Питання: халіфат – це договір по згоді і вибору. І Умма висунула умову для Абдуррахмана ібн Ауфа (р.а.), що той, хто стане правити нею, повинен правити на основі Книги Аллаха, Сунни Його Посланця ﷺ і додали до цього “шлях двох шейхів”... Чи можна з цього зрозуміти, що у договорі про присягу Умма може поставити Халіфу певний термін правління? Прошу вас роз'яснити це, нехай винагородить вас Аллах!
Відповідь:
Перед відповіддю нагадаю вам наступне:
1 – Мусульманину у договорі дозволено ставити будь-які умови, окрім умов, які дозволяють заборонене і забороняють дозволене. Посланець Аллаха ﷺ сказав у хадісі, виведеному аль-Бухарі від Аїші (р.а.) у питанні визволення Бурейра... «потім Посланець Аллаха ﷺ встав, віддав хвалу Аллаху і подякував Його, а потім сказав: « Що вдають із себе люди, висуваючи умови, яких немає в Книзі Аллаха. Умови, яких немає в Книзі Аллаха, є недійсними, навіть якщо цих умов сотні — рішення Аллаха вище всього, умова Аллаха достовірніше і воістину, право на спадщину належить тому, хто визволив».
Вивів ат-Тірмізі у достовірному хадісі від Касіра ібн Абдуллаха ібн Амра ібн Ауфа аль-Музаній від батька, від діда, що Посланець Аллаха ﷺ сказав: «Мусульмани дотримуються своїх умов, окрім умов, що забороняють дозволене і дозволяють заборонене».
2 – Тому дозволено мусульманам ставити умови у договорах, окрім тих, що дозволяють заборонене і забороняють дозволене, адже це суперечить законам Аллаха і буде недійсним, неправильним і недозволеним.
3 – Слідування одного муджтахіда за іншим дозволено, і це те, що робили сподвижники (нехай буде вдоволений ними Аллах). Тому, дозволено мусульманину ставити умовою для муджтахіда слідування за іншим муджтахідом у питаннях, а інакше не давати йому присяги. Це дозволено, адже слідування одного муджтахіда за іншим дозволено.
У книзі «Ісламська особистість» том 1, у темі «Реальність такліда» приводиться наступне:
«Муджтахід, у якого цілком виробилася здатність робити іджтіхад у якомусь питанні, у випадку, якщо він робить іджтіхад у ньому і в результаті цього досягає певного закону, то йому не дозволяється слідувати за іншим муджтахідом, висновок якого за даним питанням суперечить його висновку. Йому не дозволяється відмовлятися від свого припущення у цьому питанні, виключаючи чотири наступних положення:
1. Якщо для нього стає очевидним, що його доказ, на якому він ґрунтувався у своєму іджтіхаді є слабким і що доказ іншого муджтахіда більш сильний, ніж його доказ. У такому положенні йому слід негайно залишити той закон, якого він досяг дякуючи своєму іджтіхаду, і прийняти закон, який має у своїй основі більш сильний доказ...
2. У випадку якщо він знаходить, що інший муджтахід здатен зв'язувати “попередню інформацію з реальною дійсністю ”, або більш компетентний в області знання реальної дійсності і володіє більш глибоким розумінням доказів, або більш поінформований про шаріатські докази тощо. У результаті він віддає перевагу (тараджих) цьому муджтахіду, розуміючи, що він більш близький до істини у розумінні певного питання або у розумінні питань як таких. У цьому випадку йому дозволяється відмовитися від закону, виведеного своїм іджтіхадом і послідувати за тим муджтахідом, іджтіхаду якого він довіряє більше, ніж своєму власному.
3. У випадку якщо халіф приймає (робить табанні) якийсь закон, який суперечить закону, виведеному муджтахідом, у такому положенні муджтахід повинен відмовитися від результату свого іджтіхаду і керуватися законом, прийнятим імамом…
4. У випадку якщо існує думка, на основі якої має місце прагнення об'єднати мусульман у благо самих же мусульман. У такому випадку муджтахід може відмовитися від результату свого іджтіхаду і керуватися законом, на основі якого має місце прагнення об'єднати мусульман. Так, наприклад, сталося з Усманом (р.а.) при його присязі (байаті)... Сподвижники Пророка ﷺ погодилися з Абдуррахманом у тому, що він зробив і присягнули Усману, і Алі, який відмовився залишити свій іджтіхад, також присягнув Усману. І це є дозволеним для муджтахіда, але не обов'язковим.
Усе це стосується муджтахіда, який фактично зробив іджтіхад і тим самим досяг якогось закону у певному питанні. Що стосується того положення, коли муджтахід не робив іджтіхаду у якомусь питанні, то йому дозволяється слідувати за іншим муджтахідом і не робити іджтіхад у даному питанні, адже іджтіхад є колективним обов'язком, а не індивідуальним. Тому, якщо муджтахіду довелося дізнатися закон Аллаха з певного питання, то йому необов'язково робити іджтіхад у ньому. У цьому питанні він може робити іджтіхад, а може слідувати за іншим муджтахідом. Достовірно передається, що Умар говорив Абу Бакру: « Наша думка відповідає твоїй думці». Також від Умара передається, що коли він не міг знайти в Корані і Сунні рішення, для того щоб розсудити суперечку між двома сторонами, він шукав рішення по цій суперечці у практиці Абу Бакра і якщо находив його, то судив згідно з його рішенням. Передається, що Ібн Масуд (нехай буде вдоволений ним Аллах) брав думку Умара (нехай буде вдоволений ним Аллах). Усе це, у більшості випадків, відбувалося на виду у сподвижників і жоден з них не відкидав цього, що означає наявність мовчазної одностайності з боку сподвижників відносно даного положення ”, кінець.
4 – Тексти, які стосуються присяги, відкидають обмеження часом, адже присяга Посланцю Аллаха і праведним халіфам була дана на правління Книгою Аллаха і Сунною Його Посланця ﷺ – це і є обмеження. Якщо ж халіф залишив правління Книгою Аллаха і Сунною Його Посланця ﷺ, то його намісництво (правління) закінчується згідно із законами Шаріату у цьому відношенні, які докладно розтлумачили порядок зміщення халіфа і порядок прийняття скарг... Встановлення іншого обмеження не дозволене, тому що це буде суперечити текстам про присягу, які стосуються правління Книгою Аллаха і Сунною Його Посланця ﷺ і це підтверджено Сунною і іджма (одностайною згодою) сподвижників:
Сунна: передав аль-Бухарі віж Убадата ібн Соміт, який сказав: «Ми поклялися Посланцю Аллаха (нехай благословить його Аллах і привітає), що будемо підкорюватися правителю в нужді і в благоденстві, у легкому і у важкому, і навіть якщо нас будуть обділяти; і не будемо намагатися позбавити влади тих, кому вона належить по праву, якщо тільки не побачимо явного куфру, відносно чого у нас буде доказ від Аллаха», також цей хадіс вивів Муслім.
І передав Яхья ібн Хусайн від своєї бабусі Умм Хусайн, сказавши: я чув, як вона сказала: «Посланець Аллаха ﷺ сказав: «Навіть якщо над вами буде установлений раб з відсіченим носом – і мне здається, що вона сказала чорний – який стане правити вами Книгою Всевишнього Аллаха, то слухайтесь його і підкоряйтеся».
Звідси очевидна безперервність присяги і підкорення, доки правління відбувається по Книзі Аллаха і Сунні Його Посланця ﷺ, окрім як якщо проявилося явне невір'я, тобто однозначна непокора шаріату.
Іджма (одностайна згода) сподвижників: присяга праведним халіфам була на правління Книгою Аллаха і Сунною Його Посланця ﷺ і це не було на обмежений період. Усе це відбувалося на очах у великої кількості сподвижників (нехай буде вдоволений Аллах ними усіма), що є одностайною згодою відносно відсутності обмеження терміну. Навпаки, безперервність правління халіфа означає підкорення Всемогутньому Аллаху і Його Посланцю ﷺ, тобто це правління тим, що послав Аллах. Мамар ібн Рашид привів у своїй збірці: Абу Бакр звернувся до нас із проповіддю: «О, люди! Я отримав владу над вами, не будучи кращим із вас… Підкоряйтесь мені, поки сам я буду підкорятися Аллаху і Його
Посланцю, якщо ж я ослухаюсь Аллаха і Його Посланця, ви будете вправі не підкорятися мені».
Ці докази ясно вказують, що термін правління не визначений. Навпаки, згадується у текстах підкорення халіфа Аллаху і Його Посланцю ﷺ, і до тих пір, поки він править тим, що послав Аллах, його влада продовжується. Якщо ж він стане суперечити рішучому тексту, то його влада припиняється, навіть якщо вона продовжилася місяць чи два... І це згідно із законами Шаріату, переданими відносно зміщення халіфа й дане рішення виносить каді аль-мазалім.
5 – те ж, що сталося при виборі халіфа після Умара (р.а.), коли Абдуррахману ібн Ауфу, якому було доручено опитати людей про те, кого вони бажають бачити на посту халіфа, висунули умову, що вони присягнуть тому халіфу, який, якщо постане перед ним проблема, яка була у часи двох минулих халіфів, і Абу Бакр і Умар вирішили її, то він повинен буде послідувати за їх рішеннями у цьому питанні, а не робити свій іджтіхад. Тоді Алі відкинув дану умову, окрім свого власного іджтіхаду в усіх питаннях. Усман же прийняв дану умову і люди присягнули йому. Цю умову дозволено висувати, і дозволено приймати таку умову,або не приймати її, тому що слідування одного муджтахіда за іншим дозволено по шаріату, як ми це роз'яснили вище на прикладі слідування одного муджтахіда за іншим у часи сподвижників (нехай буде вдоволений ними усіма Аллах).
Отже, умови дозволені у договорах, якщо вони не суперечать шаріатським текстам, інакше будуть недозволеними і недійсними. А оскільки умова обмеження часу правління суперечить текстам про присягу, затвердженими Сунною і іджма сподвижників, яке є правлінням Книгою Аллаха і Сунною Його Посланця ﷺ, то не дозволено висувати подібну умову халіфу, якому бажають дати присягу.
16 джумада ас-сані 1434
06/04/2013
Серія відповідей аміра Хізб ут-Тахрір, шейха Ата ібн Халіля Абу ар-Рашти на питання відвідувачів його сторінки у Facebook.
