Проблема окупації «Ізраїлем», з якою ми стикаємось в Палестині вже більше ста років, є проблемою, створеною англійцями, які розчленували Османську державу в рамках таємної угоди Сайкс-Піко в 1916 році1.
Основна причина цієї проблеми — це глибока ворожість хрестоносців, яка існує у колоніальних невіруючих англійців до мусульман, Ісламу і Халіфату.
З метою запобігання об’єднання мусульманських народів під куполом Халіфату і перетворення для них в смертельну загрозу англійці запровадили єврейську присутність в серці мусульман, щоб постійно створювати конфлікти, кризи, хаос і напругу на Близькому Сході. Проблема сіоністської присутності в Палестині, створена англійцями і потім підтримана Америкою та іншими західними країнами, стала однією із найболючіших проблем, яка продовжує займати мусульман по сей день.
Бажання євреїв, які не були прийняті західним суспільством, постійно виганялись, відкидались і принижувались, не маючи своєї батьківщини, заснувати державу на обітованій в Таураті землі «Ард аль-Мавуд», стало зручним інструментом, який використовувався британцями для реалізації своїх близькосхідних планів.
Теодор Герцль — перший єврей, який запропонував в своїй книзі «Єврейська держава», опублікованої в 1895 році, створення єврейської держави в Палестині і висунутий політичний напрям сіонізму. Під його керівництвом в 1897 році був проведений перший Всесвітній сіоністський конгрес, на якому було прийнято рішення про створення держава євреїв в Палестині. В межах цього рішення було вирішено вести дипломатичну боротьбу шляхом переговорів є європейськими урядами за право створення держави в Палестині і продовжити колонізацію Палестини шляхом повернення євреїв і здійснення поселенської діяльності.
Теодор Герцль також вимагав у османського султана Абдульхаміда віддати їм землю в Палестині в обмін на погашення усіх боргів Османської держави. На цю вимогу султан Абдульхамід дав знамениту відповідь, яка увійшла в історію: «Палестина не належить мені особисто, Палестина належить усім мусульманам. Навіть уступити вам дюйм землі із Палестини для мене важче, аніж якщо б моє тіло було розірвано на шматочки».
Декларація Бальфура була опублікована в 1917 році, об’єднавши спроби євреїв, які впали у відчай щодо Османської держави, перед європейськими державами, особливо перед британцями, і ідею використання євреїв в рамках британських планів на Близькому Сході. В цій декларації міністр іноземних справ Великобританії Бальфур об’явив, що підтримає створення єврейським народом держави в Палестині, і цією заявою Британія взяла на себе патронаж над єврейською державою, яка повинна була бути створена в Палестині. З цією декларацією, яку підтримали і інші західні держава, був закладений фундамент проблеми сіоністського утворення в Палестині.
Незабаром після прийняття Декларації Бальфура османське правління в Палестині закінчилось з окупацією Єрусалиму британськими військами під командуванням лорда Алленбі в кінці 1917 року. Після захвату Єрусалиму лорд Алленбі, відбиваючи ворожість британців до мусульман, відвідав могилу Салахуддіна аль-Айюбі і сказав: «Слухай, Салахуддін! Ми повернулись!», — пнув могилу і додав: «Тепер війни хрестоносців закінчені!».
Британська адміністрація в Палестині, яка почалась де-факто в 1917 році, була взята під британський мандат на конференції в Сан-Ремо 25 квітня 1920 року, а в 1922 році, за рішенням Ліги Націй, британська мандатна адміністрація в Палестині стала офіційною.
В 1920 році, після встановлення британського мандату в Палестині, чисельність єврейського населення в Палестині почала швидко рости за рахунок єврейської імміграції в Палестину. Приход євреїв на важливі пости в мандатному режимі привів до значних змін у таких питаннях, як поселення, населення і розподіл земель в Палестині.
При британській адміністрації в період з 1920 по 1947 рік єврейське населення Палестини збільшилось в 7 разів, з 10% в 1920 році до 35%, а частка землі, яка належить євреям в Палестині, зросла з 3% до 7%.
Після звернення Великобританії до Організації Об’єднаних Націй 2 квітня 1947 року була прийнята резолюція №181 ООН, згідно якої:
1. Мандат в Палестині повинен бути завершений, а озброєні сили Великобританії повинні бути виведені не пізніше 1 серпня 1948 року.
2. Повинні бути засновані арабська і єврейська держава, а для міста Єрусалим повинен бути встановлений особливий міжнародний режим, керуємий Радою ООН.
3. Для забезпечення економічного і транзитного союзу між двома країнами повинні бути створені загальні систем зрошення, збереження ґрунту і посівів, залізничні шляхи, автомагістралі, зв’язок, аеропорти, порти, загальна валютна система і загальний валютний курс, а також митний союз.
4. Для успішної реалізації плану розділення повинна бути створена комісія із п’яти членів-держав.
Це рішення привело до завершенню британського мандату в Палестині, наданню міжнародного статусу Єрусалиму і утвердженню дводержавного рішення для решти частини Палестини, яке передбачає створення єврейської і арабської держав.
15 травня 1948 року британське управління в Палестині завершилось, і за день до цього євреї проголосили створення держави під назвою «Ізраїль» 14 травня 1948 року.
Війна між арабами і «Ізраїлем», яка почалась після об’явлення незалежності єврейської держави в 1948 році, завершилась на користь єврейської сторони завдяки зрадництву і невдачам арабських режимів, створених британцями. Єврейська держава збільшила свою територію з 56% (по плану розділення ООН 1947 року) до 78%, причому тільки Західний Берег і сектор Газа залишились в руках Йорданії і Єгипту відповідно.
В ході «Шестиденної війни», яка почалась 5 червня 1967 року , «Ізраїль» захопив сектор Газа і Синайський півострів у Єгипту, а також Голанські висоти у Сирії, витіснив війська Йорданії з Західного Берега і Східного Єрусалиму. Потужні військово-повітряні сили Єгипту були виведені із гри іще у перший день війни, повітряні сили «Ізраїля» знищили військово-повітряні сили Єгипту, не давши їм піднятись у повітря, що дозволило «Ізраїлю» значно збільшити свої територіальні придбання до кінця війни.
У «Війні судного дня» 1973 року, початої Єгиптом і Сирією і також відомої як «Йом-Кіпур», перемогу отримали знов євреї. Зрадництва і невдачі арабських режимів, таких як Єгипет, Сирія, Йорданія, Ірак, привели до того, що євреї відмічали перемогу і створили легенду про «непереможний «Ізраїль».
Ясір Арафат, лідер організації «ФАТХ», також відомої як «Організація звільнення Палестини», створеної в 1964 році для звільнення Палестини, завдяки підтримці Америки в 1974 році виступив з промовою перед Генеральною Асамблеєю ООН, що привело до того, що «ФАТХ» і Ясір Арафат були визнані офіційними представниками Палестини.
В 1978 році єгипетський лідер Анвар Садат, додавши іще одне зрадництво до своєму списку, підписав зрадницьку уроці з «Ізраїлем», відому як «Кемп-Девідська угода». Завдяки цій угоді Єгипет став другою мусульманською країною після Туреччини, яка визнала «Ізраїль» як державу в 1948 році.
Знов же завдяки цьому договору Єгипет увійшов в історію як перший арабський режим, який узаконив загарбницьку і незаконну єврейську присутність в регіоні, а Йорданія зайняла своє місце в цьому ланцюгу зрадництв одразу після Єгипту.
В 1993 році Палестина стикнулась з великим зрадництвом з боку своїх власних людей, коли за ініціативою і під керівництвом США була підписана угода «Осло-1» між «Організацією звільнення Палестини» і окупаційною владою «Ізраїля».
Цей договір означав офіційне визнання «Організацією звільнення Палестини» єврейської присутності у якості «держави». В числі пунктів договору також було згадано створення тимчасової держави Палестини, а також об’явлення офіційного утворення держави Палестина в 1999 році.
За тридцять років з миті підписання Осло-1 єврейське утворення постійно збільшувало свою присутність, приваблюючи нових єврейських поселенців, насильницьки вилучаючи із рук мусульманського населення дома і землі і передаючи їх єврейським поселенцям, що призвело до збільшенню рівня окупації Палестини до 85%.
В той же період, співпрацюючи зі зрадником Махмудом Аббасом, який нібито очолював Палестину, єврейське утворення проводило багаторазові повітряні нальоти на сектор Газа, контрольований «ХАМАС», бомбардувало Газу з повітря і потім намагалось провести наземні операції для окупації Гази.
В ході цих нападів на Палестину (і особливо на Газу) окупаційна влада сіоністського утворення «Ізраїль» вбила тисячі мусульман, включаючи немовлят, дітей, жінок, старих і молодих людей, і здійснила величезні руйнування у містах, де живе мусульманський палестинський народ, перетворивши міста практично в руїни. Масові вбивства, скоювані єврейським утворенням, і його постійні спроби узурпувати палестинські землі постійно ігноруються і підтримуються Америкою і Європою.
Арабські режими в регіоні, інші країни і так звана «палестинська адміністрація» на чолі з Махмудом Аббасом так само підтримують єврейське утворення, зраджуючи Палестину і зберігаючи мовчання проти єврейського утворення.
Єврейське утворення в Палестині, його виживання і ріст, а також окупація 85 відсотків території Палестини — це результат зрадництва палестинської справи її власними синами, такими як Махмуд Аббас, арабськими режимами та іншими країнами, такими як Туреччина і Іран.
Слова засновника Хізб ут-Тахрір Такиюддіна Набхані: «Єврейське утворення «Ізраїль» — це тінь арабських режимів, і як тільки ви приберете ці режими, тінь зникне», — стисло виражають це зрадництво.
Нещодавно, 7 жовтня, після того, як невелика група мусульманських бійців із сектора Газа нанесла чуттєвий удар по єврейському утворенню, який викликав потрясіння і травми, відбулись події, які пояснюють, як єврейське утворення змогло окупувати Палестину і виживати досі.
Після шоку від удару сіоністське утворення, засліплене гнівом, почало коїти небачені в історії людства вбивства, насилля і геноцид в секторі Газа Палестини, викликавши мобілізацію усіх мусульманських народів і перетворивши конфлікт між єврейським утворенням і мусульманами в одну із головних тем у світі.
Військова система, система безпеки і система розвідки сіоністського утворення рухнули від потужного удару, нанесеного мусульманськими бійцями, а міф про «непереможний «Ізраїль», який був створений у першу чергу завдяки зрадництву арабських режимів, був зруйнований, і стало відомо, наскільки слабким насправді є єврейське утворення.
Поряд зі слабкістю єврейського утворення, великі народні рухи мусульманських народів в регіоні викликали велику стурбованість в колоніальному західному світі, після чого США прийняли рішення направити у Східне Середземномор’я два авіаносця, кораблі підтримки, протиракетні системи THAAD і додаткові комплекси «Patriot», які будуть розташовані на військових базах в регіоні. Рішення про надання значної військової і фінансової допомоги єврейському утворенню було так само схвалено Конгресом.
Президент США Байден, президент Франції Макрон і прем’єр-міністр Великобританії Сунак особисто прибули в регіон, щоб зустрітись з прем’єр-міністром «Ізраїлю» Нетаньяху і виразити свою підтримку.
З іншого боку, арабські режими і правителі інших мусульманських країн регіону, де існують крупні народні рухи на підтримку Палестини, які засуджують єврейське утворення, вимагають звільнення Палестини і відправки мусульманських армій в Палестину, не вжили ніяких дій.
Незважаючи на те, що купка мусульманських бійців показала слабкість єврейського утворення, і незважаючи на те, що у них є сучасна зброя і потужні армії, ці правителі тільки засуджують і звинувачують єврейське утворення, організовують мітинги з порожніми речами, але не вживають ніяких конкретних кроків.
Отож:
1. Єрусалим і Палестина, завойовані у часи Умара (р.а.), були захоплені хрестоносцями і пішли із рук мусульман у той час, коли мусульмани відчували внутрішні проблеми, їх політична єдність була зруйнована, а самі вони були ослаблені розділенням на два халіфати.
Після того, як мусульмани вирішили свої внутрішні проблеми, об’єднали два халіфати в один Халіфат і відновили свою політичну єдність, Єрусалим був завойований мусульманами під головуванням Салахуддіна аль-Айюбі.
Після ослаблення Османської держави і її розділення англійцями, а також скасування Халіфату, політична єдність мусульман розпалась, вони ослабли через внутрішні проблеми, і після цього Єрусалим і Палестина були захоплені і узурповані спочатку англійцями, а потім євреями.
2. Окупація Палестини єврейським утворенням — це кинджал, встромлений у груди мусульман спочатку британцями, а потім колоніальним куфром західного світу, особливо Америки.
«Якщо д не було «Ізраїля», нам довелось би його винайти», — сказав американський президент Джо Байден після сильного удару, нанесеного мусульманськими бійцями по єврейському утворенню 7 жовтня, підтверджуючи, що єврейське утворення — це кинджал, встромлений у груди мусульман колоніальним невірним Заходом.
3. Арабські режими і лідери інших мусульманських країн в регіоні, контрольовані колоніальним Заходом, призначені для захисту і збереження окупаційного єврейського утворення, а не Палестини, і для перешкоджання і зупинення мусульманських народів. Вони є ножами, встромленими в спину мусульман колоніальними невірними західними країнами.
4. Справжнім ворогом для мусульманських народів є колоніальний невірний Захід — Америка і Європа. Єврейське утворення «Ізраїль», арабські режими і лідери інших мусульманських країн — це усього лише інструменти, які використовуються колоніальним невірним Заходом в їх війнах проти мусульман.
Мусульмани не зможуть піднятись і не зможуть звільнити Палестину, поки не позбудуться від цих режимів і лідерів, які контролюються колоніальним невірним Заходом, не представляють їх, прирікаючи їх на відсталість, слабкість і приниження; при цьому ці «лідери» захищають і підтримують життя і виживання окупаційного єврейського утворення.
Мусульмани не зможуть піднятись і не зможуть звільнити Палестину, поки не вирішать свої внутрішні проблеми, не відновлять свою політичну єдність і не створять справедливий Халіфат, який зробить їх сильними.
Якщо мусульмани зможуть встановити справедливий Халіфат за допомогою Всевишнього Аллаха, тоді вони зможуть позбутись від режимів і лідерів, які були утверджені колоніальним невірним Заходом, а також позбутись від окупаційного сіоністського утворення, встромленого у груди мусульман.
Саме цього зіткнення мусульман з колоніальним невірним Заходом боїться і саме це вважає смертельною загрозою для себе колоніальний невірний Захід. Позбавлення мусульман від ножів, які зупиняють їх і заважають рухатись уперед, їх підйом проти колоніального невірного Заходу — ось що лякає колоніальний невірний Захід.
Тому діяльність по відновленню Праведного Халіфату, який зруйнує світовий порядок, встановленій колоніальним невірним Заходом, повинна бути першочерговою ціллю і задачею усіх мусульман, яка була обіцяна і приписана Аллахом і Його Посланцем ﷺ.
Köklü Değişim Dergisi
Ремзі Озер
10.12.2023
1. Угода Сайкс-Піко (англ. Sykes–Picot Agreement) від 16 травня 1916 року — таємна угода між урядами Великобританії, Франції, Російської імперії і пізніше Італії, в якій були розмежовані сфери інтересів на Близькому Сході на період після Першої світової війни.
