Лідер руху «Брати-мусульмани» у Судані заявив про Іслам як про один із варіантів при виборі системи правління

Статті
Інструменти
Друкарня
  • Маленький Менше Середній Більше Великий
  • Default Helvetica Segoe Georgia Times

У діалозі з Інтернет - виданням alnilin.com генеральний спостерігач «Братів-мусульман» сказав наступне:

«Я — один із народу, і у мене немає проблеми, якщо народ Судану погодиться з правління на основі секуляризму … Так, може, я не хочу, щоб народу нав’язували секуляризм … А може, і не хочу, щоб йому нав’язували також і Іслам … Повинна бути свобода в усьому! Аллах створив людей вільними:

أَفَأَنتَ تُكْرِهُ النَّاسَ حَتَّىٰ يَكُونُوا مُؤْمِنِينَ

«Хіба ти став би примушувати людей обернутись у віруючих?» (10:99),

لَا إِكْرَاهَ فِي الدِّينِ

«Немає примушення у релігії» (2:256).

Тому ми не можете примусити мене прийняти секуляризм, як і я не можу нав’язати вам Іслам, у який я вірю як у систему для життя» (alnilin.com, 21.02.2020).

Перш за усе, я хотів би зазначити, що шаріатські докази, приведені генеральним спостерігачем, не мають нічого спільного з допустимістю правити на основі секуляризму. Причина цього полягає у тому, що в аятах мова йде про іман, до якого немає примушення.

Що стосується правління на основі Ісламу, то навіть прості люди знають про обов’язковість цього. І це є загальновідомою у релігії обставиною!

Правильність ісламського руху залежить не від релігії його членів, або їх благодійних справ, або їх обрядів поклоніння, а залежить від правильності запровадження Ісламу. Секуляризм відсікає усі ідеї, які гласять про правління на основі релігії. Іншими словами, він відокремлює релігію від політики, вшановує думку більшості, навіть якщо думка більшості суперечить ідеям Ісламу та його акиді, вшановує головування народу у законотворчій діяльності. Саме це називається «демократією», «секуляризмом», «повагою особистих свобод», «головуванням народу». А держава, яка запроваджує усе це, називаються «світською», тобто секуляристською.

Діяльність по запровадженню Шаріату вимагає, щоб головування завжди належало Шаріату, і це непохитна основа. Від цієї основи жоден із ісламських рухів не може відходити, отож, правління обов’язково повинно здійснюватись на основі законів Всевишнього. Таким чином, метою ісламського ідеологічного руху повинно бути:

— відновлення ісламського образу життя;

— запровадження Ісламу;

— несення його заклику решті світу;

    • турбота про ідеї, погляди і почуття суспільства на основі шаріатських критеріїв і законів.

Ця мета може здійснитись лише з появою Ісламської Держави, яка розробить конституцію і закони на основі Ісламу. І тут немає місця секуляризму. Головування у правлінні належить лише Аллаху, і це доведено категоричними шаріатськими текстами. Ісламська Держава повноцінним чином запроваджує у житті суспільства виключно Іслам і несе його решті світу за допомогою давату і джихаду. Запровадження Ісламу — це не вибір із декількох варіантів, як вважає верховний спостерігач «Братів-мусульман». Запровадження Ісламу — це доленосна проблема для усієї Умми, це обов’язок, приписаний Аллахом для кожного ісламського руху, закликає до Ісламу і прагне запровадити його у життя. Також кожен рух повинен слідувати у цьому методу Посланця Аллаха (с.а.с.), який він показав, коли утворював Першу Ісламську Державу у Медині.

Що стосується слів генерального спостерігача «Братів-мусульман» про те, що мусульмани вільні у виборі між запровадженням і незапровадженням Ісламу, то це підтасовка фактів. Адже принцип свобод у корні суперечить Ісламу. Тих, хто опирається на свободи, Захід називає «поміркованими ісламістами», вважаючи їх тими, хто несе поміркований Іслам. Більше того, так звані «прихильники свобод» почали говорити про існування демократичного Ісламу, їм стало подобатись подражати християнсько-демократичним партіям Заходу. При цьому вони ігнорують той факт, що їх діяльність не має нічого спільного з Ісламом, навпаки, це — відокремлення релігії від життя.

«Брати-мусульмани» так і не вилучили урок із свого крокування по шляху омани і демократії, і це незважаючи на тривалість цього шляху. Їх довгий шлях охарактеризувався нестабільністю і змінами, а їх політичний досвід і дозволеність розділити владу з секуляристами були результатом неодноразових процесів приборкання «Братів-мусульман». Усе це вплинуло на їх відхилення від поглядів Сейіда Кутба (р.х.), вони перестали розділяти між Ісламом і джахілією, вони повернулись у бік в секуляризму і демократії. Більше того, щоб заспокоїти тих, хто вимагає встановлення Шаріату, і щоб вони пішли за демократією, один із їх ідеологів «Братів-мусульман» сказав наступне: «Свобода вище Шаріату». Рашід аль-Ганнуші у 2012. заявив: «Сьогодні Шаріат є причиною конфлікту для тунісців, тому давайте залишимо його осторонь».

Також він заявив, що саме демократія зможе об’єднати тунісців, а «проведення виборів у 2019 р. стане для нас випускним дипломом, що свідчить про нашу демократичність». Усе це у черговий раз підтвердило відмову «ісламістів» від політичної та економічної систем Ісламу, від більшої частини ісламської соціальної системи. Тому «ісламісти» почали піднімати ісламські гасла заради гасел без витікаючих із цього дій. Вони прийшли до влади у Тунісі, але Іслам так і не прийшов до неї. Більше того, вони стали лихом для ісламського заклику і причиною, яка відштовхнула людей від ісламського заклику. Тоді вони проявили себе секуляристами при владі більше, аніж навіть самі секуляристи. Тому їх поразка була неминучою, оскільки їх основною задачею було повернути західні секуляристські системи у життя суспільства в «ісламській» обгортці. Вони підняли гасла, які не забезпечували і не відстрочували запровадження Ісламу.

Отож, тривалі і масштабні розмови секуляристів про неспроможність Ісламу у правлінні внаслідок краху колишнього «ісламістського» режиму «Братів-мусульман» — це фальшиві і брехливі розмови. Адже ісламські рухи, які приймають принцип свобод, ніяким чином не представляють Іслам і не можуть говорити від його імені, бо самі відмовились від нього і його принципів. Прикладом тому служать заяви їх лідерів, зокрема — заява генерального спостерігача руху «Брати-мусульмани» у Судані. Подібними заявами «Брати-мусульмани» зняли з себе вбрання Ісламу, щоб довести купці правлячих секуляристів свій «прогрес» і неповернення до «екстремізму», до несення Ісламу, до несення політичного проекту Ісламу.

Коли групи із «Братів-мусульман» прийшли до влади, то вони не змінили існуючі системи, не змінили закони, навпаки, продовжили їх запроваджувати і далі правити на основі діючої світської конституції. Іншими словами, після того, як вони прийшли до влади в Єгипті. Газі, Тунісі, Марокко, Йорданії, Іраку, Ємені та інших країнах, вони продовжили управляти невір’ям, продовжили шлях парламентських зібрань, ані у чому не відрізняючись від секуляристських рухів. Причина цього полягає у тому, що насправді у «ісламістів» немає ісламського політичного проекту для управління Уммою.

Чому секуляристи приписують поразку «Братів-мусульман» до Ісламу? Відповідь полягає у тому, що «ісламісти» намагались ісламізувати секуляризм, змішати демократію з Ісламом. Але ж будь-який дослідник виявить, що крах супроводжує демократію скрізь, де б вона не запроваджувалась. Після невдалого протистояння в ідейній боротьбі з Ісламом Захід вдався до брехні, щоб потім заявити, що Іслам, прийшовши до влади, зазнав поразки. Але ж це виявилось жалюгідною спробою підміни понять. Причина цього полягає у тому, що Іслам не приходив до влади, а його системи не запроваджувались. До влади прийшли деякі люди, яких відносили до «ісламістів». Ці люди правили законами невір’я і запроваджували програми західних держав, які мали вплив на політичній арені Судану.

Хто прийняв ідею демократичних свобод, повернувшись спиною до Ісламу, той схожий на збанкрутілого азартного гравця, який намагається грати, але при цьому не має ані гроша за душею, а лише покладається на обман і підтасовку. Ці люди перетворили свій заклик у гарант для колоніальних Західних сил.

Проте, незважаючи на усі поступки «ісламістів», Захід як і раніше вважає їх тими, хто правдами і неправдами проник у владу, а отож, не сьогодні, так завтра, вони спробують налаштувати народ проти Заходу, а їх послідовники почнуть спричиняти на «ісламістів» тиск, щоб Іслам прийшов у життя суспільства. Звідси їх перебування при владі не заохочується Заходом. Тому Захід як і раніше буде прагнути вибудувати стіну між «ісламістами» і владою, навіть якщо інститути стратегічних досліджень будуть рекомендувати дати «ісламістам» «зелене світло», щоб завадити приходу до влади чистого Ісламу у виді Халіфату як форми правління.

Помірковані «ісламісти» не усвідомлюють усе це і не беруть це до уваги, навпаки, вони згодні відмовитись від запровадження Ісламу і відокремлення його від політики. У зв’язку з чим ми хочемо сказати наступне: «Якщо ви відмовились від своїх колишніх ідей, об’явили про прийняття демократії, погодились на участь у законотворчості поруч з Аллахом, віддалились від законів Ісламу і його систем, то знайте, що Захід не прийме вас як своїх! Він не прийме вас, навіть якщо ви здерете з себе шкіру. Всевишній сказав:

وَلَنْ تَرْضَى عَنْكَ الْيَهُودُ وَلَا النَّصَارَى حَتَّى تَتَّبِعَ مِلَّتَهُمْ

«Іудеї і християни не будуть задоволені тобою,поки ти не станеш дотримуватись їх релігії»(2:120)».

Відносно правильності ісламського руху варто відзначити, що основою умовою для цього є те, що акида Ісламу стала основою для кожної дії, висловлювання чи прийняття якого-небудь погляду — табанні. Цей рух повинен бути заснований на словах Всевишнього:

وَلْتَكُنْ مِنْكُمْ أُمَّةٌ يَدْعُونَ إِلَى الْخَيْرِ وَيَأْمُرُونَ بِالْمَعْرُوفِ وَيَنْهَوْنَ عَنِ الْمُنْكَرِ وَأُولَئِكَ هُمُ الْمُفْلِحُونَ

«Нехай серед вас буде група людей, які будуть закликати до добра, наказувати схвалюване і забороняти засуджуване. Саме вони виявляться тими, хто набув успіху» (3:104).

Що стосується генерального спостерігача «Братів-мусульман» у Судані, то він обрав для свого руху шлях демократії (яка боготворить принципи свобод), принцип відокремлення релігії від життя суспільства, якщо народ побажає цього. Розуми таких людей позбавлені правильного погляду на систему правління, законотворчість і політичне лідерство. Останнє має на увазі турботу про суспільство та його погляди. Однозначно, неможливо бути лідером для Умми, неможливо бути групою, яка піклується про Умму, без наявності універсальної ідеї (фікра куллійя) для правління. Саме це відрізняє рухи, які слідують або Ісламу, або секуляризму, або соціалізму як ідеям правління.

Говорячи стисло, рух, який приходить до влади, повинен мати правильне уявлення про форму правління в Ісламі і про те, як керувати Уммою. Без цього жоден рух не здатен стати ефективним лідером Умми.

 

 

Гадат Абдуль-Джаббар (Умму Аваб) — Хартум
Спеціально для Центрального інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір
5 Раджаба 1441 р.х.
29.02.2020 р.