Діяльність аль-амру біль-мааруф ван-нахъю аніль-мункар є індивідуальним (айн) чи колективним (кіфая) фардом?

Статті
Інструменти
Друкарня
  • Маленький Менше Середній Більше Великий
  • Default Helvetica Segoe Georgia Times

Для мусульман стало звичайним проводити розділення між фардами, тому вони використовують такі терміни, як «фардайн» і «фардкіфая». В основі цього розділення лежить реальність самих фардів.

Одні фарди вимагають, щоб кожна людина окремо виконувала їх. До таких фардів відносяться: намаз, закят, хадж, пост. Інші фарди вимагають, щоб виконання їх було з боку однієї людини або групи осіб. До таких фардів відносяться: джаназа намаз, кормління голодного, відповідь на привітання. Отож, фард категорії айн не спадає з людини, навіть якщо його виконала велика група людей, оскільки є рішучий наказ про те, що його виконання покладено на кожну людину окремо. Що стосується фарда категорії кіфая, то його виконання групою осіб знімає відповідальність з решти інших, оскільки є рішучий наказ про те, щоб він був виконаний ким-небудь із числа мусульман.

Виходячи із того, що в Шаріаті фарди діляться на категорії з точки зору того, на кого покладено їх виконання (на кожного окремо, або досить того чи іншого фарду з боку кого-небудь із мусульман), вчені ввели такі терміни, як «фардайн» і «фардкіфая». Проте варто зазначити, що обидва фарди залишаються фардами, оскільки ділення їх на категорії не змінює їх статусу. Наприклад, відповідальність за фардкіфая знімається тільки тоді, коли за його виконання взялась достатня кількість мусульман, при цьому за його виконання можуть взятись як усі мусульмани, так і та кількість, яка вважається достатньою для цього.

Якщо ж за виконання фардкіфая взялась недостатня кількість мусульман, то відповідальність продовжує залишатись на кожному, і так буде тривати, поки фардкіфая не буде виконаний. На різницю між фардомайн і кіфая вказав Ібн ан-Наджжар: «Вони діляться у складовій вимоги. Фардайн піддає випробуванню конкретного індивіда, а потім — чи буде він нагороджений чи покараний. Що стосується фардакіфая, то вимагається виконання самої справи як такої, а участь людини в ній вторинна»1.

Що стосується розглядаємого нами питання2, то відповідь буде наступною: діяльність аль-амрубіль-мааруф ван-нахъюаніль-мункар є індивідуальним обов’язком (фардайн), а не колективним (фардкіфая). Причина цього полягає в тому, що під схвалюваним і засуджуваним маються на увазі усі їх категорії а не який-небудь окремий різновид. Якщо правильно зрозуміти їх реальність, то стане очевидним, що неможливо досягти достатності в цьому питанні, оскільки залишення важдибів і скоєння харамів трапляється щоденно і повсюдно. Хто із нас може гарантувати, що в певній місцевості люди не будуть залишати ваджиб і робити харами, а в іншій будуть?

Ніхто не зможе цього не те, що гарантувати, а навіть знати чи припустити. Залишення схвалюваного і скоєння засуджуваного відбувається в громадських і приватних місцях і в усі часи. Це відбувається на вулиці, в домі, в школі, в мечеті, на ринку … усі місця важко навіть перерахувати. Таке положення речей вимагає, щоб діяльність аль-амрубіль-мааруф ван-нахъюаніль-мункар була фардомайн, оскільки це дозволить роз’яснити схвалюване і спростувати засуджуване повсюдно. Саме це було роз’яснено в Сунні Посланця (с.а.с.). Передається від Абу Саіда аль-Худрі: «Я чув, як Посланець Аллаха (с.а.с.) говорив:

مَنْ رَأَى مِنْكُمْ مُنْكَرًا فَلْيُغَيِّرْهُ بِيَدِهِ فَإِنْ لَمْ يَسْتَطِعْ فَبِلِسَانِهِ فَإِنْ لَمْ يَسْتَطِع فَبِقَلْبِهِ وَذلِكَ أَضْعَفُ الْإِيمَانِ

«Нехай той із вас, хто побачить засуджуване, змінить це власноруч, якщо ж він не зможе [зробити] цього, [нехай змінить це] своїм язиком, а якщо не зможе, то [нехай противиться цьому] своїм серцем, що буде найбільш слабким [проявом] віри»3. Хадіс наказує кожному мусульманину усувати засуджуване, коли той бачить його, оскільки Посланець (с.а.с.) говорить:«Нехай той із вас, хто побачить», — тобто із числа мусульман. І тут немає винятку на адресу кого-небудь із числа мусульман, оскільки слово «مَنْ» несе в собі загальний зміст4. Це означає, що під словом «مَنْ» мається на увазі один, два чи група людей, мається на увазі як чоловік, так і жінка. Отож, якщо один мусульманин чи група мусульман побачать засуджуване, то вони повинні змінити його.

Це з одного боку. З іншого боку, Пророк (с.а.с.) деталізував ступені змінення і можливості/здібності, переносячи хукм змінення від одного положення до іншого після того, як виникала нездатність робити це змінення. А це доводить те, що вимога змінити засуджуване залишається в будь-якому положенні і стані. Це схоже на слова Пророка (с.а.с.) відносно намазу:

صَلِّ قَائِمًا فَإِنْ لَمْ تَسْتَطِعْ فَقَاعِدًا فَإِنْ لَمْ تَسْتَطِعْ فَعَلَى جَنْبٍ

«Роби намаз стоячи, але якщо ти не в змозі зробити це, то роби його, сидячи. Якщо ти не в змозі зробити навіть це, то роби його, лежачи на боці»5. Причина таких слів полягає в тому, що намаз є фардомайн, а отож, його виконання вимагається в будь-якому положенні і стані.

Також на те, що діяльність аль-амрубіль-мааруф ван-нахъюаніль-мункар є фардомайн, вказують наступні обставини:

1) Згадування діяльності аль-амрубіль-мааруф ван-нахъюаніль-мункар поруч з фардамиайн в більшості наводимих доказів, які вказують на цю діяльність. Перерахуємо деякі із них:

وَالْمُؤْمِنُونَ وَالْمُؤْمِنَاتُ بَعْضُهُمْ أَوْلِيَاءُ بَعْضٍ ۚ يَأْمُرُونَ بِالْمَعْرُوفِ وَيَنْهَوْنَ عَنِ الْمُنكَرِ وَيُقِيمُونَ الصَّلَاةَ وَيُؤْتُونَ الزَّكَاةَ وَيُطِيعُونَ اللَّهَ وَرَسُولَهُ ۚ أُولَٰئِكَ سَيَرْحَمُهُمُ اللَّهُ ۗ إِنَّ اللَّهَ عَزِيزٌ حَكِيمٌ

«Віруючі чоловіки і жінки є помічниками і друзями один одному. Вони велять робити схвалюване і забороняють засуджуване, роблять намаз, виплачують закят, підкоряються Аллаху і Його Посланцю. Аллах змилостивиться над ними. Воістину, Аллах — Могутній, Мудрий» (9:71),

التَّائِبُونَ الْعَابِدُونَ الْحَامِدُونَ السَّائِحُونَ الرَّاكِعُونَ السَّاجِدُونَ الْآمِرُونَ بِالْمَعْرُوفِ وَالنَّاهُونَ عَنِ الْمُنكَرِ وَالْحَافِظُونَ لِحُدُودِ اللَّهِ ۗ وَبَشِّرِ الْمُؤْمِنِينَ

«Обрадуй віруючих, які каються і поклоняються, восхваляють і постяться, кланяються і падають ниць, наказують робити схвалюване і забороняють засуджуване, і дотримуються обмежень Аллаха» (9:112).

2) Вчені одностайні в тому, що до якостей і особливостей віруючих відноситься ведення діяльності аль-амрубіль-мааруф ван-нахъюаніль-мункар. Раз справа обстоїть таким чином, то це повинно бути притаманним кожному мусульманину і поставлено кожному в обов’язок.

3) Передається від Абу Саіда аль-Худрі: «Посланець Аллаха (с.а.с.) сказав:

لَا يَمْنَعَنَّ رَجُلًا مَهَابَةُ النَّاسِ أَنْ يَقُومَ بِحَقٍّ إِذَا عَلِمَهُ

«Нехай не заважає людині страх перед людьми зробити діяння на основі істини, якщо вона знає її». Потім Абу Саід аль-Худрі заплакав і промовив: «Клянусь Аллахом! Ми були свідками істини, але не зробили діяння на її основі».

В іншій версії використовується інше слово, але з тим же значенням:

هَيْبَةُ النَّاسِ

«страх перед людьми».

В третій версії говориться:

إِذَا رَآهُ أَوْ شَهِدَهُ أَوْ سَمِعَهُ

«якщо він побачив її, або став свідком, або почув про неї»6.

В самому хадісі використовується формулювання заборони, де слово «رَجُلًا» приходить у невизначеній формі (ан-накіра), а отож, воно прийшло в загальному значенні. Благородний сподвижник зрозумів, що вимога в хадісі стосується усіх мусульман без винятку, саме тому він заплакав і промовив: «Клянусь Аллахом! Ми були свідками істини, але не зробили діяння на її основі».

Деякі мусульмани заплутались у цьому питанні і віднесли діяльність аль-амрубіль-мааруф ван-нахъюаніль-мункар або повністю до категорії фардкіфая, або, вибірково підходячи до різних питань в залежності від ситуації, порахували, що даний фардкіфая набуває індивідуальний характер і перетворюється в фардайн. Причиною цьому послужило наступне:

а) Деякі вчені опирались на наступні слова Всевишнього, без урахування решти доказів:

وَلْتَكُن مِّنْكُمْ أُمَّةٌ يَدْعُونَ إِلَى الْخَيْرِ وَيَأْمُرُونَ بِالْمَعْرُوفِ وَيَنْهَوْنَ عَنِ الْمُن ْ كَرِ وَأُولَئِكَ هُمُ الْمُفْلِحُونَ

«Нехай серед вас буде група людей, які будуть закликати до добру, наказувати схвалюване і забороняти засуджуване. Саме вони виявляться тими, хто набув успіху» (3:104).

Проте даний аят вказує лише на обов’язковість існування групи, серед діянь якої буде діяльність аль-амрубіль-мааруф ван-нахъюаніль-мункар, але при цьому аят не обмежує дану діяльність виключно форматом «групи». Причина цього полягає в тому, аят проливає світло на утворення групи, а не на діяльність аль-амрубіль-мааруф ван-нахъюаніль-мункар. Дана діяльність згадується лише для пояснення того, чим буде займатись група, і у якості опису типу групи. В аяті немає нічого, що вказувало б на діяльність аль-амрубіль-мааруф ван-нахъюаніль-мункар як на специфіку групи, і годі.

Отож, хоча аят і вказує, що в діяльності аль-амрубіль-мааруф ван-нахъюаніль-мункар є те, що відноситься до групи, але це не означає, що усі аспекти даної діяльності повинні відноситись лише до групи.

б) Присутній неправильний зв’язок між здатностями і фардом. Причина цього полягає в тому, що серед мусульман є ті, хто сказав, що аль-амрубіль-мааруф ван-нахъюаніль-мункар залежить від здатностей/можливостей. Вони вважають, що матеріальні і ідейні можливості є лише у певних людей, таких як вчені, каді аль-хісба7 та інші. Саме тому даний фард вони віднесли до категорії кіфая.

Спростування цьому буде з двох сторін:

По-перше, Посланець Аллаха (с.а.с.) сказав:

إِنَّ اللَّهَ لَا يُعَذِّبُ الْعَامَّةَ بِعَمَلِ الْخَاصَّةِ حَتَّى تَعْمَلَ الْخَاصَّةُ بِعَمَلٍ تَقْدِرُ الْعَامَّةُ أَنْ تُغَيِّرَهُ وَلَا تَغَيُّرُهُ فَذَاكَ حِينَ يَأْذَنُ اللَّهُ فِي هَلَاكِ الْعَامَّةِ وَالْخَاصَّةِ

«Аллах не карає людей, тільки за [засуджувані] дії окремих осіб. Так тримає до тих пір, поки вони не скоять [засуджувані] діяння, які люди здатні змінити, але вони не зроблять цього. І тоді Аллах дозволить знищити усіх без винятку»,

إِنَّ النَّاسَ إِذَا رَأَوُا الْظَّالِمَ فَلَمْ يَأْخُذُوا عَلَى يَدَيْهِ أَوْشَكَ أَنْ يَعُمَّهُمُ اللَّهُ بِعِقَابِهِ

«Якщо люди побачать несправедливого і не схоплять його за руки (тобто не зупинять його), то вони будуть близькі до того, що Аллах піддасть Своєму покаранню їх усіх»,

إِنَّ أُمَّتِي إِذَا رَأَوُا الْظَّالِمَ فَلَمْ يَأْخُذُوا عَلَى يَدَيْهِ يُوشِكُ أَنْ يَعُمَّهُمُ اللَّهُ بِعِقَابِهِ

«Якщо моя Умма побачить несправедливого і не схопить його за руки (тобто не зупинить його), то вона буде близька до того, що Аллах піддасть її Своєму покаранню». А це вказує на те, що дана діяльність відноситься до усіх, а не до певної категорії людей в лиці вчених, суддів і правителів. Більше того, слова «الْعَامَّةَ», «النَّاسَ», «أُمَّتِي» включають в себе як вчених, так і звичайних людей. Тому незрозуміло, як можна після цього говорити, що діяльність аль-амрубіль-мааруф ван-нахъюаніль-мункар обмежується деякою категорією людей?!

По-друге, відсутність здатностей/можливостей хоча і скасовує хукм, але не скасовує його категорію, коли він підтверджений. Тому, якщо фард відноситься до категорії айн, то ми не переводимо його в категорію кіфая тільки через те, що у людей немає здібностей/можливостей на його виконання. Якщо б усе було так, як вони стверджують, то через триваючу присутність нездатних/не маючих можливостей людей усі фарди перейшли б в категорію кіфая. Наприклад, Аллах говорить:

وَلِلَّهِ عَلَى النَّاسِ حِجُّ الْبَيْتِ مَنِ اسْتَطَاعَ إِلَيْهِ سَبِيلً

«Люди повинні перед Аллахом зробити хадж до Дому (Каабі), якщо вони здатні здійснити цей шлях» (3:97).

Тут очевидно, що здійснення хаджу покладено на тих, хто здатен це зробити. Так, вчені мають розбіжності у визначенні, що означає «здатність/можливість», але при цьому вони одностайні у тому, що хадж спадає з тих, хто не здатен його здійснити. Звідси питання: хіба хтось із них говорив, що хадж перейшов в категорію кіфая, оскільки має місце нездатність/відсутність можливості?

На додаток до цього треба сказати, що наявність здібності/можливості є умовою для покладання на людину (такліф) у цілому дотримання шаріатських норм, оскілки наявність здібності/можливості вимагається в усіх фардах, будь то категорії айн чи кіфая. Аллах говорить:

فَاتَّقُوا اللَّهَ مَا اسْتَطَعْتُمْ

«Бійтеся Аллаха по мірі своїх можливостей» (64:16).

Посланець Аллаха (с.а.с.) сказав:

وَإِذَا أَمَرْتُكُمْ بِأَمْرٍ فَأْتُوا مِنْهُ مَا اسْتَطَعْتُمْ

«Коли я велю вам зробити справу, робіть із цього те, що зможете»8,

بَايَعْتُ النَّبِيَّ صَلَّى اللَّهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ عَلَى السَّمْعِ وَالطَّاعَةِ فَلَقَّنَنِي فِيمَا اسْتَطَعْتُ وَالنُّصْحِ لِكُلِّ مُسْلِمٍ

«Я дав присягу Пророку (с.а.с.) на послух і покору — і він роз’яснив мені, що це повинно бути по мірі моїх сил — і на те, що буду давати добру пораду кожному мусульманину»9.

в) Серед людей є ті, хто говорить, що поточна реальність сама вказує на те, що діяльність аль-амрубіль-мааруф ван-нахъюаніль-мункар відноситься до фардкіфая. Вони говорять, що якщо група людей побачить щось засуджуване, і хтось із групи усуне це, то відповідальність знімається з решти інших. Наприклад, чоловік розпиває спиртне посеред дороги, і група людей побачила це. Потім тем один із їх числа встигає першим розбити сосуд зі спиртним і тим самим припинити розпиття спиртного. Цим вчинком людина запинила засуджуване, тим самим позбавивши інших від необхідності це зробити.

Відповідь на це питання зачіпає два моменти:

По-перше, дослідження того, до якої категорії треба відносити фард, початково пов’язане з законодавством. Інакше кажучи, розглядається вимога Законодавця, чи стосується вона кожного індивіда окремо чи групи людей. Що стосується поточної реальності, то вона ніяк не пов’язана з законодавством, оскільки визначення того, до якої категорії відноситься той чи інший фард, залежить від шаріатського доказу, а не від прикладів із життя.

По-друге, той, хто уважно погляне на ситуацію, побачить, що немає ніякого протиріччя між поточною реальністю і хукмом про фардайн. Адже, якщо група людей побачить засуджуване, то на неї покладається обов’язок по його усуненню і запереченню. Так, усі вони жадають усунути засуджуване, але лише один із них першим усунув його. Це означає, що ваджиб,покладений на усіх, виконаний, і з них знятий обов’язок, і це так по двом причинам:

— в усіх є прагнення змінити засуджуване;

— засуджуване усунуте.

Тут важливий факт усунення засуджуваного, а не участь кожного в цьому процесі. Також треба дивитись на положення людей: можливо, вони утримались через страх, або через більшу ймовірність, що не зможуть цього зробити, або не зробили це по іншій причині. Якщо вони утримались через небажання усунути засуджуване, то їм записується гріх, і тут немає ніяких розбіжностей. Якщо ж вони утримались через більшу ймовірність, що не зможуть цього зробити (що малоймовірно, коли мова йде про групу людей), то у них є шаріатське виправдання (узр), і тут немає розбіжностей, оскільки наявність здатності/можливості є умовою для виконання хукму.

Саме тому не говориться, що діяльність аль-амрубіль-мааруф ван-нахъюаніль-мункар відноситься до фардкіфая — і тільки по тій причині, що люди не можуть цього зробити, або через те, що в реальності цього не спостерігається. Дана діяльність продовжує залишались фардомайн, і вона виконується у повній мірі, як виконується будь-який інший фард, коли є повноцінна здатність/можливість. Якщо ж здатність/можливість неповноцінна, то виконується це настільки, наскільки це уявляється можливим. У випадку, коли немає здатності/можливості, відповідальність з людини спадає.

Ми не відійдемо від істини, якщо скажемо, що важко собі уявити в житті ефективність діяльності аль-амрубіль-мааруф ван-нахъюаніль-мункар, якщо вона буде залишатись фардомкіфая. Адже її сприйняття із категорії фардайн, веде до кількісному збільшенню наказуючих і забороняючи добрі і, відповідно, погані речі, а також збільшилась би кількість людей, що турбуються про суспільство, які стежили б і виявляли засуджуване, щоб запобігти чи усунути ці явища.

 

1. Книга «Шарху аль-каукабі аль-мунір».

2. Діяльність аль-амрубіль-мааруф ван-нахъюаніль-мункар є індивідуальним (айн) чи колективним (кіфая) фардом?

3. Навів Муслім в «Сахіх».

4. Мухаммад аш-Шаукані в книзі «Іршаду аль-фухульілятахкікі аль-хаккі мін ільми аль-усуль» писав: «Загальний зміст виражається словом, яке, з урахуванням певного положення/форми в арабській мові, охоплює усі свої значення».

5. Навели Бухарі в «Сахіх» від Імрана ібн Хусайна, Ібн Хузайма в «Сахіх», аль-Байхакий в «Ас-Сунану аль-кубра».

6. Усі версії навели Ахмад в «Муснад», ат-Тірмізі в «Ас-Сунан», Ібн Маджам в «Ас-Сунан».

7. Вид судді, який виносить рішення по фактам порушень, що завдають шкоду правам суспільства.

8. Навели Бухарі в «Сахіх» і Муслім в «Сахіх» від Абу Хурайри.

9. Навів Муслім в «Сахіх».