від Абд аль-Джаліля Зейна
Питання: Мир Вам, милість Аллаха та Його благословення!
Нехай Аллах дарує Вам баракят, надасть Вам допомогу та дасть Вам усього найкращого, наш дорогий шейх!
У книзі «Ісламська Особистість», 1-й том, говориться, що є вчинки, які суперечать акиді, але вони не виводять мусульманина із Ісламу. Далі пояснюється, що мусульманин може забутись та проявити недбалість у пов’язуванні своїх понять з акидою, або через невігластво виробити поняття, які суперечать акиді, або ж шайтан може взяти над ним верх, і якась із його дій піде урозріз з акидою...
Як же він може залишатись мусульманином, коли він робить вчинок, що суперечить ісламській акиді?
Якщо , наприклад, один мусульманин виніс такфір своєму брату-мусульманину, то хіба це не означає, що один із них є невірним?
Я знаю, що якщо вчинки містять слова або рухи, як, наприклад, земний поклон ідолу, то це називається невір’ям.
Я сподіваюсь отримати від Вас пояснення тому, які вчинки суперечать акиді, але усе ж таки не виводять мусульманина із Ісламу.
Чи відносяться ці вчинки до правлінню врозріз тому, що ниспослав Аллах, до втіленню невірної світськості та іншого?
Нехай Аллах воздасть Вам благом!
Відповідь: І Вам мир, милість Аллаха і Його благословення!
1. Ваше питання відноситься до теми «Недоліки у поведінці» у книзі «Ісламська особистість», 1-й том. У цій темі говориться: «У багатьох мусульман можна помітити прояв вчинків, які суперечать ісламській акиді...», «Справа у тому, що людина може забутися або упустити із виду необхідність пов’язати свої поняття зі своєю акидою, або ж не знати, що ці поняття знаходяться у протиріччі з її акридою або з тим, що вона є ісламською особистістю . Шайтан може взяти верх над нею, у результаті чого вона віддаляється від акиди у якому-небудь вчинку, роблячи дії, що суперечать їй або ж допускаючи вчинки, неналежні якостям мусульманина, що дотримується своєї релігії, або суперечать заборонам та наказам Аллаха.». У ці слова вкладено інше розуміння , аніж те, до якого у своїх висновках доходить питаючий у питанні про вчинки, які виводять людину із ісламської акиди. Тут мова йде про скоєння гріховних вчинків, про непослух Аллаху у тому, до чого зобов’язує ісламська акида, у тому числі — протиріччя законам Шаріату. Це неодноразово роз’яснювалось у даній темі. Наприклад:
«Справа у тому, що людина може забутись і упустити із виду необхідність пов’язати свої поняття зі своєю акидою, або ж не знати, що ці поняття знаходяться у протиріччі з її акидою або з тим, що вона є ісламською особистістю. Шайтан може взяти верх над нею, у результаті чого вона віддаляється від цієї акиди у якому-небудь вчинку, коячи дії, які суперечать їй, або ж допускаючи вчинки, неналежні якостям мусульманина, що дотримується своєї релігії, або суперечать заборонам та наказам Аллаха. Вона робить усе це або дещо із цього, у той час як продовжує сповідувати ісламську акиду та приймати її як основу для свого мислення та своїх схильностей. А тому буде неправильним говорити, що у подібному положенні вона вийшла із Ісламу або що вона вже стала неісламською особистістю, оскільки доти, доки ісламська акида сповідується нею , вона є мусульманином, навіть якщо вона согрішила у якому-небудь вчинку».
«...І тому не варто дивуватись тому, що мусульманин може согрішити або порушити накази та заборони Аллаха у якому-небудь вчинку. Іноді людина вбачає, що певна реальність суперечить її акиді. Але при цьому їй здається, що у скоєному вчинку для неї є користь . А потім, коли вона усвідомлює помилковість свого вчинку, то починає жалкувати та повертається до Аллаха. Таке порушення наказів та заборон Аллаха не відкидає наявності у людини ісламської акиди , а відкидає її керівництво акидою в одному вчинку. І тому мусульманин, який коїть гріхи, не є муртадом (віровідступником), він вважається мусульманином, але грішним у конкретному вчинку, в якому він порушив закони Аллаха, і він карається саме за цей вчинок. І доти, поки він сповідує ісламську акиду, він продовжує залишатись мусульманином».
Із цього пояснення розуміється, що маються на увазі гріховні вчинки, що суперечать Шаріату, але які не виводять мусульманина із ісламської акиди, як, наприклад, розпивання спиртного (хамр), грабіжництво, звернення погляду на інтимні місця сторонніх жінок і т.д... Виконувач таких вчинків стає ослушником, грішником, але не стає невірним, тобто він залишається бути віруючим в ісламську акиду.
2. Відносно вчинків , подібних земному поклону ідолам або проведенню молитов як у євреїв або християн, то це не просто протиріччя акиді або віддаленні від неї, а однозначний вихід із ісламської акиди та усього Ісламу... Той, хто робить таким чином, вважається таким, хто відвернувся від своєї релігії (муртадом), про що було, зокрема, сказано у відповіді на питання за 30.04.2017, де говориться про уникнення невір’я та про прагнення померти мусульманином
(https://www.facebook.com/AmeerhtAtabinKhalil/posts/622272917969783:0).
3. Що стосується правління не по тому, що ниспослав Аллах, то про це було детально сказано багато разів. Суть у тому, що правління по законам невір’я відноситься до вчинків. Якщо цей вчинок відображав віропереконання людини, тобто людина не вірує в Іслам і править на підґрунті законів невір’я, вважаючи, що закони Ісламу — непридатні, то тоді вона сама стає невірною. Той же, хто править по законам невір’я, але стверджує, що Іслам є істиною і саме на його підґрунті треба вести правління, — він стає несправедливим та грішником, але не невірним... На таке розуміння вказують три аяти із сури «Аль-Маіда», що говорять про правління не по тому, що ниспослав Аллах. Один із них говорить, що така людина є невірною, другий говорить, що вона є несправедливою, а третій говорить, що вона є грішною.
Аллах Всевишній говорить у цій сурі:
وَمَنْ لَمْ يَحْكُمْ بِمَا أَنْزَلَ اللَّهُ فَأُولَئِكَ هُمُ الْكَافِرُونَ
«Ті ж, які не приймають рішень (не правлять) згідно з тим, що ниспослав Аллах, є невіруючими» (5:44),
وَمَنْ لَمْ يَحْكُمْ بِمَا أَنْزَلَ اللَّهُ فَأُولَئِكَ هُمُ الظَّالِمُونَ
«Ті ж, які не приймають рішень (не правлять) згідно з тим, що ниспослав Аллах, є беззаконниками (несправедливими)» (5:45),
وَمَنْ لَمْ يَحْكُمْ بِمَا أَنْزَلَ اللَّهُ فَأُولَئِكَ هُمُ الْفَاسِقُونَ
«Ті ж, які не приймають рішень (не правлять) згідно з тим, що ниспослав Аллах, є нечестивцями (грішниками)» (5:47).
Знати про реальність правління не по тому, що ниспослав Аллах, є необхідністю для визначення дійсності правління у принципі.
Варто звернути увагу на те, що неприпустима легковажність у питанні такфіру проти людей. Той, хто народився від батьків-мусульман, сам є мусульманином, а для того, щоб визнати його невірним, треба привести рішучі доводи, що вказують на це. Навіть якщо 90% доказів будуть говорити про його невір’я, а 10% стануть говорити про його віру в Іслам, то він не визнається невірним. Людину судять за її вчинки, які суперечать Шаріату, і вона, відповідно, визнається грішницею, або ослушницею, або несправедливою. Невірною же вона не визнається, доки не будуть надані на те рішучі докази. Такфір тягне за собою позбавлення життя, тому що він пов’язаний з віровідступництвом . Якщо ж обвинувач не приводить у суді доказів, то його звинувачення обертається проти нього як злочин з його боку та особиста трагедія, тому що він не привів підтвердження своєму звинуваченню за відсутністю рішучих аргументів.
Це — дуже важлива тема, і шаріатські докази, які вказують на це, наступні:
1. Сказав Всевишній:
يَا أَيُّهَا الَّذِينَ آمَنُوا إِذَا ضَرَبْتُمْ فِي سَبِيلِ اللَّهِ فَتَبَيَّنُوا وَلَا تَقُولُوا لِمَنْ أَلْقَى إِلَيْكُمُ السَّلَامَ لَسْتَ مُؤْمِنًا تَبْتَغُونَ عَرَضَ الْحَيَاةِ الدُّنْيَا فَعِنْدَ اللَّهِ مَغَانِمُ كَثِيرَةٌ كَذَلِكَ كُنْتُمْ مِنْ قَبْلُ فَمَنَّ اللَّهُ عَلَيْكُمْ فَتَبَيَّنُوا إِنَّ اللَّهَ كَانَ بِمَا تَعْمَلُونَ خَبِيرًا
«О ті, які увірували! Коли ви виступаєте на шляху Аллаха, то упевніться і не говоріть тому, хто вітає вас миром: «Ті — невіруючий», — прагнучи набути тлінних благ мирського життя. У Аллаха є багата здобич. Такими ви були раніше, але Аллах оказав вам милість, і тому упевнюйтесь. Воістину, Аллах відає про те, що ви робите» (4:94).
Про те, з якої причини був ниспосланий цей аят, говориться у наступному хадісі:
Приводить Імам Ахмад у своєму «Муснаді» від Абу Зібьяна: «Я чув, як Усама ібн Зейд говорив:
بَعَثَنَا رَسُولُ اللَّهِ (ص) إِلَى الْحُرَقَةِ مِنْ جُهَيْنَةَ، قَالَ: فَصَبَّحْنَاهُمْ فَقَاتَلْنَاهُمْ، فَكَانَ مِنْهُمْ رَجُلٌ إِذَا أَقْبَلَ الْقَوْمُ كَانَ مِنْ أَشَدِّهِمْ عَلَيْنَا، وَإِذَا أَدْبَرُوا كَانَ حَامِيَتَهُمْ، قَالَ: فَغَشِيتُهُ أَنَا وَرَجُلٌ مِنَ الْأَنْصَارِ، قَالَ: فَلَمَّا غَشِينَاهُ، قَالَ: لَا إِلَهَ إِلَّا اللَّهُ، فَكَفَّ عَنْهُ الْأَنْصَارِيُّ وَقَتَلْتُهُ، فَبَلَغَ ذَلِكَ النَّبِيَّ (ص) فَقَالَ: "يَا أُسَامَةُ، أَقَتَلْتَهُ بَعْدَمَا قَالَ: لَا إِلَهَ إِلَّا اللَّهُ؟" قَالَ: قُلْتُ: يَا رَسُولَ اللَّهِ، إِنَّمَا كَانَ مُتَعَوِّذًا مِنَ الْقَتْلِ. فَكَرَّرَهَا عَلَيَّ حَتَّى تَمَنَّيْتُ أَنِّي لَمْ أَكُنْ أَسْلَمْتُ إِلَّا يَوْمَئِذٍ
«Посланець Аллаха ﷺ відправив нас у Хуракат (місцевість в Аравії) (де мешкало плем’я) Джухейна. Ми прибули до них та вступили у битву. Серед них був чоловік, який при наступі їх людей був найбільш лютим проти нас, а при їх відступленні захищав їх . Я з одним ансаром стали настигати його, і коли ми настигли його, він сказав: «Нема бога окрім Аллаха». Ансар стримався (від того, щоб його вбити от того), а я вбив його. (Звістка) про це дійшла до Пророка ﷺ, і він сказав: «О Усама! Ти вбив його після того, як він сказав: «Нема бога окрім Аллаха»?». Я сказав: «О Посланець Аллаха! Він так намагався врятуватись від смерті!». Але Пророк ﷺ не переставав задавати (це питання) доти, доки я не пожалів про те, що прийняв Іслам раніше, аніж (дожив до) цього дня!».
2. Сказав Посланець Аллаха ﷺ:
لَا أَزَالُ أُقَاتِلُ النَّاسَ حَتَّى يَقُولُوا: لَا إِلَهَ إِلَّا اللَّهُ، فَإِذَا قَالُوا: لَا إِلَهَ إِلَّا اللَّهُ، فَقَدْ عَصَمُوا مِنِّي أَمْوَالَهُمْ وَأَنْفُسَهُمْ إِلَّا بِحَقِّهَا، وَحِسَابُهُمْ عَلَى اللَّهِ عَزَّ وَجَلَّ
«Я не припиняю битися з людьми, доки вони не скажуть: «Нема бога окрім Аллаха». Якщо вони скажуть: «Нема бога окрім Аллаха», — то захистять від мене своє майно та життя, окрім як по праву, а розрахунок їх — у Аллаха Всемогутнього» (приводить Ахмад у своєму «Муснаді»)
3. Приводиться у «Сахіх» Бухарі від Абдуллаха ібн Умара (р.а.), что Посланець Аллаха ﷺ сказав:
أَيُّمَا رَجُلٍ قَالَ لِأَخِيهِ يَا كَافِرُ، فَقَدْ بَاءَ بِهَا أَحَدُهُمَا
«Яка б людина не сказала своєму брату: «О невірний!», — то один із них таким і є».
Приводить Муслім у своєму «Сахіх» від Нафіа, від Ібн Умара, що Аллаха ﷺ сказав:
إِذَا كَفَّرَ الرَّجُلُ أَخَاهُ فَقَدْ بَاءَ بِهَا أَحَدُهُمَا
«Якщо одна людина назвала невірним свого брата, то один із них таким і є».
А тому неправильно проявляти квапливість та легковажність у звинуваченні мусульманина у невір’ї. Спочатку це треба довести та провірити.
Ваш брат Ата ібн Халіль Абу ар-Рашта
10 Шаъбана 1438 р.х.
07.05.2017 р.
Низка відповідей шейха вченого Ати ібн Халіля Абу ар-Рашти, аміра Хізб ут-Тахрір, на питання, взяті з його сторінки у Фейсбуку «Фікх»
