Відокремлення політики від релігії було здійснено західним колонізатором після руйнування Халіфату, захвату ісламських земель і встановлення контролю над усім ісламським регіоном.
Він поширив свою доктрину, яка полягає у відокремленні релігії від держави і політики, і сконцентрував свою точку зору на прагматизмі, перетворивши ісламську політичну доктрину серед значної частини мусульман у духовне вчення. Після цього ісламська точка зору — халяль і харам — перестала існувати у житті, хоча продовжувала існувати в індивідуальному порядку.
Аллах ниспослав нашому Пророку Мухаммаду ﷺ Іслам, який включає в себе встановлення зв’язку людини зі своїм Господом — за допомогою доктрини (акиди) та поклоніння (ібадаті), з самим собою — за допомогою законів моральності (ахляк), їжі та одягу, та з іншими людьми — за допомогою законів взаємовідносин і покарань. Іслам — це акида, яка визначає людську точку зору у житті, інтелектуальна база, на якій ґрунтується кожна думка, та інтелектуальне керівництво, яке надає рішення усіх життєвих проблем. Іншими, Іслам — це система, яка витікає із доктрини.
Отож, Іслам є доктриною і системою, і він має особливу модель життя, відмінну від інших ідеологій і релігій. Характерною рисою ісламської моделі є наявність економічної, соціальної, політичної та освітньої систем. Усвідомлення цієї моделі вимагає розуміння того, як Іслам вирішує людські проблеми і вимагає відмовитись від усіх вводячих в оману західних концепцій, брехливих думок та отруйних ідей, які в ісламському забарвленні проникли у свідомість мусульман.
У цій статті ми будемо оскаржувати те, що Іслам є святенницькою релігією, як і інші релігії, із яких застосовуються лише обряди поклоніння. Будемо спростовувати те, що усі інші життєві питання вирішуються на основі відокремлення Ісламу від життя, як нібито він не має нічого спільного з державою і політикою, тобто не має нічого спільного з організацією нашого життя. Мета усіх цих нападок на нашу релігію полягає у тому, щоб сформувати згідно західним уявленням «новий» Іслам, який зводиться лише до обрядів поклоніння, здійснюваним мусульманами у певні часи і в особливих випадках. У результаті мусульмани вже почали сумніватись у тому, що рішення Ісламу вірні і застосовувані в усі часи та у будь-якому місці. Сьогодні обдурені західною культурою люди говорять, що Іслам полягає лише в обрядах поклоніння і моральності і що це теоретична філософія, непридатна для життя, особливо у нинішній час.
Поглянувши на історію Ісламу та життєпис Посланця Аллаха ﷺ, невільно звертаєш увагу на те, скільки націй прийняло Іслам лише тому, що вони побачили у ньому справедливість і хорошу організацію життя. Пророк ﷺ застосовував Іслам як доктрину і систему, піклуючись про справи мусульман і вирішуючи тяжби між ними. Він ﷺ закликав до молитви і посту, вводив покарання, укладав угоди з сусідніми державами і об’являв війну ворогам Ісламу. Посланець ﷺ не обмежувався поклонінням у молитві, постом і закятом,але також вимагав підкорення у торгівлі, розподілі багатств, примноженні та володіння майном, у застосуванні покарань та у джихаді. У кожній справі він ﷺ наказував керуватись я законами Аллаха, заборонивши залишати частину релігії. Заклик до застосування релігії означає заклик до підкорення Аллаху, і на цьому шляху мусульмани повинні витрачати усі свої зусилля і можливості. У цьому ми повинні керуватись пророцьким методом, який є одним із законів Шаріату.
Але те, що відбувається сьогодні є явним порушенням шаріатського методу у вирішенні життєвих проблем, який був замінений так званою «політикою реальності і обставин». Наслідком цього стало те, що для звільнення мусульманських земель з-під влади невірних лише виділяються пожертвування, повернення Ісламу у реальне життя відбувається лише на рівні моральності, а перелюбство зупиняється лише за допомогою проповіді і наставляння. Усе це призвело до того, що мусульмани перестали жити ісламським життям. Серед них почала поширюватись думка, яка говорить, що не треба займатись політикою і проявляти до неї інтерес, як нібито це не лічить мусульманину.
Окрім того, що Шаріат вимагає протилежного, залишення політики призводить до того, що політичний вакуум заповнюють невірні,плетучи підступи проти Ісламу і розв’язуючи свої руки в сьому світі. Ісламській Уммі варто було б займатись міжнародною політикою і спричиняти на неї вплив, щоб знов зайняти провідне місце на міжнародній арені. Це буде досягнуто лише у тому випадку, якщо ми будемо нести Іслам у якості політичного послання, бажаючи організувати своє життя за допомогою його систем. Для цього необхідно звернути особливу увагу на норми Ісламу і неспроможність інших ідеологій, а також на те, яким чином ці норми застосовуються у житті і як здійснюється турбота про інтереси мусульман.
Аллах встановив для нас закони Ісламу, щоб ми жили гідним життям, набули сили та величі у своїй релігії і добились справедливості на землі між усіма людьми — мусульманами і немусульманами. Всевишній Аллах говорить:
وَمَآ أَرۡسَلۡنَٰكَ إِلَّا رَحۡمَةٗ لِّلۡعَٰلَمِينَ
«Ми відправили тебе лише у якості милості до світів» (21:107).
Також Він говорить:
إِنَّ فِي ذَٰلِكَ لَذِكۡرَىٰ لِمَن كَانَ لَهُۥ قَلۡبٌ أَوۡ أَلۡقَى ٱلسَّمۡعَ وَهُوَ شَهِيدٞ
«Воістину, у міститься нагадування для тих, у кого є серце, хто прислухається і присутній при цьому» (50:37).
Спеціально для радіо Центрального інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір
Рана Мустафа
3 Рамадану 1440 р.х.
08.05.2019 р.
