Коли Заходу вдалось зруйнувати Халіфат, багато мусульман подумали, що можуть змінити реальність, увійшовши в нинішні системи і приєднавшись до них, і що вони зможуть усунути секуляризм за допомогою демократичного процесу.
Вони почали закликати до демократії і говорити людям, що вони проти секуляризму, але за демократію, тому що демократія, у їх розумінні, — це засіб, а не мета. Вони пішли самі і повели людей за вигаданою мрією, не маючої реальності. Отож, вони не змогли позбутися від світської демократії і не змогли усунути секуляризм, а швидше, самі потонули у цій трясовині.
Закликаючи до рішення проблеми, вони стали її частиною, і забули, що продовження демократичного процесу і участь в ньому означають збереження секуляризму як такого. Неможливо викоренити секуляризм при збереженні демократії, так само як і демократію неможна викоренити, зберігши секуляризм, оскільки два цих поняття нероздільні. Я не буду поглиблюватись у цю тему з ідейної сторони, наводячи цитати Джона Локка, Томаса Джефферсона, Джорджа Холіока і Жан-Жака Руссо, а лише наведу дослідження на прикладі Туреччини. Після чого залишу висновки за вами.
Мустафа Кемаль по-справжньому вірив в секуляризм. З Заходом він був пов’язаний не інтересом і вигодою, а ідеєю і ідеологією. Тому він хотів забезпечити збереження секуляризму в Туреччині після своєї смерті. Але яка сила могла гарантувати збереження секуляризму і яка система могла застосовувати його, відволікаючи увагу людей приватними, менш значущими проблемами? Мустафа Кемаль пообіцяв народу свободу, процвітання і змінюваність влади. Але як забезпечити змінюваність влади, коли його «Республіканська народна партія» була єдиною і правлячою партією в Туреччині? І якщо система опиниться під загрозою, хто захистить секуляризм і вплив Британії в Туреччині?
Мустафа Кемаль почав концентрувати увесь свій вплив в армії так, що військова доктрина перетворилась в кемалістську доктрину, в якій повністю був відсутній Іслам. Що стосується системи, то Мустафа Кемаль заохочував створення політичних партій. Першою спробою була «Прогресивна республіканська партія» (TerakkiperverCumhuriyetFırkası), заснована Кязимом Мусою Карабекіром у 1924 році. Проте партія була закрита через шість місяців після створення. Деякі члени партії були страчені під приводом замаху на Мустафу Кемаля, а деякі із них були кинути у в’язницю.
Другою спробою стала «Ліберальна республіканська партія» (SerbestCumhuriyetFırkası), заснована Алі Фетхі Окьяром на прохання Мустафи Кемаля. Під час свого візиту в Ялову Кемаль зустрівся з Окьяром і попросив його створити поличну партію. Але як тільки партія була створена, в ній зібрались усі супротивники світського режиму. Після цього партія була закрита, і «Республіканська народна партія» залишалась єдиною партією в Туреччині аж до 1946 року, коли Аднан Мендерес заснував «Демократичну партію» (DemokratParti).
У 1960 році армія здійснила військовий переворот. Скинувши Аднана Мендереса і його партію вона захопила владу. Але армія не управляла державою, тому що місія армії полягала лише у тому, щоб захищати секуляризм і британський вплив в Туреччині. Після перевороту армія закликала політиків створювати політичні партії і демократичний процес відновився. У 1980 році армія знов здійснила переворот і захопила владу. Після цього армія закликала політиків створювати політичні партії, і демократичний процес знов відновився…
Як видно із стислого огляду політичного життя Турецької Республіки, участь в демократичному процесі сама по собі є секуляризмом, а демократія — це форма правління, яка оберігає секуляризм.
Чи зрозуміють ісламісти нашого часу, що неможливо усунути секуляризм, зберігши демократію, що реальність повинна бути об’єктом мислення, а не джерелом, і що вони повинні повністю заперечувати цю реальність і прагнути змінити її, не беручи участі в ній?
Ми бачимо, що як тільки деякі ісламські групи вступили в демократичний процес, вони забули про Халіфат і про викорінення секуляризму, тому що зайнялись проблемами, які породжує секуляризм. Як тільки вони вирішують одну проблему, виникає друга. Вони обертаються в круговороті проблем і намагаються вибратись із нього, тоді як їх головною турботою стає збереження влади. До приходу до влади вони були проповідниками Ісламу і захисниками Ісламу, а після приходу стали професорами математики, які вираховують за допомогою математичних формул голоси виборців, які утримують їх при владі. Аллах говорить:
قُلْ هَذِهِ سَبِيلِي أَدْعُو إِلَى اللَّهِ عَلَى بَصِيرَةٍ أَنَا وَمَنِ اتَّبَعَنِي وَسُبْحَانَ اللَّهِ وَمَا أَنَا مِنَ الْمُشْرِكِينَ
«Скажи: «Такий мій шлях. Я і мої послідовники закликаємо до Аллаху згідно переконанню. Пречистий Аллах, і я не є одним із многобожників» (12:108).
Спеціально для радіо Центрального інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір
Мухаммад Дарда
9 Шабана 1442 р.х.
22.03.2021 р.
