Покарання в мирському житті позбавляє людину від гріха в житті наступному;
Звернення за допомогою до невірних
Питання: Наш дорогий шейх, нехай допоможе Вам Аллах і з Вашою допомогою надасть перемогу! Ассаляму алейкум ва рахматуллахі ва баракятуху!
1. Наводиться в книзі «Дусія» щодо шаріатської постанови про авторитарного правителя, який узурпував владу: «Шаріатською постановою щодо узурпатора влади є постійний озброєний бій з ним, поки він не залишить владу, чи не буде усунений». Ми знаємо, що однією з умов халіфа є справедливість і що той, хто вбивав і проливав невинну кров, а також відібрав владу у Умми, є тим, що втратив властивість справедливості. Чи немає тут протиріччя між тим, що наведено в «Дусії», і між відповіддю на питання під назвою «Шаріатський шлях встановлення Халіфату і влада узурпатора»? Якщо протиріччя немає, то чи не означає це, що у нас з’явилося нове розуміння щодо влади узурпатора, яка скасовує наше старе розуміння цього питання? Прошу Вас роз’яснити це питання.
2. Ми стали свідками втілення покарань (худуд) над мусульманами з боку «ІДІЛ». Чи розцінюється дане втілення худуд з боку цієї організації або з боку деяких держав, у законі яких прописані види ісламських покарань, рятуванням від гріха перед Аллахом в День суду тих, хто скоїв якісь злочини, і чи можна припустити, що Аллах не запитає їх за цей гріх? Прошу Вас роз’яснити це положення.
3. Чи може майбутня держава Халіфат налагоджувати дружні відносини з країнами невір’я і укладати з деякими з них союзи, навіть якщо раніше воно знаходилося з ними в стані фактичної війни, як, наприклад, з Німеччиною, якщо загальні інтереси двох країн збігаються і нав’язують подібні відносини, що могло б сприяти зміцненню держави Халіфат, ослабленню позицій країн невір’я, а також здобуванню деяких інших країн? Або ж це не є дозволеним, крім як з державами, з якими ми перебуваємо в стані війни де-юре, як, наприклад, Венесуела? Чи припустимо проводити аналогію (кияс) між дозволеностю укладати союзи з країнами, що знаходиться в стані фактичної війни з нами, і укладенням Худайбійського перемир’я Пророком ﷺ з курайшитами, які теж були в стані фактичної війни з ним?
Нехай Господь благословить Вас Аллах!
Відповідь
1. Щодо того, що приводиться в книзі «Дусія», то воно не суперечить тому, що приводиться у відповіді. І, швидше за все, у Вас на руках старе видання цієї книги, в якій мова не йшла про постанову щодо узурпатора влади. Що ж стосується видання, яке є в наявності на руках, то там є шаріатська постанова цього питання...
Крім того, про шаріатську постанову щодо узурпатора влади йдеться і в книзі «Система правління», стор. 55 ( «Рішення Шаріату щодо того, хто захопив владу силою»)...
Таким чином, немає ніякого протиріччя між тим, про що йдеться у відповіді на питання, і тим, що приводиться в книзі «Дусія».
Що ж стосується умови справедливості для халіфа, то це вірно. Правителю, який захопив владу силою, присягу не дають, доки він не покається, не виправить свою справу і поки люди не переконаються в тому, що він дійсно виправився, і тільки після цього стає можливою присяга. Іншими словами, справедливість повинна проявитися в ньому до принесення йому присяги. І, як Вам відомо, той, хто розкаявся, виправився і припинив вчинення поганих справ, стає справедливим, і властивість справедливості повертається до нього. Ймовірно, що плутанина сталася через те, що Ви подумали, ніби присяга йому дається в положенні узурпації ним влади і заподіяння гніту, а тому і задалися питанням: як можна давати йому присягу, в той час як він несправедливий? Однак справа в іншому: йому не дають присягу на пост халіфа інакше, крім як після каяття, виправлення своїх вчинків і переконання людей в своїй справедливості. Тільки після цього властивість справедливості повертається до нього, і дозволяється присягнути йому.
Я сподіваюся, що це питання прояснилося для Вас.
2. Застосування покарання (худуд, ук’убат) очищає від гріха того, хто вчинив злочин, тільки в тому випадку, коли держава, в особі якої був виконаний хадд, здійснює правління за Шаріатом Аллаха. Раніше ми відповідали на це питання від 22.01.2014. Ось про що там йшлося:
«Що стосується питання: «Чи може покарання спокутувати тягар гріха в День Воскресіння?», – то це вірно, якщо покарання є шаріатським і здійснюється з боку Ісламської Держави. Іншими словами, якщо воно є покаранням держави, правлячої відповідно до законодавства Аллаха, тобто Шаріатом, а не та держава, яка править відповідно до вигаданих людьми законів. Далі – детальне пояснення:
– Передав Муслім від Убада ібн ас-Саміта: «Ми були на засіданні разом з Посланником Аллаха ﷺ, і він сказав:
تُبَايِعُونِي عَلَى أَنْ لَا تُشْرِكُوا بِاللهِ شَيْئًا، وَلَا تَزْنُوا، وَلَا تَسْرِقُوا، وَلَا تَقْتُلُوا النَّفْسَ الَّتِي حَرَّمَ اللهُ إِلَّا بِالْحَقِّ، فَمَنْ وَفَى مِنْكُمْ فَأَجْرُهُ عَلَى اللهِ، وَمَنْ أَصَابَ شَيْئًا مِنْ ذَلِكَ فَعُوقِبَ بِهِ فَهُوَ كَفَّارَةٌ لَهُ، وَمَنْ أَصَابَ شَيْئًا مِنْ ذَلِكَ فَسَتَرَهُ اللهُ عَلَيْهِ، فَأَمْرُهُ إِلَى اللهِ، إِنْ شَاءَ عَفَا عَنْهُ، وَإِنْ شَاءَ عَذَّبَهُ
«Заприсягніться мені, що не будете надавати Аллаху співтоваришів ні в чому, не будете ні перелюб чинити, ні красти, ні вбивати душу, заборонену Аллахом, а тільки по праву. Хто з вас збереже вірність – його плата – у Аллаха, а хто впаде в щось з цього і буде відповідно до того покараний, то це і стане спокутуванням його провини. Але якщо хтось впаде в щось з цього, і Аллах вкриє його (від ганьби розголосу), то його справу буде вирішено Аллахом, хоче – простить його, а хоче – покарає».
Даний хадис пояснює, що той, хто понесе покарання в найближчому світі (дунья), то це покарання стане для нього спокутою від гріха в День Воскресіння. І він не буде нести покарання за цей гріх в Наступному житті (ахіра). У хадисі ясно простежується, що спокутним покаранням служить тільки те покарання, яке було виконано Ісламською Державою, де халіф отримав присягу на ведення правління відповідно до Ісламу. У хадисі можна помітити, як Посланник Аллаха ﷺ почав свою промову словами: «Заприсягніться мені … а хто впаде в щось з цього і буде відповідно до того покараний, то це і стане спокутуванням його провини …». Спокутне покарання залежить від присяги, а присяга дається правителю, який править у відповідності з Ісламом.
Таким чином, спокутним покаранням в цьому житті (дунья), яке звільняє осіб від покарання за гріх в Наступному житті (ахіра), є покарання, що виконується державою, яка здійснює правління відповідно до Ісламу. Аллах – Всезнаючий і Мудрий». Кінець цитати.
3. Щодо питання про укладення союзів з невірними державами, тобто в сенсі звернення до них за допомогою, – це заборонено за Шаріатом:
1) Про це ясно говориться в книзі «Ісламська особистість», 2 том, в розділі «Використання допомоги невірних на війні». У книзі наводиться:
«А що стосується доказа на те, що не можна використовувати допомогу невірних в битві, якщо вони є незалежною державою, то це відбувається на підставі того, що передає Ахмад і Ан-Насаї від Анаса, що Посланник Аллаха ﷺ сказав:
لَا تَسِتضِيئُوا بِنَارِ الْمُشْرِكِينَ
«Не осявайтеся вогнем багатобожників».
Словосполучення «вогонь людей» є метонімією (переносне значення слова, засноване на заміні прямої назви предмета іншою за суміжністю), яка виражає їх військову суть в якості окремого народу чи держави. Байхакий сказав: «Достовірним є те, що передав аль-Хафіз Абу Абдуллах, приводячи ланцюжок від Абу Хаміда ас-Саїдія, що той сказав:
خَرَجَ رَسُولُ اللَّهِ، صَلَّى اللَّهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ، حَتَّى إِذَا خَلَفَ ثَنِيَّةَ الْوَدَاعِ إِذَا كَتِيبَةٌ، قَالَ : مَنْ هَؤُلاءِ؟ قَالُوا : بَنِي قَيْنُقَاعَ، وَهُمْ رَهْطُ عَبْدِ اللَّهِ بْنِ سَلامٍ، قَالَ : وَأَسْلَمُوا؟ قَالُوا : لا، بَلْ هُمْ عَلَى دِينِهِمْ، قَالَ : قُولُوا لَهُمْ فَلْيَرْجِعُوا، فَإِنَّا لَا نَسْتَعِينُ بِالْمُشْرِكِينَ
«Коли Посланник Аллаха ﷺ, виступивши, дійшов до місцевості Санійя аль-Вада’, то його зустрів загін. Він запитав: «Хто вони?». Йому відповіли: «Бану Кайнука, люди Абдуллаха ібн Салями». Він запитав: «Вони прийняли Іслам?». Йому відповіли: «Ні. Вони залишилися в своїй релігії». Тоді він ﷺ сказав: «Скажіть їм, щоб вони поверталися. Воістину, ми не звертаємося за допомогою до багатобожників».
Посланник Аллаха ﷺ відмовив людям Абдуллаха ібн Салями з племені Бану Кайнука, тому що вони прийшли єдиною групою як загін невірних. Вони прийшли під своїм прапором як плем’я Бану Кайнука, з яким у Посланника Аллаха ﷺ були угоди. Вони були подібні до самостійної силі, окремої держави, тому він відмовив їм, і причиною відмови стало те, що вони прийшли під своїм прапором подібно самостійній державі. Доказом цього є прийняття Посланником Аллаха ﷺ допомоги євреїв в Хайбарі, коли вони прийшли як окремі особистості. Хадіс Абу Хаміда містить в собі шаріатський мотив, при наявності якого з’являється і хукм. А зі зникненням ілляту (мотиву) зникає і сам хукм. Мотив в тексті є очевидним, бо в ньому йдеться:
إِذَا كَتِيبَةٌ، قَالَ : مَنْ هَؤُلاءِ؟ قَالُوا : بَنِي قَيْنُقَاعَ، وَهُمْ رَهْطُ عَبْدِ اللَّهِ بْنِ سَلامٍ
«...то його зустрів загін. Він запитав: «Хто вони?». Йому відповіли: «Бану Кайнука, люди Абдуллаха ібн Салями».
Розуміння того, що вони були загоном, говорить про те, що вони були окремою армією, у якій був свій окремий прапор, бо кожен загін має свій прапор. Вони були одним із загонів невір’я, маючи окремий прапор. А також вони були з єврейського племені Бану Кайнука, яке було подібно державі, у якої з Посланником Аллаха ﷺ були угоди, що і стало мотивом відмови їм; а їм відмовили не тільки через те, що вони були невірними. Доказом цього є те, що Пророк ﷺ наказав їм повертатися через це і через їхню відмову увірувати в Іслам, а не тільки через те, що вони не прийняли Іслам. Це підтверджується хадисом від Анаса:
لَا تَسِتضِيئُوا بِنَارِ الْمُشْرِكِينَ
«Не осявайтеся вогнем багатобожників».
Це вказує на те, що у них була держава. У той же час Посланник Аллаха ﷺ прийняв допомогу від К’узмана в аналогічному становищі під час Ухуду, хоча він і був багатобожником. Пророк ﷺ відмовився від допомоги невірних через те, що вона надходила від держави, а під час Ухуду допомагала одна людина. Отже, прийняття допомоги від невірних як від групи, народу, держави або її частини під своїм прапором є забороненим. А що стосується того, що плем’я Хуза’а виступило з Посланником Аллаха ﷺ проти Курайшу в рік відкриття Мекки, і воно було окремим народом, то це не вказує на дозволеність прийняття допомоги від групи, що має свою державу, бо плем’я Хуза’а було присутнє в рік Худайбії, коли укладалася угода між плем’ям Курайш і мусульманами. І в тексті угоди йшлося наступне:
وَإِنَّهُ مَنْ أَحَبَّ أَنْ يَدْخُلَ فِي عَقْدِ مُحَمَّدٍ وَعَهْدِهِ دَخَلَ فِيهِ، وَمَنْ أَحَبَّ أَنْ يَدْخُلَ فِي عَقْدِ قُرَيْشٍ وَعَهْدِهِمْ دَخَلَ فِيهِ
«Той, хто хоче увійти в договір і угоду Мухаммада – може зробити це. А той, хто хоче увійти в договір і угоду Курайшу – теж може зробити це» (передав Ахмад).
Відповідно до цієї угоди представники племені Хуза’а сказали: «Ми входимо в договір і угоду з Мухаммадом». А представники племені Бану Бакр сказали: «Ми входимо в договір і угоду з Курайшем». Плем’я Хуза’а прийняло сторону мусульман в цій угоді, яку було укладено між Курайшем і мусульманами. Посланник Аллаха ﷺ взяв їх під свій захист як групу людей своєї держави відповідно до угоди. І тому вважається, що вони билися як люди під прапором мусульман і як частина Ісламської Держави, а не як окрема група. І вони вважаються окремими людьми, а не державою. А припущення про те, що між Хуза’а і Посланником Аллаха ﷺ був союз або пакт, невірно. Угода була між Посланником Аллаха ﷺ і між плем’ям Курайш, а не між Посланником ﷺ і плем’ям Хуза’а ... ». Кінець цитати.
Таким чином, не дозволяється укладення союзів з якою би то не було невірною державою, як і не дозволяється звертатися до них за допомогою. Однак невірним з числа зімміїв – підданих Ісламської Держави – дозволяється бути в мусульманській армії.
2) Також про це ясно говориться в статті №190 «Проекту конституції». У статті йдеться:
«Стаття 190: категорично забороняється укладати військові договори і все, що є з цього роду або додатком до них, як, наприклад, політичні договори або договори оренди військових баз і аеродромів. Дозволяється укладати договір про добросусідство і економічні, торговельні, фінансові та культурні договори, а також договори перемир’я». Кінець цитати.
У коментарях до цієї статті наводиться наступне:
«Згідно з означенням, слово «аль-муахадат» означає договори, укладені державами між собою з метою упорядкування відносин, встановлення правил і умов для сторін. Мусульманські правознавці (факіхи) для позначення цього вживають термін «аль-мувадаат» (заходи по припиненню ворожих дій) ... Проте для того, щоб укладення договору було дійсним, тобто вірним, предмет договору повинен бути дозволеним Шаріатом, як, наприклад, повинні бути обговорені терміни на додаток до решти шаріатських законів, які мають зв’язок з цим предметом договору. Договори бувають декількох видів...
Що стосується військових договорів, то вони забороняються відповідно до слів Посланника Аллаха ﷺ:
لَا تَسْتَضِيئُوا بِنَارِ الْمُشْرِكِينَ
«Не осявайтеся вогнем багатобожників» (Ахмад і ан-Насаї).
Вогонь народу вживається в переносному сенсі і мається на увазі їх держава під час війни. Також відповідно до слів Посланника Аллаха:
فَلَنْ أَسْتَعِينَ بِمُشْرِكٍ
«Я ніколи не буду звертатися за допомогою до багатобожників» (передав Муслім від Аїші (р.а.)).
У версії Абу Давуда і Ібн Маджи (р.а.) йдеться:
إِنَّا لَا نَسْتَعِينُ بِمُشْرِكٍ
«Воістину, ми не звертаємося за допомогою до багатобожника».
Також його ﷺ слова:
لَا نَسْتَعِينُ بِالْكُفَّارِ عَلَى الْمُشْرِكِينَ
«Ми не звертаємося за допомогою до невіруючих проти багатобожників» (передав Ібн Абу Шайба від Саїда ібн аль-Мунзіра)».
Таким чином, забороняється вдаватися до допомоги багатобожників в особі держави або укладати з ними військові союзи згідно з вищенаведеними доказами.
3) Що ж стосується Худайбійської угоди між Посланником Аллаха ﷺ і курайшитами, то це не був військовий союз, який означає ведення спільних воєн і тому подібних справ... Все, що сталося, – це тимчасове перемир’я між Пророком ﷺ і між фактичними невірними харбіями на їх території перед тим, як ці землі були відкриті мусульманами. А тому дозволяється укладання перемир’я між нами і фактичними невірними харбіями (з якими ми перебуваємо в стані фактичної війни), якщо їх держава розташована на територіях, які мусульмани раніше не завойовували. Однак якщо їх державне утворення повністю розташоване на окупованих ними мусульманських землях, то заборонено проводити з ними будь-які угоди, оскільки укладання угод буде означати визнання окупації ними наших земель, а це категорично заборонено Шаріатом. Такий стан відноситься до незаконної окупаційної сіоністської влади, яка розташувалася на завойованих у мусульман землях, а тому укладання з ними будь-яких угод заборонено. Про це йдеться в четвертому пункті 189 статті:
«Стаття 189: з різними іноземними державами взаємини будуються на основі наступних чотирьох пунктів:
...
4. Держави, які знаходяться в стані фактичної війни з нами (як «Ізраїль»). Всі дії з ними повинні будуватися на основі воєнного стану. Взаємини з такими державами повинні складатися як з державами, що знаходяться з нами в стані фактичної війни, незалежно від того, існує між нами і ними перемир’я чи ні. Громадянам таких держав забороняється в’їзд на територію нашої країни». Кінець цітати.
В коментарях до цієї статті говориться:
«Не можна укладати перемир’я з фактичними ворожими державами на постійній основі, тобто остаточно припиняти військові дії або укладати постійний мир, оскільки це анулює наказ джихаду, який повинен вестися до Дня Воскресіння. Більш того, постійний мир перешкоджає поширенню Ісламу до повної його перемоги над іншими релігіями, за допомогою Аллаха. Всевишній Аллах говорить:
وَقَاتِلُوهُمْ حَتَّى لا تَكُونَ فِتْنَةٌ وَيَكُونَ الدِّينُ كُلُّهُ لِلَّهِ
«Боріться з ними, доки не зникне смута і релігія не буде цілком належати Аллаху.» (08:39).
Посланник Аллаха ﷺ сказав:
وَالْجِهَادُ مَاضٍ مُنْذُ بَعَثَنِي اللهُ إِلَى أَنْ يُقَاتِلَ آخِرُ أُمَّتِي الدَّجَّالَ
«Джихад почався з часу мого послання, і він буде тривати до того часу, коли останні з моєї Умми битимуться з Даджалом» (вивів Абу Давуд від Анаса).
Що стосується тимчасового перемир’я з цими державами і тимчасового припинення стану війни, то слід дивитися:
1. Якщо держави, з якими ми перебуваємо в стані фактичної війни, мають власну неісламську землю, на якій вони розташовані, то дозволяється укладати з ними тимчасове перемир’я, тобто припинення стану війни на певний час, якщо дане припинення – в інтересах Ісламу і мусульман, а також обумовлено тими умовами, які затверджує Шаріат.
Доказом тому є Худайбіське перемир’я, яке мало місце між Ісламською Державою, яке встановив Посланник Аллаха ﷺ в Медині, і державою курайшитів, яка розташовувалася на своїй власній землі, яку Іслам ще не завойовував, тобто вона ще не належала мусульманам.
2. Якщо держави, з якими ми перебуваємо в стані фактичної війни, цілком розташовуються на ісламській землі, тобто не мають в своєму розпорядженні власної землі, яку мусульмани ще не завойовували, наприклад, «ізраїльська» держава, яка захопила Палестину, то з такими державами не можна укладати перемир’я, оскільки існування цієї держави є недійсним за Шаріатом. Перемир’я з ними означає відмову від ісламської землі, а це заборонено і є злочином в Ісламі. Навпаки, необхідно продовжувати з ними стан фактичної війни, не зважаючи на те, підписали мирну угоду з ними незаконні правителі в мусульманських країнах чи ні.
Такім чином, будь-яке перемир’я з окупаційною «ізраїльською» державою хоча б на п’ядь землі вважається забороненим за Шаріатом, оскільки вона є окупаційною державою, яка вчинила агресію, держструктури якої розташовуються на землі мусульман. Перемир’я з нею означає відмову від цієї ісламської землі і надання їй можливості володіти нею і встановлювати своє панування над місцевими мусульманами, а це заборонено за Шаріатом. Іслам зобов’язує всіх мусульман воювати з такою державою і мобілізувати свої армії і людей для битви з нею, поки не буде повністю скасовано незаконне «ізраїльське» утворення і не буде повернена ісламська територія мусульманам. Всевишній Аллах говорить:
وَلَنْ يَجْعَلَ اللَّهُ لِلْكَافِرِينَ عَلَى الْمُؤْمِنِينَ سَبِيلا
«Аллах ніколи не дарує невіруючим переваги над віруючими» (04:141),
فَمَنِ اعْتَدَى عَلَيْكُمْ فَاعْتَدُوا عَلَيْهِ بِمِثْلِ مَا اعْتَدَى عَلَيْكُمْ
«Якщо хто виявить ворожість до вас, то ви виявите ворожість до нього — так само, як він виявляв ворожість до вас» (02:194),
وَأَخرِجُوهُم مِّن حَيثُ أَخرَجُوكُم
«виганяйте їх звідти, звідки вони вигнали вас» (02:191)».
Кінець цитати.
Отже, Худайбійській договір не є союзом, навпаки, це – тимчасове перемир’я між Ісламською Державою і між державою курайшитів, яке знаходилося на своїх землях до їх завоювання. Це положення може застосовуватися і говорить про дозволеність укладати перемир’я між Ісламською Державою і будь-якою іншою державою невір’я, розташованою на своїх землях, і не важливо, чи повністю їх держава знаходиться на цих землях, або частково. При цьому перемир’я повинно бути тимчасовим і в інтересах Ісламу і мусульман. Однак якщо держава цих невірних повністю розташована на ісламських землях, то заборонено укладання з нею будь-яких перемир’їв і угод згідно з вищенаведеними доказами.
Ваш брат Ата ібн Халіль Абу ар-Рашта
26 Раджаба 1438 р.х.
23.04.2017 р.
Серія відповідей аміра Хізб ут-Тахрір Ати ібн Халіля абу Ар-Рашти на питання відвідувачів його сторінки в «Фейсбук» (фікх)
