Плодотворний заклик

Статті
Інструменти
Друкарня
  • Маленький Менше Середній Більше Великий
  • Default Helvetica Segoe Georgia Times

Заклик — це місія пророків і праведників, а також вірних синів Ісламської Умми. Він не ведеться як попало, а вимагає зусиль, щоб бути продуктивним  наближаючим до бажаної мети. Щоб ця діяльність була плодотворною, необхідно визначити мету заклику.

Можливо, самій людині складно визначити мету. І, навіть, розмірковуючи, можливо, вона не визначить, чого хоче, і тому її думки і дії не принесуть плодів. Тим не менш, існують фактори, які необхідні для досягнення плодотворної діяльності — це терпіння, постійність і серйозність.

Якщо серйозно підійти до діяльності, то можна визначити мету мислення і дій, і тоді у нас з’являється прагнення до здійснення цієї мети. Для того, щоб ідея прийшла до руху, переросла у дію, необхідно надати об’єкт прикладання цієї ідеї, а також серйозність ідеї була співмірна важливості діяльності і об’єкту міркувань. Чия мета полягає у тому, що підняти свою Умму, той буде приділяти цьому питанню особливу увагу. Проте коли ми визначаємо мету, важливо знати і про способи і засоби виконання роботи, щоб досягти того, що ми хочемо.

Спосіб визначається видом діяльності і змінюється в залежності від виду діяльності. Питання полягає не у наявності якого-небудь способу, а саме ефективного способу, тому що наявність неефективного способу може провалити діяльність. Під час агітації до якої-небудь ідеї спосіб агітації може бути схожий на спосіб заклику, тому що обидва вони направлені на демонстрацію ідеї. Але ця схожість може ввести в обману носіїв заклику і агітаторів ідеї. Спосіб агітації вимагає вивчення багатьох факторів, таких як використання гасел, акцентування уваги, повторення, використання особистостей, вплив на емоції, безпосереднє командування і формування стереотипних уявлень. Вид проголошення, як, наприклад, розклеювання плакатів, агітація через радіо- і телестанції, через Інтернет — усе це важливо в агітації. Якщо використовувати агітаційний спосіб у заклику, то це приведе до поразки.

Якщо використовувати спосіб заклику в агітації, то  це також приведе до поразки, тому що спосіб заклику — це розкриття фактів. Спосіб же — це певна манера виконання дії, і він може змінюватись. Спосіб визначає успіх чи поразку діяльності, і для нього треба творче мислення. Носій заклику повинне привчитися до цього менталітету, до рішення проблем і не впадати у відчай у пошуку ефективного способу виконання роботи, який приведе до успіху. Думати про засоби не менш важливо, аніж думати про способи, тому що способи марні, якщо використовуються засоби, які не приводять до рішення.

Якщо складений план битви з ворогом, і він на 100% вірний, але використовується зброя,з якою неможливо протистояти ворогу, план зазнає невдачі. Необхідно думати про засоби, враховуючи обраний спосіб. Засіб відрізняється від способу тим, що він не є продуктом розуму, а обирається внаслідок випробувань. Якщо партія працює над тим, щоб завоювати схильність вчених і тих, хто має вагу у суспільстві, вона зазнає невдачі, тому що їй не вдасться досягти влади. Якщо вона схилить на свою сторону лише тих, хто має вагу у передачі влади, тоді правління не буде ґрунтуватись на ідеї, тому що засіб придбання таких прибічників — це бажання Умми, а не окремих особистостей. Будь-який, хто приймає ідею партії, той вступає у її ряди, і корисно було б вивчити історичні факти по цьому питанню, щоб витягти із них користь.

Таким чином,необхідно визначити мету, запастись терпінням, серйозністю і настирливістю разом з усвідомленням способів і засобів. Щоб розпочати міркування, спочатку треба визначити мету міркування, а потім продовжити міркувати з повною серйозністю, щоб досягти бажаного результату. У цьому процесі носія заклику не повинні охоплювати лінощі, страх чи боязкість. Якщо ми ставимо метою відновлення довіри Умми до положень Ісламу, тоді ми повинні думати про те, чому акида перестала впливати на неї. Тоді ми побачимо, що Умма втратила зв’язок з ідеями, які стосуються життя, і системами законодавства. Вона перестала страшитись загробного життя і покарань Аллаха. Згодом вона втратила єдність як мусульманська община і поділилась на різні народи.

І не складно розуміти, що причиною цього є недовіра Умми до того. що витікає із її акиди. Це трапилось після того, як колонізатор вторгся в ісламський світ, атакуючи ісламський фікх та ісламські положення, а також після промислової революції Заходу, яка здійснилась прямо на очах у мусульманського суспільства. І мусульмани засумнівалися у придатності шаріатських законів, які як нібито не співпадали з реальністю. Потім серед Умми з’явились ті, які стверджували, що Іслам — це демократія і що оцінку добра і зла дає розум, а протистояння колонізаторам відбувалось лише через те, що вони — колонізатори, а не через те, що вони — невірні. Мусульманин опинився у більшій мірі під впливом ідей націоналізму і патріотизму, аніж ідей Ісламу. Тому необхідно вивчити реальність довіри і те, як її можна повернути.

Довіра з’являється внаслідок переконання в істинності чого-небудь, ґрунтуючись на доказах. Таким чином народжується упевненість і довіра. Оскільки для виникнення довіри треба раціональний та емоційний доказ, носій заклику розуміє, що необхідно відновити довіру до Ісламу для підйому Умми і створення держави і щоб подальші факти і події, які відбуваються, говорили про придатність ідей Ісламу, будь то ідеї, пов’язані з приватним життям чи з регулюванням відносин. Оскільки влада піклується про людей на основі певних ідей і законів, носій заклику починає показувати неправильність її суджень і рішень, а потім показує правильне рішення. Таким чином, він розуміє реальність свого положення і його значення, отримуючи можливість рухати розумом і почуттями.

Він приходить до цього не шляхом завоювання довіри, а шляхом роз’яснення того, що усі нинішні рішення неправильні, оскільки вони витікають із невір’я, співставляючи їх з правильними рішеннями. Потім він розпочинає роз’яснення положень, показуючи,що вони є ідеями невір’я чи забороненими по Ісламу, в обмін надаючи шаріатське рішення. Говорячи ж про існуючі положення, він роз’яснює те, що вони є куфром, чи, як мінімум, харамом, пояснюючи шаріатське рішення. Таким чином, закликаючий роз’яснює, що відокремлення релігії від життя є невір’ям, також він показує заборонність пожертвування на будівництво церкви, націоналізму, відсотків і т.п.

Мета закликаючого — зробити ісламський погляд на життя домінуючим, і у процесі роботи він починає думати про засоби і способи, необхідні для роботи, яку він виконує.

Важливо, щоб сам носій заклику вірив, що Іслам визначив шаріатський шлях свого відновлення і що цей шлях витікає із шаріатських текстів. Необхідно пізнати рішення Аллаха по цьому питанню і те, як це рішення було виведено. У той же час необхідно виявити непридатність інших шляхів, виведених із шаріатських текстів, якщо такі є. Упевненість у своєму шляху необхідна у його роботі і для серйозності, що впливає на його терпіння і постійність дій. Носій заклику розуміє, що Іслам визначив шлях відновлення ісламського образу життя для нього, і це підвищує його упевненість у положеннях, які виходять із акиди.

Цей шлях повинен бути ясним в уявленні носія заклику, щоб йому було легко нести цей заклик і визначити необхідні дії, за допомогою яких він хоче виконати свою роботу. Якщо він вирішує взяти на себе керівництво Уммою, він розуміє важливість політичної думки для цього, і він починає працювати разом з партією. Він вивчає деякі важливі ідеї, щоб виділити їх і передати їх людям у кристалізованому виді.

Наприклад, він вивчає ідею відокремлення релігії від життя і передає людям її протиріччя з Ісламом. Він також вивчає концепцію щастя, і розуміє, що це — відчуття постійного спокою і усвідомлення зв’язку з Аллахом. Він також розуміє внаслідок своїх міркувань, що мусульманин — це раб свого Господа. Далі носій заклику роз’яснює положення, прийняті партією у правлінні, економіці, соціальній системі та освіті. Потім він спонукає людей прийняти ці ідеї. Вони повинні почати впливати на людей, щоб носій заклику узяв на себе керівництво Уммою. Вплив ідей означає, що обговорюючий їх відчув реальність цих ідей і упевнився в них так, що у подальшому вони стануть громадською думкою. Носій заклику повинен знати, яке управління він хоче — часткове чи загальне?

Хізб ут-Тахрір не веде до досягнення часткових вимог Умми. Швидше, він бере часткові вимоги, щоб досягти лідерства в Уммі, провокуючи невдоволення існуючими системами, а не приводячи до досягнення часткових вимог. Він не вдовольняється досягненням цих часткових вимог. Його керівництво Уммою відбувається заради застосування Ісламу і створення Ісламського Халіфату. Це визначення повинно бути ясним, а його намір повинен складатись у тому, щоб загальне прагнення усієї Умми, та уся його робота повинна бути зосереджена на діях, які ведуть до талаб ан-нусра. Створюючи громадську підтримку, Хізб ут-Тахрір готує Умму і об’єднує сили для створення Ісламської Держави через армію, впливових людей та ісламську общину. Робота носія заклику не повинна відокремлюватись від роботи партії.

Друга важлива річ — ясне бачення своєї роботи, тому що робота з Уммою і політична активність вимагають глибини розуміння і далекоглядності. Наприклад, необхідно проводити відмінність між наказом схвалюваного і забороною засуджуваного і між роботою по створенню Ісламської Держави. Розуміючи це, він також зрозуміє, що засуджування поганих вчинків є індивідуальною роботою, і кожен робить це у силу своїх переконань. Мусульманин старається зупинити зло своїми руками. Якщо не може, тоді засуджує зло своїм язиком. Якщо і цього не може, тоді не погоджується зі злом своїм серцем. Також закликаючий розуміє, що справи, пов’язані з допомогою Уммі, стосуються і його. Він працює для об’єднання волі Умми, щоб вона впливала на військових, які у змозі скинути правителів. У процесі з’являється розуміння факторів влади у своєму регіону.

Опорою влади зазвичай виступає армія, сили громадської безпеки, судова гілка влади і парламент. Розуміння цих речей завжди важливе, тому що, якщо держава встановиться, вона одразу ж почне поглинати інші держави. Розуміння природи цих речей полегшить поглинання або визначить, чи є приєднання якої-небудь країни забороненим. Для нас важливо стежити з політичними діями, планами и методами, що допоможе носію заклику розкривати змови агентів та їх хазяїв.

Врешті решт, ісламський заклик — це важка робота, але й і найбільш значуща. Це робота посланців, праведників і тих, хто присвячує себе своїй Уммі. Вони гідні великої нагороди. Караван малий, і тому ми не повинні жаліти своїх сил, щоб зайняти у ньому своє місце.

Щоб робота носія заклику була плодотворною, він повинен визначити мету, яка буде ясною і яку він буде чітко уявляти. Далі він повинен серйозно виконувати цю роботу і повинен продовжувати, проявляючи терпіння. Для досягнення мети необхідно подумати про ефективні способи досягнення цієї мети і обрати ті із них, які були випробувані або історично, або були випробувані ним самим.


Спеціально для радіо Центрального інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір
Марьям БадрУммМумін
25 Зуль-хіджа 1440 р.х.
26.08.2019 р.