Британія і глобальні проблеми: між силою і слабкістю під американською гегемонією

Статті
Інструменти
Друкарня
  • Маленький Менше Середній Більше Великий
  • Default Helvetica Segoe Georgia Times

У книзі «Політична концепція Хізб ут-Тахрір» говориться: «Серед багатьох глобальних політичних проблем необхідно виділити наступні:

1 — Європейська проблема,

2 — Близькосхідна проблема,

3 — Далекосхідна проблема,

4 — Середньоазіатська проблема,

5 — Проблема Індійського регіону,

6 — Африканська проблема.

Говорити про ці шість проблем доводиться по наступним причинам:

Перша: боротьба і суперництво між наддержавами відбувається саме у цих регіонах. Тому існуючі там проблеми вважаються найважливішими глобальними проблемами».

Ці строки стануть головною темою нашої статті.

Почнемо з того, що Британія була величезною імперією. У матеріалах Вікіпедії можна знайти наступну інформацію:

«Британська імперія (англ. BritishEmpire) — колоніальна імперія на чолі з метрополією, яка володіла найбільшою кількістю територій із коли-небудь існуючих держав за усю історію людства з колоніями на усіх п’яти населених континентах. Найбільшою площею імперія володіла до 1919 року (якщо не розглядати як частину імперії отримані пізніше в управління мандатні і підопічні території), тоді Сполучене Королівство управляло землями, які поширювались на 31878965 км² (не включаючи приблизно 8,1 млн. км² територій в Антарктиці, на які досі претендує Великобританія та її колишні домініони: Австралія і Нова Зеландія), що складає біля 22% земної суші. Загальна чисельність населення імперії складала приблизно 480 млн. людей (приблизно одна четверта частина людства). Саме спадщиною PaxBritannica пояснюється роль англійської мови як найбільш поширеної у світі у сферах політики, спорту, музики, транспорту, торгівлі і т.д.

Історія Британської імперії по сей день грає велику роль у житті таких країн, як США, Канада, Австралія, Нова Зеландія, Індія, Сінгапур, Ірландія, Німеччина, Франція, як і багатьох інших країн.

Британська імперія розширювалась на протязі більше двох сотень років. Досягненнями розширення колосальної держави прийнято вважати початок XX сторіччя. У цей час різноманіття різних територій на усіх континентах справедливо називають імперією, «над якою ніколи не заходить сонце».

Британія контролювала значну частину світу і зберігала баланс в Європі завдяки Франції і Німеччині. Вона колонізувала багато країн Близького Сходу з великою різницею між нею і Францією, а також мала значний вплив на Східну Азію. Британія не відчувала небезпеки для своєї імперії, окрім як від нацистської Німеччини та Ісламської Держави, яка примусила її пізнати гіркоту поразок у декількох битвах і вигнала її армії із аль-Кудса (Єрусалиму).

Британія відрізняється тривалою присутністю в Африці, а також окупацією багатьох островів у морях та океанах, включаючи Фолклендські острови на узбережжі Аргентини, не говорячи вже про військові бази, розгорнуті по усьому світу. Вона мала сильний міжнародний вплив і пишалася тим, що над її імперією «ніколи не заходить сонце». Ніхто не може оскаржити цього історичного факту. Але чи має зараз Британія таке ж міжнародне положення і вагу, як і раніше? Чим вона ослабла і втратила свої політичні позиції? Або вона зовсім вийшла із міжнародної гри і стала країною, яка переживає найгірші часи у своїй історії  ? Або, як стверджують деякі, вона впала до рівня сателітів Сполучених Штатів?

Неможна забувати, що Британія є незалежною країною з колоніальною історією, на протязі якої вона не стикалась з реальною небезпекою, окрім як з боку нацистської Німеччини і Ісламської Держави. Вона не є залежним і не є сателітом. Швидше, між нею та Америкою досі продовжується справжнє суперництво. У деяких регіонах вона зберігає силу, у деяких слабшає, а у деяких і взагалі приховує свій потенціал. Слабкість і приховання не означають, що вона взагалі відсутня на політичній арені цих регіонів. Будь-який проникливий політик бачить її присутність там, тому що мотиви її боротьби — прагнення до панування і багатства — усі іще залишаються.

Як пишеться у книзі «Політична концепція Хізб ут-Тахрір»: «Конкуренція, ворожнеча і боротьба між Америкою, Британією, Францією і Росією, як явна, так і прихована, тривають по сей день, як в іракській, афганській і близькосхідній проблемах. Кожна із них переслідує мету колонізації і ствердження свого панування над багатствами і ресурсами. Тому саме колоніалізм є рушійною силою нинішньої боротьби між державами, у тому числі   — за ресурси, вплив та усі інші форми панування».

Конфлікт не означає лише війну, швидше, війна — це одна із форм конфлікту, і навіть найбільш насильницька його форма. Результат війни визначається на полі битви на відміну від інших форм конфлікту. Наприклад, політичний конфлікт є найбільш небезпечною формою конфлікту, особливо у прихованому виді. Конфлікт — це найбільш гострий спосіб вирішення протиріч в інтересах, цілях, поглядах. Джозеф Франкель говорив, що конфлікт — це результат відмінності національних інтересів і цілей. Льюіс Козер говорив, що конфлікт — це боротьба і домагання на статус, владу і ресурси, у ході якої опоненти задають один одому збиток, нейтралізують один одного чи взагалі усувають суперника.

Формат конфлікту залежить від наявності головних чинників, одним із яких — і у першу чергу — виступає сила держави. Усе це може привести до форматів військового, політичного чи економічного виду конфлікту. Конфлікт може виявитись військовим у силу військового потенціалу держави. Слабка держава, наприклад, не вдається до військового вирішення конфлікту, а, швидше, вдається до політичних заходів чи добивається своїх цілей, використовуючи міжнародне право і Раду Безпеки ООН.

Також військовий конфлікт може виникнути через те, що предмет суперечки становить собою стратегічний інтерес, заради якого держава вступає у війну, навіть якщо вона володіє відносно слабким військовим потенціалом. Політичний конфлікт буде продиктований обставинами і вимогами конкретної стадії розвитку конфлікту, чи нездатністю витримати військове протистояння, або тим, що сама проблема вимагає політичної розв’язки конфлікту. Кожна форма конфлікту має свої умови, вимоги, можливості і інструменти. Необхідно вивчати суть і сторони конфлікту, предмет суперечки і те, яка форма конфлікту вигідна сторонам.

Повернемось до обговорення британського питання. Немає сумнівів у тому, що мотиви, які спонукають Британію і Сполучені Штати конфліктувати, нікуди не зникли. Але спочатку необхідно зрозуміти реальності британського держави:

Британія живе за рахунок колоній. Структура британського суспільства є капіталістичною, заснованої на класовості. Управління і влада знаходяться у руках багатого прошарку капіталістів і лордів, які створили Консервативну партію і безпосередньо управляли державою на протязі сотень років. Так що ця партія є єдиною реальною силою. Проте британці створили і встановили конституційною нормою опозицію, щоб відповідати сучасному тренду «свобода» і показати, що тим самим править увесь народ, а не лише капіталісти. На основі цієї ідеї була створена Лейбористська та інші партії.

Правда полягає у тому, що вони є формальними партіями і інструментами консерваторів, що створюються і використовуються у потрібний час. Британія зараз переживає справжній конфлікт зі Сполученими Штатами, а лейбористи не можуть грати роль їх суперників. Тому консерватори повернули собі кермо влади,як нібито Лейбористської партії і взагалі не існувало, хоча її успіхи очевидні так само, як і поразка Консервативної партії. Але зараз час консерваторів.

Сполучені Штати зайняли місце і міжнародну роль Британії, не обмежившись послабленням її позицій. Французький історик Жан-Жак Беккер вважає, що Перша світова війна «зафіксувала прихід США у міжнародне життя, яке вони не покинули і навіть поступово зайняли перше місце, яке раніше належало Європі».

Президент США Вудро Вільсон після Першої світової війни так описував Європейський конфлікт: «Британія володіє світом, а Німеччина хоче зайняти її місце». Цими словами він вказав на необхідність знайти Америці місце серед пошарпаних війною Європейських країн.

Після Другої світової війни міжнародна позиція Британії іще більше ослабла. Тому нові глобальні сили почали працювати над тим, щоб вивести її із міжнародної арени, віддалити від міжнародних проблем і міжнародних консультацій, скориставшись її ослабленням і своєю силою. Нові країни захопили контроль над міжнародними інститутами, особливо після того, як у 1961 році США і СРСР домовились загнати Британію у свої кордони і не втягувати її у міжнародні проблеми після позбавлення частки в усіх шести міжнародних питаннях і видворення її, поряд з Францією, із зайнятих колоній.

Британія не змогла протистояти політиці примирення двох велетнів і почала втрачати вплив на своїх агентів. Америка прагнула переманити деяких агентів Британії, покладаючись на військову силу і хороше стратегічне і політичне планування. Вступивши у другу світову війну, США змогли розвити свій міжнародний успіх. Британія дорого заплатила їм за свій порятунок від загибелі. Між Рузвельтом і Черчиллем була підписана «Атлантична хартія», згідно якої Америка отримала доступ до британських колоній. Америка вилучила найбільшу вигоду із цієї угоди, а потім примусила Британію покинути свої колонії і зайняла її місце. Далі Сполучені Штати почали працювати над встановленням контролю над Європою,використовуючи дві зброї: план Маршалла і блок НАТО.

Щоб ми могли всебічно оцінити силу Британії на тлі американської гегемонії, необхідно зрозуміти дві обставини:

1) Правило, яке було закладено на початку нашого дослідження, — оцінка сил Британії повинна здійснюватись шляхом розгляду шести згаданих міжнародних проблем, а не шляхом вивчення ролі чи слабкості Британії на міжнародній арені або у деяких міжнародних питаннях. Наприклад, слабкість позиції Британії помітна в Іраку, Туреччині, Саудівській Аравії і навіть Лівії, хоча раніше вона мала великий вплив у цих країнах. Усе ж таки, неможна сказати, що вплив втрачений; Британія як і раніше сильна, наприклад, в Алжирі і Марокко. Окрім того, в Ємені і Лівії проявляється сильна опосередкована війна між Британією і Америкою, а також помітне протистояння в Йорданії. У відношенні держав Перської затоки Британія мовчить, щоб і не протистояти відкрито американським планам і не слідувати її політиці,як того хоче Америка.

Британія у цьому питанні обрала шлях помітного злодіяння, при будь-якому зручному випадку здійснюючи задумане і збігаючи. Тому неможна оцінювати силу Британії по деяким міжнародним справам. Треба вивчити її присутність в усіх шести міжнародних проблемах. Наприклад, Британія має вплив на європейську і африканську проблем і на деякі проблеми Дальнього Сходу, і вона усе іще присутня на індійському субконтиненті і у близькосхідному регіоні, незалежно від того, відбувається це з позиції сили чи слабкості, або вона взагалі приховує свою присутність.

У випадку прихованої присутності її агенти прокидаються при послабленні агентів Америки, як це відбувалось у Судані та Ірані. У Судані Британія набралась рішучості і відкрито вступила у протистояння, задіявши сплячі осередки і свого посла. Для розуміння цього вимагається точне знання про британську присутність, про сили її агентів у країні і приховану прив’язаність до своєї колонії, оскільки ця прив’язаність проявляється при послабленні американських агентів або при найменшому натяку на революцію. Саме у такий час прокидаються про британські сили, тоді як усі думають, що їх вже немає.

У тих країнах, де влада американських агентів зміцніла, Британія просить своїх агентів зберігати мовчанку, оскільки боїться їх викриття і повної зачистки.

Ми бачимо, що американсько-британські відносини іноді узгоджуються з інтересами Британії, але їх інтереси не переплітаються, як це може показатись у палестинській проблемі. Рішення «дві держави для двох народів» — це те, що Британія вимушена приймати сьогодні, оскільки проект «одна держава» повністю провалився, і вона не змогла нічого запропонувати в обмін.

Наприклад, існує різниця між Британією і США у відносинах з Росією, будь то на Близькому Сході, у самій Росії чи її регіоні. Або відносини між Британією і Америкою у деяких країнах можуть бути конкурентними через те, що країна становить для них інтерес, а не через те що вона є пріоритетом на порядку денному міжнародних держав. У деяких країнах Британія може обрати стратегію терпіння, тривалого очікування і створення політичних кіл. Або їх відносини можуть знаходитись на стадії явного чи прихованого конфлікту в залежності від сили, слабкості чи заклопотаності Британії більш важливими стратегічними питаннями. Також питання може бути пов’язане з регіональним оточенням і слабкістю британських інструментів, тому що сила Британії полягає не у силі центру, а у її агентах, хитрості і підступності.

2) Необхідно провести дослідження і зрозуміти, у яких із шести найбільш важливих регіонах присутній британський вплив і у якій мірі. Знадобиться багато часу, щоб вивчити реальність британської присутності у шести регіонах, вивчити країни-агенти Британії, а також вплив цих країн на саму проблему.

На завершення хочу зазначити, що Британія, безперечно, ослабла і втратила вплив у деяких регіонах і сферах. Але вона усе іще присутня у деяких місцях, а у деяких і зовсім діє з позиції сили. Десь вона очікує сприятливої погоди. Але вона не вийшла із усіх шести важливих регіонів світу, щоб можна було говорити про її смерть, зникнення чи залежність. Вона зберігає свою присутність поруч з ускладненням обставин і послабленням позицій, що примусило деяких говорити про смерть чи залежність Британії. Очевидно одне — Британія не може повернути колишні міжнародні позиції. Стрілки годинника не обертаються назад.

Перед Британією стоять нові дилеми і стратегічні проблеми: зміцнення Америки в Європі; входження Сполучених Штатів в Африку; втягування у Близький Схід Росії і Китаю, щоб вони конкурували зі старим колонізатором; спроби Америки розширити провалля між Європою і Росією шляхом виходу із Угоди про ліквідацію ракет середньої дальності (ДРСМД); революції, що охопили ісламський регіон; пробудження Умми у якості реального гравця; швидкий ріст Ісламу; зсуви у громадській думці на користь Халіфату; ностальгія мусульман по колишній величі і рух у правильному напрямку; нестача проанглійських політичних діячів, чого раніше ніколи не спостерігалось.

Всевишній Аллах говорить:

وَتِلْكَ الأيَّامُ نُدَاوِلُهَا بَيْنَ النَّاسِ

«Ми чергуємо дні (щастя і нещастя) для людей» (3:140).

 

Спеціально для радіо Центрального інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір
Хасан Хамдан
25 Джумада аль-уля 1441 р.х.
20.01.2020р.