Мусульманин повинен вірити в Аллаха, Його Посланця ﷺ і усю ісламську доктрину, тобто вірити в Аллаха, Його янголів, книги, посланців, Судний день, када і кадар, як погане, та і хороше, що усе це виходить від Аллаха, і вірити в усе категоричне із того, що повідомляється в Книзі Аллаха і Сунні Його Посланця ﷺ.
Віра — це обов’язок кожного мусульманина. Від нього вимагається набути основу, тобто вірити в існування Аллаха — Творця кожної речі, Якому немає подібних, Який володіє усіма досконалими якостями і пречистий від усіх недоліків. Також мусульманин повинен вірити, що від Аллаха виходить усе, що знаходиться у Всесвіті, на чому ґрунтується життя і чого потребує людина. Нічого на небесах і на землі не може залишити Аллаха безсильним і ніщо не виходить за межі Його волі і знання. Він — Єдиний Гідний поклоніння, окрім Нього немає притулку і того, кому треба підкорятись, і немає спокою, окрім як в Його довольстві. Коли мусульманин набуває цю основу, то набуває віру в Аллаха.
Мусульманин так само повинен вірити, що Мухаммад — Посланець Аллаха ﷺ, який приніс релігію Іслам, отримавши її за допомогою одкровення, а не внаслідок своєї геніальності і проникливості. Він був безгрішним у донесенні релігії від Свого Господа. Окрім того, мусульманин повинен вірити в решту усіх інших посланців і книги, в янголів, в День воскресіння, в када и кадар. Це і є основи віри, і хто прийме їх, той стане віруючим, навіть якщо не вникне в деякі деталі, звичайно ж, при цьому не роблячи того, що зруйнувало б цю віру. Цій вірі притаманно зміцнюватись і рости, що у свою чергу, приводить до сили дотримання і слідування прямому шляху. Так, віра в Аллаха зміцнюється і спричиняє усе більший вплив на життя людини. Чим більше віруючий думає про знамення Аллаха, Його створіннях, бездоганності їх побудови, а також про велич, мудрість і знання їх Творця, тим сильніше його віра і тим сильніше його освячення Великого Творця. Кожного разу, коли людина думає про милості, надані їй Аллахом, і намагається порахувати їх чи звернути увагу на те, що не помічала, вона звертається до Аллаху, віддаючи хвалу, дякуючи Йому і підкоряючись Йому. Кожного разу,коли мусульманин думає про недоліки усього створеного, їх нужди і безпорадності, він визначає лише Творця об’єктом поклоніння, послуху і покори.
Таким же чином віра в Посланця Аллаха ﷺ міцніє і може слабшати. Чим більше мусульманин пізнає Коран, тим сильніше він переконується в неможливості появи Корану від якого-небудь іншого, окрім Аллаха, як і переконується, що Мухаммад — Посланець Аллаха ﷺ. Кожного разу, коли мусульманин міркує про життя (сіру) Посланця Аллаха ﷺ, його стражданнях на шляху Аллаха і міцних позиціях, збільшується його любов і прив’язаність до Пророку Аллаха ﷺ. Отож, збільшується його заклопотаність тим, як досягти довольства Аллаха, підкорятись Йому і нести турботу,яку ніс Посланець Аллаха ﷺ на протязі усього свого життя.
Подібним чином відбувається і віра Судний день. Кожного разу, коли мусульманин думає про положення в День Воскресіння, коли кожна годуюча матір забуде того, кого вона годувала,а кожна вагітна жінка викине свій плід, коли люди будуть здаватись п’яними через страх перед тим, що відбувається — коли він думає про це, то страшиться того, про що повідомив Аллах, і починає шукати те, що захистить його в той день. Кожного разу, коли віруючий думає про аяти і хадіси, які говорять про Рай, і про те, що підготував Аллах для віруючих із блаженств і вічного щастя, тим менш значущими в його очах виглядають задоволення цього світу і тим сильніше стає його прагнення до Раю. Кожного разу, коли віруючий думає про аяти і хадіси, які говорять про Пекло і про те, що підготував Аллах для невіруючих і грішників із тяжких покарань і вічного вогню, підсилюється його страх перед цими муками, а випробування в цьому світі здаються йому незначними. Він починає сторонитись того,що веде у Пекло, навіть якщо через це він потрапляє у в’язниці тиранів і відчуває їх покарання. Коли серце прив’язано до віри, тоді і решта частин тіла відповідають усвідомленим послухом Аллаху і твердим дотриманням Його законів. Чим більше значущості надає віруючий Наступному життю і менше цьому світу і усьому,що в ньому є, тим міцніше стає його віра і відданість своїй релігії. Це підтримує стійкість віруючого в його позиціях і справах, якими б не були труднощі.
Віра в Аллаха повинна супроводжуватись запереченням усіх інших божеств, незалежно від того, які вони приймають форми і види, чи є вони ідолами чи ідеями. Коран протистоїть прихильникам ідолів і носіям неісламських ідей. Всевишній Аллах говорить:
قَالَ أَتَعْبُدُونَ مَا تَنْحِتُونَ ، وَاللَّهُ خَلَقَكُمْ وَمَا تَعْمَلُونَ
«Він сказав: «Невже ви поклоняєтесь тому, що самі висікаєте? Аллах створив вас і те, що ви робите» (37:95,96),
أَفَرَأَيْتُمُ اللَّاتَ وَالْعُزَّىٰ ، وَمَنَاةَ الثَّالِثَةَ الْأُخْرَىٰ ، أَلَكُمُ الذَّكَرُ وَلَهُ الْأُنثَىٰ ، تِلْكَ إِذًا قِسْمَةٌ ضِيزَىٰ
«Чи не бачили ви аль-Лат і аль-Уззу, і іще третю — Манат? Невже у вас — нащадки чоловічої статі, а у Нього — нащадки жіночої статі? Це було б несправедливим розподілом» (53:19–22),
وَقَالُوا مَا هِيَ إِلَّا حَيَاتُنَا الدُّنْيَا نَمُوتُ وَنَحْيَا وَمَا يُهْلِكُنَا إِلَّا الدَّهْرُ ۚ وَمَا لَهُم بِذَٰلِكَ مِنْ عِلْمٍ ۖ إِنْ هُمْ إِلَّا يَظُنُّونَ ، وَإِذَا تُتْلَىٰ عَلَيْهِمْ آيَاتُنَا بَيِّنَاتٍ مَّا كَانَ حُجَّتَهُمْ إِلَّا أَن قَالُوا ائْتُوا بِآبَائِنَا إِن كُنتُمْ صَادِقِينَ ، قُلِ اللَّهُ يُحْيِيكُمْ ثُمَّ يُمِيتُكُمْ ثُمَّ يَجْمَعُكُمْ إِلَىٰ يَوْمِ الْقِيَامَةِ لَا رَيْبَ فِيهِ وَلَٰكِنَّ أَكْثَرَ النَّاسِ لَا يَعْلَمُونَ
«Вони сказали: «Є тільки наше мирське життя. Ми помираємо і народжуємось, і нас не губить нічого, окрім часу». У них немає про це ніякого знання. Вони лише роблять припущення. Коли їм читають наші ясні аяти, їх єдиним доводом виявляються слова: «Приведіть ваших отців, якщо ви говорите правду». Скажи: «Аллах дарує вам життя, потім умертвляє вас, а потім Він збере вас до Дню воскресіння, в якому немає сумніву». Проте більшість людей не знає цього» (45:24–26).
Усе, окрім віри в Аллаха, є брехнею, яка повинна відкидатись. Так само ж, як віра потребує розгляду і міркування, так і невір’я,, щоб воно було відкинуто, вимагає розгляду і міркування. Вищенаведені аяти звертаються до розуму людей і вимагають міркувати над реальністю стверджень невірних, щоб переконатись в їх брехливості і повністю відкинути невір’я. Всевишній Аллах говорить:
فَمَن يَكْفُرْ بِالطَّاغُوتِ وَيُؤْمِن بِاللَّهِ فَقَدِ اسْتَمْسَكَ بِالْعُرْوَةِ الْوُثْقَىٰ لَا انفِصَامَ لَهَا ۗ وَاللَّهُ سَمِيعٌ عَلِيمٌ
«Хто не вірує в тагута, а вірує в Аллаха, той ухопися за найнадійнішу рукоять, яка ніколи не зламається. Аллах — Чуючий, Знаючий» (2:256).
Подібно тому, як розгляд і міркування — це засіб для віри в Аллаха, це так само засіб невір’я в тагута, і обидва ці положення необхідні для мусульманина, щоб він ухопився за найнадійнішу рукоять і послідував прямим шляхом.
Така віра необхідна кожному мусульманину, вона примушує його дотримуватись своєї релігії. Хто увірував в Аллаха і відмовився від усього іншого, знайде себе схильним до Великому Всемогутньому Творцю, знайде себе люблячим і таким, що боїться Його, прагнучим до Його милості, таким, що поклоняється Йому і підкоряється Його повелінню. Як наслідок, у мусульманина виникне любов до тому, що любить Аллах, і ненависть до тому, що ненавидить Аллах. Так мусульманин звернеться в своєму житті до Аллаху, щоб віддавати хвалу і дякувати Його за усі милості. І як же може бути інакше, адже людина слабка, безпорадна, потребуюча когось, хто упорядкує її справи. Без Аллаха людина не здатна знайти прямий шлях і послідувати йому, і також упорядкувати свої справи. Підкоряючись повелінню Аллаха, вона буде жити хорошим життям, а відвернувшись від Нагадування Аллаха, вона приречена на тяжке життя, зазнавши збитку як в цьому житті, так і в Наступному. Віра неминуче веде до дотримання законів Аллаха і богобоязливості, скеровує кожного мусульманина до Творця для поклоніння і послуху, віддаляє від усього, що сердить Аллаха, і спонукає до здійсненню усього, що радує Його. Чим задоволений Аллах, а що викликає Його гнів? Аллах задоволений покорою, вираженою у виконанні схвалюваних справ, які Аллах встановив для мусульман і яких Він вимагав дотримуватись. А гнівить Аллаха непослух, тобто скоєння засуджуваних вчинків, які Аллах так само позначив і вимагає уникати цього.
Із книги «Заклик до Ісламу»
Ахмад Махмуд
