Таха Хусейн як прибічник орієнталізму
Слідом за Джамал ад-Діном аль-Афгані і Мухаммадом Абдо, яких наш колега Самір Зейн піддав критиці, виходячи із їх висловлювань і вчинків, ми переходимо до обговорення Таха Хусейна — декану факультету арабської літератури в Єгипті.
Його праці такі суперечливі, що здатні привести в замішання. Серед його закликів можна зустріти абсолютне слідування західній культурі, вихваляння фараонської епохи, заперечення ісламських цінностей і звільнення жінки, а також відверта пропаганда невір’я. Багато письменників критикували погляди Хусейна, які йшли врозріз з Ісламом. Серед них був і вчений Райсуні, який присвятив йому низку статей, одну із яких ми опублікуємо тут. Ця стаття вийшла в 25-му випуску газети «Аль-Муслімун».
Таха Хусейн володіє унікальним письменницьким талантом і не буде перебільшенням сказати, що він заснував свою власну школу прози. Його стиль характеризується простотою виразів, витонченим складом, красивими оборотами слів і різноманітністю мовних прийомів, що говорить про його високу майстерність. Проте одним із недоліків його стилю є багаторазове повторення одного і того ж змісту. Хоча це додає тексту певної краси, але воно лише закільцьовує думку, не додаючи до неї нічого принципово нового і значущого. При спробі знайти щось дійсно нове в його висловлюваннях виявляється, що вони обертаються навколо вже знайомих змістів і виразів, оскільки одна і та ж думка постійно повторюється.
Отож, стиль Таха Хусейна — це витончена словесна майстерність, яка справляє враження при першому прочитанні, але цей ефект з часом швидко тьмяніє. Говорю це на основі свого швидкоплинного знайомства з прозою Таха, яка почалась чверть сторіччя тому назад. Колись його стиль в якійсь мірі мене причарував, але варто було мені глибше зануритись у світ думок, як його вплив швидко зійшов нанівець.
З урахуванням того, що творчість Таха Хусейна наповнена ефективною стилістикою, яка легко захоплює недосвідченого читача, і беручи до уваги його славу, набуту у світі арабської думки через його критику Ісламу і усього, що з ним пов’язано, я вирішив написати цю статтю, щоб розкрити приховані наміри і явні недоліки його праць.
Доказ перший: ми не ставимо під сумнів щирість Таха Хусейна, звинувачуючи його в тому, що він служив орієнталізму або ж реалізовував інтереси хрестоносців і сіоністів, які, як відомо, тісно пов’язані з цим рухом. Ні, ми не переслідуємо ціль просто опорочити його. Справжній мусульманин вище цього і виносить судження тільки після уважного аналізу, як сказано в Книзі Всевишнього:
يَـٰٓأَيُّهَا ٱلَّذِينَ ءَامَنُوٓا۟ إِن جَآءَكُمْ فَاسِقٌۢ بِنَبَإٍۢ فَتَبَيَّنُوٓا۟ أَن تُصِيبُوا۟ قَوْمًۢا بِجَهَـٰلَةٍۢ فَتُصْبِحُوا۟ عَلَىٰ مَا فَعَلْتُمْ نَـٰدِمِينَ
«О ті, які увірували! Якщо нечестивець принесе вам звістку, то дізнайтесь, щоб не уразити через незнання невинних людей, а не то ви будете жалкувати про скоєне» (49:6).
Якщо ми уважно проаналізуємо усі його роботи, навіть ті, що необґрунтовано називають ісламськими, то побачимо, що в них простежуються цілі, які явно чи приховано скеровані проти арабської і ісламської ідентичності. Проще кажучи, його роботи скеровані на підрив ісламської акиди, яка об’єднує Умму по усьому світу. Перш ніж наводити перший доказ, хотілось би зазначити, що уся наведена тут інформація заснована на його власних словах, оскільки немає нічого більш вагомого, аніж добровільне непримушене зізнання злочинцем свого злочину.
Таха Хусейн зізнається, що навчався у сходознавців і захоплювався ними, що в ітозі це почуття охопило його душу і розум. Особливий вплив на нього спричинив Жозеф Казанова. В своїх спогадах Таха пише: «Я зустрів одного професора в Коллеж де Франс і, ледве почавши слухати його лекції, відчув глибоке захоплення, якому не було меж. Він тлумачив Коран, і я, нещодавно прибувши до Парижу, вже відчував сильний інтерес до сходознавців, хоча не думав, що вони здатні так точно і тонко пояснювати слова і зміст Корану, розкриваючи його таємниці. Але після того, як я послухав Казанову, моя думка повністю змінилась. Його лекції переконали мене, що ця людина краще розуміє Коран і більш майстерна в його тлумаченні, аніж ті, хто вважає себе хранителями його знань і тлумачами».
Доказ другий: Таха Хусейн виражає сумнів в істинності Корану, говорячи: «Тора розповідає про Ібрахіма і Ісмаіла, і Коран теж говорить про них, але просте згадування їх імен в Торі і Корані не є достатнім доказом їх історичного існування».
Також він говорить: «Ми вимушені вважати цю історію свого роду хитрістю, щоб довести зв’язок між євреями і арабами, а також між Ісламом та іудаїзмом, Кораном і Торою. Ця ідея, ймовірно, виникла в ту епоху, коли євреї почали заселяти північ Аравії і засновувати там поселення».
Доказ третій: він закликає наслідувати Захід в усьому, навіть в настроях: «Ми повинні відчувати так, як відчувають європейці, судити так, як вони, діяти так, як діють вони, і організовувати своє життя так само, як вони організовують своє».
Доказ четвертий: Він висловлює критику на адресу Корану щодо використання займенників, наводячи слова Аллаха:
أَمْ يَقُولُونَ افْتَرَاهُ ۖ
«Або ж вони говорять: «Він вигадав його». «Тут займенник «вони» відноситься до многобожників Мекки, але вони не згадані, діючою особою є Пророк, але він теж не згаданий, а пасивним станом є Коран, який також не згаданий».
Доказ п’ятий: В своїй промові, сказаної у відповідь на виступ Садата під час візиту до Єгипту, президент «Ізраїля» Іцхак Навон високо оцінив Таха Хусейна, підкресливши його «відкритість». Навон згадав, що коли Таха Хусейн відвідав єврейське агентство по боротьбі з тероризмом, він супроводжував його в поїздці до поселення Рамат-Ган. Навон зазначив, що після знайомства з життям в поселенні Хусейн задався питанням: «Коли ж ми зможемо бути такими, як ви?».
Доказ шостий: Критикуючи Іслам як офіційну релігію Єгипту, він сказав: «Я не входив до складу комітету, який розробляв стару конституцію, і не був серед тих, хто працював над новою. Ніхто із цих людей не звернувся до мене за порадою відносно цієї статті, яка в обох випадках закріпляє Іслам у якості офіційної релігії держави. Якщо б вони спитали моєї поради, я б порекомендував їм ретельно обміркувати усе, перш ніж вносити цей пункт до конституції».
Доказ сьомий: Сіоніст Ісраель Вольфенсон під керівництвом Таха Хусейна написав дисертацію під назвою «Історія євреїв в країнах Аравійського півострову в епоху джахілії і раннього Ісламу». У передмові до праці Таха Хусейн виразив підтримку сіоністським поглядам, зазначивши: «Ця тема сама по собі представляє велику цінність і має значний вплив на літературну, політичну і релігійну історію арабського народу. Безперечно, єврейські поселення вплинули на інтелектуальне і літературне життя мешканців Хіджазу в епоху джахілії. Безперечно також, що конфлікт між Ісламом та іудаїзмом тих євреїв був вкрай запеклим, перейшовши із полеміки у війну, яка завершилась вигнанням євреїв з арабських земель».
Ця робота принесла Вольфенсону ступінь доктора в Каїрському університеті, в якому він був відмічений як «молода людина, яка досягла успіху в дослідженні тем, які раніше ніхто не вивчав».
Доказ восьмий: В 1944 році Таха Хусейн прочитав лекцію про євреїв і арабську літературу в єврейській школі в Александрії, виразивши вдячність євреям, що викликало бурхливі оплески. На честь Таха Хусейна єврейська общинна заснувала дві премії, які будуть вручатись кращим учням школи.
Доказ дев’ятий: на захист французів проти арабів і мусульман Магрібу він наводить думку Ібн Хальдуна про створення нової держави на руїнах колишньої, по суті стаючи прибічником французького колоніалізму, коли Франція покорила Марокко: «Спостереження Ібн Хальдуна абсолютно вірне: римляни, які досягли високої майстерності в військовій справі і колонізації, знаходились в постійній боротьбі з народами Північної Африки, де безлади і повстання не припинялись. Навіть французи відчули і продовжують відчувати величезні труднощі в Марокко у прагненні нав’язати свою культуру».
Ці факти підтверджуються його власними словами, оскільки немає більш переконливого доказу, аніж зізнання самого звинувачуваного, що приймається як Шаріатом, так і світськими законами. Я навмисно опустив думки його сучасників, яких немало, щоб виключити усілякі сумніви в об’єктивності.
Ці факти, які я постарався зібрати із різних джерел і які розкидані по його книгам і журналам, представляють собою лише невелику частину доказів його невір’я. Якщо уважно вивчити ці документи, стане ясно, що він був прибічником орієнталізму (сходознавства), а також світового сіонізму, «талмудичного» іудаїзму і ворожого хрестоносного Заходу. Ви також побачите, що він, безумовно, відкидає релігію і не приховує свого невір’я. І хоча він інколи намагався здаватись мусульманином, це лише хитрість, який він навчився у своїх наставників-сходознавців. Його прихильність орієнталізму очевидна по його навчанню і захопленню ними (див. доказ перший), його зв’язок з сіонізмом та іудаїзмом також очевидний (див. доказ п’ятий), його співпраця з хрестоносним Заходом — беззаперечна (див. доказ третій), а його невір’я — очевидніше очевидного (див. докази 2, 4, 6 и 9).
Одразу хочу зазначити, що я не із тих, хто об’являє людей невіруючими по найменшому приводу, адже це не відповідає принципам Ісламу. Проте вчинки Таха Хусейна досягли рівня, при якому його неможливо не звинуватити в невір’ї. Він відкинув історію Ісмаіла та Ібрахіма, описану в Корані, намагався критикувати Слово Аллаха, а також співпрацював з французькими колонізаторами у їх пануванні над Марокко. Таку співпрацю слід розглядати як союз з невір’ям проти Ісламу, про що Всевишній сказав:
يَـٰٓأَيُّهَا ٱلَّذِينَ ءَامَنُوا۟ لَا تَتَّخِذُوا۟ ٱلْيَهُودَ وَٱلنَّصَـٰرَىٰٓ أَوْلِيَآءَ ۘ بَعْضُهُمْ أَوْلِيَآءُ بَعْضٍۢ ۚ وَمَن يَتَوَلَّهُم مِّنكُمْ فَإِنَّهُۥ مِنْهُمْ ۗ إِنَّ ٱللَّهَ لَا يَهْدِى ٱلْقَوْمَ ٱلظَّـٰلِمِينَ
«О ті, які увірували! Не вважайте іудеїв і християн своїми помічниками і друзями, оскільки вони допомагають один одному. Якщо ж хто-небудь із вас вважає їх своїми помічниками і друзями, то він сам є одним із них. Воістину, Аллах не веде прямим шляхом несправедливих людей» (5:51).
Як би то не було, детальний аналіз цих доказів займе багато часу і вийде за межі даної статті.
Примітка: Для тих, хто хоче краще зрозуміти погляди Таха Хусейна як одного із засновників ідеї вестернизації в ісламському світі, рекомендуємо ознайомитись з книгою доктора Абдуль-Маджида аль-Мухтасіба «Таха Хусейн — чи мислитель він?». Це відмінна праця, де аналізуються труди Хусейна і його прозахідні погляди. Книга обсягом біля 300 сторінок.
Таха Хусейн соромився починати свої лекції з віддавання хвали Аллаху і благословення Пророка, побоюючись глузувань. В 1921 році на лекції по мові і літературі він навіть вибачився, сказавши: «Деякі із присутніх будуть сміятись, якщо почують, як я починаю цю лекцію з хвали Аллаху і благословення Його Пророку, оскільки це не відповідає звичаям сучасності!».
Таха Хусейн також преподносить історії пророків як просто красиві легенди!
Таха Хусейн говорить про життєпис Пророка, представляючи це як набір красивих історій, які не витримують наукової критики. У передмові до своєї книги «Коментарі до сири» він говорить: «… Я хотів би, щоб люди розуміли, що розум — це не усе. У нас є і інші здібності, які не менш важливі і не менш потрібні, аніж розум. Навіть якщо ці розповіді і перекази не можуть вдовольнити розум, не відповідають логіці і не відповідають вимогам наукового мислення, але усе ж таки в серцях, почуттях, уяві і любові людей до простоти вони знаходять відгук. Така простота дає відпочинок від життєвих труднощів, і саме це робить такі історії привабливими, спонукаючи людей шукати в них полегшення від життєвих турбот».
Також Таха Хусейн глузує над Раєм, який Аллах обіцяв своїм благочестивим рабам.
В одній із своїх статей Таха Хусейн стримано глузує над Раєм, обіцяним Аллахом праведникам. Він пише: «Ми дізнались серед іншого, що Рай, обіцяний Аллахом своїм благочестивим рабам, закликаний повністю вдовольнити усі їх бажання, адже там є усе, що можна побажати, що приносить задоволення і навіть те, про що люди і не мріяли. Абу-ль-Аля аль-Мааррі в своєму «Посланні про прощення» описав різні види цього довольства, яке буде доступно праведникам в Раю, і зробив це майстерно, будь то всерйоз чи з часткою гумору». [1]
Фраза «ми дізнались серед іншого, що Рай...» — не притаманна мові віруючого мусульманина, тут як нібито він говорить про те, у що не вірить. Посилання на Абу-ль-Аля і його опис Раю з додаванням «будь то всерйоз або з часткою гумору» ясно вказує на глузування і зневагу до обіцяного Аллахом вічного блаженства для праведників, описаного у Корані.
Мухаммад аль-Мунтасір ар-Райсуні, член Асоціації вчених Магрібу
Арабською
1. «Дебати і критика», Таха Хусейн: стор. 72-73.
