Тридцять шостий хадіс
«Нам розповів Абу Бакр ібн Абу Шайба… від Абу Хумайди ас-Саіді:
اِسْتَعْمَلَ رَسُولُ اللَّهِ صَلَّى اللَّهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ رَجُلًا مِنَ الْأَسْدِ يُقَالُ لَهُ اِبْنُ اللُّتْبِيَّةِ — قَالَ عَمْرُو وَابْنُ أَبِي عُمَرَ— عَلَى الصَّدَقَةِ فَلَمَّا قَدِمَ قَالَ هَذَا لَكُمْ وَهَذَا لِي أُهْدِيَ لِي قَالَ فَقَامَ رَسُولُ اللَّهِ صَلَّى اللَّهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ عَلَى الْمِنْبَرِ فَحَمِدَ اللَّهَ وَأَثْنَى عَلَيْهِ وَقَالَ مَا بَالُ عَامِلٍ أَبْعَثُهُ فَيَقُولُ هَذَا لَكُمْ وَهَذَا أُهْدِيَ لِي أَفَلَا قَعَدَ فِي بَيْتِ أَبِيهِ أَوْ فِي بَيْتِ أُمِّهِ حَتَّى يَنْظُرَ أَيُهْدَى إِلَيْهِ أَمْ لَا وَالَّذِي نَفْسُ مُحَمَّدٍ بِيَدِهِ لَا يَننَالُ أَحَدٌ مِنْكُمْ مِنْهَا شَيْئًا إِلَّا جَاءَ بِهِ يَوْمَ الْقِيَامَةِ يَحْمِلُهُ عَلَى عُنُقِهِ بَعِيرٌ لَهُ رُغَاءٌ أَوْ بَقَرَةٌ لَهَا خُوَارٌ أَوْ شَاةٌ تَيْعَرُ ثُمَّ رَفَعَ يَدَيْهِ حَتَّى رَأَيْنَا عُفْرَتَيْ إِبِطَيْهِ، ثُمَّ قَالَ اللَّهُمَّ هَلْ بَلَّغْتُ مَرَّتَيْنِ
«Одного разу Посланець Аллаха ﷺ доручив одному чоловіку із племені аль-Асд, якого звали Ібн аль-Лютбія, займатись збором закяту (це передає Амр від Ібн Абу Умара). Повернувшись, він сказав: «Це — вам, а це було подаровано мені». Почувши це, Посланець Аллаха ﷺ піднявся на мінбар, воздав хвалу Аллаху, восславив Його, а потім сказав: «Як возомнив собі чоловік, якого ми призначили на посаду, а він повернувся і говорить: «Це — вам, а це було подаровано мені»? Чому б не посидіти йому у домі свого батька чи матері і подивитись, чи отримає він подарунок чи ні? Клянусь Тим, в Чиїй длані душа Мухаммада, жоден із вас не отримає нічого подібного так, щоб він не прийшов у Судний день з цим на шиї , чи було це ревучим верблюдом, мукаючою коровою чи бліючою вівцею!». Потім він ﷺ підняв свої руки догори так, що ми побачили білизну його пахв і в сказав двічі: «O, Аллах, чи доніс я?».[1]
Передається від Абу Хурайри (р.а.):
لَعَنَ رَسُولُ اللَّهِ صَلَّى اللَّهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ الرَّاشِي وَالْمُرْتَشِي فِي الْحُكْمِ
«Посланець Аллаха ﷺ прокляв того, хто дає хабара і того, хто бере хабара в правлінні».[2] В версії Саубана, які наводить Ахмад, також згадується слово «اَلرَّائِشُ» (посередник між ними). Ібн аль-Асір у книзі «Ан-Ніхаяту фі гаріб аль-хадіс» говорить: «اَلرِّشْوَةُ» (хабарництво) — це досягнення своєї потреби за допомогою підкупу. Дане слово бере свій початок від слова «اَلرِّشَاءُ» — мотузка, за допомогою якої можна отримати доступ до води . «اَلرَّاشِي» — це людина, яка дає хабара тому, хто допоможе йому досягти здійснення несправедливості. «اَلْمُرْتَشِي» — це той, хто бере хабара. «اَلرَّائِشُ» — це посередник між тим, хто дає хабара і бере, задача якого — відстоювати інтереси того чи іншого».
Дані хадіси вказують на заборону посадовим особам брати яке-небудь майно в обмін на свої послуги, за які вони і так отримують гроші від держави. «Гулюль — це засоби, незаконно добуті валіями, амілами і держслужбовцями незалежно від їх джерела: чи було це взято із майна людей чи державної власності».[3]
Із книги «П’ятдесят хадісів про політику Шаріату», автор Ісмат Авні Салім аль-Хаммурі.
