Слово «єдність» так часто повторюють багато людей, що воно стало актуальним для усіх ісламських рухів. В чому і де ця ісламська єдність необхідна, а де вона повернеться безсиллям і розчаруванням?
Єдність — головна вимога усіх рухів різного походження, тому що вона дозволяє досягти цілей. Людина з націоналістичним напрямом вимагає єдності своєї нації, з патріотичним напрямом — єдності всередині країни, а мусульманин вимагає єдності на основі Ісламу. Усе ж таки виникає питання: коли ісламська єдність необхідна, а коли може стати причиною відчаю в Уммі, особливо серед поборників Ісламу?
Єдність армії:
Єдність обов’язкова в армії, керівництві і Халіфаті. Армія — це сила. Але сила не досягається шляхом розділення і збільшення кількості керівників. Важливість єдності особливо виражається під час бою, коли є потреба в одному рішенні, єдиній думці, єдиному командуванні і лідері, щоб солдати не стали жертвами протиріч, з одного боку виконуючи наказ про відступлення, з іншого — про наступ, а з третього — очікуючи наказу. Тут проявляється важливість єдності рішення і єдності Умми через єдність правителя. Аллах вчить нас цьому в Корані:
إِنَّ اللَّهَ يُحِبُّ الَّذِينَ يُقَاتِلُونَ فِي سَبِيلِهِ صَفًّا كَأَنَّهُمْ بُنيَانٌ مَرْصُوصٌ
«Воістину, Аллах любить тих, які б’ються на Його шляху рядами, ніби вони — міцна будівля» (61:4).
Єдність рішення залежить від єдності джерела, чиїм велінням Шаріат наказує підкорятись. Аллах говорить:
يَاأَيُّهَا الَّذِينَ آمَنُوا أَطِيعُوا اللَّهَ وَأَطِيعُوا الرَّسُولَ وَأُوْلِي الأَمْرِ مِنْكُمْ
«О, ті, які увірували! Підкоряйтесь Аллаху, підкоряйтесь Посланцю і володарям влади серед вас» (4:59).
Єдність керівництва:
Необхідність єдності керівника чи Імама ясно простежується у хадісах. Посланець Аллаха ﷺ сказав:
إِذَا بُويِعَ لِخَلِيفَتَيْنِ فَاقْتُلُوا الآخَرَ مِنْهُمَا
«Якщо була дана присяга двом халіфам, то вбийте останнього із них» (Муслім). Якщо було б дозволено наявність декількох халіфів, то не дозволялось би вбивство останнього. Єдність Умми полягає в єдності керівника, як і єдність армії полягає в єдності голови. Для вступу у битву необхідна єдність в рядах армії і єдність в прийнятті рішення, винесеного лідером, що забезпечує гармонійний розвиток і взаємодію вертикалі державної влади. Ми можемо назвати це єдністю сили, тобто єдністю усіх людських, матеріальних і моральних складових. У вищезгаданих питаннях єдність представляється невідкладною і навіть обов’язковою справою, що підтверджується шаріатськими текстами.
Виходячи із вищесказаного, ми можемо зробити висновок, що єдність Умми — це основа, а розділення дозволено лише у виняткових положеннях. Аллах говорить:
إِنَّ هَذِهِ أُمَّتُكُمْ أُمَّةً وَاحِدَةً وَأَنَا رَبُّكُمْ فَاعْبُدُونِ
«Воістину, ця ваша релігія — релігія єдина. Я ж — ваш Господь. Поклоняйтесь же Мені!» (21:92).
Так само ж єдність держави — це основа, а розділеність може мати місце, але тільки при виняткових ситуаціях, єдність армії — основа, і єдність муджахідів — основа. Якщо є незгода з основою, то це означає, що проблема у цілому вимагає свого рішення, і лікування проводиться не болезаспокійливими засобами, а шляхом повернення питання до першоджерелу, а не половинчастими і косметичними рішеннями, а кардинальними.
Єдність іджтіхаду:
Немає необхідності в єдності іджтіхаду, муджтахідів, їх учнів і послідовників. Шаріат не вимагає, наприклад, об’єднання шафіїтів з ханафітами, так само як і не вимагає від одних залишати свої думки і іджтіхади на користь інших. Швидше, кожна сторона залишається при своїй думці і своєму іджтіхаді по одному питанню до тих пір, поки перед нею не предстануть більш сильні докази, і тоді вона приймає більш сильну думку по цьому питанню, але не змінює усі свої іджтіхади або увесь мазхаб. Це можна застосувати до кожної людини, групи чи згуртуванню, у яких є думки і іджтіхади, засновані на доказах із шаріатських текстів. Ніхто не вимушений відмовлятись від свого розуміння шаріатського тексту тільки тому, що інші закликали до цьому, оскільки розуміння тексту і іджтіхад стають шаріатським рішенням для нього, яке не може бути порушено, якщо тільки не знайдеться інший іджтіхад з більш сильними доказами.
Хто закликає до єдності іджтіхада, той закликає до неможливому. Це підтверджується природою людини і природою Шаріату. Люди відрізняються ментально, здібностями і походженням,і, відповідно, їх висновки із шаріатських текстів будуть відрізнятись. Природа шаріатських текстів відрізняється тим, що їх можна розуміти по-різному. Деякі тексти — однозначні по походженню (катият уд-субут) і однозначні по змісту (катият уд-даляля). Деякі із них — неоднозначні по походженню (занніят ус-субут) і неоднозначні по змісту (занніят уд-даляля). Деякі із них — однозначні по походженню, але неоднозначні по змісту, або неоднозначні по походженню, але однозначні по змісту. Усе неоднозначне містить насіння і служить підґрунтям для розбіжностей, оскільки ці тексти несуть в собі декілька значень.
Єдність груп:
Виходячи із вищезгаданого, Іслам не може вимагати від груп чи згуртувань, заснованих на іджтіхаді або шаріатські думці, відмовитись від свого іджтіхаду, щоб об’єднатись з іншими під приводом того, що інші представляють більш значущу або головну групу чи згуртування. Навпаки, такі розбіжності цілком природні. Велика кількість муджтахідів є ознакою здоров’я і благополуччя Ісламської Умми і свідченням відданості Ісламу, тому що двері іджтіхаду відкриті до Судного дня. Ніхто, включаючи правителів, не може закриті ці двері під яким-небудь приводом. Багато згуртувань і груп, які слідують за цими муджтахідами,є ознакою здоров’я і життєвої сили Умми. Якщо кожне згуртування засновано на шаріатських доказах, тоді його позиції, висловлювання і дії будуть шаріатськими.
Ані від якої групи не вимагається відмовлятись від свого іджтіхада заради іджтіхаду інших під приводом єдності. Єдність досягається єдністю акиди, єдністю армії, єдністю почуттів і єдністю системи, яка застосовується над усіма мусульманами. Єдність не досягається ані об’єднанням іджтіхадів, ані об’єднанням послідовників одного муджтахіда з послідовниками іншого. Так не досягається єдність і не буде набута сила, оскільки сила виходить із твердої прихильності думці, заснованої на доказах. Так влаштований Шаріат. І прихильність своїй шаріатській думці — це і є завзяття і ревнощі до Ісламу, а відмова від шаріатської думки вважається нехтуванням релігією.
