Адресоване Ахмаду аль-Кірван
Питання: Ассаляму алейкум ва рахматуллахі ва баракятуху, шейх Ата! У мене виникло питання: «Чи згадується судова форма покарання забивання камінням «раджм» у Корані і хадісах «мутаватір»? Я шукав і хотів знайти подібне, але, на жаль, я так і не зрозумів, чому ця форма була включена в ісламське законодавство, незважаючи на відсутність відкритого тексту, який вказує на нього,як це обстоїть, наприклад, з такими видами покарань, як грабіжництво і перелюбство, на які є вказівки у Корані:
وَالسَّارِقُ وَالسَّارِقَةُ فَاقْطَعُوا أَيْدِيَهُمَا جَزَاءً بِمَا كَسَبَا نَكَالًا مِّنَ اللَّهِ
«Крадію і крадійці відсікайте руки у відплату за те, що вони коїли. Таким є покарання від Аллаха» (5:38),
الزَّانِيَةُ وَالزَّانِي فَاجْلِدُوا كُلَّ وَاحِدٍ مِّنْهُمَا مِائَةَ جَلْدَةٍ
«Перелюбця і перелюбку — кожного із них висічіть сто разів» (24:2)?
Якими законами ми повинні керуватись: які виведені тільки із Корану, або тими, які виведені із Корану і хадісів? Можливо, Ви скажете: «Адже ритуали намазу або омовіння також не згадуються у Корані. Адже не усі закони згадуються у текстах Корану і т.п.». Проте ці закони вже стали такими же очевидними основоположними нормами, як 2х2=4. Таким чином, ми визнаємо законом усе те, що знаходимо у Корані, а усе інше, яке наводиться за межами Корану, ми не визнаємо основним законом. Так, ми можемо детально досліджувати і виносити власні правові заключення — «іджтіхад», використовувати подробиці хадісів. Проте неможна брати хадіс в основу і залишати вихідний закон. Дякую.
Відповідь:
Ва алейкум ассалям ва рахматуллахі ва баракятуху!
1 — Прочитане нами у Вашому питанні ствердження «Ми визнаємо законом усе те, що знаходимо у Корані, а усе інше, яке наводиться за межами Корану, ми не визнаємо основним законом» є ненормальним з точки закону Ісламу. Адже мусульманин вірить у те, що пророцька Сунна служить таким же шаріатським доказом, як Священний Коран, що наведене у Сунні є Одкровенням від Всевишнього Аллаха, що мусульманин повинен слідувати хадісам, не роблячи відмінності між текстами Священного Корану і Благочестивої Сунни.
Такою є позиція мусульман з часів благородних сподвижників (р.а.) до сьогоднішніх днів. Це питання ми пояснили у I-му томі книги «Ісламська особистість» в темах «Сунна є шаріатським доказом подібно Корану» і «Використання сунни у якості доказу», а також у III-му томі книги «Ісламська особистість» в темі «Другий вид доказів — Сунна». Вважаю, що якщо звернутись до них, можна виявити досить переконливе пояснення. У своїй відповіді я наведу те, що написано у I-му томі книги «Ісламська особистість» в темі «Сунна є шаріатським доказом подібно Корану»:
«Сунна є таким же шаріатським доказом, як і Коран. Сунна — це Одкровення від Всевишнього Аллаха. Обмеження Кораном без прийняття Сунни є явним невір’ям — «куфром»,— думкою тих, хто виступив проти Ісламу. В Священному Коране ясно говориться про те, що Сунна — це Божественне Одкровення. Всевишній Аллах говорить:
قُلْ إِنَّمَا أُنذِرُكُم بِالْوَحْيِ
«Скажи: «Я тільки увещеваю вас Одкровенням» (21:45),
إِن يُوحَى إِلَيَّ إِلَّا أَنَّمَا أَنَا نَذِيرٌ مُّبِينٌ
«Мені Одкровенням ниспосилається лише те, що я — ясний увещеватель» (38:70),
إِنْ أَتَّبِعُ إِلَّا مَا يُوحَى
«Я слідую тільки за тим, що ниспосилається мені Одкровенням» (10:15),
إِنَّمَا أَتَّبِعُ مَا يُوحَى إِلَيَّ مِن رَّبِّي
«Воістину, слідую я тому, що мені ниспосилається в Одкровенні від Господа» (7:203),
وَمَا يَنطِقُ عَنِ الْهَوَى إِنْ هُوَ إِلَّا وَحْيٌ يُوحَى
«І говорить він не по пристрасті. Це — тільки Одкровення, яке ниспосилається» (53:3,4).
Ці категоричні у своєму походженні і вказівці аяти гласять про те, що сказані Посланцем Аллахом ﷺ слова і пророцтва виходять тільки із Божественного одкровення. Ці однозначні аяти не можуть бути пояснені по-іншому. Сунна, як і Коран, є Божественним Одкровенням — «аль-Вахій». Що стосується обов’язковості слідування Сунні подібно слідуванню Священному Корану, то про це також ясно сказано у Корані. Всевишній Аллах говорить:
وَمَا آتَاكُمُ الرَّسُولُ فَخُذُوهُ وَمَا نَهَاكُمْ عَنْهُ فَانتَهُوا
«І що приніс вам Посланець, то беріть, а те, що він заборонив, від того утримайтесь» (59:7),
مَّن يُطِعِ الرَّسُولَ فَقَدْ أَطَاعَ اللَّهَ
«Хто підкоряється Посланцю, той підкоряється Аллаху» (4:80),
فَلْيَحْذَرِ الَّذِينَ يُخَالِفُونَ عَنْ أَمْرِهِ أَن تُصِيبَهُمْ فِتْنَةٌ أَوْ يُصِيبَهُمْ عَذَابٌ أَلِيمٌ
«Нехай стережуться ті, які порушують Його наказ, щоб їх не спіткало лихо або не спіткало покарання тяжке» (24:63),
وَمَا كَانَ لِمُؤْمِنٍ وَلَا مُؤْمِنَةٍ إِذَا قَضَى اللَّهُ وَرَسُولُهُ أَمْرًا أَن يَكُونَ لَهُمُ الْخِيَرَةُ مِنْ أَمْرِهِمْ
«Немає права ані для віруючого, ані для віруючої, коли вирішив Аллах і Його Посланець справу, вибору у їх справі» (33:36),
فَلَا وَرَبِّكَ لَا يُؤْمِنُونَ حَتَّى يُحَكِّمُوكَ فِيمَا شَجَرَ بَيْنَهُمْ ثُمَّ لَا يَجِدُوا فِي أَنفُسِهِمْ حَرَجًا مِّمَّا قَضَيْتَ وَيُسَلِّمُوا تَسْلِيمًا
«Але ні — клянусь твоїм Господом! — не увірують вони, поки не зроблять тебе суддею у тому, що заплутано між ними. Потів не знайдуть вони в самих собі ускладнення у тому, що ти вирішив, і підкоряться повністю» (4:65),
أَطِيعُوا اللَّهَ وَأَطِيعُوا الرَّسُولَ
«Підкоряйтесь Аллаху і підкоряйтесь Посланцю» (4:59),
إِنْ كُنْتُمْ تُحِبُّونَ اللَّهَ فَاتَّبِعُونِي يُحْبِبْكُمُ اللَّهُ
«Якщо ви любите Аллаха, то слідуйте за мною, буде любити вас тоді Аллах» (3:31).
Усе це з крайньою ясністю вказує на обов’язковість слідування Посланцю Аллаха ﷺ у тому, що він приніс, і на те, що підкорення Йому — це підкорення Всевишньому Аллаху.
Коран і хадіс, з точки зору слідування тому, що наводиться в них, є доказами Шаріату. У цьому відношенні хадіс подібний Корану. Тому неможна говорити: «У нас є Книга Аллаха, і ми будемо дотримуватись її», — адже із цього розуміється залишення Сунни. Навпаки, Сунна повинна поєднуватись з Книгою Аллаха, і необхідно хадіс сприймати як шаріатський доказ, рівнозначний Корану. Від мусульманина не може виходити те, що дає зрозуміти, що він обмежується Кораном і не приймає хадіси. Посланець Аллаха ﷺ застерігав про це і говорив:
يُوشِكُ الرَّجُلُ مُتَّكِئًا عَلَى أَرِيكَتِهِ، يُحَدَّثُ بِحَدِيثٍ مِنْ حَدِيثِي، فَيَقُولُ: بَيْنَنَا وَبَيْنَكُمْ كِتَابُ اللَّهِ عَزَّ وَجَلَّ، مَا وَجَدْنَا فِيهِ مِنْ حَلالٍ اسْتَحْلَلْنَاهُ، وَمَا وَجَدْنَا فِيهِ مِنْ حَرَامٍ حَرَّمْنَاهُ، أَلاَ وَإِنَّ مَا حَرَّمَ رَسُولُ اللَّهِ، صلى الله عليه وسلم، مِثْلُ مَا حَرَّمَ اللَّهُ
«Скоро прийде час, коли чоловік із вас, усівшись на свою тахту, буде розповідати хадіс від мене і говорити: «Між мною і вами — Книга Аллаха, і що ми знайдемо в ній як дозволене — дозволимо, а що знайдемо заборонним — заборонимо». Проте, воістину, те, що заборонив Посланець Аллаха, подібно тому, що заборонив Аллах» (вивів аль-Хакім і аль-Байхакий).
В іншій версії передачі від Джабіра Посланець Аллаха ﷺ сказав:
مَنْ بَلَغَهُ عَنِّي حَدِيثٌ فَكَذَّبَ بِهِ، فَقَدْ كَذَّبَ ثَلَاثَةً: اللَّهَ، وَرَسُولَهُ، وَالَّذِي حَدَّثَ بِهِ
«Той, кому від мене дійшов хадіс, і він порахував його брехнею, той зробив наклеп на Аллаха, Його Посланця і того, хто передав цей хадіс» («Муджмаа аз-Заваід» від Джабіра).
Звідси буде помилковим говорити: «Ми порівнюємо Коран з хадісом, і якщо він не відповідає Корану, то ми залишаємо його», — тому що це веде до залишення хадісу, який, можливо, є уточненням «мухассас», конкретизацією «мукайяд» і деталізацією «муфассал» того, що міститься у Корані. Справа у тому, що в деяких випадках здається, що зміст хадіса не відповідає Корану або взагалі не згадується у Корані. Наприклад, це такі, які поєднують відгалужені питання з основою. Закони, які наводяться у цих хадісах, не згадуються у Корані.
У цілому, більша частина детальних законів наводиться не у Корані, а у хадісах. У зв’язку з цим неможна порівнювати хадіс з Кораном, приймаючи усе те, що повідомлено в Корані, і залишаючи при цьому решту усього іншого. Варто розуміти, що якщо хадіс суперечить однозначному тексту Корану, то даний хадіс відкидається по своєму змісту, тобто тексту — «діраятан» або «матнан», бо його зміст суперечить Корану. Прикладом цьому може служити повідомлення, передане від Фатіми бінт Кайс, яка сказала:
طَلَّقَنِي زَوْجِي ثَلَاثاً عَلَى عَهْدِ رَسُولِ اللَّهِ، صلى الله عليه وسلم، فَأَتَيْتُ النَّبِيَّ، صلى الله عليه وسلم، فَلَمْ يَجْعَلْ لِي سُكْنَى، وَلَا نَفَقَةً
«Мій чоловік тричі заявив про розлучення зі мною у часи Посланця Аллаха ﷺ. Я прийшла до Пророку ﷺ, і він не визначив для мене ані житла, ані утримання».
Даний хадіс відкидається через своє протиріччя Корану, а точніше — наступним словам Всевишнього Аллаха:
أَسْكِنُوهُنَّ مِنْ حَيْثُ سَكَنتُم مِّن وُجْدِكُمْ
«Поселяйте їх там, де ви самі поселились по вашому прожитку» (65:6).
У даному випадку хадіс відкидається через протиріччя вищенаведеному категоричному по своїй передачі і значенню аяту Корану. Тим не менш, якщо хадіс не суперечить Корану, як у випадку, якщо у ньому згадуються такі речі, про які нічого не говориться у Корані,або у ньому наводиться додаткова інформація до того, що повідомлено у Корані, то такий хадіс треба приймати так само, як і и Коран. Неможна говорити: «Нам досить Корану і того, що міститься в ньому». Так неможна говорити, оскільки Аллах приписав їх обох і зобов’язав вірити кожному із них двох».
Очевидно, вищенаведене вказує на те, що шаріатський закон виводиться як із Священного Корану, так і бездоганної Сунни, без усілякої різниці. Для прийняття закону не ставиться умовою, щоб він згадувався у Священному Корані, навпаки, шаріатський закон треба приймати, навіть якщо він згадується виключно у пророцькій Сунні. Що стосується теми забивання камінням «раджм» одруженого перелюбця, то це є поясненням хадісами закону, який наводиться у Корані. Адже Сунна служить поясненням Корану через уточнення «тахсіс» узагальнених текстів Корану. Покарання у виді забивання камінням «раджм» одруженого перелюбця є уточненням «тахсіс» узагальненого «амм» аяту, який приписує покарання перелюбця через бичування «джальда», як про це ми пояснимо трохи пізніше.
Недоречним також буде ствердження про те, що закон забивання камінням «раджм» одруженого перелюбця наводиться тільки у Сунні, тому що закон забивання камінням перелюбця витікає із покарання перелюбця, наведеного у Корані. Інакше кажучи, основа питання покарання перелюбця наводиться у Корані, а Сунна пояснила Коран через уточнення узагальненого аята, який має зв’язок, і виключила одруженого перелюбця, визначивши його покарання у виді забивання камінням до смерті. Існує багато випадків обособлення, а точніше, уточнення «тахсіс» узагальнених аятів Корану, і не обмежуються подібні тексти тільки питанням забивання камінням одруженого перелюбця.
Раніше ми відповідали на питання покарання «раджм» одруженого перелюбця від 12 Мухаррама 1441 р.х. (11.09.2019.). Я представлю Вашій увазі цю відповідь:
Якщо я правильно розумію, Вас цікавить відповідь на наступні питання: чи входить покарання одруженого перелюбця у число категоричних покарань по ісламському праву? Чи вважається це покаранням, передбаченим Шаріатом — «худуд», або залишеним на розсуд правителя — «тазірат», як про це говорять деякі вчені сучасності? Відповідь буде наступною:
1 — Покарання одруженого перелюбця через забивання камінням до смерті — «раджм» — входить у категорію шаріатських законів, а не в категорію основ ісламського віровчення — «акиди». Подібно решті шаріатським законам, для прийняття його не вимагається, щоб його доказ був категоричним. Навпаки, досить того, щоб доказ внушав найбільшу ймовірність — «Галябат уз-Занн», як це відомо в ісламському праві — «Усуль аль-Фікху». Отож, у прийнятті цього покарання не грає ніякої ролі те, чи є доказ категоричним чи некатегоричним. Важливо лише те, щоб в Шаріаті був доказ на це. У Шаріаті наводиться багато достовірних доказів, які виключають будь-які сумніви відносно того, що покаранням одруженого перелюбця є забивання камінням до смерті, як про це ми згадаємо трохи пізніше.
2 — Деякі сучасні вчені не дотримуються правильної методології прийняття шаріатських законів із шаріатських доказів. Причиною тому служить те, що у своїх пошуках шаріатських законів вони хочуть догодити часу і добитися таких поглядів,які будуть відповідати переважаючим у світі законам і поглядам, нав’язаним людству західною культурою під видом міжнародного права, конвенцій по правам людини і т.д.
Такий підхід до даному питанню неможна вважати правильним, адже основною вимогою є надання не якого-небудь закону, який відповідає або не відповідає загальноприйнятим міжнародним нормам, законам, уставам і поглядами, а конкретного шаріатського рішення — закону Аллаха. Обов’язок полягає у винесенні шаріатського закону із шаріатських доказів і втіленні його у життя через практичне застосування, а також у зверненні до усьому світу з закликом до дотримання цього закону. Адже це найсприятливіше рішення для усього людства на підґрунті того, що виходить від Творця усього людства і Знаючого стан усіх людей.
أَلَا يَعْلَمُ مَنْ خَلَقَ وَهُوَ اللَّطِيفُ الْخَبِيرُ
«Невже цього не буде знати Той, Хто створив, якщо Він — Проникливий, Відаючий?» (67:14),
أَلَا لَهُ الْخَلْقُ وَالْأَمْرُ تَبَارَكَ اللَّهُ رَبُّ الْعَالَمِينَ
«Безперечно, Він творить і наказує. Благословен Аллах, Господь світів!» (7:54).
Тому не варто звертати увагу на слова людей, які рвуться іти у ногу з часом і намагаються відповідати західній культурі, однаково, роблять вони це під тиском реальності або в угоду невіруючим.
3 — Покарання одруженого перелюбця — «раджм» — і покарання холостого перелюбця — «джальда» — обидва види входять у категорію приписаних Ісламом покарань — «худуд». Ми представили вичерпне і детальне пояснення цим видам покарання у книзі «Система покарань». Я наведу із цієї книги частину того, що написано в темі «Покарання за перелюбство»:
«Деякі говорять, що покаранням перелюбки і перелюбця, як одружених, так і неодружених, є бичування ста ударами батогом, підкріплюючи свою думку аятом:
الزَّانِيَةُ وَالزَّانِي فَاجْلِدُوا كُلَّ وَاحِدٍ مِّنْهُمَا مِائَةَ جَلْدَةٍ وَلَا تَأْخُذْكُم بِهِمَا رَأْفَةٌ فِي دِينِ اللَّهِ
«Перелюбця і перелюбку — кожного із них висічіть сто разів. Нехай не оволодіває вами жалість до них заради релігії Аллаха» (24:2).
Вони сказали, що неможна ігнорувати підтверджену категоричними доказами Книгу Аллаха через повідомлення окремих осіб — «хабар аль-ахад»,— у відношенні яких допускається ймовірність обману. На їх думку, це може привести до скасування — «насх» — Книги Аллаха за допомогою Сунни, а це неприпустимо.
Більшість сподвижників і табіїнів, а також авторитетних вчених в усі часи, як прийшли після них, упевнені у тому, що неодружений перелюбець висікається сто разів, а одружений — закидається камінням до смерті. У якості доказу вони наводять наступне повідомлення:
الرَّسُولُ، صلى الله عليه وسلم، رَجَمَ مَاعِزاً
«Посланець Аллаха ﷺ забив (перелюбця) Маіза камінням», —
а також повідомлення Джабіра ібн Абдуллаха:
أَنَّ رَجُلاً زَنَى بِامْرَأَةٍ فَأَمَرَ بِهِ النَّبِيُّ، صلى الله عليه وسلم، فَجُلِدَ الْحَدَّ، ثُمَّ أُخْبِرَ أَنَّهُ مُحْصَنٌ فَأَمَرَ بِهِ فَرُجِمَ
«Якийсь чоловік скоїв перелюбство з жінкою, і Пророк Мухаммад ﷺ велів висікти його ста ударами батогом. Але пізніше стало відомо, що він був у шлюбі (тобто був одружений), і тоді Пророк Мухаммад ﷺ велів закидати його камінням».
При уважному розгляді доказів, можна помітити, що слова Всевишнього Аллаха:
الزَّانِيَةُ وَالزَّانِي فَاجْلِدُوا كُلَّ وَاحِدٍ مِّنْهُمَا مِائَةَ جَلْدَةٍ
«Перелюбку і перелюбця — кожного із них висічіть сто разів» (24:2), —
наводяться в узагальненій формі. Адже слова «перелюбка» і «перелюбець» є загальними виразами, які охоплюють як одружених, так і неодружених. Між тим, хадіс:
وَاغْدُ يَا أُنَيْسُ إِلَى امْرَأَةِ هَذَا فَإِنْ اعْتَرَفَتْ فَارْجُمْهَا
«Вирушай, о, Унайс, до цієї жінки. Якщо вона признається (у скоєнні перелюбства), то закидайте її камінням», —
а також хадіси про те, що Посланець Аллаха ﷺ застосував «раджм» у відношенні Маіза після зізнання останнім того, що він одружений, і жінки на ім’я аль-Гамідія, і багато інших достовірних хадісів — усі ці хадіси уточнюють «тахсіс» — узагальнений зміст аята — і вказують на те, що згадане в узагальненому аяті покарання стосується тільки неодруженого перелюбця, а одружений виключається із даної категорії перелюбців. Отож, хадіси уточнили — «тахсіс» — узагальнений зміст цього аята, а аж ніяк, не скасували — «насх» — аят. Уточнення — «тахсіс» — Корану за допомогою Сунни дозволяється. Існує багато аятів з узагальненими виразами — «амм», значення яких уточнюють пророцькі хадіси.
На підґрунті шаріатських доказів, тобто Корану і Сунни, покаранням холостого перелюбця є «джальда» — сто ударів батогом згідно тексту Книги Аллаха, а також «тагріб» — вигнання згідно діям Посланця Аллаха ﷺ, тобто Сунни. Тим не менш, варто відзначити, що вигнання «тагріб» є дозволеним, а не обов’язковим видом покарання, залишеним на розсуд правителя. Він має право приговорити його до «джальда» — бичуванню ста ударами батогом, і спільно з «тагріб» — вигнанням на рік, або тільки до «джальда» — бичуванню ста ударами батогом, без «тагріб» — вигнання на рік. Проте він не може приговорити до «тагріб» — вигнанню на рік, без «джальда» — бичування ста ударами батогом, адже покаранням перелюбця є «джальда» — бичування ста ударами батогом.
Що стосується покарання одруженого перелюбця, то його покаранням буде «раджм» — закидання камінням до смерті згідно хадісам Посланця Аллаха ﷺ, які уточнюють — «тахсіс» — узагальнені тексти Священного Корану. Дозволяється об’єднати у відношенні одруженого перелюбця два види покарання — «джальда» і «раджм». Спочатку карають його бичуванням ста ударами батогом, а потім забивають камінням. Дозволяється також застосувати у відношенні його тільки останній вид покарання — «раджм», не караючи його бичуванням — «джальда». Проте не дозволяється замінити покарання «раджм» покаранням «джальда», оскільки обов’язковим у відношенні його покаранням по Шаріату є «раджм».
Що стосується доказу покарання одруженого перелюбця, то щодо цього є багато хадісів. Від Абу Хурайри і Зайда ібн Халіда аль-Джухани передається, що одного разу до Посланця Аллаха ﷺ прийшли бедуїни, і один із них сказав: «Посланець Аллаха! Заклинаю тебе іменем Аллаха, винести вирок тільки згідно з Його Книгою». Другий бедуїн, який виявився краще обізнаним у питаннях релігії, сказав: «Так, розсуди між нами згідно з Книгою в Аллаха і дозволь мені слово мовити». Він ﷺ сказав: «Говори». Бедуїн сказав: «Мій син прислуговував цьому чоловіку і скоїв перелюбство з його дружиною. Мені сказали, що мого сина належить закидати камінням до смерті. Тоді я заплатив цьому чоловіку викуп у розмірі ста овець і однієї молодої рабині. Потім я звернувся до знаючих людей, і вони повідомили, що мого сина належить покарати ста ударами батога і вислати із поселення строком на один рік, а дружину цього чоловіка — закидати камінням». Тоді Посланець Аллаха ﷺ сказав:
وَالَّذِي نَفْسِي بِيَدِهِ، لَأَقْضِيَنَّ بَيْنَكُمَا بِكِتَابِ اللَّهِ، الْوَلِيدَةُ وَالْغَنَمُ رَدٌّ عَلَيْكَ، وَعَلَى ابْنِكَ جَلْدُ مِائَةٍ وَتَغْرِيبُ عَامٍ، وَاغْدُ يَا أُنَيْسُ إِلَى امْرَأَةِ هَذَا، فَإِنْ اعْتَرَفَتْ فَارْجُمْهَا
«Клянусь Тим, у Чиїй Длані моя душа, я винесу вирок згідно Книгою Аллаха! Молода рабиня і вівці повинні бути повернуті тобі, а твій син повинен бути покараний ста ударами батогом і висланий із поселення строком на один рік.. А ти, Унайс,вирушай до цієї жінки, і якщо вона зізнається (про своє заміжжя), то закидайте її камінням». Унайс сказав: «Я пішов до неї, і вона зізналась, тоді Посланець Аллаха ﷺ велів забити її камінням».
Як видно, тут Посланець Аллаха ﷺ велів забити камінням заміжню перелюбку і не став бичувати її батогом. Від аш-Шабі повідомляється:
أَنَّ عَلِيّاً رَضِيَ اللَّهُ عَنْهُ حِينَ رَجَمَ الْمَرْأَةَ ضَرَبَهَا يَوْمَ الْخَمِيسِ، وَرَجَمَهَا يَوْمَ الْجُمُعَةِ، وَقَالَ: جَلَدْتُهَا بِكِتَابِ اللَّهِ، وَرَجَمْتُهَا بِسُنَّةِ رَسُولِ اللَّهِ، صلى الله عليه وسلم
«Алі (р.а.) покарав заміжню перелюбку наступним чином. У четвер він побив її ста ударами батогом, а у п’ятницю — закидав камінням. Потім сказав: «Я присудив джальду на підґрунті Книги Аллаха, а раджм — Сунни Посланця Аллаха».
Від Убади ібн ас-Саміта повідомляється, що Посланець Аллаха ﷺ сказав:
خُذُوا عَنِّي، خُذُوا عَنِّي، قَدْ جَعَلَ اللَّهُ لَهُنَّ سَبِيلاً الْبِكْرُ بِالْبِكْرِ جَلْدُ مِائَةٍ وَنَفْيُ سَنَةٍ، وَالثَّيِّبُ بِالثَّيِّبِ جَلْدُ مِائَةٍ وَالرَّجْمُ
«Прислухайтесь до моїх слів! Аллах встановив для (перелюбок) відповідне покарання. Незаміжніх і холостих треба побивати ста ударами батогом — «джальда» — і видворяти на один рік, заміжніх і одружених — побивати ста ударами батогом — «джальда» — і забивати камінням — «раджм».
Посланець Аллаха ﷺ сказав, що покаранням одруженого перелюбця є «джальда» і «раджм». Сподвижник Алі ібн Абу Таліб (р.а.) привів у виконання у відношенні заміжньої перелюбки як «джальда», так і «раджм». Від Джабіра ібн Самра повідомляється, що Посланець Аллаха ﷺ приговорив Маіза ібн Маліка тільки «раджм» без «джальда». Імам Бухарі вивів від Сулеймана ібн Бурайди, що Пророк ﷺ велів привести у виконання тільки «раджм» у відношенні жінки із аль-Гамідії, нічого не говорячи про «джальда». У збірках хадісів Мусліма повідомляється, що Пророк ﷺ приговорив жінку із Джухайни до «раджму» і велів щільно зав’язати її одяг, щоб під час виконання «раджма» її частини тіла не відкрились.
При цьому він нічого не згадав про «джальда». Усе це вказує на те, що Посланець Аллаха ﷺ карав одружених перелюбців двома шляхами: або тільки «раджм» без «джальда», або «джальда» і «раджм» згідно його словам: «…заміжніх і одружених — побивати ста ударами батогом — «джальда» — і забивати камінням — «раджм». Отож, «раджм» є обов’язковим видом покарання, а «джальда» — дозволеним і залишеним на розсуд халіфа. Приведення обох форм даного шаріатського покарання — «худуд» — у відношенні одруженого перелюбця сприяє суміщенню хадісів. Неправильно буде говорити, що хадіс Самри про те, що Посланець Аллаха ﷺ не приговорив Маиза до «джальда», а навпаки, обмежився тільки «раджмом», є скасовуючим — «насіх» — хадіс Убади ібн ас-Саміта:«…заміжніх і одружених — побивати ста ударами батога — «джальда» — і забивати камінням — «раджм».
Так неможна стверджувати через відсутність підтверджень того, що хадіс про Маіза має більше пізнє походження, аніж хадіс Убади ібн ас-Саміта. Окрім цього, відсутність згадування «джальда» у хадісі про Маіза не говорить про обов’язкове утримання від «джальди» і скасуванні його законодавчого статусу — «хукм». Таким чином, відсутність можливості підтвердити, який із двох хадісів був раннім, а який — пізнім, і не дозволяє скористатись правилом «насіх ва мансух». Як і немає інших причин для віддання переваги одного хадіса над іншим. Додаткове до «раджм» покарання, яке наводиться у хадісі, вважається дозволеною дією, а не обов’язковою. Це так, оскільки «раджм» служить обов’язковим приписом, а у відношенні того, що більше цього, то Імам має право поєднати хадіси».
Висновок: покаранням одруженого перелюбця є «раджм» — закидання камінням до смерті. На це вказують визнані докази, підтверджені Сунною Пророка Мухаммада ﷺ, яка наводиться у двох достовірних збірках хадісів. Даний вид покарання вважається шаріатським — «худуд», а не адміністративним, залишеним на розсуд Імама — «тазірат».
На завершення хотів би зауважити, що у питанні, яке задається, з самого початку міститься відповідь. Ви говорите: «Можливо, Ви скажете: «Адже ритуали намазу або омовіння також не згадуються у Корані. Адже не усі закони згадуються у текстах Корану і т.д.». Проте ці закони вже стали такими же очевидними основоположними нормами, як 2х2=4. Таким чином, ми визнаємо законом усе те, що знаходимо у Корані, а усе інше, яке наводиться за межами Корану, ми не визнаємо основним законом. Так, ми можемо детально досліджувати і виносити власні правові заключення — «іджтіхад», використовувати подробиці хадісів. Проте неможна брати хадіс в основу і залишати вихідний закон. Дякую». Зверніть увагу на те, як Ви дозволяєте черпати із Сунни те, що пояснює форму виконання намазу, називаючи це «очевидною основоположною нормою, як 2х2=4». Хоча це нічим не відрізняється від використання Сунни у якості доказу у питанні одруженого перелюбця.
Наприклад, слова Всевишнього Аллаха з питання намазу:
وَأَقِيمُوا الصَّلَاةَ
«Вистоюйте намаз», —
є узагальненими — «муджмаль»,— а хадіси, які пояснюють порядок виконання намазу, навіть при наявності розбіжностей серед муджтахідів відносно форми поясного поклона «руку», земного поклона «саджда» і читання «кираат», є поясненням узагальненого тексту Корану. Аналогічно цьому виступають слова Всевишнього Аллаха:
وَالزَّانِيَةُ وَالزَّانِي…
«Перелюбку і перелюбця».
Вони є загальними виразами, а хадіси, пов’язані з одруженим перелюбцем, уточнюють узагальнений зміст того, кого треба карати бичуванням ста ударами батогом, тобто того, хто не одружений або не замужем. Питання тут полягає в уточненні загального змісту. Якщо б Ви мали пізнання в ісламському праві «Усуль аль-Фікх», Ви розбирались би у таких правилах, як «баян уль-муджмаль» (пояснення узагальненого), «тахсісуль-амм» (уточнення загального), «такйідуль-мутлак» (конкретизація абсолютного) та інші правила ісламського права, виведені із Корану і Сунни, які треба застосовувати у якості доказу згідно з шаріатськими вимогами.
Отож, неможна відокремлювати «баян уль-муджмаль» (пояснення узагальненого) у питанні намазу від «тахсісуль-амм» (уточнення загального) у питанні покарання за перелюбство. Це буде неправильним, і так заборонено робити, якщо тільки Ви не володієте усіма правилами ісламського права «Усуль аль-Фикх». Прошу у Всевишнього Аллаха вірного шляху і кращого для Вас. Дай Аллах, щоб Ви доклали усі свої сили у розумінні ісламського права «Усуль-аль-Фікх», щоб питання було доречне, а не в протилежному контексті.
Сподіваюсь, дане питання прояснилось.
Ваш брат Ата ібн Халіль Абу ар-Рашта
2 Джумада аль-ахіра 1442 р.х.
15.01.2021 р.
Низка відповідей аміра Хізб ут-Тахрір, шейха Ати ібн Халіля Абу ар-Рашти, на питання відвідувачів сторінки у Фейсбук.
