بِسْمِ اللَّهِ الرَّحْمَنِ الرَّحِيمِ
Адресований «Anis Labidi».
Питання: Ас-саляму алейкум шановний Шейх, нехай збереже тебе Аллах і викаже опіку!
Цікавлюся питанням, який ступінь повноважень Ісламської держави у втручанні в економіку взагалі і наскільки влада має повноваження обкладати населення податками (який спосіб збору податків в ісламському праві взагалі)?
Відповідь: Ва алейкум ас-салям ва рахматуллахі ва баракятуху.
Твоє питання про втручання держави в економіку і з приводу податків...
1. Відносно питання про втручання з боку держави в економіку — економічна система Ісламу чітко позначає обов'язки і права держави, обов'язки і права населення, регламентуючи це шаріатськими нормами, що регулюють кожну зі сторін - як правителя, так і підлеглих. У зв'язку з тим, що на економічну систему справляють глибокий вплив власності і точки зору способів їх набуття і витрат, Іслам вніс ясність і визначив види власності. Закликав до їх збереження і опіки від будь-якого зазіхання. Звідси приватна власність, державна та громадська, не допускаючи, щоб кожна з них переступала межі іншої. Таким чином, втручання держави в сектор економіки нам відомим сьогодні чином, наприклад, конфіскація приватної власності і передача її до рук держави, або перетворення її в громадську; або громадська власність, прибираючи до рук, зокрема надаючи привілеї добування нафти і корисних копалин окремим особам, як всередині країни, так і за її межами — усе це неприпустимо в Ісламі. Більш того, усе це не повинно виходити за свої межі виду власності: індивіди мають право приватної власності, держава має свою власність, як трофеї і податки з земель (хараджа), а Умма володіє правом громадської власності, як нафта, корисні копалини, джерела енергії тощо. Отже, в Ісламській державі відсутнє подібного роду втручання в економічний сектор, як це відбувається сьогодні, відомим усім нам чином.
2. Що стосується податків, то в Ісламі не існує таких податків, які можуть братися з населення. Пророк Аллаха ﷺ займався веденням справ народу і від нього ﷺ не передається, щоб коли не будь він обкладав податками людей. Нічого подібного від нього ﷺ не передалось. Коли Пророк ﷺ дізнався про тих, хто знаходиться коло кордонів держави і збирає податки за ввіз товару, він заборонив подібне. Передається від Укби ібн Аміра, що він чув від Пророка Аллаха ﷺ слова:
لا يَدْخُلُ الْجَنَّةَ صَاحِبُ مَكْسٍ
“Збирач податків ніколи не увійде в Рай”, вивів Ахмад, аль-Хакім сказав “сахіх хадіс”.
Даний хадіс повідомляє про збирачів податків, тобто тих, хто збирає податки за ведення торгівлі. Це вказує на заборону знімання податків у тому значення, як на це дивиться Захід. Також у хадісі, переданому від двох Шейхів шляхом Абу Бакру повідомляється, що Пророк ﷺ сказав:
إِنَّ دِمَاءَكُمْ وَأَمْوَالَكُمْ وَأَعْرَاضَكُمْ عَلَيْكُمْ حَرَامٌ كَحُرْمَةِ يَوْمِكُمْ هَذَا فِي بَلَدِكُمْ هَذَا فِي شَهْرِكُمْ هَذَا...
“Воістину, ваша кров, ваше майно і ваша честь заборонені для вас, як заборонений цей ваш день, у цьому вашому місяці, у цьому вашому місті...”.
Це загальний текст і він стосується кожної людини окремо і державу у тому числі. Знімання податків означає забирання майна мусульманина без його на те згоди, що вказує на недопустимість подібного.
Усе ж існує одна обставина, яку узаконив Шаріат і допускає взяття потрібної кількості майна, без надбавок. Воно береться виключно з багатих, при чому з надлишків їх майна. Цією обставиною виступає той випадок, коли існуюча на Байт-уль-Малі потрібна стаття витрат і на мусульманах у тому числі, недостатня для її покриття. Тоді дані витрати повинні покритися надлишковим майном заможних людей. Якщо ж витрати покладаються лише на Байт-уль-Мал, виключаючи при цьому мусульман, тоді з мусульман не беруться додаткові кошти, якщо їх не вистачає у Байт-уль-Малі, витрачається лише те, що наявне в Байт-уль-Малі.
Наприклад, покриття основних потреб бідняків у число чого входить харчування, житло і одяг. Це прямий обов'язок держави, яка витрачає з Байт-уль-Малу, поряд із тим, що це також обов'язок мусульман. Пророк Аллаха ﷺ сказав:
وَأَيُّمَا أَهْلُ عَرْصَةٍ أَصْبَحَ فِيهِمْ امْرُؤٌ جَائِعٌ فَقَدْ بَرِئَتْ مِنْهُمْ ذِمَّةُ اللَّهِ تَعَالَى
“Якщо серед будь-якого народу знаходиться людина, що відчуває голод, ці люди будуть позбавлені опіки Аллаха”,
вивів Ахмад від Ібн Умара. Таким чином, якщо коштів недостатньо в Байт-уль-Малі для покриття основних потреб бідняків, то з майна заможних мусульман береться достатня кількість коштів, щоб покрити дані потреби, без надбавок...
Наприклад, кошти, що витрачаються на джихад — це покладається на плечі як Байт-уль-Малу, так і на мусульман, тому як Всевишній Аллах говорить:
وَجَاهِدُوا بِأَمْوَالِكُمْ وَأَنْفُسِكُمْ فِي سَبِيلِ اللَّهِ
“І воюйте на шляху Аллаха своїм майном і своїми душами ” (9:41).
وَالْمُجَاهِدُونَ فِي سَبِيلِ اللَّهِ بِأَمْوَالِهِمْ وَأَنْفُسِهِمْ
“Які воюють на шляху Аллаха своїм майном і своїми душами ” (4:95).
З цієї причини покриття витрат Джихаду розглядається у тій же плоскості.
Отже, податків в Ісламі не існує, окрім єдиного випадку, коли у силі дві умови:
Перше: тягар витрат покладається на Байт-уль-Мал і на мусульман, згідно з очевидними шаріатськими доказами.
Друге: у Байт-уль-Малі недостатньо коштів, щоб покрити дані нужди.
Лише у такому випадку беруться кошти у достатній мірі, без надбавок з надлишкового майна багатих мусульман. Затверджується з надлишкового майна, тобто того, що не входить у їжу, одяг, житло багатої людини, витрати і утримання слуг, дружин, засоби пересування, у чому він відчуває потребу і т.д., тому що Всевишній Аллах говорить:
وَيَسْأَلُونَكَ مَاذَا يُنْفِقُونَ قُلِ الْعَفْوَ
“Вони запитують тебе, що вони повинні витрачати. Скажи: “Надлишок” (2:219).
Тобто за витрачанням цього майна не послідують ускладнення, тобто воно повинно бути понад достатнього майна згідно з прийнятими нормами в суспільстві. Пророк Аллаха ﷺ говорить:
أفضلُ الصَّدَقَةِ مَا كَانَ عَنْ ظَهْرِ غِنًى
“Кращою милостинею є та, яка подається від достатку”, муттафакун алейхі, переданий шляхом Хакіма ібн Хаззама і Абу Хурайри. Слова “від достатку ” означають понад потреб прийнятих у суспільстві.
Висновок: податків і Ісламі не існує, окрім єдиного вищезгаданого випадку і лише у потрібній мірі без надбавок і береться лише з майна людей, що живуть в достатку. Подібного роду ситуації маловідомі в ісламській історії, такі ситуації рідко мали місце, тому як постійні джерела прибутків держави, які встановлені Ісламом, достатні для цього. Усе ж якщо подібне має місце, тоді припустимо брати податки згідно з розтлумаченими вище прикладами.
Ваш брат Ата ібн Халіль Абу ар-Рашта
01 Шаъбан 1434 р.х.
10.06.2013 р.
Серія відповідей аміра Хізб ут-Тахрір, шейха Ата ібн Халіль Абу ар-Рашта, на питання відвідувачів сторінки у Facebook.
