Адресовано Абу Абдуллаху аль-Халябі
Питання:
Ассаляму алейкум ва рахматуллахі ва баракятуху. Хай обдарує Аллах Вас благом і милістю… У маю два питання. Перше питання: відомо, що халіф Умар ібн аль-Хаттаб, хай буде вдоволений ним Аллах, утримав землі Іраку та відмовився розділити їх між воїнами; чи вважається те, що зробив халіф Умар ібн аль-Хаттаб іджтіхадом, і, отже, хтось може дотримуватися іншої шаріатської думки, або це іджма ус-сахаба, і неможна цьому суперечити?
Друге питання: землі в Ісламській державі не залишаються вільними від хараджу та ушру. Харадж, як говориться у книзі «Майно в державі Халіфат», - це право мусульман, що стягується з землі, яка була завойована у куффарів за допомогою застосування сили або через мирний договір. Існує харадж набутий силою та набутий шляхом мирної домовленості, а також існує ушр. Харадж – це право мусульман, що стягується з землі, і він є з розділу засобів закяту, який розподіляється на категорії людей, які визначив Шаріат. А саме питання таке: землі, мешканці яких прийняли Іслам, наприклад Індонезія, - держава бере (ушр) десятину з мусульман, а також бере і у невірного, який володіє землею. Але як називається те, що держава бере у нього? Зверніть увагу, що це не потрапляє під визначення десятини або хараджу…І вибачте, якщо я якось обтяжив Вас. Заздалегідь вдячний за відповідь.
Відповідь:
Ва алейкум ассаляму ва рахматуллахі ва баракятуху!
Ваше питання складається з двох частин.
Відповідь на першу частину питання: те, що зробив Умар ібн аль-Хаттаб, хай буде вдоволений ним Аллах, утримавши землі околиць Іраку і зробивши їх майном скарбниці (Байт-уль-Маль), не розділивши ці землі між воїнами, не є іджма – одностайністю сподвижників. Навпаки, це іджтіхад, думка Умара, хай буде вдоволений ним Аллах, і це було схвалене багатьма сподвижниками, і його докази були сильними, а мусульмани пішли за думкою Умара, хай буде Аллах вдоволений ним.
Що стосується земель, які були завойовані силою, існує два положення: або імам розділяє їх, як це зробив Пророк ﷺ із землею Хайбара, або імам утримує ці землі і не роздає мусульманам. Як пізніше це зробив Умар, хай буде вдоволений ним Аллах, із землями Іраку. Імам робить щось з цих двох положень. Він обирає те, у чому бачить інтерес мусульман. У другій частині книги «Особистість», на 244-245 сторінці говориться: «…Таким чином, імаму належить вирішувати, що робити з землями, завойованими силою. Якщо він хоче, то може розділити, як розділив посланець Аллаха ﷺ землі Хайбара. А якщо він захоче, то може залишити землі закріпленими за їх власниками та накласти на них харадж у якості здобичі (фай) мусульман, як вчинив Умар з землями Іраку, Шаму та Єгипту. Він може чинити відповідно до того, у чому він бачить користь для мусульман».
. Відповідь на другу частину питання: що стосується податкових зобов’язань, що накладаються на невірних у десятинній землі, то вони не можуть бути ушром, тому що ушр є закятом. А невірний не зобов’язаний платити закят, адже від нього не приймається закят, а землі не можуть залишатися без функції ушру або хараджу. А оскільки невірний не зобов’язаний платити ушр, то залишається лише харадж, і держава розподіляє ці гроші так само, як і гроші хараджу.
Однак чому ми сказали, що землі не повинні залишатися вільними від ушру або хараджу? Ми сказали це тому, що докази законів відносно сільськогосподарських земель у Шаріаті – наступні:
1. Загальні докази, які стосуються усіх земель. Вони зобов’язують мусульманина платити закят: ушр або половину ушра: «З землі, зрошуваної ріками і дощем, виплачується ушр, а з землі, зрошуваної штучним чином – половина ушру». Так само – й інші докази.
2. Після завоювань виникла нова проблема стосовно земель, які були виведені з загального тексту, і для них було встановлено харадж. Абу Убайда передає: «Посланець Аллаха ﷺ вирішив стосовно жителів Бахрейну, які прийняли Іслам, що вони зберегли свої життя та майно, окрім землі. Ця земля є трофеєм мусульман, тому що ці люди відмовлялися від прийняття Ісламу». Також Умар (р.а.) виніс рішення щодо землі ас-Савад, сказавши: «Я вирішив залишити землі у їх селян та встановити на ці землі харадж …».
3. Таким чином, з усіх земель у Дар уль-Іслам виплачується закят, і лише певний тип землі обкладається хараджем.
4. Загальний закон зберігає свою загальну вказівку: «З усілякої землі у Даль уль-Іслам мусульманин виплачує закят», - згідно з положеннями Шаріату. З цього
загального закону виключається те, що виділене іншим текстом – «Хараджий земля».
5. Сказане вище стосувалося норм земель з сільськогосподарським призначенням. І якщо немає текстів стосовно земель харадж, то хукм залишається наступним: власник землі, мусульманин, виплачує закят відповідно до наявних текстів Шаріату.
6. Таким чином, положення земель в Ісламі поділяється на наступні два види: або вони вважаються землями ушр, або харадж. Вони не можуть бути цілком вільні від цих двох положень: з них виплачується ушр або половина ушру, якщо умови відповідають ушр-умовам, або виплачується харадж, якщо вони відповідають умовам хараджу.
Ваш брат Ата ібн Халіль Абу ар-Рашта
08 Раджабу 1436
27.04.2015
