Чи є в Ісламі своя система управління?

Найбільш важливим із цього є нав’язування ідеї про те, що у Ісламу немає системи правління, що Іслам не висуває свого варіанту моделі управління, що Халіфат є просто історичним інститутом і що мусульмани в нинішній час можуть запроваджувати в життя Іслам при будь-якій системі правління. Під цим нав’язуванням переслідується мета того, щоб Умма прийняла і перейняла сьогоднішні порочні режими.

Капіталістична ідеологія, очолювана Сполученими Штатами, і демократія, що є частиною цієї ідеології, сьогодні підійшли до риси поразки. Капіталістична ідеологія, яка усе руйнує, скрізь грабує і експлуатує решту усього світу, вже нічого не в змозі обіцяти людству. Капіталізм став джерелом усіх криз у світі, особливо економічної кризи, кризи управління, охорони здоров’я, освіти, гуманітарної кризи і так далі. Насправді, Захід завжди хвилюється щодо того, що його власна система одного разу зникне і що Халіфат одного разу знов буде встановлений. Страх перед повторним встановленням Халіфату — це спадок, перейнятий від пращурів сучасним Заходом . Ця ситуація порушує їх сон і спонукає їх вдень і вночі плести змови, щоб запобігти чи відстрочити повернення Халіфату.

У цьому зв’язку колоніальний безбожний Захід, пустивши в хід ідейні, політичні і культурні інструменти, поширив тезу про те, що «у Ісламу немає власної системи державного управління», щоб ввести Умму в оману. Для того, щоб ці тези були прийняті Уммою, Заходу не склало труднощів знайти продажних осіб в мусульманських країнах, які були зачаровані західними ідеями. За допомогою цих людей вони пропагували те, що Іслам є тільки духовною релігією, що у нього немає політичного аспекту, а також моделі державного управління, і добились в цьому певного успіху.

Проте Іслам не тільки створив досконалу систему в таких питаннях, як віра, поклоніння, мораль, етика і фікх, але і приніс досконалу і повну систему управління для громадського життя. Безперечно, Ісламський Шаріат всебічно і повністю врегулював усі без винятку сторони життя. Він не залишив жодного пробілу в цій області. Тому що в Ісламському Шаріаті є шаріатські хукми відносно усіх дій і вчинків людей (рабів Аллаха). Немає такої дії людини, на яку не було б шаріатського хукму в Книзі Аллаха! Всевишній Аллах сказав:

ٱلۡيَوۡمَ أَكۡمَلۡتُ لَكُمۡ دِينَكُمۡ وَأَتۡمَمۡتُ عَلَيۡكُمۡ نِعۡمَتِي وَرَضِيتُ لَكُمُ ٱلۡإِسۡلَٰمَ دِينٗاۚ

«Сьогодні Я заради вас вдосконалив вашу релігію, довів до кінця Мою милість до вас і схвалив для вас у якості релігії Іслам» (5:3),

وَنَزَّلۡنَا عَلَيۡكَ ٱلۡكِتَٰبَ تِبۡيَٰنٗا لِّكُلِّ شَيۡءٖ وَهُدٗى وَرَحۡمَةٗ وَبُشۡرَىٰ لِلۡمُسۡلِمِينَ

«Ми ниспослали тобі Писання для роз’яснення усілякої речі, як керівництво до прямому шляху, милість і благу звістку для мусульман» (16:89).

Чому деякі люди уперто пропагують, що у Ісламу немає утвердженої системи правління або що Халіфат — це «історичний інститут», у той час як Всевишній Аллах заявив, що він ниспослав цю релігію таким чином, що вона роз’яснює кожну річ?

Після досягнення своєї мети — знищення Халіфату — Захід поставив перед собою нову стратегію і мету заради утвердження свого особистого досягнення. Згідно цієї нової стратегії і цілі, Іслам і мусульмани не повинні існувати, Халіфат і Шаріат не повинні бути відновлені, а мусульмани повинні залишатись рабами Заходу. Мусульманські країни повинні стати споживацькими ринками для збуту західних товарів, а багатства мусульман повинні систематично піддаватись грабуванню західними корпораціями. Для реалізації цих цілей Захід визначив різні політичні системи за допомогою освітньої, соціальної, економічної і інформаційної політик. Захід частково набув успіху в цьому і інтегрував мусульман в міжнародну систему.

Після скасування Халіфату на початку минулого сторіччя і краху комунізму наприкінці минулого сторіччя капіталістичними західними правителями і мислителями оволоділи зарозумілість і хизування. Вони почали говорити, що капіталізм є «фінальною фазою людської історії». Також вони заявляли про кінець історії і нову міжнародну систему, яка стане приводом цього кінця. Інакше кажучи, вони думали, що володіють світом, але, незважаючи на усе це, Захід помилявся в цій думці. Заходу не вдалось зруйнувати ідеологію мусульман і прихильність Умми до Ісламу. З цієї причини він почав маніпулювати мусульманами у відношенні держави Халіфат, яка стане уособленням ісламської ідеології. У Заходу виник намір поширити ідею про те, що Іслам не має унікальної для себе системи правління або що Халіфат є просто історичним інститутом.

Але, незважаючи на усі ці підступні і зловмисні плани Заходу, Умма з кожними днем усе гучніше почала вимагати повернення Ісламської Держави. Для того, щоб знищити цю вимогу або посіяти в ній сумніви, Захід розгорнув ідейну, політичну і культурну кампанії проти Халіфату і поширив її через низку особистостей в Уммі, які думають так само, як і Захід в цьому питанні, і які заявили про свою любов до Заходу. Насправді, ці діячі пішли іще далі представників західної ідеології і спробували поширити серед Ісламської Умми тезу про те, що Халіфат не є одним із хукмів Шаріату, навпаки, це історичний інститут, що Іслам не визначає ніякої системи правління, а тільки деякі принципи, цілі і задачі, які прийняті мусульманами і повинні враховуватись при виборі системи правління, і що система Халіфату — це модель, прийнята сподвижниками тільки у часи праведних халіфів, і що мусульмани не застосовували цю модель в наступні сторіччя.

Так само ці кола стверджують, що Коран не приписує певної форми правління і державного устрою, що він не викладає детальних принципів у цьому відношенні, а лише вказує на контури і деякі основні принципи державного устрою, і що в хадісах неможна знайти певних і обов’язкових положень про формат державного управління, що це питання було залишено на розсуд людей того періоду, оскільки не був обмежений певними правилами, і що Халіфат, форма правління, розроблена першою ісламською общиною — сподвижниками — під впливом періодичних чинників, не має релігійної прив’язки. Британський історик-сходознавець Томас Уолкер Арнольд, який написав на цю тему книгу під назвою «Халіфат», говорить про Халіфат наступне: «Халіфат — це тиранічна система... В книзі мусульман немає такої системи, як «Халіфат». Отож, Халіфат належить арабам, а не Ісламу. Це історичний інститут, який особливо виник згідно з арабською традицією вже після Мухаммада».

На жаль, вороги Ісламу стверджували, що вони ґрунтують свої думки і погляди щодо цього питання на Ісламі, і їм вдалось добитись успіху в поширенні таких суджень за допомогою деяких кіл і особистостей, про які ми тільки-но згадали. Історичне коріння подібних дискусій про Халіфат уходить на 90 років назад до Алі Абдель Разеку, випускнику аль-Азхара, який був автором книги «Usul Al-Hukm: Bahth Fi-l Khilafa Wa-l Hukuma Fi-l Islam» («Іслам і основи управління: дослідження про Халіфат і владу в Ісламі»). Сьогодні ті ж самі слова стали модним словечком на вустах деяких особистостей, яких називають «ісламістами». У цьому зв’язку заслуговує на увагу книга, написана лідером руху «Брати-мусульмани» в Сирії Мухаммедом Хікметом Валідом під назвою «Ісламський Халіфат: історія чи акида?». Він пише: «Іслам не приписує ніякої форми правління. Швидше, в ньому викладені загальні принципи, які надихають мусульман на створення відповідної форми правління згідно з умовами часу і місця. Халіфат, з іншого боку, є історичною формою правління Ісламської Держави. Мусульмани здійснили іджтіхад в перші сторіччя Ісламу, розробили форму правління і назвали її «Халіфатом». Тому сьогодні мусульмани можуть розвивати інші форми правління (такі як президентська система, парламентська система, конституційна монархія і так далі). Досить, щоб вони представляли цінності, справедливість і милосердя Ісламу».

Тим не менш, спільна думка — як тих, хто заперечує хадіси, так і тих, хто тлумачить Коран з позицій «історизму», — полягає в наступному: «В Корані є декілька універсальних принципів. Головне, щоб цих принципів дотримувались. Не важливо, чи виконуються ці принципи республікою, королівством, олігархією чи теократією. Головне, щоб ці принципи виконувались».

Подібним чином Саід Нурсі в своїй книзі «Листи» сказав щодо цього наступне: «В Ісламі не існує чіткої форми правління. З точки зору трьох основних доказів і трьох джерел Ісламу, а саме — Корану, Сунни і Іджма, були рекомендовані лише деякі принципи у відношенні форми правління. Цими принципами є такі цінності, як рада (шура), консультації і підзвітність. Окрім того, немає чіткого ствердження, що «управління повинно бути саме таким». Коли ми детально вивчаємо усі джерела по фікху, то бачимо, що сказане нами підкреслюється у розділі «імамат».

Проте на протязі усієї історії Ісламу жоден ісламський вчений не виражав незгоди з тим, що Ісламський Шаріат містить шаріатські хукми, які стосуються усіх вчинків рабів Аллаха. Система управління — це частина вчинків рабів, яку Іслам охоплює з точки зору системи і законодавства, оскільки вона пов’язана з усіма вчинками людей, як з управлінням справ народу, обранням правителя, підтримуванням управління і запровадженням хукмів Шаріату, такі і з відносинами правителя з тими, ким він управляє; звітом правителя, усуненням правителя від посади і критикою на адресу дій правителя. Також відомо, що Посланець Аллаха ﷺ заснував в Медині державу для мусульман і правив цією державою на протязі 10 років, поки він ﷺ не покинув цей тлінний світ. Потім його сподвижники (р.анхум), продовжили дотримуватись того ж методу управління під керівництвом праведних халіфів. Метод управління Пророка ﷺ є частиною його ﷺ Сунни, яка представляє собою друге джерело Ісламського Шаріату після Книги Всевишнього Аллаха. Сподвижники так само одностайно погодились (іджма) з цим питанням, і ці питання, пов’язані з управлінням і здійсненням влади, відносяться до числу доказів Шаріату, які приймаються у якості основи для винесення хукмів, пов’язаних з адміністративною системою. Це пояснюється тим, що іджма сподвижників є одним із законодавчих доказів, заснованих на Корані і Сунні.

Коли шаріатські хукми розглядаються на тлі усіх цих доказів, стає ясно, що ствердження про те, що «Іслам не визначає яку-небудь форму правління, а швидше, встановлює загальні принципи, які надихають мусульман на створення відповідної форми правління згідно з умовами часу і місця», абсолютно не є невинним і ісламським, а швидше, брехливим і небезпечним. Навпаки, Ісламський Шаріат встановив ретельну і детальну систему управління і огородив мусульман від спроб порівнювання переваги між рукотворними системами управління.

Немає сумнівів в тому, що ті, хто висуває ці аргументи і тези, свідомо чи несвідомо, переслідують тільки одну мету: утворити в Уммі слабкість у відношенні обов’язковості Халіфату як загального верховенства над усіма мусульманами у цілому і перешкодити його повторному встановленню. Це пояснюється тим, що ті, хто висуває ці тези, виступають не тільки проти форми ісламської системи правління і необхідності механізмів управління, але й проти самого Халіфату як такого. Таким чином, вони підкріплюють у свідомості і в суспільстві тезу про те, що «Іслам не визначив систему правління» або що «Халіфат — це не шаріатський обов’язок, а історичний вибір». Це, мабуть, найнебезпечніша із антиісламських тез, тому що цим самим підривається велике зобов’язання (фард), яке надзвичайно важливе для мусульман. Внаслідок цього руйнування визнається припустимим розпад мусульман, їх перетворення в нації, розділені на багатоголові держави в рамках рукотворних систем, приймається як дозволене, а обов’язковість встановлення Халіфату наводиться як неактивний стан.

При об’єктивному аналізі історії Ісламу — і особливо періоду Праведних Халіфів — стає ясно, що подібні ствердження і думки абсолютно не відповідають дійсності. Подібні ствердження призначені тільки для того, щоб посіяти сумніви і замішання у розумах мусульман. Тому що зовсім не правильно стверджувати, що Іслам не має державної моделі, чи говорити, що «Халіфат — це історичний інститут». Дана заява означає ігнорування як низку аятів Корану, так і достовірних і ясних хадісів Посланця Аллаха ﷺ.

Обов’язковість Халіфату в Корані

Всевишній Аллах велів Посланцю Аллаха ﷺ судити між мусульманами згідно з тим, що ниспослав Аллах, і звернувся до нього ﷺ з наступними словами:

فَٱحۡكُم بَيۡنَهُم بِمَآ أَنزَلَ ٱللَّهُۖ وَلَا تَتَّبِعۡ أَهۡوَآءَهُمۡ عَمَّا جَآءَكَ مِنَ ٱلۡحَقِّۚ

«Суди ж їх згідно тому, що ниспослав Аллах, і не потурай їх бажанням, ухиляючись від істини, яка явилась тобі» (5:48),

وَأَنِ ٱحۡكُم بَيۡنَهُم بِمَآ أَنزَلَ ٱللَّهُ وَلَا تَتَّبِعۡ أَهۡوَآءَهُمۡ وَٱحۡذَرۡهُمۡ أَن يَفۡتِنُوكَ عَنۢ بَعۡضِ مَآ أَنزَلَ ٱللَّهُ إِلَيۡكَۖ

«Суди між ними згідно тому, що ниспослав Аллах, не потурай їх бажанням і стережись їх, щоб вони не відвернули тебе від частини того, що ниспослав тобі Аллах» (5:49).

Всевишній Аллах також сказав:

إِنَّآ أَنزَلۡنَآ إِلَيۡكَ ٱلۡكِتَٰبَ بِٱلۡحَقِّ لِتَحۡكُمَ بَيۡنَ ٱلنَّاسِ بِمَآ أَرَىٰكَ ٱللَّهُۚ

«Ми ниспослали тобі Писання з істиною, що ти розбирав тяжби між людьми так, як тобі показав Аллах» (4:105),

وَمَن لَّمۡ يَحۡكُم بِمَآ أَنزَلَ ٱللَّهُ فَأُوْلَٰٓئِكَ هُمُ ٱلۡكَٰفِرُونَ

«Ті ж, які не приймають рішень згідно з тим, що ниспослав Аллах, є невіруючими» (5:44).

Ці та інші аяти Корану є ясними доказами, які не залишають місця для сумнівів відносно обов’язку правити на підґрунті того, що ниспослав Аллах.

Обов’язковість Халіфату в Сунні

Бухарі і Муслім наводять в своїх «Сахіхах», що Посланець Аллаха ﷺ сказав:

كَانَتْ بَنُو إِسْرَائِيلَ تَسُوسُهُمْ الأَنْبِيَاءُ كُلَّمَا هَلَكَ نَبِيٌّ خَلَفَهُ نَبِيٌّ وَإِنَّهُ لا نَبِيَّ بَعْدِي وَسَتَكُونُ خُلَفَاءُ تَكْثُرُ قَالُوا فَمَا تَأْمُرُنَا قَالَ فُوا بِبَيْعَةِ الأَوَّلِ فَالأَوَّلِ وَأَعْطُوهُمْ حَقَّهُمْ فَإِنَّ اللَّهَ سَائِلُهُمْ عَمَّا اسْتَرْعَاهُمْ

«Синами Ізраїля управляли пророки. Якщо помирав один пророк, йому на зміну приходив інший. Після мене ж пророків не буде. В майбутньому з’являться халіфи, і їх буде багато». Його ﷺ спитали: «Що ж ти нам накажеш?», — на що він ﷺ відповів: «Дотримуйтесь присяги, даної першому, і першому із них, і віддавайте їм їх права. Воістину, Аллах спитає про те, що він дав їм під відповідальність» (Муслім, розділ «Книга правління (імара)», 1842).

Також він ﷺ сказав:

إِنَّمَا الْإِمَامُ جُنَّةٌ يُقَاتَلُ مِنْ وَرَائِهِ وَيُتَّقَى بِهِ

«Імам — це щит, за яким б’ються і яким захищаються» (Муслім, розділ «Книга правління (імара)», 1841).

Муслім передав, що Абу Хазм сказав:

قَاعَدْتُ أَبَا هُرَيْرَةَ خَمْسَ سِنِينَ فَسَمِعْتُهُ يُحَدِّثُ عَنِ النَّبِيِّ صَلَّى اللَّه عَلَيْهِ وَسَلَّمَ قَالَ كَانَتْ بَنُو إِسْرَائِيلَ تَسُوسُهُمُ الانْبِيَاءُ كُلَّمَا هَلَكَ نَبِيٌّ خَلَفَهُ نَبِيٌّ وَإِنَّهُ لا نَبِيَّ بَعْدِي وَسَتَكُونُ خُلَفَاءُ تَكْثُرُ قَالُوا فَمَا تَأْمُرُنَا قَالَ فُوا بِبَيْعَةِ الاوَّلِ فَالاوَّلِ وَأَعْطُوهُمْ حَقَّهُمْ فَإِنَّ اللَّهَ سَائِلُهُمْ عَمَّا اسْتَرْعَاهُمْ

«Я перебував з Абу Хурайрою на протязі п’яти років. Він розповів, що чув, як Посланець Аллаха ﷺ сказав: «(Раніше) ізраїльтянами правили пророки, і кожного разу, коли помирав один пророк, його місце займав інший. (Що ж стосується мене, то) воістину, після мене пророків вже не буде, але буде багато халіфів». (Люди) спитали: «Що ж ти накажеш нам?». Він ﷺ сказав: «Будьте вірні першому (із тих, кому принесуть клятву), дотримуйтесь їх прав і просіть Аллаха про те, що вам належить, а Аллах обов’язково спитає з них за усе те, що Він ввірив їм» (Муслім, розділ «Книга правління (імара)», 1842).

Цей хадіс є каріною того, що формою правління в Ісламі є Халіфат. Багато ж інших хадісів підтверджують і вказують на те, що формою правління в Ісламі є тільки Халіфат.
Імам Муслім передав від Абдуллаха ібн Умара (р.анхума), що Посланець Аллаха ﷺ сказав:

مَنْ خَلَعَ يَدًا مِنْ طَاعَةٍ، لَقِيَ اللَّهَ تَعَالَى يَوْمَ الْقِيَامَةِ لاَ حُجَّةَ لَهُ، وَمَنْ مَاتَ لَيْسَ فِي عُنُقِهِ بَيْعَةٌ مَاتَ مِيتَةً جَاهِلِيَّةً

«Той, хто відійде від підкорення зустрінеться в Судний День з Аллахом, не маючи виправдання, і той, хто помер, не маючи присяги, помер смертю часі невігластва» (Муслім, розділ «Книга правління (імара)», 1851).

Посланець Аллаха ﷺ сказав:

تَكُونُ النُّبُوَّةُ فِيكُمْ مَا شَاءَ اللَّهُ أَنْ تَكُونَ ثُمَّ يَرْفَعُهَا إِذَا شَاءَ أَنْ يَرْفَعَهَا ثُمَّ تَكُونُ خِلاَفَةٌ عَلَى مِنْهَاجِ النُّبُوَّةِ فَتَكُونُ مَا شَاءَ اللَّهُ أَنْ تَكُونَ ثُمَّ يَرْفَعُهَا إِذَا شَاءَ أَنْ يَرْفَعَهَا ثُمَّ تَكُونُ مُلْكًا عَاضًّا فَيَكُونُ مَا شَاءَ اللَّهُ أ أَنْ يَكُونَ ثُمَّ يَرْفَعُهَا إِذَا شَاءَ أَنْ يَرْفَعَهَا ثُمَّ تَكُونُ مُلْكًا جَبْرِيَّةً، فَتَكُونُ مَا شَاءَ اللَّهُ أَنْ تَكُونَ ثُمَّ يَرْفَعُهَا إِذَا شَإَ أَنْ يَرْفَعَهَا ثُمَّ تَكُونُ خِلاَفَةً عَلَى مِنْهَاجِ النُّبُوَّةٍ ثُمَّ سَكَتَ

«Пророцтво триватиме стільки, скільки побажає Аллах. Потім. Коли побажає Аллах, воно припиниться. Потім прийде період Халіфату, заснованого на методі пророцтва. Він так само триватиме стільки, скільки побажає Аллах. Потім, коли побажає Аллах, він припиниться. Потім прийде період злої монархії, яка так само триватиме стільки, скільки побажає Аллах. Потім, коли побажає Аллах, він припиниться. Потім прийде період деспотичного правління, яке триватиме стільки, скільки побажає Аллах. Потім, коли побажає Аллах, він припиниться. А потім знов прийде період Халіфату, заснованого на методі пророцтва», — а потім він ﷺ замовчав» (Ібн Ханбаль, ат-Тайалісі, аль-Байхаки, ат-Табарі).

Цей хадіс є ясним доказом того, що системою правління в Ісламі після Посланця Аллаха ﷺ є Халіфат. А зовсім не «Ісламська республіка», як в Ірані; не «Соціалістична Ісламська Республіка», як в Лівії; не «Ісламський Емірат», як в Об’єднаних Арабських Еміратах і Афганістані; не королівство, як в Саудівській Аравії і Йорданії.

Звідси, після наведених доказів, ствердження про те, що «Іслам не має форми правління!», за яке продовжують агітувати деякі, сходить нанівець. Інакше кажучи, Халіфат, який є системою управління Ісламу, не був сформований згідно з особистою думкою Посланця Аллаха ﷺ, або поглядами сподвижників та інших мусульман, або умовами часу і місцевості!

Окрім того, форма правління і функціонування держави, встановленої Посланцем Аллаха ﷺ, не схожа ані на жодну іншу державу того часу. Ані правління курайшитів, ані правління іудеїв, ані правління в Ємені і Абіссінії, ані правління Кістри чи Кайсара не були схожі на правління держави Ісламського Халіфату… Ну і хто ж тоді показав таку форму управління Посланцю Аллаха ﷺ? Звичайно ж, «Божественне Одкровення!». Подібним чином, ця форма управління відрізняється від усіх нині існуючих у світі рукотворних систем за своїми принципами і інститутами, а також за своїм менталітетом і потенціалом для рішення проблем.

На завершення варто зазначити, що немає ніяких сумнівів в тому, що Халіфат є одним із незмінних положень Шаріату, і докази по цьому питанню повністю достовірні. Джерелом усіх ідей типу «Халіфат — це історичний інститут» і «замість Халіфату повинен бути ісламський союз» є безбожний колоніальний Захід, особливо США і Великобританія, які є ворогами Ісламу і мусульман. Окрім того, колоніальні невірні, вороже налаштовані по відношенню до Ісламу і мусульманам, бояться Халіфату, який об’єднає мусульман в єдину державу і зробить їх такими ж гідними і могутніми, якими вони були у минулому, тому вони намагаються затушувати і забути цей шаріатський хукм через деяких західних і місцевих орієнталістів. Тому щирі мусульмани повинні бути вкрай пильні по відношенню до побідних пасток і ніколи не відхилятись від своєї відданості шаріатським текстам!

Йилмаз Челік
Köklü Değişim Dergisi