Наближення до Аллаха

Фудейль сказав: «тобто щиріше та правильніше. Йому сказали: о Абу Алі, що означає «щиріше та правильніше»? На що він відповів: якщо справа була правильною, але не щирою – вона не буде прийнята. Так само як якщо була щирою, але неправильною - також не буде прийнята. Поки не стане щирою і правильною. Щирою з означає заради Аллаха, правильною - означає відповідати Сунні». Передається від Саїда ібн Джубейра, що він сказав: «Не приймається слово, окрім як зі справою. І не прийметься слово та справа, окрім як із наміром. І не прийметься слово, справа і намір, окрім як із відповідністю Сунні». Передається, що мольбою Умара ібн аль-Хаттаба було: «О Аллах! Зроби усі мої вчинки праведними, і зроби їх щирими заради Твого Лику, і не роби в них доли ані для кого». Передається від Імама Маліка, що він сказав: «Сунна подібна до ковчегу Нуха: хто увійшов у нього – врятувався, хто відійшов - потонув».

Носій заклику повинен бути вкрай обережним у благому виконанні своїх справ і щоб не переслідувати своїм закликом наділ мирського життя. А інакше пропадуть його вчинки і він опиниться тим, хто зазнав збитку, як про це передається у благородному хадісі: «Той, хто придбав знання для того, щоб сусідувати зі вченими, сперечатися з дурними і прагнути тим самим справити враження на людей, того введе Аллах у Полум’я».

І суть благородних справ не у їх великій кількості, тому і сказав Всевишній: «щоб випробувати вас і побачити, чиї діяння виявляться краще» (67:2), Він не сказав: «щоб випробувати вас і побачити, чиї діяння виявляться більшими». Передаються від Маліка ібн Дінара наступні слова: «Скажіть тому, хто не був правдивий (у своїх справах): не обтяжуйся». Від Абу Умами передається, що він проходив повз людини, яка знаходилася у земному поклоні, і він сказав йому: «О який же чудовий поклін! От тільки якщо б він був зроблений у тебе вдома!». Від Фудейля ібн Іййяда передається, що він сказав: «Скільки ж таких, хто здійснює обхід (таваф) навколо цього Дому, у той час як інший, далеко від нього (від Кааби), набагато вище нагородою (ніж той, хто здійснює таваф)».

Тому необхідно дбати про щирість та чистоту намірів в усіх справах, оскільки правильність будь-якої справи і її прийняття перед Господом світів залежить від наміру. Тому абсолютно не дивно, що вчені вважають хадіс: «Воістину, справи (оцінюються) за намірами, і кожному віддасться те, що він мав намір (придбати)», - одним з трьох хадісів, на яких тримається (оснований) Іслам. Тому перші зі вчених-попередників висували хадіс «Справи за намірами» попереду усіх справ, які витікають з релігії, через загальну потребу у ньому в усіх його проявах.

Щирість у них дорівнювала усім справам людини: явним і прихованим. Імам Харіс аль-Мухасібі сказав: «Правдивим є той, кого, заради праведності свого серця, не хвилює, що його степінь зменшився серед людей. Як і не бажає він, щоб люди дізнавалися про кількість його благих справ, як і не боїться, що люди дізнаються про його погані вчинки». Передається від імама Абу аль-Касіма аль-Кушейрі: «Щирість – це навмисне визначення (або виділення) у поклонінні Істинного Всемогутнього Аллаха, а також бажання за допомогою поклоніння наблизитися до Аллаха без чогось іншого, а саме: підлаштовуватися під творіння, або прагнути отримати похвалу серед людей, або якщо любима похвала творінь, а також будь-який інший сенс окрім прагнення наблизитися до Всемогутнього Аллаха».

Хасан ібн Рабі розповів по джихад великого імама Абдуллаха ібн аль-Мубарака: «Вийшов вершник з мусульман у масці та вбив ворожого вершника, який завдавав велику шкоду мусульманам, і тоді мусульмани стали звеличувати Аллаха. Тоді він увійшов в гущавину людей і його так ніхто і не впізнав. Я ж пішов за ним й іменем Аллаха попрохав зняти маску. Я впізнав його і сказав: чому ти приховав себе у цій великій перемозі, яку Всевишній полегшив нам твоїми руками? На що він відповів: Той, заради Кого я зробив це, від Нього нічого не приховаєш».

Передає Ібн Кутайба у книзі «Уюну аль-Ахбар»: «Масляма ібн  Абдул Малік обложив фортецю, у стіні якої була щілина. Люди спробували пролізти у неї, але нікому не вдавалося.  Тоді прийшла людина з гущавини всього війська – тобто з простих солдатів, невідомий – проліз у цю щілину і Аллах відкрив його руками фортецю. Тоді Масляма крикнув: де «володар щілини»? Але ніхто не прийшов. Тоді він сказав: Я наказав охороні впустити його, хай негайно явиться до мене, а інакше, якщо він не явиться, я налаштований рішуче. Тоді деякий чоловік підійшов до охоронця і сказав: попрохай дозволу для мене в аміра. Він спитав: «Це ти «володар щілини»? На що той відповів: Я повідомлю вам про нього. Охоронець зайшов і попрохав для нього дозволу увійти. Масляма дозволив йому, і він сказав: «володар щілини» вимагає у вас три умови: не розголошувати його імені – тобто не інформувати про нього Халіфа; не виділяти йому нічого, і не запитувати його, звідки він – тобто з якого він племені. Масляма відповів: йому (буде дано) те, що він просив. Чоловік сказав: це я. І після цього Масляма не завершував жодної молитви, не попрохавши Всевишнього: О Аллах, Посели мене (в Раю) разом з «володарем щілини»».

Які чудові слова Умара ібн Абд уль-Азіза (р.а.), коли він говорить про наслідки щирості у відношенні до Аллаха: «Воістину, степінь турботи Аллаха над Його рабом (залежить) від намірів: хто наповнив свої наміри, для того і турбота Аллаха над ним буде повною. Чиї ж наміри не були повноцінні, для того і турбота Аллаха над ним не буде повноцінною».

З ознак щирості – підкорення перед істиною, прийняття настанови навіть від того, хто нижче його положенням; його груди не стискаються, якщо правильність на чужому боці. Передав Хафіз ібн Хаджар у книзі «Тахзіб ат-Тахзіб» у біографії Абдуллаха ібн аль-Хасана аль-Анбарі – це один з авторитетних осіб Басри та її вчених, а також суддя в ній, - що його учень Абдуррахман ібн Махді розповідав: одного разу ми були на похованні, коли йому поставили питання і він помилився у відповіді. Тоді я сказав: хай поправить тебе Аллах, відповіддю на це питання буде те і те. Тоді він замовкнув на трохи, а потім сказав: «Тоді я покірно беру свої слова назад. Бути хвостом у істині улюбленіше для мене, ніж бути головою в омані». Хай змилостивиться над ним Аллах!

З ознак щирості – не бути сміливим у видачі фетв і роздачі законів (хукмів). Саме тому багато праведних попередників сторонилися давати фетви і бажали не бути запитуваними. Передається від Абдуррахмана ібн Абі Лейла, що він сказав: «Я застав сто двадцять з числа сподвижників Посланця Аллаха ﷺ і коли кого-небудь з них запитували про якесь питання, то він відправляв його до іншого, а той до іншого, поки питання знову не поверталося до нього». А той, хто бажає бути у центрі уваги на зборах і бути запитаним, не гідний того, щоб його запитували; як про це повідомив Бішр ібн аль-Харіс (р.а.) – і одних з найбільших вчених – він не соромився казати «Я не знаю». Одного разу Аш-Шабі спитали у якомусь питанні, на що він відповів: «Я не знаю». Йому сказали: чи не соромно тобі говорити «я не знаю» у той час як ти факіх (глибоко розуміючий релігію) серед іракців? На що він сказав: «Але янголи не посоромилися, коли сказали:

سُبْحَانَكَ لا عِلْمَ لَنَا إِلا مَا عَلَّمْتَنَا

«Пречистий Ти! Ми знаємо тільки те, чому Ти навчив нас» (2:32)».

У книзі «Табакат аш-Шафія» приводиться:

Суддя Ізз ад-Дін аль-Хакарі у своїй книзі згадав про життя шейха Ізз ад-Дін Абдуль-Азіз ібн Абдус-Салам, сказавши, що Ізз ад-Дін ібн Абдус-Салам одного разу дав фетву у якійсь справі. Потім, побачивши помилку у цій фетві, він закликав у Каїрі і Єгипті поти себе: «Той, кому такий-то видав фетву з такого-то питання, хай залишить її і не чинить у відповідності з нею. Адже воістину, вона помилкова!».

Устаз Фаузі Санкатир    
11 Рамадану 1435 х.
09/07/2014