Від Юсуфа Айиша Зайна
Ассаляму алейкум ва рахматуллахі!
Я прошу Аллаха обдарувати Вас здоров’ям і благами, о шейх. А також прошу Аллаха захищати усіх нас, у тому числі — і Вас, і убезпечити Умму встановленням влади Ісламу у затишку Халіфату за методом пророцтва.
Питання:
У наших країнах трапилось немало дорожньо-транспортних пригод (ДТП), які призвели до загибелі багатьох учасників ДТП. Ми рекомендуємо не порушувати правила дорожнього руху (ПДР), щоб убезпечити життя водіїв та їх пасажирів. Бувало, що деякі відповідали тим, що нібито правила дорожнього руху не відносяться до Ісламу і не засновані на шаріатських текстах (нусусах), а також усі закони і правила, куди також відносяться ПДР, які нам наказують, є неісламськими. Інші ж заявляли, що ці правила і закони — правильні і мають силу, їх неможна порушувати. Внаслідок цього виникла суперечка.
Чи є харамом порушення ПДР у країнах, де не правдять по Ісламу, будь то мусульманська чи інша країна?
Чи є докази на дану тему?
Нехай Аллах воздасть Вам благом!
Відповідь:
Ва алейкум ассалям ва рахматуллахі ва баракятуху.
Спочатку я хотів би подякувати Вам за дуа, яке ви робите за нас, і прошу Всевишнього Аллаха обдарувати вас та усіх мусульман благом, перемогою і утвердженням релігії Іслам на землі.
Що стосується Вашого питання, то моя відповідь будуватиметься наступним чином:
1. Закон — це «звід правил, якими султан (влада) вимушує людей керуватись у відносинах між собою». Це означає, що правитель чи держава приймає певні закони чи правила і велить вчинити згідно ним. Ці закони після їх прийняття правителем чи державою стають обов’язковими у дотриманні для підданих.
2. Прийняття законів у вищевказаному змісті допустимо Шаріатом і здійснюється халіфом, оскільки Шаріат надав право приймати накази і призначення саме халіфу. Дане питання детально викладено у наших книгах. У поясненні 1 пункту 36 статті Конституції у книзі «Проект конституції Ісламської держави Халіфат і його шаріатські обґрунтування. Том 1» про повноваження халіфа говориться:
«Стаття 136:
1) Халіф приймає закони Шаріату, що виводяться шляхом правильного іджтіхаду із Книги Аллаха і Сунни Його Посланця ﷺ. Халіф робить їх виконуваними. Таким чином, підкорення цим законам стає обов’язковим, і їх неможна порушувати.
Доказом пункту «а» є іджма иджма ус-сахаба. Закон — це термін, який означає наказ виданий правителем для керівництва людьми. По визначенню, закон — це «звід правил, якими правитель примушує людей керуватись у відносинах між собою». Іншими словами, коли правитель видає низку положень, ці положення стають законом і вимагають обов’язкового дотримання людьми. Якщо ж правитель не видає наказ, то це не є законом, і немає обов’язку для людей цього дотримуватись. Мусульмани діють згідно з нормами Шаріату, а не згідно з наказами правителя.
Тим не менш, сахаби мали різні думки щодо норм Шаріату. Бувало, що одні розуміли із шаріатських текстів інше, аніж інші, і кожен вчиняв згідно своєму розумінню. Розуміння кожного ставало для нього самого шаріатським хукмом. Проте існують певні норми Шаріату, які вимагають від мусульман колективно слідувати єдиній думці, і не вчиняти згідно своєму іджтіхаду. Це відбувалось на практиці.
Наприклад, Абу Бакр вважав, що багатства повинні розподілятись між мусульманами однаково, тому що усі вони мали однакові права. На думку Умара неправильним було розподіляти однаково між тим, хто бився проти Посланця Аллаха ﷺ, і тим, хто бився на його ﷺ стороні, а також між бідним і багатим. Проте Абу Бакр, будучи халіфом, наказував вчиняти згідно з його думкою, тобто розподіляти багатства у рівних частках. Мусульмани, судді і валії вчиняли згідно з цим наказом Абу Бакра. Також Умар підкорявся і втілював цю думку.
Коли ж Умар став халіфом, то він прийняв протилежну Абу Бакру думку. Тобто велів розподіляти багатства не в однаковій мірі, а у різній згідно з пріоритетністю і потребами. Мусульмани підкорялись вже цьому закону, а судді і валії керувались цією думкою. Сахаби зійшлись (иджма ус-сахаба) у тому, що Імам (правитель) приймає певні правила, які витікають із Шаріату, шляхом іджтихаду, велить вчиняти згідно з ними, а мусульмани підкоряються їм, відмовившись від слідування власній думці, навіть якщо вона відрізняється від прийнятого правителем. Ці прийняті правителем норми є законами. Звідси прийняття законів є прерогативою тільки лише халіфа, і ніхто більше не має права цього робити».
3. Закони, які приймаються халіфом, поділяються на два види:
а) закони, які є шаріатськими, які халіф повинен прийняти і наказати людям їх дотримання. Сюди ходять норми, які стосуються сфер муамаляту (взаємовідносин), укубату (карної/кримінальної системи) і т.д. Даний вид законів повинен дотримуватись громадянами по двом причинам: вони є шаріатськими нормами і підкорення законному правителю — фард (обов’язково).
б) другий вид законів — це адміністративні механізми, встановлені халіфом згідно зі своїми повноваженнями, щоб вони відповідали інтересам мусульман. Це такі питання, як ПДР. Такого роду закони повинні дотримуватись громадянами згідно з обов’язковістю підкорення шаріатському правителю, як це було описано вище.
4. Що стосується нешаріатського правителя, або правителя, який править по штучним, вигаданим людиною законам, то згідно з Шаріатом послух йому з боку населення не є обов’язковим, а прийняті ним закони і накази не є обов’язковими для виконання мусульманами, оскільки такий правитель не заслуговує підкорення йому з боку мусульман. Закони, видані нелегітимним по Ісламу правителем у наші дні бувають трьох типів:
а) закони, взяті із шаріатських норм. Сюди входять так звані «закони про особистий статус», які регулюють шлюборозлучні відносини, спадок і тому подібні норми, що витікають із ісламського фікху. Подібні закони мають силу, доки продовжують відповідати нормам Шаріату.
б) закони, які суперечать Шаріату. До них відносяться: ті, які дозволяють лихварство, перелюбство, вживання алкоголю і продаж алкоголю і продаж заборонено (хараму); ті, що регулюють питання власності та її розподілу; а також ті закони, які регулюють економічне і освітянське життя і т.д. Ці закони відносяться до питання «правління не тим, що ниспослав Аллах, що є харамом». Мусульманам не допускається, і навіть суворо заборонено, вчиняти згідно з подібними законами. Вимагається, щоб мусульмани вели діяльність по зміненню цих законів і приведенню їх згідно до норм Шаріату.
в) закони, які стосуються адміністративних механізмів, як закони, які регулюють дорожній рух, організацію навчання, будівництво житлових масивів, доріг і т.п. Ці закони не обов’язкові до дотримання згідно Шаріату, оскільки вони видані стороною, кому підкорення не обов’язкове згідно Шаріату. Проте Шаріат не забороняє слідувати цим законам, і навіть дозволяє (джаіз), оскільки вони відносяться до законів адміністративного механізму.
Тим не менш, якщо недотримання цих адміністративних законів тягне за собою шкоду (аккям ад-дарар) для себе і оточуючих (наприклад, недотримання зупинки на червоний сигнал світлофору призводить до дорожньо-транспортних пригод), то дотримання цих законів стає обов’язковим (фард). Ця обов’язковість виходить не через існування норми про обов’язкове підкорення нешаріатському правителю — таке положення відсутнє, — а через можливі трагічні наслідки, викликані недотриманням такого закону. Посланець Аллаха ﷺ заборонив завдавання шкоди (дарар). Аль-Хакім передає у своїй збірці «Аль-Мустадрак» хадіс від Абу Саіда аль-Худрі, де Посланець Аллаха ﷺ сказав:
لَا ضَرَرَ وَلَا ضِرَارَ، مَنْ ضَارَّ ضَارَّهُ اللَّهُ، وَمَنْ شَاقَّ شَاقَّ اللَّهُ عَلَيْهِ
«Неможна завдавати шкоду ані собі, ані іншим! Той, хто завдасть шкоду, тому Аллах завдасть шкоду, а той, хто буде опиратися, буде проти нього сам Аллах» (аль-Хакім сказав: «Хадіс сахіфх і відповідає критеріям Мусліма, але він не був переданий ним». Аз-Захабій сказав:«Відповідає умовам Мусліма»).
Усе ж таки, обов’язок дотримуватись цих законів у подібних випадках не пов’язаний з обов’язком дотримуватись адміністративних законів, прийнятих незаконним правителем чи правителем -немусульманином. Обов’язок дотримуватись виходить із заборони завдавати шкоду та збиток (ахкям ад-дарар).
5. Відповідно, дотримання ПДР та до них подібних адміністративних заходів і законів у мусульманських (де немає правління по Шаріату) і немусульманських країнам допустимо по Шаріату. Але їх дотримання не заборонено (не харам) і не є обов’язковим (не є ваджибом), окрім випадків, коли недотримання адміністративного закону тягне шкоду і збиток. Тоді дотримання закону стає обов’язковим з причин заборони завдавати шкоду, а не з причини обов’язку підкорення нешаріатському правителю чи правителю - немусульманину.
В останній час відмічається, що у багатьох випадках шкода виникає з причини порушення адміністративних заходів, особливо правил дорожнього руху. Дотримання цих законів запобігає виникненню шкоди і збитку.
Я сподіваюсь, що це питання було прояснене в усіх його аспектах?!
Ваш брат Ата ібн Халіль Абу ар-Рашта.
7 Шавваля 1440 р.х.
10.06.2019р.
Низка відповідей вченого Ати ібн Халіля Абу ар-Рашти, аміра Хізб ут-Тахрір, на питання, задані на його сторінці у «Фейсбуку» на тему «Фікх»
