей, а вважає частиною її прав!
Право дитини на утримання та забезпечення. Іслам зобов’язав опікуна забезпечувати її, надавати їй необхідний одяг, їжу, пиття, житло і т.д. У дитини є право на утримання у випадку розлучення батьків, навіть якщо на мить розлучення вона перебуває в утробі матері. На Заході держава утримує дітей, вважаючи їх своєю власністю. Дитину видворяють із батьківського дому, коли та досягає повноліття, і по закону віднині батьки більше не повинні її опікати.
Право на грудне годування. Іслам гарантує повноцінне грудне годування на протязі двох років. Що ж стосується західних жінок, то це — складне питання, тому що вони не дуже бажають годувати своїх дітей грудним молоком, а місцеві закони не зобов’язують жінок до цього, хоча добре відомо, наскільки важливе грудне молоко для здоров’я дитини. Сказав Всевишній:
وَالْوَالِدَاتُ يُرْضِعْنَ أَوْلَادَهُنَّ حَوْلَيْنِ كَامِلَيْنِ ۖلِمَنْ أَرَادَ أَن يُتِمَّ الرَّضَاعَةَ ۚوَعَلَى الْمَوْلُودِ لَهُ رِزْقُهُنَّ وَكِسْوَتُهُنَّ بِالْمَعْرُوفِ ۚلَا تُكَلَّفُ نَفْسٌ إِلَّا وُسْعَهَا
«Матері повинні годувати своїх дітей грудьми два повних роки, якщо вони хочуть довести годування грудьми до кінця. А той, у кого народилась дитина, повинен забезпечувати харчування та одяг матері на розумних умовах. Ані на жодну людину не покладається понад її можливостей» (2:233).
Право дитини на те, щоб зарізали акіку (тварину) з нагоди її народження. Тварина приноситься у жертву на сьомий день після народження дитини. Західний закон «співчуття» до тварин суперечить даній благородній Сунні, яку виконує батько дитини. Заклання тварини відбувається на нагоди приходу нового мусульманина у цей світ, а м’ясо розподіляється серед батьків, родичів та бідняків.
Право дитини на ласку та дитинство. Одно разу Посланець Аллаха ﷺ поцілував Хусейна ібн Алі (р.а.), коли поруч з ним сидів Акра ібн Хабасат-Тамімі. Акра сказав йому: «У мене 10 дітей, і я нікого із них не цілую». Посланець Аллаха ﷺ подивився на нього і сказав:
مَن لا يَرحم لا يُرحم
«Хто не має милості — не буде помилуваний».
Іслам виступає проти суворого ставлення до дитини і закликає виражати турботу про моральні потреби дітей. Це велика проблема для західних родин, уражених егоїзмом, таких, що живуть самі для себе і своїх бажань. Що ж стосується сексуальної експлуатації дітей, то це є вже законною справою на Заході! ЗМІ, суспільство та и система державної освіти вже на повну силу працюють над пропагандою розбещення дітей, поширюючи думки про перелюбство та заборонені види зв’язків серед дітей у школах, ВНЗах і на вулицях. Закон безпорадно розводить руками. Усе, що він може, це визначити вік, після якого людина дозволяється втрачати свою честь! Також на Заході активно пропагується атеїзм та любов до грошей, як і підвищується кількість випадків самогубств серед дітей.
Тому ми не говоримо про права дітей на Заході, штучно вигаданих капіталістами, а говоримо про права, обов’язки, ролі істинної, детально прописаної опіки в Ісламському Шаріаті та ісламському житті. Життя у затишку ісламських законів під правлінням Ісламської Держави, яка править по Шаріату, Аллаха, надає дітям життя, вільне від невігластва, психічних хвороб, порожнечі, зубожіння, голоду, вбивств, порочності та експлуатації. Життя всередині Ісламської Держави наповнене здоровою атмосферою віри у родині ту суспільстві.
Наведемо деякі статті із Конституції Держави Праведного Халіфату за методом пророцтва, який встановиться найближчий час, з дозволу Аллаха. Цю конституцію розробив Хізб ут-Тахрір, виходячи із текстів Корану та Сунни. Наведемо ці статті, щоб пояснити читачу, що основна необхідна діяльність сьогодні полягає у тому, щоб скинути правлячу світську систему і повернутись до системи Ісламу. Мусульмани не повинні піддаватись системі західного невірного колонізатора, а повинні повернути свою втрачену владу та обрати шаріатське правління над собою, тим самим вигнавши вплив Заходу зі своїх земель. У книзі «Проект Конституції Держави Халіфат» від Хізб ут-Тахрір пишеться:
Стаття 1. Ісламська доктрина (акида) є основою держави.
Стаття 3. Халіф наділений владою приймати певні шаріатські закони, які потім видаються у формі законів та конституції. Якщо халіф прийняв у цьому плані шаріатській закон, то він стає єдиним законом, яким належить керуватись. Кожен громадянин повинен як відкрито у суспільстві, так і поза суспільством підкорятись цьому закону.
Стаття 120. Подружнє життя є заспокоєнням, і спілкування подружжя — це дружнє спілкування. Чоловік є головою, що проявляється у відповідальності і турботі чоловіка про дружину, а не у прояві влади над нею. Дружина повинна підкорятись своєму чоловіку. Чоловік повинен забезпечити її у житті усім, що відповідає прийнятому рівню.
Стаття 122. Турбота про дітей є правом та обов’язком жінки — мусульманки чи немусульманки — доти, доки дитина потребує цієї турботи. Коли діти — хлопчики або дівчатка — перестають потребувати материнської турботи, то їм дається право обирати, з ким вони будуть жити. Це право поширюється на випадки, коли жінка піклується про дитину, і чоловік, який відповідальний з дитину, є мусульманами. Якщо один із них є немусульманином, то у даному випадку питання вирішується однозначно: дитина залишається з тим, хто є із них мусульманином.
Стаття 124. Розподіл засобів та благ між усіма громадянами держави, а також надання їм можливості користуватись цими засобами та благами, сприяючи їх скеруванню до володіння такими, є економічною проблемою.
Стаття 171. Політикою освіти є формування ісламської нафсії (ментальності) та ісламської аклії (складу розумі). А тому усі начальні предмети в освітніх програмах повинні створюватись на основі цієї політики.
І нарешті ми просимо Аллаха Всевишнього дарувати мусульманам Праведний Халіфат за методом пророцтва, щоб їх діти та діти в усьому світі були врятовані від зла невір’я та його прибічників!
Спеціально для Центрального інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір
Хада Мухаммад Хамді — Судан
15 Сафара 1440 р.х.
24.10.2018 р.
