У своїй промові, присвяченій 65-й річниці формування суданської армії, голова Перехідної військової ради Абдуль-Фаттах аль-Бурхан заявив, що озброєні сили здатні забезпечити перехід до демократичному правлінню у країні і зберегти цілі революції.
Він додав, що День озброєних сил, який приходиться на 14 серпня, у цьому році співпадає з підготовкою Судану до остаточного підписання угоди, з якою народ відкриє важливу сторінку історії, побудувавши державу свободи і справедливості. Аль-Бурхан привітав озброєні сили, які відмічають перше свято у новій епосі демократії, і пообіцяв, що армія і надалі буде захищати волю суданського народу.
Слова «демократія», «держава свободи і справедливості», «захист волі суданського народу» мають конкретні значення, а хто приймає їх, той виявляє свою доктрину. Ці слова взаємопов’язані і витікають із доктрини капіталізму — відокремлення релігії від життя.
Слово «демократія» складається із двох слів «δῆμος» и «κράτος» (народ + влада). Демократія — це західний термін, який означає, що народ управляє сам собою за допомогою свого законодавства. Народ, у західному розумінні, є одним-єдиним легітимним джерелом влади. Лише він має право приймати закони і системи за допомогою народних обранців. Також сам народ здійснює ці закони і системи за допомогою обраних правителів і призначених суддів. Тому і говориться, що народ є джерелом влади, а правитель і держава лише виконують його волю.
У такому розумінні демократію неможливо застосувати, оскільки неможливо точно визначити думку, рішення чи вибір народу. Часто думка групи людей сприймається як думка більшості, оскільки ця сама більшість не перевищує і 20% від загальної чисельності населення, у той час як є багато інших думок, найбільш сильні із яких представляють 15% населення. Окрім того, багато думок, суджень і рішень відносяться лише до досвідчених і компетентних людей, і це говорить про те, що рішення не належать народу. Чи відноситься до рішення народу складання військового плану чи економічної системи, як, наприклад, визначення відсотку податку?! У цих питаннях неможливо покладатись на думку народу.
Тому демократія — це нездійснення мрія. Захід обманює себе та інших, вигадуючи способи управління під прикриттям демократії. Люди, якими б вони не були, не можуть встановити правильну систему, яка регулювала б їх поведінку і відносини, забезпечувала б вдоволення їх потреб і приносила б спокій. Ми, мусульмани, чудово це розуміємо.
Демократія витікає із доктрини капіталізму — відокремлення релігії від життя. Це компромісне рішення, яке було породжено війною в Європі і Росії між королями і мислителями. У Середньовіччі королі використовували релігію для утискання народу,виправдовуючи пролиття крові. Вони вважали себе намісниками Бога на землі і знаходились під захистом Церкви. Під час тривалої війни мислителі поділились на дві групи — деякі повністю відкидали релігію, інші визнавали її, але вважали, що її необхідно відокремити від життя народу, держави і влади.
Війна завершилась компромісним рішенням — відокремленням релігії від життя. Як наслідок, релігія відокремилась від держави. Це рішення стало основою капіталістичної ідеології та ідейною базою, на якій будувались решта усіх інших думок. Прийнята основа визначала ідейну скерованість і точку зору на життя. Згідно цьому світогляду почали вирішуватись усі життєві проблеми людей. Захід почав керуватись цим рішенням і закликати до нього увесь світ.
Демократія, яку Захід нав’язує у країнах мусульман, — це система невір’я, яка не має нічого спільного з Ісламом. Вона повністю суперечить положенням Ісламу, як в основі, так і в усіх другорядних питаннях. Тому, хто бажає детально ознайомитись з цим питанням, пропонуємо матеріали ісламських вчених по цій темі, як «Система Ісламу» Такиюддіна Набхані, «Демократія — система невір’я» Абдулькадіма Заллюма і «Рішення Ісламу відносно демократії» Хафіза Саліха.
Згідно Ісламу, право на законодавство належить лише Аллаху, а згідно демократії, законодавство належить народу. Це вже свідчить про явне невір’я, навіть якщо воно поширено по усьому світу. Прикро, що ми бачимо поширеність демократії у країнах мусульман, незважаючи на те, що Іслам забороняє приймати яке-небудь законодавство окрім Шаріату. Згідно нашій релігії, єдиним джерелом законів є Коран і Сунна. Посланець Аллаха ﷺ сказав:
ترَكْتُ فِيكُمْ أَمْرَيْنِ لَنْ تَضِلُّوا مَا تَمَسَّكْتُمْ بِهِمَا كِتَابَ اللَّهِ وَسُنَّةَ نَبِيِّهِ
«Я залишив серед вас дві речі, тримаючись за які ви не зіб’єтесь з прямого шлях — Книгу Аллаха і Сунну його Посланця!» (Малік).
Всевишній Аллах говорить:
إِنْ الْحُكْمُ إِلاَّ لِلَّهِ يَقُصُّ الْحَقَّ وَهُوَ خَيْرُ الْفَاصِلِينَ
«Рішення приймає тільки Аллах. Він говорить істину і є Найкращим із суддів» (6:57),
فَلاَ وَرَبِّكَ لاَ يُؤْمِنُونَ حَتَّى يُحَكِّمُوكَ فِيمَا شَجَرَ بَيْنَهُمْ
«Але ні — клянусь твоїм Господом! — вони не увірують, доки вони не оберуть тебе суддею в усьому тому, що заплутано між ними» (4:65),
أَلا لَهُ الْخَلْقُ وَالأَمْرُ تَبَارَكَ اللَّهُ رَبُّ الْعَالَمِينَ
«Безперечно, Він творить і повеліває. Благословен Аллах, Господь світів!» (7:54).
Слово «хукм» означає «політична влада» і має на увазі видання наказів і заборон, а також опис хороших і поганих речей і дій. Іншими словами, слово «хукм» означає «законодавство», а не здійснення політичної влади, і точно не володаря політичної влади. Для нас, мусульман, лише Аллах — єдиний Законодавець, лише Він має на законотворчість, а народ не може ставити себе на Його місце.
Навіть якщо деякі із рукотворних законів співпадають з деякими положеннями Шаріату, як заборона експлуатації державних грошей чи право людини на власні переконання, усе одно вигадані положення не будуть вважатись законами Шаріату, тому що вони не приймались на основі наказів і заборон Аллаха. Закон Шаріату — це звернення Законодавця, Аллаха, а не парламенту чи правителя.
Тому мусульманам заборонено приймати, застосовувати і закликати до демократії, де джерелом влади є народ. Такою є реальність демократії. Якщо військові нашої Умми підуть на жертви, щоб захистити демократію, нехай бояться Аллаха. Їм варто було б підтримати носіїв заклику у їх прагненні до створенню держави, яка застосує положення Ісламського Шаріату.
Всевишній Аллах говорить:
أَلَمْ تَرَ إِلَى الَّذِينَ يَزْعُمُونَ أَنَّهُمْ آمَنُوا بِمَا أُنزِلَ إِلَيْكَ وَمَا أُنزِلَ مِنْ قَبْلِكَ يُرِيدُونَ أَنْ يَتَحَاكَمُوا إِلَى الطَّاغُوتِ وَقَدْ أُمِرُوا أَنْ يَكْفُرُوا بِهِ وَيُرِيدُ الشَّيْطَانُ أَنْ يُضِلَّهُمْ ضَلاَلاً بَعِيداً
«Хіба ти не бачив тих, які заявляють, що вони увірували у ниспослане тобі та у ниспослане до тебе, але хочуть звертатись на суд до тагуту, хоча їм наказано не вірувати у нього? Диявол бажає ввести їх в глибоку оману» (4:60).
Спеціально для радіо Центрального інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір
Гада Абдульджаббар Умм Аваб
24 Зуль-хіджа 1440 р.х.
25.08.2019 р.
