Тридцять дев’ятий хадіс
Всевишній Аллах говорить:
وَإِذَا جَاءَهُمْ أَمْرٌ مِّنَ الْأَمْنِ أَوِ الْخَوْفِ أَذَاعُوا بِهِ ۖ وَلَوْ رَدُّوهُ إِلَى الرَّسُولِ وَإِلَىٰ أُولِي الْأَمْرِ مِنْهُمْ لَعَلِمَهُ الَّذِينَ يَسْتَنبِطُونَهُ مِنْهُمْ
«Коли до них доходить звістка про безпеку чи небезпеку, вони розголошують її. Якщо б вони звернулись з нею до Посланця і володарям влади із їх числа, то її від них дізнались би ті, які можуть досліджувати її...» (4:83).
В даному аяті говориться про те, що тим, хто вирішує обнародувати чи не обнародувати звістку , пов’язану з безпекою чи небезпекою, є держава, оскільки під словами «Якщо б вони звернулись з нею до Посланця і володарям влади із їх числа» мається на увазі держава. Адже саме на державу лягає турбота про Умму, її безпеку і захист. Посланець Аллаха ﷺ говорив:
مَا مِنْ أَمِيرٍ يَلِي أَمْرَ الْمُسْلِمِينَ ثُمَّ لا يَجْهَدُ لَهُمْ وَلا يَنْصَحُ إِلاَّ لَمْ يَدْخُلْ مَعَهُمُ الْجَنَّةَ
«Кожен, хто стане аміром і буде управляти справами мусульман, але при цьому не буде старатись для них і не буде давати наставлянь (насіхат), той не увійде з ними в Рай».[1]
Під час битви біля Рову Посланець Аллаха ﷺ вчинив саме так. «Адже коли до нього ﷺ дійшла звістка про те, що плем’я Бану Курайза порушило договір, він ﷺ послав Саада ібн Муаза і Саада ібн Убаду на чолі делегації мусульман. Відправляючи їх, Посланець ﷺ сказав:
انْطَلِقُوا حَتَّى تَنْظُرُوا أَحَقٌّ مَا بَلَغَنَا عَنْ هَؤُلَاءِ الْقَوْمِ أَمْ لَا فَإِنْ كَانَ حَقًّا فَالْحَنُوا لِي لَحْنًا أَعْرِفُهُ وَلَا تَفُتُّوا فِي أَعْضَادِ النَّاسِ وَإِنْ كَانُوا عَلَى الْوَفَاءِ فِيمَا بَيْنَنَا وَبَيْنَهُمْ فَاجْهَرُوا بِهِ لِلنَّاسِ
«Ідіть і подивіться: чи правда те, що дійшло до мене про цих людей, чи ні! Якщо правда, то повідомте мені натяком, щоб я зрозумів, і не ослабляйте дух людей! А якщо вони вірні укладеному між нами договору, то гучно повідомте про це людям!».
Вони вирушили до Бану Курайза і виявили, що положення гірше, аніж їм повідомили. Бану Курайза ображало Посланця Аллаха ﷺ, говорячи: «А хто такий Посланець Аллаха? Немає такого договору і взаємного зобов’язання між нами і Мухаммадом». Саад ібн Муаз почав їх лаяти, а вони — лаяти Саада. <…> Потім Саад ібн Муаз і Саад ібн Убада, а також ті, хто був разом з ними, прийшли до Посланця Аллаха ﷺ і сказали: «Адль і аль-Карра!», — вказуючи на віроломство племен Адль і аль-Карра у відношенні Хубайба і його супутників в ар-Раджі. Посланець Аллаха ﷺ сказав: «Аллах великий! Радійте, о, мусульмани!».[2]
Посланець Аллаха ﷺ не став повідомляти про віроломство племен, щоб більше не підсилити сум мусульман.
Із книги «П’ятдесят хадісів про політику Шаріату», автор Ісмат Авні Салім аль-Хаммурі.
