Боротьба між Ісламською Уммою і націями невір’я тривала тринадцять сторіч поспіль, а в XIX сторіччі капіталістична система невір’я кинула виклик системі Ісламу, ісламським думкам і почуттям.
Потім за короткий період часу мусульмани зазнали ідейної поразки, за якою трапилась руйнівна політична поразка. Виклик полягав в атаці і критиці ісламських ідей. Положення мусульман було вкрай слабким, тому їх спроби чинити опір були безуспішними, внаслідок чого вони неминуче капітулювали.
Капіталістична система атакувала концепцію багатоженства в Ісламі і назвала це дикістю. Вона атакувала концепцію розлучення в Ісламі і сказала, що це зрадництво у відношенні жінок і руйнування родини. Вона атакувала систему правління в Ісламі, а саме — Халіфат, назвавши це диктатурою і авторитаризмом. Вона атакувала концепцію джихаду, назвавши це агресією проти людей і кровопролиттям.
Багатоженство:
Реальність показує, що концепції Ісламу правильні, а капіталістичні концепції помилкові. Капіталізм вважає багатоженство неправильним і вважає правильним обмежувати чоловіка однією дружиною, і він пропонує це як рішення людської проблеми, а не логічне припущення. Але ж в кожному народі світу є чоловіки, у яких декілька жінок! В деяких народах їх називають наложницями, в деяких — коханками, а в деяких — дружинами. Ісламські закони дозволяють багатоженство. І чоловік може скористатись цим правом, а може і не скористатись.
Але, завдяки багатоженству, друга, третя і четверта жінка стають законною дружиною, а не наложницею чи коханкою. Таким чином, ісламські закони відповідають природі людини і вирішують її проблеми. Але західні закони зовсім запобігають багатоженству. Ісламські закони дозволяють спільне добровільне подружнє життя і надають вибір: або утримати дружину на розумних умовах, або відпустити її по-доброму. Тобто чоловік або утримує дружину, якщо вони щасливі разом, або відпускає її, якщо спільне життя завдає їм страждань. Хіба такий підхід не веде до щастю і спокою у родині?! Або ж треба утримувати її будь-якими шляхами, навіть якщо це веде до страждань в родині?!
Система правління:
Що стосується правління з точки зору влади, то це — право Умми, і вона наділяє нею, кого побажає. З іншого боку, правитель в Ісламі повинен бути тільки один. Категорично заборонено, щоб було два чи більше правителя одночасно. Але при цьому правитель обмежений певним методом, в правильності якого він переконаний, і йому заборонено порушувати цей метод. Окрім віри правителя в систему, тобто окрім його богобоязливості, Умма притягує правителя до звіту усно, якщо він припускається помилок, і піднімає повстання, якщо він зраджує систему. При цьому Умма не ослухається правителя, якщо він вимагає виконати фард, мандуб чи мубах, і не підкоряється йому, якщо він наказує зробити харам. Такою є реальність системи Халіфату… Яка ж система правильна і відповідає дійсності: ісламська чи демократична, яка говорить, що народ управляє сам собою, тоді як таке неможливо, а тому є брехнею?! Єдиним правителем в демократії є президент чи прем’єр-міністр, якому допомагають міністри.
Джихад:
Говорячи про джихад, варто зазначити, що деякі брешуть, заявляючи, що він узаконений для захисту. Таке розуміння суперечить тому, як Пророк ﷺ вів джихад і як вела його Ісламська Держава. Саме мусульмани ініціювали битву з невірними і вважали джихад єдиним шляхом поширення Ісламу. Їх розуміння суперечить ясним аятам Корану:
قَاتِلُوا الَّذِينَ لاَ يُؤْمِنُونَ بِاللَّهِ وَلاَ بِالْيَوْمِ الآخِرِ وَلاَ يُحَرِّمُونَ مَا حَرَّمَ اللَّهُ وَرَسُولُهُ وَلاَ يَدِينُونَ دِينَ الْحَقِّ مِنْ الَّذِينَ أُوتُوا الْكِتَابَ حَتَّى يُعْطُوا الْجِزْيَةَ عَنْ يَدٍ وَهُمْ صَاغِرُونَ
«Бийтесь з тими із людей Писання, які не вірують ані в Аллаха, ані в Останній день, які не вважають забороненим те, що заборонили Аллах і Його Посланець, які не сповідують істинну релігію, поки вони не стануть власноруч платити данину, залишаючись приниженими» (9:29),
يَا أَيُّهَا النَّبِيُّ حَرِّضْ الْمُؤْمِنِينَ عَلَى الْقِتَالِ
«О, Пророк! Надихай віруючих на битву» (8:65).
Джихад — це фізична боротьба з невірними з метою встановлення влади Ісламу. Причина джихаду полягає у тому, що вони — невірні, які відкинули Іслам після того, як він був представлений ним. Тобто спочатку мусульмани представляють Іслам для добровільного прийняття, а потім проголошують джихад. Так відбувається в будь-які іншій ідеології і з будь-якою іншою нацією, яка прийняла ідеологію. Нація готує фізичні сили і піднімає військовий дух. На основі цієї сили починаються політичні баталії і дипломатичні маневри, і виникає ситуація, при якій відбувається заклик і представляється чистий намір держави.
Якщо протилежна держава у відповідь намагається показати силу, тоді війна неминуча. Холодна війна — це ніщо інше, як ситуація, яку штучно створює кожна із сторін для поширення своєї ідеології, а озброєні сили знаходяться в стадії підготовки до битви, яка повинна відбутись. Реальність земного життя є такою, що ідеї відрізняються і втілюються в різних державах, які використовують фізичну силу для їх поширення і захисту політичними, культурними, військовими і економічними способами. Сила Ісламу потрібна для усунення фізичних перешкод на шляху ісламського заклику, щоб дати народам можливість ознайомитись і прийняти Іслам і стати разом з іншими мусульманами однією нацією, де немає переваги у араба над неарабом.
Салям Абу Хамід
Із журналу «Аль-Ваъй», №2
1987 р.
