Свободи на Заході

Статті
Інструменти
Друкарня
  • Маленький Менше Середній Більше Великий
  • Default Helvetica Segoe Georgia Times

Вдавшись до ідеї відокремлення релігії від життя, Захід дав собі право видавати закони і порахував, що людина повинна жити так, як хоче сама, а не так, як хочуть від неї інші, згідно зі своїми забаганками, а не згідно бажанню інших.

Він також порахував, що людина не зможе скористатись цим правом, якщо у неї не буде свобод. Він дійшов висновку, що людина повинна користуватись свободою віри, свободою власності, свободою думки і свободою особистості. Ідея свобод на Заході вважається священною і недоторканою. У цих свобод є певні термінологічні значення.

Свобода віри дозволяє людині приймати ту релігію, яку вона хоче, або переходити від однієї релігії в іншу, навіть якщо вона буде робити це кожен день, або повністю відкидати усі релігії.

Свобода власності дозволяє людині набувати у власність те, що вона хоче, будь-яким способом і розпоряджатись своїм майном так, як вона хоче. Вона може подарувати своє майно навіть собаці, позбавивши цього права спадкоємців, і ніхто не може їй в цьому завадити.

Свобода думки дозволяє людині говорити те, що вона хоче, правильно чи неправильно, без якого-небудь контролю і цензури. І вона може спростовувати чи критикувати будь-яку думку, яка суперечить її думці чи забаганкам. І ніхто не може їй завадити в цьому.

Свобода особистості дозволяє людині розпоряджатись своїми особистими справами, не звертаючи уваги на цінності, моральні зобов’язання або духовні стримуючі чинники.

Ідея свобод, яка є однією із вимог демократії, повергла тих, хто в неї вірить, у занепад цінностей, опустивши їх на рівень нижче, аніж стадо худоби.

Свобода віри призвела до того, що релігія втратила важливість в капіталістичних суспільствах. Ці суспільства почали нехтувати релігією, коли людині дозволили змінювати свою віру подібно тому, як вона змінює одяг. З поширенням матеріалістичної думки і занепадом релігійної думки моральні, гуманні і духовні цінності відступили, і люди були позбавлені милосердя і почали жити по «закону джунглів», де сильні пожирають слабких.

Свобода вираження думки дозволила людям говорити те, що вони хочуть, і закликати до того, що вони хочуть. В їх суспільствах з’явились усілякі дивні і оманливі думки, позбавлені яких-небудь ознак і критеріїв істинності. Ми почали чути, як деякі люди, подібні Сальману Рушді, прикриваючись свободою віри і свободою вираження думки, злословлять про Посланця Аллаха (с.а.с.). При цьому немає закону, який запобіжить подібному.

Свобода власності з її утилітарними складниками породила капіталізм і капіталістичні країни, які, озброївшись колоніалізмом як способом контролювати долі усіх народів, захоплювати їх багатства, монополізувати їх ресурси, висмоктувати їх кров, конкурувати і змагатись один з одним за незаконні прибутки, торгувати кров’ю народів і розпалювати заколоти і війни між країнами, щоб мати можливість продавати їм свою продукцію і озброєння, що приносить величезні прибутки. Внаслідок цього капіталістичні країни були позбавлені усіх духовних, моральних і гуманних цінностей. Проте при необхідності вони використовують релігію як засіб захисту своїх інтересів, заявляючи про мораль і гуманність, щоб приховати своє потворне обличчя і сморід.

Що стосується свободи особистості, то вона перетворила населення демократичних країн в низькі суспільства, опустивши їх до рівня брудної вседозволеності, що не притаманно навіть тваринам. Їх законодавства дозволяють аномальні сексуальні зв’язки. В них публічно проявляються такі презренні практики, яких ви не побачите навіть у світі тварин. Вони не бачать нічого поганого в групових статевих актах чи актах зі своїми матерями, сестрами і доньками. Вони не гребуть навіть тваринами. Так у них з’явились хвороби, яких не було у їх пращурів. Інститут родини розпався у їх суспільствах, як і зникло співчуття між членами однієї родини. Свобода особистості — це можливість уникнути усіляких обмежень, відмовитись від усіх цінностей і зруйнувати родину. Ця свобода стала тим чинником, в ім’я якого коїться усе зло на землі і дозволяються усі смертні гріхи.

Свобода в перелюбстві, педерастії, лесбіянстві, наготі і алкоголі, а також здійснення будь-яких дій, якими б огидними вони не були, стали вищим ступенем прояву свободи особистості, що не піддається тиску чи примушенню.

Таким є результат застосування демократії. Вона заснована на людських пристрастях, а не виходить від Аллаха, не заснована на Одкровенні і не має відношення до жодної із релігій. Якщо ми повернемось до її витоків у розумах західних мислителів і обставин, в яких вона з’явилась, то нам стане ясно, що вона побудована на основі невір’я. Згадати хоча б вислів короля Людовика XV: «Ми отримали корону від Самого Бога», — або слова короля Людовика XIV: «Влада королів опирається на Творця. Тільки Бог є джерелом влади, а не люди. Тому королі несуть відповідальність за владу тільки перед Богом». А також згадати те, як в противагу королям мислителі вважали теорію громадського договору, висунуту Жан-Жаком Руссо, «Біблією Французької революції».

Із усього цього для нас стає ясно, що Іслам повністю суперечить демократії у джерелі, з якого вона з’явилась, в акиді, із якої вона виходить, в основі, на якій вона побудована, а також ідеях і системах, які вона принесла.

• Джерелом демократії є людина. В демократії вирішальним чинником у винесенні рішення про дії і речі з точки зору добра чи зла виступають забаганки чи бажання людини. Вигадали ж демократію філософи Європи.

Іслам повністю суперечить цьому, оскільки виходить від Аллаха, Який відправив релігію через Одкровення Своєму Пророку (с.а.с.). В Ісламі вирішальним чинником у винесенні рішення служить Шаріат, а не людський розум. Задачею ж розуму є вивчення шаріатських текстів.

• Акида відокремлення релігії від життя, із якої виходить демократія, заснована на компромісному рішенні. Ця акида не заперечує релігію, але усуває її роль із життя і держави. Таким чином, в демократії людина сама встановлює для себе систему. На основі цієї акиди формується західна культура і визначається ідейний напрямок.

В Ісламі ж усе навпаки. Він заснований на ісламській акиді, яка зобов’язує вести усі справи життєдіяльності і держави згідно наказам і заборонам Аллаха, тобто згідно шаріатським законам, які виходять із ісламської акиди. На основі цієї акиди будується ісламська культура і визначається ідейна скерованість.

• Основа, на якій будується демократія, це правило, що панування належить народу і що народ виступає джерелом влади. Тому демократична система створила три влади: законодавчу, виконавчу і судову, щоб на практиці реалізовувати своє панування і владу.

В Ісламі ж панування належить Шаріату, а Умма не має права на законотворчість. Проте здійснення наказів і заборон Аллаха Іслам поклав на мусульман і визначив шлях застосування цих законів, а саме — через встановлення Халіфату, що ясно описано в шаріатських текстах.

• Демократія принесла ідеї і системи, засновані на інтересах і забаганках. У той же час закони Ісламу засновані на слідуванні текстам і виведенні із них шаріатських рішень. Тобто Іслам заснований на слідуванні правильності.

Говорити, що в демократії є деякі хороші елементи, які можуть принести користь Ісламу — це невірне ствердження, не засноване на доказах. Після нашого розгляду самої демократії і тієї реальності, яку вона породила, ми побачили, що немає нічого хорошого, чого потребувала б краща община, виведена на благо людства. Хіба в Ісламі є недолік, щоб мусульмани вдавались до подібних стверджень?!

 

Із книги «Заклик до Ісламу», Ахмад Махмуд