Засуджуване, яке робиться правителями, і змінення його силою є складним питанням. Розглядаючи це питання, багато хто відхилились від правильного розуміння. Тому ми вирішили приділити цьому питанню трохи більше уваги відносно деталей і тонкощів.
Деякі вчені схилились до тому, що не дозволено підіймати зброю проти правителя і виправляти скоюваний ним гріх силою. Інші ж вчені схиляються до обов’язковості застосування сили. Мухаммад аш-Шаукані сказав: «Підкорятись правителям — ваджиб, за винятком випадку, коли він наказує ослухатись Аллаха. Заборонено виходити проти правителів, поки вони роблять намаз і не проявляють явного невір’я (куфр бавах). Нам є ваджибом проявляти терпіння до їх утискання і сумлінно давати їм насіхат <…> Більшість вчених дійшла до тому, що ми згадали, інші ж порахували, що дозволено виходити проти несправедливості, що ваджиб дотримуватись хадісів про аль-амру біль-мааруф ван-нахъю аніль-мункар, які є більше загальними, аніж хадіси даної глави. Варто зазначити, що немає протиріччя між загальним (амм) і приватним (хасс). Також це включає в себе те, що прийшло від групи праведних попередників на основі їх іджтіхаду, адже вони були більш богобоязливими і покірними Сунні Посланця Аллаха ﷺ, аніж ті вчені, які прийшли після них» [1].
Щоб дати правильну відповідь на дану проблему, необхідно розглянути докази, пов’язані з нею:
— Передається від Умму Салями, що Посланець Аллаха ﷺ сказав:
سَتَكُونُ أُمَرَاءُ فَتَعْرِفُونَ وَتُنْكِرُونَ فَمَنْ عَرَفَ بَرِئَ وَمَنْ أَنْكَرَ سَلِمَ وَلَكِنْ مَنْ رَضِيَ وَتَابَعَ قَالُوا أَفَلا نُقَاتِلُهُمْ قَالَ لا مَا صَلَّوْا
«У найближчому майбутньому будуть такі правителі, [діяння] яких ви будете схвалювати і ненавидіти. Хто із вас буде визнавати [їх діяння порочними], той буде чистий. Хто із вас буде ненавидіти [їх порочні діяння], той збереже себе. Проте це не торкнеться тих, хто погодиться [з їх порочними діяннями] і послідував за ними». Люди спитали: «В такому випадку хіба нам не треба почати битву проти них?», — на що він ﷺ сказав: «Ні до того часу, поки вони роблять намаз» [2].
— Передається від Ауфа ібн Маліка, що Посланець Аллаха ﷺ сказав:
خِيَارُ أَئِمَّتِكُمُ الَّذينَ تُحِبُّونَهُم وَيُحِبُّونَكُمْ وَيُصَلُّونَ عَلَيْكُمْ وَتُصَلُّونَ عَلَيْهِمْ وَشِرَارُ أَئِمَّتِكُمُ الَّذِينَ تُبْغِضُونَهُمْ وَيُبْغِضُونَكُمْ وَتَلْعَنُونَهُمْ وَيَلْعَنُونَكُمْ قِيلَ يَا رَسُولُ اللَّهِ أَفَلَا نُنَابِذُهُمْ بِالسَّيْفِ قَالَ لَا مَا أَقَامُوا فِيكُمُ الصَّلَاةَ
«Кращі із ваших Імамів — це ті, яких ви любите і які люблять вас, які роблять за вас дуа і за яких ви робите дуа. Найгірші із ваших Імамів — це ті, яких ви ненавидите і які ненавидять вас, яких ви проклинаєте і які проклинають вас». Його спитали: «О, Посланець Аллаха! Чи не вийти нам з мечем проти них?», — на що він ﷺ сказав: «Ні, до того часу, поки вони будуть робити серед вас намаз…» [3].
— Передається від Убади ібн ас-Саміта:
دَعَانَا النَبِيُّ صَلَّى اللَّهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ فَبَايَعْناهُ فَكَانَ فِيمَا أَخَذَ عَلَيْنَا أَنْ بَايَعَنَا عَلَى السَّمْعِ وَالطَّاعَةِ فِي مَنْشَطِنَا وَمَكْرَهِنَا وَعُسْرِنَا وَيُسْرِنَا وَأَثَرَةً عَلَيْنَا وَأَنْ لَا نُنَازِعَ الْأَمْرَ أَهْلَهُ إِلَّا أَنْ تَرَوْا كُفْرًا بَوَاحًا عِنْدَكُمْ مِنَ اللَّهِ فِيهِ بُرْهَانٌ
«Одного разу Пророк ﷺ закликав на до себе, і ми дали йому присягу; і серед іншого він ﷺ вимагав від нас присягнути, що ми будемо слухатись і підкорятись, активні ми [чи ні], [подобається нам це чи] не подобається, чи у тягар нам [це буде] чи ні, навіть якщо ми позбавимось своїх прав [4]. [Ми дали присягу, що] не станемо оскаржувати владу тих, кому вона буде належати, [Убада ібн ас-Саміт уточнив свої слова:] якщо тільки не побачите явне невір’я (куфр бавах), на яке у вас буде беззаперечний доказ (бурхан) від Аллаха» [5].
Ретельне вивчення згаданих хадісів розкриває нам предмет їх розгляду, тобто розкриває нам реальність, відносно якої вони застосовуються. Згадані хадіси розповідають про правителів в Дар уль-Іслям, а отож, ці хадіси не розглядають рішення проблем в Дар уль-куфр. Інакше кажучи, хадіси застосовуються тільки до Дар уль-Іслям, де правлять на основі Ісламу і де безпека забезпечується мусульманами. Слова Посланця ﷺ «У найближчому майбутньому будуть такі правителі» розповідають про майбутнє, коли серед нас з’являться правителі, які будуть робити гріхи, але при цьому нам заборонено битись з ними, поки вони правлять на основі Ісламу, навіть якщо вони грішники і запроваджують нововведення. А його ﷺ слова «із ваших Імамів» вказують на наших правителів. Наші правителі — це ті, кому ми присягнули на те, що вони будуть правити нами на основі Корана і Сунни. Слово «Імами» вказує на їх особливість в тому, що вони наші правителі, яким ми присягнули. Слово «Імамат» само по собі вказує на шаріатську посаду, ким і є халіф в державі Халіфат. А слова «яких ви любите» однозначно вказують на правителів мусульман, тому що мова йде про любов заради Аллаха, а така любов однозначно заборонена по відношенню до невірних. І тут неправильно сказати: «Мова йде про правителів із числа невірних, тому що Посланець ﷺ сказав: «яких ви проклинаєте», — а проклинати мусульманина заборонено». Такі слова — помилкові, оскільки Посланець ﷺ сказав: «до того часу, поки вони будуть робити серед вас намаз». А як відомо, невірні не роблять намаз. Слова «до того часу, поки вони будуть робити серед вас намаз» можна зрозуміти буквально, але насправді тут використано спосіб викладення під назвою «кіная» (заміна слів по суміжності, тобто використання частини замість цілого). Отож, слово «намаз» вказує на правління на основі Ісламу у цілому. В хадісі Убади говориться: «не станемо оскаржувати владу тих, кому вона буде належати», — тобто ми не будемо вести тяжбу з володарями влади і не будемо сперечатись з ними через їх владу і обов’язковість підкорення їм. Але якщо вони будуть правити на основі явного невір’я, то тут усе очевидно.
Із слів «тих, кому вона буде належати» розуміється, що мова йде про мусульманина, тому що невірні в основі не можуть бути із числа тих, кому належить влада. Також із слів «якщо тільки не побачите явне невір’я» розуміється, що мова йде про правителя-мусульманина, який запровадив в своє ісламське правління закони невір’я. Інакше кажучи, невір’я увійшло в ісламське правління, а не було його основою, як це обстоїть з правлінням правителів наших днів, адже вони явно правлять на основі невір’я. Інші слова «на яке у вас буде беззаперечний доказ (бурхан) від Аллаха» вказують на необхідність дослідження, вивчення і повернення речей до їх джерел і порівняння з їх основами, щоб перед нами предстали беззаперечні доводи про невір’я правителя. Проте сьогодні ми не потребуємо подібного підходу, оскільки сьогоднішні правителі відкрито і явно правлять на основі невір’я. Отож, ми вважаємо, що якщо правитель в Дар уль-Іслям починає правити на основі явного невір’я, то є ваджибом виходити проти нього і вести з ним битву, поки скоюване ним невір’я не буде усунуто. І це ясно із слів Посланця ﷺ, коли сподвижники спитали:
أَفَلَا نُنَابِذُهُمْ بِالسَّيْفِ قَالَ لَا مَا أَقَامُوا فِيكُمُ الصَّلَاةَ
«…Чи не вийти нам з мечем проти них?», — на що він ﷺ сказав: «Ні, до того часу, поки вони будуть робити серед вас намаз...». В іншій версії говориться:
اِسْتَقِيمُوا لِقُرَيْشٍ مَا اسْتَقَامُوا لَكُمْ فَإِذَا لَمْ يَفْعَلُوا فَضَعُوا سُيُوفَكُمْ عَلَى عَوَاتِقِكُمْ فَأَبِيدُوا خَضْرَاءَهُمْ فَإِنْ لَمْ تَفْعَلُوا فَكُونُوا حِينَئِذٍ زَارِعِينَ أَشْقِيَاءَ تَأْكُلُوا مِنْ كَدِّ أَيْدِيكُمْ
«Будьте справедливі до курайшитів, поки вони справедливі до вас. Якщо ж вони перестануть бути справедливими, то покладіть свої мечі на плечі, а потім знищите більшість із них! Якщо ж ви не зробите цього, то будьте тоді нещасними селянами, які заробляють собі прожиток важкою працею» [6].
Проте, якщо територія буде Дар уль-куфр, тобто де запроваджуються закони невір’я, тоді зміщення правителя з боку згуртування повинно відбуватись за допомогою володарів сили. Адже саме так вчинив Посланець Аллаха ﷺ, коли встановлював Першу Ісламську Державу в Медині.
Що стосується озброєних груп, які прагнуть змінити засуджуване сьогоднішніх правителів силою, то вони опираються на хадіси, де говориться про застосування меча, коли проявляється явне невір’я в діях правителя, а також хадіси про змінення засуджуваного і знищенні ідолів. Хадіс про знищення ідолів звучить наступним чином: «Передається від Алі ібн Абу Таліба:
اِنْطَلَقْتُ أَنَا وَالنَّبِيُّ صَلَّى اللَّهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ حَتَّى أَتَيْنَا الْكَعْبَةَ فَقَالَ لِي رَسُولُ اللَّهِ صَلَّى اللَّهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ اجْلِسْ وَصَعِدَ عَلَى مَنْكِبَيَّ فَذَهَبْتُ لِأَنْهَضَ بِهِ فَرَأَى مِنِّي ضَعْفًا فَنَزَلَ وَجَلَسَ لِي نَبِيُّ اللَّهِ صَلَّى اللَّهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ وَقَالَ اصْعَدْ عَلَى مَنْكِبَيَّ قَالَ فَصَعِدْتُ عَلَى مَنْكِبَيْهِ قَالَ فَنَهَضَ بِي قَالَ فَإِنَّهُ يُخَيَّلُ لِي أَنِّي لَوْ شِئْتُ لَنِلْتُ أُفُقَ السَّمَاءِ حَتَّى صَعِدْتُ عَلَى الْبَيْتِ وَعَلَيْهِ تِمْثَالُ صُفْرٍ أَوْ نُحَاسٍ فَجَعَلْتُ أُزَاوِلُهُ عَنْ يَمِينِهِ وَعَنْ شِمَالِهِ وَبَيْنَ يَدَيْهِ وَمِنْ خَلْفِهِ حَتَّى إِذَا اسْتَمْكَنْتُ مِنْهُ قَالَ لِي رَسُولُ اللَّهِ صَلَّى اللَّهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ اقْذِفْ بِهِ فَقَذَفْتُ بِهِ فَتَكَسَّرَ كَمَا تَتَكَسَّرُ الْقَوَارِيرُ ثُمَّ نَزَلْتُ فَانْطَلَقْتُ أَنَا وَرَسُولُ اللَّهِ صَلَّى اللَّهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ نَسْتَبِقُ حَتَّى تَوَارَيْنَا بِالْبُيُوتِ خَشْيَةَ أَنْ يَلْقَانَا أَحَدٌ مِنْ النَّاسِ
«Колись я разом з Пророком ﷺ вийшов [на вулицю. І ми йшли], поки не досягли Кааби. [Підійшовши до Кааби] Посланець Аллаха ﷺ сказав мені: «Присядь», — а потім піднявся мені на плечі. Коли я почав піднімати його ﷺ, він ﷺ відчув в мені слабкість; тоді він ﷺ спустився з моїх плечей і, присівши переді мною, сказав: «Піднімись мені на плечі». Я піднявся йому на плечі. Він ﷺ встав разом зі мною, і мені почало здаватись, що я можу дотягнутись до небосхилу. Так я опинився на даху Кааби, де стояв чи то бронзовий, чи то мідяний ідол. Я возився з ним, намагаючись обхопити справа, потім зліва, спереду і ззаду, а коли нарешті, мені це вдалось, Посланець Аллаха ﷺ сказав мені: «Скинь його!». Я скинув, і ідол розбився вщент подібно скляному сосуду. Потім я спустився, і разом з Посланцем Аллаха ﷺ ми почали швидко уходити, поки не сховались між домами, побоюючись зустріти кого-небудь із людей» [7].
Ті, хто порахував дозволеним змінити засуджуване з боку правителів і держави за допомогою фізичної сили, вважають цей хадіс достовірним з боку існаду (ланцюжок передавачів) і матна (тексту); вони також вважають його сильним доводом, вказуючим на законність їх діяльності з точки зору Шаріату.
На це ми відповімо наступним чином:
По-перше, аз-Захабі в книзі «Тальхіс аль-мустадрак аль-хакім» відносно цього хадісу сказав: «Його існад чистий від слабкостей, але матн відкидаємий (мункар)». Враховуючи, що аз-Захабі говорить про відкидаємість матна, то як можна уявити, що Пророк ﷺ робить потайки (через боязнь людей) узаконену дію, якою повинні керуватись інші?! Коли це Пророк ﷺ боявся курайшитів?! Адже Пророк ﷺ говорив курайшитам такі слова, які викликали у них злість і ненависть куди сильнішу, аніж руйнування ідола: він ﷺ лаяв їх богів, засуджував їх релігію, називав їх дурнями.
Якщо б це була одна із дій методу Посланця ﷺ в зміненні реальності, то чому він ﷺ не повторив її і не пролив на неї світло в своєму життєписі? Навіть якщо порахувати, що даний хадіс достовірний як випадок, який трапився до хіджри в Медину, то хадіс не буде виходити за рамки одиничного випадку, який Посланець ﷺ не відніс до діянь свого методу в зміненні реальності, якому треба слідувати. Причина цього полягає в тому, що Посланець ﷺ здійснив цю дію лише один раз, при тому таємно, і більше він ﷺ не повторював її і не вимагав від своїх сподвижників робити подібне.
По-друге, передається від Абу Умами: «Амр ібн Абаса ас-Сулямі сказав:
كُنْتُ وَأَنَا فِي الْجَاهِلِيَّةِ أَظُنُّ أَنَّ النَّاسَ عَلَى ضَلَالَةٍ وَأَنَّهُمْ لَيْسُوا عَلَى شَيْءٍ وَهُمْ يَعْبُدُونَ الْأَوْثَانَ فَسَمِعْتُ بِرَجُلٍ بِمَكَّةَ يُخْبِرُ أَخْبَارًا فَقَعَدْتُ عَلَى رَاحِلَتِي فَقَدِمْتُ عَلَيْهِ فَإِذَا رَسُولُ اللهِ صَلَّى اللَّهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ مُسْتَخْفِيًا جُرَءَاءُ عَلَيْهِ قَوْمُهُ فَتَلَطَّفْتُ حَتَّى دَخَلْتُ عَلَيْهِ بِمَكَّةَ فَقُلْتُ لَهُ مَا أَنْتَ قَالَ أَنَا نَبِيٌّ فَقُلْتُ وَمَا نَبِيٌّ قَالَ أَرْسَلَنِي اللهُ فَقُلْتُ وَبِأَيِّ شَيْءٍ أَرْسَلَكَ قَالَ أَرْسَلَنِي بِصِلَةِ الْأَرْحَامِ وَكَسْرِ الْأَوْثَانِ وَأَنْ يُوَحَّدَ اللهُ لَا يُشْرَكُ بِهِ شَيْءٌ
«У часи джахілії я завжди вважав, що люди помиляються і що у них немає нічого [із істини], адже вони поклоняються ідолам. [Але одного разу] я почув, що якийсь чоловік в Мецці розповідає речі [із Одкровення і пророцтва]. І тоді я сів на свою верхову верблюдицю і приїхав до нього, але виявилось, що Посланець Аллаха ﷺ не показується на людях, тому що його одноплемінники наважились [завдавати страждання] йому. І [для того, щоб відшукати його в Мецці, мені довелось] ввічливо і не кваплячись розпитувати про нього, коли ж я прийшов до нього, то спитав: «Ким ти є?». На це він ﷺ сказав: «Я — Пророк!». Я спитав: «А в чому [твоя відмінність як] Пророка?». Він ﷺ сказав: «Мене послав Аллах [до усіх людей]». Я спитав: «З чим же Він послав тебе?». Він ﷺ сказав: «Він послав мене [щоб я передав людям Його веління підтримувати] родинні зв’язки, розбивати ідолів і поклонятись тільки Аллаху і нічому більше поруч з Ним»…» [8].
Якщо ж хтось скаже: «Із цього хадісу розуміється, що розбивання ідолів є шаріатської вимогою, тому Пророк ﷺ зміг здійснити подібне в Мецці, коли курайшити не бачили цього. І тут немає нічого дивного чи не схвалюваного!», — на це ми відповімо, що якщо врахувати це розуміння, то вийде, що дія Пророка ﷺ в Мецці (розбивання найбільшого ідола курайшитів) не поширюється на інші силові дії. Адже коли Пророку ﷺ було наказано розбивати ідолів, не було наказано братись за зброю і вбивати многобожників. Так в книгах по життєпису Пророка ﷺ наводиться, що під час другої присяги при Акабі аль-Аббас ібн Убада ібн Надля сказав Пророку ﷺ:
وَاللَّهِ الَّذِي بَعَثَكَ بِالْحَقِّ إِنْ شِئْتَ لَنَمِيلَنَّ عَلَى أَهْلِ مِنًى غَدًا بِأَسْيَافِنَا
«Клянусь Аллахом, Який послав тебе з істиною, якщо хочеш, ми завтра же об’явимо про це людям, які зібрались в Міні, тримаючи в руках мечі!». На що Посланець Аллаха ﷺ сказав:
لَمْ نُؤْمَرْ بِذَلِكَ
«Нам не було це велено!» [9]. Тут є вказівка на те, що Пророк ﷺ відкинув використання зброї, мотивувавши це тим, що не було наказу від Аллаха: «Нам не було це велено!».
Отож, не можна узагальнювати випадок з розбиванням ідола, тобто дана подія не вказує на битву і використання зброї, тому що в цьому достовірному тексті говориться:
لَمْ نُؤْمَرْ بِذَلِكَ
«Нам не було це велено!».
По-третє, даний хадіс наводиться різними шляхами передачі, зміст яких відрізняється один від одного. Відносно розбивання ідола вчені суперечать щодо того, коли трапився цей випадок. Одні сказали, що подія трапилась до хіджри в Медину, інші сказали, що після хіджри. Ібн Абу Шайба відносився до останніх, тому згадав цей хадіс в темі завоювання Мекки, при цьому він не згадав про втечі і скритність Посланця ﷺ. Ібн Абу Шайба говорить: «Нам розповів Шабаба ібн Саввар: «Нам розповів Нуайм ібн Хакім: «Мені розповів Абу Марьям від Алі:
انْطَلَقَ بِي رَسُولُ اللَّهِ صَلَّى اللَّهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ حَتَّى أَتَى بِي الْكَعْبَةَ فَقَالَ اِجْلِسْ فَجَلَسْتُ إِلَى جَنْبِ الْكَعْبَةِ وَصَعِدَ رَسُولُ اللَّهِ صَلَّى اللَّهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ عَلَى مَنْكِبَيَّ ثُمَّ قَالَ لِي انْهَضْ بِي فَنَهَضْتُ بِهِ فَلَمَّا رَأَى ضَعْفِي تَحْتَهُ قَالَ اجْلِسْ فَجَلَسْتُ فَنَزَلَ عَنِّي وَجَلَسَ لِي وَقَالَ يَا عَلِيُّ اصْعَدْ عَلَى مَنْكِبَيَّ فَصَعِدْتُ عَلَى مَنْكِبَيْهِ ثُمَّ نَهَضَ بِي رَسُولُ اللَّهِ صَلَّى اللَّهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ فَلَمَّا نَهَضَ بِي خُيِّلَ إِلَيَّ أَنِّي لَوْ شِئْتُ نِلْتُ أُفُقَ السَّمَاءِ وَصَعِدْتُ عَلَى الْكَعْبَةِ وَ تَنَحَّى رَسُولُ اللَّهِ صَلَّى اللَّهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ فَقَالَ لِي أَلْقِ صَنَمَهُمُ الْأَكْبَرَ صَنَمَ قُرَيْشٍ وَ كَانَ مِنْ نُحَاسٍ مَوْتُودًا بِأَوْتَادٍ مِنْ حَدِيدٍ فِي الْأَرْضِ فَقَالَ لِي رَسُولُ اللَّهِ صَلَّى اللَّهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ عَالِجْهُ فَجَعَلْتُ أُعَالِجُهُ وَ رَسُولُ اللَّهِ صَلَّى اللَّهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ يَقُولُ إِيهْ " فَلَمْ أَزَلْ أُعَالِجُهُ حَتَّى اسْتَمْكَنْتُ مِنْهُ اقْذِفْهُ فَقَذَفْتُهُ وَنَزَلْتُ
«Якось Пророк ﷺ вирушив разом зі мною, [і ми йшли] поки він не привів мене до Кааби. [Підійшовши до Кааби] Посланець Аллаха ﷺ сказав мені: «Присядь». Я сів поруч з Каабою, і Посланець Аллаха ﷺ зібрався на плечі. Потім він сказав мені: «Підніми мене». Я підняв його, і тоді він ﷺ побачив в мені слабкість, після чого сказав: «Сідай!». Я сів, а він ﷺ зійшов з моїх плечей і, присівши переді мною, сказав: «О, Алі! Збирайся мені на плечі». Я зібрався йому на плечі. Потім Посланець Аллаха ﷺ почав підніматись разом зі мною, і коли він встав, то мені почало здаватись, що якщо я захочу, то можу дотягнутись до небосхилу. Так я опинився на даху Кааби. Посланець Аллаха ﷺ відійшов трохи назад і сказав мені: «Скинь їх самого найбільшого ідола — ідола курайшитів». Ідол був із міді і він був прикріплений до залізних штирів, [які були вбиті] в землю. Посланець Аллаха ﷺ сказав мені: «Зруйнуй його». І я почав його ламати, а Посланець при цьому примовляв: «Давай, давай!». Я продовжив намагатись зламати ідол, поки не зробив це. Після чого він ﷺ сказав: «Скинь його!». Я скинув його, а потім спустився».
Тому, на наш погляд, більш переважним (раджіх) відносно розбивання ідолу буде обмежитись версією Ібн Абу Шайби, згаданої в його книзі «Мусаннаф».
Що стосується інших версій цього хадісу, то їх доповнення відкидаються. Ці доповнення — наступні:
فَانْطَلَقْتُ أَنَا وَرَسُولُ اللَّهِ صَلَّى اللَّهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ نَسْتَبِقُ حَتَّى تَوَارَيْنَا بِالْبُيُوتِ خَشْيَةَ أَنْ يَلْقَانَا أَحَدٌ مِنْ النَّاسِ
«…і я разом з Посланцем Аллаха ﷺ почали швидко уходити, поки не сховались між домами, побоюючись зустріти кого-небудь із людей»,
فَانْطَلَقْتُ أَنَا وَالنَّبِيُّ صَلَّى اللَّهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ نَسْعَى وَخَشِينَا أَنْ يَرَانَا أَحَدٌ مِنْ قُرَيْشٍ وَغَيْرِهِمْ
«…і я разом з Пророком ﷺ побігли, побоюючись, що нас побачить хтось із курайшитів або хтось інший …» (версія аль-Хакіма),
فَانْطَلَقْنَا نَسْعَى حَتَّى اسْتَتَرْنَا بِالْبُيُوتِ خَشْيَةَ أَنْ يَعْلَمَ بِنَا أَحَدٌ
«…Ми взялись втікати [і бігли] до того часу, поки не сховались між домами,побоюючись, що про нас хто-небудь дізнається …» (версія Абу Яля).
Усі ці доповнення відкидаються,тому що Пророк ﷺ не боявся людей, коли треба було виконати який-небудь із наказів Аллаха. Тому як Пророк ﷺ міг боятись людей і ховатись від них, коли виконував наказ Аллаха?! Більше того, Аллах наказав йому ﷺ бути відкритим:
فَاصْدَعْ بِمَا تُؤْمَرُ
«Проголоси ж те, що тобі велено …» (15:94). Як Пророк ﷺ міг боятись людей, коли він ﷺ відкрито лаяв їх божества, засуджував їх релігію, називав їх дурнями? Варто зазначити, що руйнування найбільшого ідола курайшитів — це важлива подія, про яку курайшити не могли промовчати, вони не могли це залишити без відповідної реакції. Проте ми не чули про це, ми не знаходимо згадування про це в книгах по життєпису Посланця ﷺ. Тому ми вважаємо неможливим, щоб дана подія відбулась до хіджри в Медину.
Що стосується доповнення в версії аль-Хакіма, яка передається від Абдуллаха ібн Дауда: «Нам розповів л Нуайм ібн Хакім: «Нам розповів Абу Марьям аль-Асаді від Алі:
لَمَّا كَانَ اللَّيْلَةُ الَّتِي أَمَرَنِي رَسُولُ اللهِ صَلَّى اللَّهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ أَنْ أَبِيتَ عَلَى فِرَاشِهِ وَ خَرَجَ مِنْ مَكَّةَ مُهَاجِرًا انْطَلَقَ بِي رَسُولُ اللهِ صَلَّى اللَّهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ إِلَى الْأَصْنَامِ
«…Коли прийшла ніч, Посланець Аллаха ﷺ наказав мені, щоб я провів ніч в його ліжку, а сам він здійснив хіджру із Мекки. Пророк ﷺ разом зі мною вирушив до ідолів …», — то ця версія так само відкидається. Причина цього полягає в тому, що в ту ніч Пророк ﷺ був повністю захоплений приготуванням до хіджри, адже коли курайшити дізнались, що Пророку ﷺ була дана присяга при Акабі і що у нього з’явились прибічники, які здатні захистити його, то вони почали замислювати проти нього зло. Вони побоювались його переїзду, тому й прийшли до спільної згоди позбавити його життя. В ту ніч курайшити мобілізували своїх чоловіків, щоб ті оточили дім Пророка ﷺ, тому йому довелось разом з Алі провести цю ніч осадженими всередині дому. В ту ніч юнаки із кожного племені зібрались біля дому Пророка ﷺ і почали спостерігати за ним, щоб,коли Пророк ﷺ засне, вбити його.
Отож,згадана подія відбулась після хіджри в Медину, і це гармоніює з тим, що було передано Пророка ﷺ як таватур [10], яке розповідає про те, що в його методі (до хіджри і побудови держави) не було силових дій. Хадіс так само гармонує з тим, що добре відомо: Пророк ﷺ розбив ідоли в день завоювання Мекки. Передається від Ібн Аббаса:
دَخَلَ رَسُولُ اللَّهِ صَلَّى اللهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ مَكَّةَ يَوْمَ الْفَتْحِ عَلَى رَاحِلَتِهِ فَطَافَ عَلَيْهَا وَحَوْلَ الْبَيْتِ أَصْنَامٌ مَشْدُودَةٌ بِالرَّصَاصِ فَجَعَلَ النَّبِيُّ صَلَّى اللهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ يُشِيرُ بِقَضِيبٍ فِي يَدِهِ إِلَى الْأَصْنَامِ وَيَقُولُ ﴿جَاءَ الْحَقُّ وَزَهَقَ الْبَاطِلُ إِنَّ الْبَاطِلَ كَانَ زَهُوقًا﴾ فَمَا أَشَارَ إِلَى صَنَمٍ فِي وَجْهِهِ إِلَّا وَقَعَ لِقَفَاهُ وَلَا أَشَارَ إِلَى قَفَاهُ إِلَّا وَقَعَ لِوَجْهِهِ حَتَّى مَا بَقِيَ مِنْهَا صَنَمٌ إِلَّا وَقَعَ
«Пророк ﷺ вступив в Мекку в день її завоювання, сидячи на своїй верблюдиці. Потім він ﷺ здійснив обхід Кааби, так само сидячи верхи на ній. На ту мить навколо Кааби стояли ідоли, прикріплені [до землі штирями] із свинцю. Пророк ﷺ почав вказувати палкою в руці на ідолів, цитуючи: «Явилась істина, і згинула брехня. Воістину, брехня приречена на загибель» (17:81). Як тільки Пророк ﷺвказував якомусь ідолу на обличчя, той падав на затилок, а коли вказував на потилицю, той падав обличчям униз. В результаті усі ідоли були повержені» [11].
Що стосується хадісів про протистояння і змінення засуджуваного, то їх розуміння повинно бути наступним:
1. Якщо ці хадіси використовуються як довід на дозволеність вдаватись до фізичної сили для змінення засуджуваного в суспільстві, появі якого сприяв правитель, як наприклад питні заклади чи дома розпусти, то ми вже згадували, що руйнування цих будівель не веде до усуненню самого гріха. Гріхи, виникненню яких сприяв правитель, можна усунути лише з усуненням правителя, оскільки він є причиною їх появи.
2. Якщо ці хадіси використовуються як довід на дозволеність вдаватись до фізичної сили для змінення засуджуваного, для усунення правителя, правлячого невір’ям, для скасування правління на основі невір’я і встановлення на його місці правління на основі Шаріату, то усе буде зводитись до наявності можливості/здатності. Інакше кажучи, обов’язковість змінення рукою, обов’язковість протистояння і виходу зі зброєю проти правителя, який відкрито править законами невір’я, залежить від наявності сили і можливості змінити це. Проте коли існує велика ймовірність (галябат уз-зан), що наявних сил недосить для усунення засуджуваного, скасування законів невір’я, то до сили не вдаються, адже використання такої сили не призведе до реалізації тієї цілі, заради якої Законодавець зобов’язав використати силу. Під метою мається на увазі змінення/усунення засуджуваного і законів невір’я. Якщо за допомогою сили не буде досягнута ця мета, тоді змінення відбувається словами, але паралельно відбувається нарощування сили. Поки не буде досягнутий необхідний рівень, який за припущенням (галябат уз-занн) людини дозволить змінити/усунути засуджуване і закони невір’я. Після досягнення сили необхідного рівня є ваджибом вдатись до неї.
Матеріал із книги:
«Норми Шаріату про діяльність наказувати схвалюване і утримувати від засуджуваного» («Аль-Амру біль мааруф ван-нахъю аніль мункар»)
Ясін ібн Алі
