Життя Умми повне великих позицій, перед якими історія преклоняється з пошаною і повагою. Позиція Пророка ﷺ представляє собою кращий приклад для подражання. Його стійкість перед ватажками Мекки і непохитність в істині звелись до найвеличнішої позиції.
Аллах відправив Свого Посланця ﷺ до людей добрим вісником і застерігаючим увещевателем, який почав свій заклик в Мецці. Коли був ниспосланий аят:
وَأَنذِرْ عَشِيرَتَكَ الأَقْرَبِينَ
«Застережи своїх найближчих родичів!» (26:214),
— Посланець Аллаха ﷺ почав закликати родичів і друзів, які його оточували, до Ісламу, поклонінню Єдиному Творцю і визнанню його пророцької місії. Першими увірували його дружина Хадіджа, двоюрідний брат Алі ібн Абу Таліб, вільновідпущеник Зайд ібн Сабіт і друг Абу Бакр, нехай буде задоволений ними Аллах.
Заклик поширювався у суспільстві, але перші три роки Пророк ﷺ приховував імена тих, хто увірував. Посланець ﷺ вступав в контакт з окремими людьми, закликав їх до Ісламу і таємно об’єднував навколо себе згуртування своїх послідовників на основі релігії. Згідно самим достовірним переказам за цей період в Мецці прийняло Іслам сорок людей, в тому числі Усман ібн Аффан, аз-Зубайр ібн аль-Аввам, Абдуррахман ібн Ауф, Саад ібн Абу Ваккас, Тальха ібн Убайдуллах. Таємний заклик продовжувався до тих пір, поки не прийшов аят:
فَاصْدَعْ بِمَا تُؤْمَرُ وَأَعْرِضْ عَنْ الْمُشْرِكِينَ
«Проголоси ж те, що тобі велено, і відвернулись від многобожників» (15:94),
— в якому Пророку ﷺ наказується заявити перед мекканським суспільством про своє згуртування і кинути виклик многобожникам.
Посланець Аллаха ﷺ продовжив закликати до Ісламу, кидаючи виклик переконанням невір’я. Він називав дурними вірування курайшитів та їх ватажків, які висікали ідолів із каміння, вирізали із дерева і навіть ліпили із фініків, а потім поклонялись їм. Також він засуджував систему відносин в мекканському суспільстві. Він вів ідейну боротьбу з многобожниками Мекки. Його єдиною зброєю було слово істини. Побачивши те, що Посланець ﷺ і його сподвижники не ідуть на компроміс і примирення, ватажки курайшитів відчули загрозу на свою адресу, на адресу своєї торгівлі і статусу серед арабів .
Вони об’явили війну Посланцю Аллаха ﷺ і боролись з його ідеями усіма доступними для себе засобами. Вони почали поширювати брехню про нього в Мецці і за її межами. Потім намагались переконати Пророка ﷺ залишити заклик, відмовитись від деяких домагань і піти на поступки. Проте Пророк Аллаха ﷺ зайняв по відношенню до них велику позицію, плоди якої пожинаються мусульманами по сьогоднішній день.
Курайшити нападали на слабких, мучаючи їх, примушуючи повернутись в невір’я і висловлювати ображання на адресу Посланця Аллаха ﷺ. Вони також ображали Пророка ﷺ непристойними речами і дурними вчинками. Вони знущались над його сподвижниками наскільки могли. Кожен курайшитський рід катував мусульман із свого числа, бажаючи відвернути їх від Ісламу. Але Посланець Аллаха ﷺ об’явив, що заклик до істини ні перед чим не зупиниться, поки Аллах не вирішить ісход боротьби. Посланець Аллаха ﷺ сказав: «Мене мучили на шляху Аллаха, коли нікого не мучили, і мене залякували, коли нікого не залякували. І було тридцять ночей чи днів,коли ані у мене, ані Біляля не було їжі, яку могла б їсти жива істота, окрім невеликої кількості, прихованої під пахвами Біляля» (Ібн Маджа, Тірмізі).
Наводиться в книзі Ібн Хішама «Сіра», що Посланець Аллаха ﷺ розкрив Іслам перед своїм народом і відкрито об’явив про те, що йому було велено. Курайшити ж не відвертались від нього і не протидіяли, поки він не зачіпав їх богів . На початку заклику Пророк ﷺ не хвилював їх, оскільки вони вважали, що він лише розповідає історії, як монахи і мудреці, і закликає до релігії їх отців і дідів. Так тривало, поки він не почав засуджувати їх божества. Але коли він зробив це, тоді вони сприйняли його всерйоз і почали боротись.
Люди, окрім тих, хто прийняв Іслам, зійшлись на тому, що треба протистояти йому. На захист Посланця Аллаха ﷺ встав його дядько Абу Таліб. Пророк ﷺ продовжував свій заклик. Коли курайшити побачили, що Посланець Аллаха ﷺ не перестає засуджувати їх божества і що його захист забезпечує Абу Таліб, тоді знатні із їх числа направились до Абу Талібу. Серед них були Утба ібн Рабіа і Шайба ібн Рабіа, Абу Суфьян ібн Харб, аль-Асвад ібн аль-Мутталіб, Абу Джахль, аль-Валід ібн аль-Мугіра і аль-Ас ібн Ваіль. Вони сказали: «О, Абу Таліб! Твій племінник образив наших богів, осудив нашу релігію, назвав дурістю наші вірування, зганьбив наших отців. Або ти зупиниш його образи на нашу адресу, або дозволиш нам розібратись з ним! Ти адже не погоджуєшся з ним так само, як і ми. Давай ми позбавимо тебе від нього». Але Абу Таліб відповів їм твердою відмовою і продовжив захищати Посланця Аллаха ﷺ.
Пророк ﷺ продовжував відкрито закликати до Ісламу і вести свою справу. Але ситуація між ним і мешканцями загострювалась. Курайшити усе більше говорили про нього і підбурювали один одного до ворожнечі з ним. Потім вони повторно вирушили до Абу Талібу і сказали: «О, Абу Таліб, воістину, ти досягнеш шановного віку і займаєш серед нас високе положення. Ми попросили, щоб ти зупинив свого племінника, але ти не зробив цього! Ми не в силах більше миритись з тим, що він ображає наших отців, називає дурними наші вірування і порочить наших богів, а тому або ти утримуєш його від цього, або ми будемо відкрито боротись і з тобою, поки не загине одна із сторін»; сказавши це, вони пішли. Абу Талібу було важко терпіти зречення і ворожнечу народу, але він не хотів видавати їм Пророка ﷺ.
Потім Абу Талів покликав до себе Посланця Аллаха ﷺ і сказав йому: «О, син мого брата! Твій народ прийшов до мене і сказав так-то. Подумай про мене і про себе і не покладай на мене того, що мені не по силам!». Посланець Аллаха ﷺ подумав, що дядько хоче видати його ворогам, оскільки більше не в силах захищати його. Незважаючи на це, Пророк ﷺ не пішов на поступки і не погодився зійти зі шляху, по якому йому наказав іти Аллах. Посланець Аллаха ﷺ міг пом’якшитись у відношенні курайшитів і більше не атакувати їх традиції і вірування відкрито, міг вдовольнитись тим, чого вже досяг. Але він не пішов на це, а навпаки, зайняв позицію свідомого ідеолога, який розуміє шлях змінень у суспільстві, що накреслений Господом. Пророк ﷺ не відхилився від шляху і не послабив ідейні атаки, сказавши: «О, мій дядько ! Якщо навіть мені дадуть Сонце в праву руку, а Місяць — в ліву, з умовою кинути цю справу, я не кину її, поки не відкриє її Аллах повністю або поки я не загину на цьому шляху!».
Потім знатні курайшити зібрались за Каабою після заходу сонця і сказали один одному: «Пошліть за Мухаммадом, поговоримо і посперечаємось з ним, щоб у нього не залишилось виправдання». Йому повідомили: «Найбільш шановані люди твого народу зібрались, щоб поговорити з тобою». Пророк ﷺ тут же вирушив до них, думаючи, що вони схаменулись.
Він переживав за них і хотів, щоб вони залишили свою упертість. Він підсів до них, а вони сказали йому: «О, Мухаммад! Ми послали за тобою, щоб поговорити. Ми, їй-богу, не знаємо чоловіка із арабів, який приніс своєму народу стільки зла, скільки приніс ти. Ти облаяв пращурів, засудив релігію, образив богів, глумився над нашими віруваннями, розколов суспільство — немає жодної поганої справи, яку б ти не зробив серед нас. Якщо ти здійснив цю справу лише з тим, щоб отримати багатство, то ми дамо тобі із нашого майна стільки, що ти будеш найбагатшим із нас; якщо ти добиваєшся пошани — ми зробимо тебе господином над нами; якщо ти жадаєш царської влади, ми зробимо тебе царем над нами. Якщо ж до тебе приходять бачення, то ми витратимо усе наше майно, щоб знайти вилікування».
Вислухавши їх, Посланець Аллаха ﷺ, як справжній хранитель Ісламу і борець за змінення суспільства, сказав: «Не треба мені те, що ви пропонуєте! Я прийшов до вас не для того, щоб вимагати від вас багатства чи шановного положення серед вас, і не для того, щоб бути царем над вами. Аллах направив мене до вас Посланцем, ниспослав мені Книгу, велів мені бути для вас вісником і увещевателем. Я повідомив вам послання мого Господа і наставляв вас. Якщо ви приймете від мене те, що я приніс, то отримаєте свою нагороду в цьому світі і світі іншому. Якщо ж ви відкинете його, то я буду терпіти заради справи Аллаха до тих пір, поки Аллах не розсудить нас».
Аллах відправив Свого Пророка ﷺ у якості милості до світів, щоб він вивів людей із пітьми до світлу, але невірні не знають цього. Посланець Аллаха ﷺ відмовився приймати усі їх пропозиції і продовжив заклик до тих пір, поки Аллах не дарував перемогу. Його не зупинили погрози і залякування. Він ані на секунду не сумнівався в правильності свого шляху.
Позиція, яку займав Посланець Аллаха ﷺ перед ватажками курайшитів, повинна стати прикладом для носіїв заклику в їх позиціях проти нинішніх правителів. Їм треба відмовитись від усіх спокус і не уступати перед загрозами. Життя мусульманина повне сутичок і битв на шляху поширення ідеології Ісламу. Тому будь-які труднощі для нього легкі, а усі спокуси — дрібниці перед головною ціллю, яку він переслідує ідо якої прокреслив шлях з самого початку.
Кожен мусульманин повинен брати приклад з Посланця Аллаха ﷺ і займати такі ж позиції у відношенні себе, а потім — і свого суспільства. Він повинен визначити свою роль і мету в житті. Він створений Аллахом, а його місія полягає в поклонінні Аллаху і донесенні істини. Коли усе це буде досягнуто, то його і Умму чекає велич і щасливе життя під стягами «Немає божества, окрім Аллаха». Тому мусульманин повинен будувати своє життя згідно цієї мети і ролі, не звертаючи уваги на усі другорядні цілі і загрози, які зустрічаються на його шляху.
Суспільство змінюється за допомогою відкритої ідейної боротьби до тих пір, поки істина не отримає перемогу над рештою усіх інших ідей. І в цій боротьбі істина неодмінно отримає верх. Проте для цього мусульманин повинен зайняти стійкі і сміливі позиції на захист ідеології і не відступати від свого шляху. Носій заклику не може спочатку закликати до своєї ідеї, а потім іти на поступки. В той же час для того, хто закликає до Ісламу, неприпустимо відмовлятись від деяких законів Ісламу, якою б складною не була ситуація. Якщо він зробить це, тоді його заклик зруйнується, люди відвернуться від нього і перед ним не відкриється шлях для змін. Суспільство починає дивитись на того, хто закликає до Ісламу, і до застосуванню законів Ісламу як на новий ідеал.
Люди не будуть іти за особистістю до тих пір, поки в ній не втілиться ідеологія. Якщо суспільство побачить, що можна торгуватись щодо його ідей, тоді швидко залишить його і його ідеї на користь інших, а можливо, і повернеться до своїх старих ідей. Носій заклику повинен завжди триматись за ідеологію як за саме дорогоцінне. Ідеологія або заживе, або зникне повністю. Якщо він буде ставитись до ідеології саме так, то рано чи пізно суспільство прийме його і здійснить зміни. Саме цього добивався Посланець Аллаха ﷺ в Мецці і Медині. Він згуртував своїх сподвижників навколо ідеї Ісламу, кинувши виклик решті усіх інших ідей. Пророк ﷺ продовжував це робити до тих пір, поки Аллах не дозволив здійснитись змінам. Уперше Іслам повністю був застосований в Медині, де утворилось перше ісламське суспільство. Посланець ﷺ не прийняв привабливі пропозиції і спокуси,і ніщо не збило його зі шляху заклику.
Саме такою була позиція Посланця Аллаха ﷺ. Якщо б не рішуча відмова від усіх торгів щодо повного застосування Ісламу, то релігія не була б повністю застосована в Медині і не почались би завоювання, а Іслам не поширився б по усім країнам світу і не дійшов до нас.
Посланець Аллаха ﷺ більше усього переживав за Умму і приніс величезні жертви на шляху заклику. Аллах говорить:
لَقَدْ جَاءَكُمْ رَسُولٌ مِنْ أَنفُسِكُمْ عَزِيزٌ عَلَيْهِ مَا عَنِتُّمْ حَرِيصٌ عَلَيْكُمْ بِالْمُؤْمِنِينَ رَءُوفٌ رَحِيمٌ ، فَإِنْ تَوَلَّوْا فَقُلْ حَسْبِي اللَّهُ لَا إِلَهَ إِلَّا هُوَ عَلَيْهِ تَوَكَّلْتُ وَهُوَ رَبُّ الْعَرْشِ الْعَظِيمِ
«До вас явився Посланець із вашого оточення. Тяжко для нього те, що ви страждаєте. Він старається для вас. Він співчутливий і милосердний до віруючих. А якщо вони відвернуться, то скажи: «Мені досить Аллаха! Немає божества, окрім Нього . Я уповаю тільки на Нього, адже Він — Господь великого Трону» (9:128,129).
Посланець ﷺ бився і терпів знущання, щоб Іслам дійшов до нас з вами. Він переживав за нас і боявся, що ми будемо покарані в Судний день. Але чи цінуємо ми це?!
