З кожним наближенням Умми до всезагального усвідомлення неминучості повернення Ісламського Халіфату ми бачимо, що деякі люди намагаються знайти серед сьогоднішніх правителів спасителя,який зміг би взяти на себе місію відродження, і бачать в цій ролі президента Туреччини Ердогана як найбільш оптимальний варіант. Вони виправдовують і прикрашають усі дії Ердогана, вважаючи, що за лаштунками він працює над поверненням Ісламу до влади і відновленням запровадження Шаріату!
Тим не менш, спритністю вовка і хитрістю лиси Ердоган зміг усілякими можливими способами маніпуляції внушити деяким думку про те, що застосування Ісламу можливе тільки шляхом поступовості, щоб уникнути санкцій міжнародної спільноти, яка відкидає встановлення Ісламської Держави, і не допустити атаки на останню в мить її встановлення. Прибічники такого підходу Ердогана вважають його запровадження світських законів свого роду обманом Заходу. Вони упевнені в тому, що усіма діями сьогоднішнього уряду в Туреччині Ердоган намагається за лаштунками повернути Іслам до влади.
Одним із прикладів вищесказаного є стаття йорданського публіциста Дауда Умара у виданні «Аль-Кудс аль-Арабі» під назвою «Зіткнення долі і відновлення ісламського життя», в якій автор намагається зв’язати ідею Ербакана з ідеєю Хізб ут-Тахрір, говорячи про те, що Ербакан знаходився під впливом ідеї Хізба. І як може бути інакше, адже шейх Такиюддін ан-Набхані, нехай змилується над ним Аллах, заснував Хізб ут-Тахрір виключно на Книзі Всевишнього Аллаха і Сунні Його Посланця ﷺ, а отож, кожен вивчивший Хізб мусульманин невільно перейметься його просвітою. В цьому немає сумнівів, оскільки Хізб представляє собою бездоганну ісламську програму, яка служить бальзамом для сьогоднішніх ран Ісламської Умми і усього світу у цілому. Проте діяльність Хізба не є легкою, а навпаки, дуже важкою з тієї причини, що усі сьогоднішні тирани не дають Хізбу відкрито говорити про себе і ведуть безпощадну війну, щоб не допустити прихід Хізба до влади. Адже варто ідеї, яку прийняв Хізб ут-Тахрір в своєму прагнення запровадити Іслам у якості «фікри» і «таріки», утвердитись на міжнародній арені у виді запроваджуючої шаріатські закони великої Ісламської Держави, як сьогоднішні тирани неминуче і навічно в лету.
Автор пише, що Ербакан прагнув до створення ісламського союзу, своєрідної організації об’єднаних націй для мусульман, ісламського військового альянсу, схожого на НАТО, власної грошової одиниці «ісламський динар», загального економічного ринку, а також прагнув до скасуванню митних зборів, паспортів і віз між мусульманськими країнами. Проте усе вищевикладене — ніщо інше, як чергова спроба об’єднати мусульманські країни в деяке об’єднання, продиктоване стандартами капіталістичних держав. Складається враження, ніби у мусульман немає власної, єдиної в своєму роді ісламської системи, яка не схожа по своїй структурі ані на яку політичну систему. Але ж така система у мусульман існує, і назва їй — система Халіфату. Шейх Такиюддін ан-Набхані, нехай змилується над ним Аллах, детально і вкрай ясно виклав це зі згадуванням шаріатських доказів у книзі «Система правління в Ісламі». Якщо Эрбакан хотів встановити ідентичну секуляризму «ісламську державу», в якій застосовувались би деякі шаріатські норми зі збереженням капіталістичної моделі держави, то ідея засновника Хізб ут-Тахрір, шейха Такиюддіна ан-Набхані, нехай змилується над ним Аллах, передбачає ясний і конкретний метод встановлення ісламської моделі держави.
Метою цих спроби Ербакана було бажання вимусити країну прийняти секуляризм, який обертається в проанглійській орбіті. Своєю присутністю у правлячому режиму він зміг внушити релігійним мусульманам ідею прийняття нейтрального секуляризму і долучити їх до демократичному процесу політичної системи Туреччини. Проте варто загрозі американського впливу в лиці особистості Ербакана або його оточення вилізти назовні, коли Америка почала підтримувати його політичні рішення відносно Кіпру, як одразу ж, злякавшись проамериканських схильностей Ербакана, орієнтуюча на англійську політику турецька армія розпустила проіснувавший трохи більше року (13 місяців) уряд Ербакана і вимусила останнього піти у відставку. Це було черговою невдалою спробою Америки по взяттю Туреччини під свій контроль. І глибоко помиляються ті, хто вражає, що причиною відставки Ербакана було його бажання запровадити Іслам.
З приходом до влади Ердогана Америка змогла вирвати Туреччину із англійської хватки за допомогою запеклих політичних баталій, останньою із яких став нещодавній переворот, який дозволив їй ліквідувати усіляку англійську присутність в Туреччині. Тим не менш, між часом Ербакана і епохою Ердогана на міжнародній арені трапились певні змінення. У минулому Америка прагнули переманити сунітів на свій бік і вивести їх з-під контролю Британії, а сьогодні їй цього вдалось добитись. Америка змогла встановити контроль над більшою частиною ісламських земель, зокрема — над Саудівською Аравією, а також ліквідувати ваххабітський рух і змінити лояльність правителів Саудівської Аравії, підкоривши їх тепер американській політиці. Усе це ані для кого не секрет.
При об’єктивному прочитанні статті вимальовуються три варіанти «або»:
а) Ердоган — будівник Халіфату?
Дане ствердження абсолютно не відповідає дійсності. При владі Ердоган перебуває з 2003 року у якості прем’єр-міністра Туреччини, і з 2014 року — у якості президента республіки після приходу Туреччини до президентської форми правління. Усі досягнення на рівні турецької республіки він здійснив завдяки секуляризму, як про це він час з гордістю заявляє з усіх трибун. В своєму інтерв’ю супутникову телеканалу «Аль-Арабія» чотири роки назад на слова диктора про те, що багатьом здається складним об’єднати Іслам з секуляризмом, Ердоган відкрито сказав: «Мені складно пояснити те, як ісламський світ сприймає питання об’єднання між Ісламом і світськістю. Говорячи про наш досвід, я скажу, що після глибокого вивчення секуляризму ми заснували свою партію на принципах світськості. Ми випередили наше розуміння Ісламу і прояснили ті його питання, які переплітаються з тероризмом. У зв’язку з тим ми прокреслили грань між тим, щоб бути мусульманами як індивідууми і світською системою. Я — мусульманин, який управляє Туреччиною згідно зі світською системою. Держава знаходиться на рівному віддаленні від усіх груп вірувань, щоб вони могли реалізувати свої переконання. Це і є секуляризм. Хіба це суперечить Ісламу?». Як ми бачимо, Ердоган недвозначно заявляє про те, що він управляє країною виключно згідно зі світською системою не має намір застосовувати інші системи, навіть якщо він — мусульманин.
З іншого боку, минуло більше семи років з тих пір, як він зайняв пост президента республіки, і з кожним роком він віддаляється від Ісламу більше, аніж роком раніше!
В політичному аспекті ми бачимо, як літаки вилітають з підвладних йому земель і вбивають мусульман в Сирії, Лівії і Іраку. Саме в цей період його президентства побудувалась роздільна стіна уздовж кордону з Сирією і виконується наказ стріляти на поразку в кожного, хто спробує подолати цю стіну, незалежно від того, чи є він мусульманином із сусіднього зарубіжжя чи ні. Так Ердоган без усілякого маскування, у відкриту втілює в життя американські директиви по боротьбі з Ісламом і мусульманами. Проте, на превеликий жаль, деякі мусульмани усе іще настирливо виправдовують його.
Що стосується економічної сторони, то усім відомий останній удар Ердогана, який він наніс для досягнення політичних успіхів перед виборами і усунення своїх опонентів, навіть якщо це було зроблено шляхом надлому і морення народу голодом. Варто йому провести економічні реформи на відкритому лихварстві, коли він закликав людей вкладати свої гроші в банки і брати відсоткові кредити, які одразу злетіли ціни на усі товари і послуги. Тарифи на електроенергію, газ і паливо зросли більше аніж на 50%, а ріст цін на енергоресурси, як відомо, призводить до неминучому страшному зльоту цін на усі товари. Інакше кажучи, однією рукою він підносить, а другою вдвічі забирає. Хіба турбота про справи громадян здійснюється таким чином? Можливо, це і є ті досягнення, призначені для підготовки до попередніх виборів у 2023 році, щоб залишитись при владі при підтримці і під покровительством Америки?!
Після цього огляду можна з упевненістю сказати, що версія про те, що турецький президент працює над відновленням Халіфату і відновленням ісламського життя, є далекою від істини. Насправді, Ердоган грає почуттями мусульман, жадаючих повернення Ісламу.
б) Ердоган — типовий мусульманин.
Деякі стверджують, що Ердоган, який управляє країною згідно зі світським законами, будучи мусульманином, не має ніяких амбіцій стати халіфом мусульман і не працює над запровадженням Шаріату. Якщо б ситуація обстояла так, його риторика була б іншою і він не став би приписувати свої справи до Ісламу. Наприклад, він говорив: «Ми знижуємо відсоткові ставки. Як мусульманин я буду продовжувати робити усе, що вимагає Іслам, поки не позбавлю свій народ від сьогоднішнього зла», — а також: «Лихварство — це причина, наслідком якої є інфляція» (див. його виступ за 19.12.2021).
Ту невільно напрошується питання: «Ані для кого не секрет, що Захід спотворює образ будь-якого пов’язаного хоч якось з Ісламом голови держави, а потім негайно усуває його від влади. Причому неважливо, в якій політичній орбіті він обертався і якій наддержаві він був вірний. Скільки голів мусульманських держав були скинуті по підозрі у зв’язках з Ісламом, незважаючи на те, що вони підкорялись міжнародному праву і реалізовували політичний порядок денний США та інших наддержав сьогоднішнього світу! Проте чому це правило не працює у відношенні президента Реджепа Тайіпа Ердогана?! В чому секрет?».
Ми бачимо, як з різних трибун і платформ він говорить слова, які на вигляд підтримують Іслам,і робить деякі дії, які демонструють Іслам, навіть у найпримітивнішому виді. Проте, незважаючи на це, ми бачимо, що Америка навіть не намагається скинути або усунути його, а навпаки, надає тому одну підтримку за іншою.
Якщо б він прийняв і застосував ісламське законодавство, як це приписав Всевишній, уся Умма одночасно послідувала б за ним в силу того, що сильно і щиро бажає повернення ісламського правління, колишньої слави і величі. Умма завжди стаєя на сторону того, хто бажає запровадження Шаріату і відновлення ісламського життя, і вона готова жертвувати найдорожчим для цієї благородної цілі. Якщо б він подумав і зробив хоча б крок у цьому напрямку, то побачив би своїми очима це велике видовище від цієї великодушної Умми. На жаль, цього ми не спостерігаємо. Цим пояснюється той факт, чому Америка не вживає проти нього серйозних дій, а, навпаки, надає всебічну економічну, політичну і військову підтримку, а також зміцнює позиції Туреччини на міжнародній арені, ставлячи її в один ряд з провідними економічними наддержавами світу.
в) Ердоган — вовк в овечій шкурі.
Мені не хотілось би, щоб цей варіант виявився вірним. Сподіваюсь, що усе буде по-іншому. Але згадати про це я повинен. Захід усвідомлює неминучість відновлення Праведного Халіфату за методом пророцтва і висуває політичного претендента, якого мусульманська громадськість вважає заслуговуючим бути халіфом, хоча він повністю далекий від цього. Аналогічне спостерігається у відношенні особистості Ердогана. Ця прихована справа може опинитись запобіжним клапаном при виникненні справжнього Халіфату. Адже Ердоган може одночасно проголосити Ісламський Халіфат і почати запровадження Шаріату з метою придушення справжнього Халіфату і відволікання уваги, враховуючи його світову відомість серед мусульман.
Справжній Халіфат може виявитись новим державним утворенням на політичній арені, і існує багато ясних хадісів, які розповідають про законні положення цієї держави. Одним із таких хадісів є слова Посланця Аллаха ﷺ:
إِذَا بُويِعَ لِخَلِيفَتَيْنِ فَاقْتُلُوا الْآخَرَ مِنْهُمَا
«Якщо буде дана присяга двом халіфам — другого вбийте» (Муслім).
Проте сторічна відсутність Халіфату призвела до сильному ідейному занепаду серед мусульман, які сьогодні не надають належного значення цим текстам і не прагнуть застосувати їх.
Особистість Ердогана підходить на цю посаду через його хитрість і підступність. Ердогану сильно довіряють, бо він дуже точно реалізує усі американські вимоги. Захід упевнений в тому, що він не буде застосовувати Шаріат, як би на нього не тиснули. Ердоган працював і продовжує працювати над зміцненням секуляризму і ухиленням мусульман від бажання повернути Іслам до влади ласти. По суті, він служить запобіжним клапаном в двох напрямках:
1 — Він старається схрестити ідею секуляризму з Ісламом і закликає до цьому, вважаючи Туреччину прикладом для подражання. За його словами, цим він добивається рівності, справедливості, процвітання і комфортного життя.
2 — Він повністю готовий грати буд-які відведені ролі у запобіганні істинного відродження Ісламу.
О, мусульмани!
Підступність Заходу переступає усі мислимі і немислимі кордони. Не думайте, що Захід не може розрізняти щирих діячів від нещирих. Не обманюйтесь зовнішнім виглядом сьогоднішніх публічних ісламських діячів, а будьте володарями здравого розуму і озаряючої думки. Станьте на сторону тих, хто словами і справами прагне відновити запровадження Шаріату і ісламський образ життя. Адже це шаріатське зобов’язання, яке має приписаний самим Ісламом єдиний шлях, який першим пройшов наш улюблений Посланець Аллаха ﷺ. Слідуючи цьому прокресленому шляху, ми підкоряємось Аллаху і Його Посланцю ﷺ у справі встановлення істинної держави, яку обіцяли нам Всевишній Аллах і Його Посланець ﷺ в благородному хадісі:
ثُمَّ تَكُونُ خِلَافَةً عَلَى مِنْهَاجِ النُّبُوَّةِ
«…потім знов прийде період Халіфату, заснованого на методі пророцтва!».
Так старайтесь з тими, хто старається на цьому шляху, щоб не опинитись серед тих, хто зазнав збитку!
Спеціально для інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір
Набіль Абдулькарім
7 Джумада ас-сані 1443 р.х.
10.01.2022 р.
