Від Абу Умара
Питання: Дорогий наш амір! Ассаляму алейкум ва рахматуллахі ва баракятуху. Нехай береже Вас Аллах! І нехай Він поширить Вашими руками благе для усієї Умми.
Наскільки достовірне шаріатське правило, яке я згадаю нижче? Чи припустимо на його підґрунті робити висновок про дозволеність поступового запровадження законів Шаріату?
Само правило звучить так:
مَا لَا يُدْرَكُ كُلُّهُ لَا يُتْرَكُ مَا تَيَسَّرَ مِنْهُ
«Неможливість реалізувати щось повністю не означає, що треба залишити те, що вдається реалізувати».
Нехай Аллах воздасть Вам благом!
Відповідь:
Ва алейкум ассалям ва рахматуллахі ва баракятуху!
Нехай Аллах благословить Вас за Ваше дуа, ми так само просимо у Аллаха для Вас усіх благ!
Ви питали про дві речі:
1) Наскільки достовірно шаріатське правило «Неможливість реалізувати щось повністю не означає, що треба залишити те, що вдається реалізувати»?
2) Чи припустимо на його підґрунті робити висновок про дозволеність поступового запровадження законів Шаріату?
На це наша відповідь буде наступною:
По-перше, відносно достовірності даного правила:
а) Дане висловлювання має різні варіації, які згадуються в книгах вчених, серед них:
مَا لَا يُدْرَكُ كُلُّهُ لَا يُتْرَكُ كُلُّهُ
«Неможливість реалізувати щось повністю не означає, що треба залишити усе повністю»,
مَا لَا يُدْرَكُ كُلُّهُ لَا يُتْرَكُ جُلُّهُ
«Неможливість реалізувати щось повністю не означає, що треба залишити другу — більшу його частину»,
مَا لَا يُدْرَكُ كُلُّهُ لَا يُتْرَكُ قِلُّهُ
«Неможливість реалізувати щось повністю не означає, що треба залишити другу — малу його частину»,
مَا لَا يُدْرَكُ كُلُّهُ لَا يُتْرَكُ أَقَلُّهُ
«Неможливість реалізувати щось повністю не означає, що треба залишити другу — найменшу його частину»,
مَا لَا يُدْرَكُ كُلُّهُ لَا يُتْرَكُ بَعْضُهُ
«Неможливість реалізувати щось повністю не означає, що треба залишити другу його частину».
А також Ваш варіант:
مَا لَا يُدْرَكُ كُلُّهُ لَا يُتْرَكُ مَا تَيَسَّرَ مِنْهُ
«Неможливість реалізувати щось повністю не означає, що треба залишити те, що вдається реалізувати».
Одні вчені назвали згадане Вами правило прислів’ям, другі назвали висловлюванням, треті — шаріатським правилом. Люди ж почали називати це хадісом, що підштовхнуло Ісмаіля ібн Мухаммада ібн Абдуль-Хаді ад-Джаррахі аль-Аджлуні ад-Дімашкі (Абу аль-Фіда), який помер у 1162 р.х., згадати це у своїй книзі під назвою «Виявлення прихованого і усунення заплутаності в хадісах, які широко розповсюдились серед людей», де він пише: «Неможливість реалізувати щось повністю не означає, що треба залишити те, що вдається реалізувати» є змістом наступного аяту:
فَاتَّقُوا اللَّهَ مَا اسْتَطَعْتُمْ
«Бійтеся Аллаха по мірі своїх можливостей» (64:16),
— і хадіса:
اتَّقِ اللهَ مَا اسْتَطَعْتَ
«Бійтеся Аллаха по мірі своєї можливості».
Таким є тлумачення цього виразу, яке є правилом, а не хадісом» (кінець цитати). Також Ахмад ібн Абдуль-Карім аль-Газі аль-Амірі, який помер у 1143 р.х., в своїй книзі «Дбайлива старанність в роз’ясненні того, що не є хадісом» пише: «Вираз «Неможливість реалізувати щось повністю не означає, що треба залишити усе повністю» є правилом, а не хадісом. Більше того, воно відображає зміст слів Всевишнього:
فَاتَّقُوا اللَّهَ مَا اسْتَطَعْتُمْ
«Бійтесь Аллаха по мірі своїх можливостей» (64:16)» (кінець цитати).
б) При детальному вивченні цього питання стає ясним, що висловлювання «Неможливість реалізувати щось повністю не означає, що треба залишити те, що вдається реалізувати» відноситься до шаріатському правилу:
اَلْمَيْسُورُ لَا يَسْقُطُ بِالْمَعْسُورِ
«Здійснювана частина питання не спадає через труднощі в його решті частини». Останнє правило згадується з усіма доказами в книгах про шаріатські правила. Наприклад, в книзі «Аль-Ашбаху ва ан-назаір фи каваіді ва фуруі фікхі аш-шафіійя», автор Джалалуддін ас-Суюті, пишеться: «Тридцять восьме правило:
اَلْمَيْسُورُ لَا يَسْقُطُ بِالْمَعْسُورِ
«Здійснювана частина питання не спадає через труднощі в його решті частини». Ібн ас-Субкі сказав: «Це одне із відомих правил, виведених із слів Посланця ﷺ:
وَإِذَا أَمَرْتُكُمْ بِأَمْرٍ فَأْتُوا مِنْهُ مَا اسْتَطَعْتُمْ
«…а коли велю вам зробити справу, робіть із цього те, що зможете» (кінець цитати).
В книзі «Аль-Мансуру фи аль-каваід», автор аз-Заркаші, пишеться: «Вираз «Здійснювана частина питання не спадає через труднощі в його решті частини» сходить до правилу про можливості виконати деякі основи» (кінець цитати). Аз-Заркаші пояснив даний вираз і пояснив його кордони, коли зачепив тему «Чи є ваджибом виконати ту частину, яка по силам?».
в) Вчені робили висновки на таких правилах як «Здійснювана частина питання не спадає через труднощі в його решті частини», «Неможливість реалізувати щось повністю не означає, що треба залишити усе повністю» і такій темі, як «Чи є ваджибом виконати ту частину, яка по силам?», адже доказом цьому служили слова Всевишнього:
فَاتَّقُوا اللَّهَ مَا اسْتَطَعْتُمْ
«Бійтеся Аллаха по мірі своїх можливостей» (64:16),
— і слова Посланця ﷺ:
وَإِذَا أَمَرْتُكُمْ بِأَمْرٍ فَأْتُوا مِنْهُ مَا اسْتَطَعْتُمْ
«…а коли велю вам зробити справу, робіть із цього те, що зможете» (навів Бухарі від Абу Хурайри).
Також вони навели досить детальні приклади, щоб роз’яснити суть даних правил. В книзі «Аль-Ашбаху ва ан-назаір фи каваіді ва фуруі фікхі аш-шафіійя», автор Джалалуддін ас-Суюті, згадується досить багато відгалужень (фуру), ми б хотіли навести деякі із них: «Здійснювана частина питання не спадає через труднощі в його решті частини» <…> Відгалужень цього правила дуже багато, серед них: якщо деякі кінцівки тіла були ампутовані, то решта цілі кінцівки однозначно повинні бути омиті [під час малого омовіння (вуду)]; якщо чоловік [під час намазу] може покрити лише частину аурата, тоді він однозначно повинен покрити її; якщо чоловік [під час намазу] може прочитати лише частину сури «Аль-Фатіха», то він однозначно повинен зробити це, і тут немає розбіжності <…> якщо чоловік [під час намазу] не може здійснити поясний і земний поклони, але може стояти, тоді він повинен зробити само стояння, і тут ми не маємо розбіжності <…> у кого в наявності менше одного саа для виплати садака аль-фітр, то він повинен виплатити те, що є, і це більш правильна думка» (кінець цитати).
г) Із праць вчених про правило «Здійснювана частина питання не спадає через труднощі в його решті частини» і його аналогів стає очевидним, що вони мають на увазі під цими правилами. А мають на увазі вони наступне: якщо чоловік не може повністю втілити у життя шаріатський хукм, оскільки виконання якоїсь частини йому не по силам через труднощі, то виконання решти частини як і раніше лежить на ньому. Причина цього полягає в тому, що Шаріат вимагає від нього виконувати те, що він може, і це згідно наступним текстам Корану і Сунни:
فَاتَّقُوا اللَّهَ مَا اسْتَطَعْتُمْ
«Бійтеся Аллаха по мірі своїх можливостей» (64:16),
وَإِذَا أَمَرْتُكُمْ بِأَمْرٍ فَأْتُوا مِنْهُ مَا اسْتَطَعْتُمْ
«…а коли велю вам зробити справу, робіть із цього те, що зможете». Наприклад, тому, хто робить намаз, є ваджибом прочитати суру «Аль-Фатіха» повністю в кожному ракяті. Але якщо чоловік хоче здійснити намаз і знає лише частину сури «Аль-Фатіха»,чи буде йому ваджибом читати ті аяти «Аль-Фатіхи», які він знає, або ж йому треба залишити усю суру непрочитаною, оскільки він не знає її цілком? Відповідь на це буде згідно згаданому правилу: такий чоловік повинен прочитати в намазі те, що знає із сури «Аль-Фатіха», і буде неправильним залишити її читання повністю, оскільки виконувана її частина читання аятів «Аль-Фатіхи», які він знає) не спадає через труднощі у решті частини (читання аятів «Аль-Фатіхи», які він не знає).
Інший приклад: під час здійснення малого омовіння (вуду) є ваджибом омити обидві руки до ліктів. Але якщо одна кисть відсутня, чи буде ваджибом омити кисть, яка залишилась, або з такого чоловіка спадає омивання наявної кисті з причини відсутності можливості омити відсутню кисть? Відповідь на це буде згідно вищезгаданому правилу: омити наявну кисть (здійснювану частину) буде обов’язково, навіть якщо омити другу кисть є складною справою, адже здійснювана частина питання не спадає через труднощі в решті частини. Таким чином, предметом даного правила,на думку вчених, є шаріатський хукм, який приписаний для виконання, але якщо повнолітній чоловік не може виконати якусь його частину через труднощі, то це не означає, що здійснення решти частини спадає з нього.
д) Правило «Здійснювана частина питання не спадає через труднощі в його решті частини» та його аналоги не є загальними правилами. Причина цього полягає у тому, що в деяких ситуаціях вони застосовуються, а в деяких — ні. Наприклад, той, хто не може поститись в першій половині одного із днів Рамадану, не повинен поститись в решті частини дня. Тому він не може поститись увесь день, аргументуючи це тим, що «здійснювана частина питання не спадає через труднощі в решті його». Навпаки, такий чоловік не поститься увесь день, але відшкодовує пропущений день в інший час.
Таким чином, стає очевидним, що дані правила не є загальними, оскільки вони застосовувані в одних випадках, а в інших — ні. Щоб знати, де застосовуються такі правила, необхідно докласти зусиль у вивченні реальності, в яких вони застосовуються, і знати відповідні хукми Шаріату. Вчені бачили, що дані правила не є загальними, тому в своїх працях згадали наступне:
— В книзі «Аль-Ашбаху ва ан-назаір фи каваіді ва фуруі фікхі аш-шафіійя», автор Джалалуддін ас-Суюті, згадується наступне: «Примітка: до цьому правилу не відносяться наступні речі: хто у якості каффарата може звільнити лише ту частину раба, яка йому належить (у випадку, якщо раб має декількох хазяїв — прим. ред.), той не повинен цього робити, а повинен перейти до виконанню іншої речі, яка еквівалентна звільненню раба, і в цьому немає розбіжності. Було зазначено, що об’єднання звільнення частини раба і дотримання двох місяців безперервного посту — це об’єднання замінюючого і замінюваного, а об’єднання одного місяця безперервного посту і звільнення частини раба у якості каффарата заборонено. Причина цього полягає у тому, що Законодавець сказав:
فَمَنْ لَمْ يَجِدْ
«Хто не зможе здійснити цього» (4:92).
Тому той, хто може звільнити раба лише частково, не звільнив раба <…> Хто здатен поститись лише частину дня, не повинен тримати пост другу частину дня» (кінець цитати).
— В книзі «Аль-Мансуру фі аль-каваід», автор аз-Заркаші, пишеться: «Речі, в яких виконання лише частини є обов’язковим, діляться на чотири типи з точки зору обставин:
1) Те, що однозначно повинно бути виконано. Наприклад, якщо той, хто робить намаз, може прочитати частину сури «Аль-Фатіхи», то він однозначно повинен це зробити <…>.
2) Те, що обов’язкове для здорової частини <…> Якщо у когось є рани на тілі, які не дозволяють використовувати воду, то треба омити здорову частину тіла, а поранені частини омити піском (таяммум) <…>.
3) Те, що однозначно не є обов’язковим. Наприклад, якщо у якості каффарата чоловік може звільнити лише частину раба, то це однозначно не є обов’язковим. Причина цього полягає у тому, що Шаріат має на меті повне звільнення <…> тому далі він переходить до альтернативи <…>.
4) Те, що не обов’язкове для здорової частини. Наприклад, якщо чоловік, якому треба робити мале омовіння (вуду), замість води знайшов тільки сніг чи град, і він не має можливості розтопити їх, тоді, згідно мазхабу, він не повинен робити протирання голови снігом чи градом. Причина цього полягає у тому, що порядок здійснення малого омовіння є ваджибом, а отож, не робить протирання голови до того, поки не будуть омиті піском (таяммум)обличчя і руки <…>» (кінець цитати).
Таким чином, стає очевидним, що згадані правила не є абсолютно правильними чи абсолютно неправильними, оскільки в одних випадках вона застосовувані, а в інших — ні.
По-друге, що стосується висновків про поступове запровадження Шаріату на основі таких правил, як «Неможливість реалізувати щось повністю не означає, що треба залишити те, що вдається реалізувати», «Здійснювана частина питання не спадає через труднощі в його решті частини», то варто зазначити наступне:
1. Зміст поступовості у запровадження законів Шаріату полягає у тому, що частина його законів буде застосовуватись в одних питаннях, а в інших питаннях будуть як і раніше застосовуватися закони невір’я. Наприклад, для укладання шлюбу будуть застосовуватись закони Шаріату, а лихварство, перелюбство, розпиття алкоголю будуть дозволені; за крадійство буде відсікатись рука, а за перелюбство і розпиття алкоголю не буде покарання.
Справжній зміст поступовості в запровадженні законів Шаріату полягає у тому, щоб правити законами невір’я замість законів Шаріату,що,безперечно, далеко від предмету правила «Неможливість реалізувати щось повністю не означає, що треба залишити його повністю», оскільки правило має на увазі, що дія, приписана Шаріатом, повинна бути виконана, навіть якщо вона буде виконана частково. Правило вимагає, щоб була виконана та частина, яку людина може здійснити, навіть якщо для виконання другої частини немає можливості. Проте немає такого, щоб правило схвалювало здійснення хараму або запровадження законів невір’я, коли людина не може здійснити приписане Шаріатом.
2. Усі згадані правила говорять про виконання тієї дії, яка наказана Шаріатом, а не про дію, яка ним заборонена. Що стосується запровадження законів невір’я, то це категорично заборонено, більше того, це один з найбільших гріхів в Ісламі. Так якими чином можна було дійти до висновку на основі таких правил, що правити законами невір’я дозволено?! Хіба це не дивно?!
3. Ті, хто заявляє про поступовість запровадження законів Шаріату, мають на увазі поступове запровадження законів Шаріату з боку правителя. Проте ніщо не повинно завадити правителю запровадити закони Шаріату, і немає у правителя такої проблеми як нездатність/відсутність можливості, оскільки він — правитель, а не простий чоловік. Наприклад, що може завадити правителю запровадити усі закони Шаріату замість законів невір’я у більшості сфер життя? Хіба він — не справжній правитель? Чому він не запроваджує закони Шаріату, а віддає перевагу законам невір’я? Хіба правитель схожий на звичайного чоловіка, який не може стояти в намазі через свою хворобу, і тому з нього спадає обов’язковість робити намаз стоячи? Де схожість між ними?
4. Ті тексти Шаріату, яка вказали на згадані правила, ніякими чином не вказують на поступовість запровадження шаріатських законів:
а) Слова Всевишнього:
فَاتَّقُوا اللَّهَ مَا اسْتَطَعْتُمْ
«Бійтесь Аллаха по мірі своїх можливостей» (64:16),
— не мають зворотного розуміння (мафхум аль-мухаляфа). Тобто із них не розуміється, що боязнь перед Аллахом може бути відсутня, коли немає неможливості. Навпаки, даний аят вказує на обов’язковість докласти усіх зусиль у досягнення богобоязливості і дотримані наказів і заборон Аллаха. Так імам ат-Табарі, коментуючи даний аят, в своєму тафсірі писав наступне: «Бійтеся Аллаха пo мірі своїх можливостей» (64:16). Аллах ніби звертається: «О, віруючі! Стережіться Аллаха, бійтеся Його покарання і віддаляйтесь від покарання за допомогою виконання Його фардів і віддалення від гріхів. Робіть те, що наближає до Ньому, наскільки це можливо, і наскільки вам дозволяють ваші сили» (кінець цитати). Ібн Ашур в своєму тафсірі чудово розтлумачив даний аят: «Аллах сказав:
فَاتَّقُوا اللَّهَ مَا اسْتَطَعْتُمْ وَاسْمَعُوا وَأَطِيعُوا وَأَنْفِقُوا خَيْرًا لِأَنْفُسِكُمْ ۗ وَمَنْ يُوقَ شُحَّ نَفْسِهِ فَأُولَٰئِكَ هُمُ الْمُفْلِحُونَ
«Бійтecя Aллaxa пo мірі своїх можливостей, слухайте, підкоряйтесь і витрачайте у благо самим собі. А ті, хто уберігся від власної скупості, є тими, хто набув успіху» (64:16).
Літера فَ красномовно роз’яснює подальше, тобто, якщо ви дізнались про це, тоді бійтеся Аллаха в усьому, де вимагається богобоязливість <…> Слова, пов’язані з виразом «бійтеся», були опущені для узагальнення того, що пов’язано з богобоязливістю в усіх без винятку випадках. Таким чином, дана мова схожа на додаток, оскільки її зміст більш загальний, аніж зміст того,що їй передувало. Богобоязливість у згаданих і незгаданих речах може бути піддана упущенню з боку людини в ході її реалізації через прагнення вдовольнити свої похоті і бажання. Тому проблема богобоязливості була підкреслена словами «Пo мірі своїх можливостей».
Згадана частка مَا тут є масдарією,і вона вказує на час, а це означає: ваша можливість повинна бути присутня в усі часи і при будь-яких обставинах. Богобоязливість повинна бути в усі часи. Окрім того, часи були створені як обставини для можливостей, щоб люди не робили упущення в реалізації того, що вони можуть зробити, і в тому, де їм велено проявляти богобоязливість, поки це не вийшло за межі його можливостей, ставши нездоланною трудністю» (кінець цитати).
Благородний аят ясно вказує на необхідність докладати зусилля у богобоязливості перед Аллахом і не відхилятись від Його наказів і заборон настільки, наскільки мусульманин може це зробити. Але це ніяким чином не вказує на поступовість, тобто припустимість застосування законів невір’я поруч з законами Шаріату. Навпаки, аят вимагає дотримання усього Шаріату з максимальним ступенем дотримання.
б) Що стосується хадісу, який використовувався у якості доказу вищезгаданих правил, то він звучить так:
دَعُونِي مَا تَرَكْتُكُمْ إِنَّمَا هَلَكَ مَنْ كَانَ قَبْلَكُمْ بِسُؤَالِهِمْ وَاخْتِلاَفِهِمْ عَلَى أَنْبِيَائِهِمْ فَإِذَا نَهَيْتُكُمْ عَنْ شَيْءٍ فَاجْتَنِبُوهُ، وَإِذَا أَمَرْتُكُمْ بِأَمْرٍ فَأْتُوا مِنْهُ مَا اسْتَطَعْتُمْ
«Залиште мене, поки я залишив вас, адже тих, хто жив до вас, згубило багато їх питань і незгода зі своїми пророками. Коли я забороняю вам що-небудь, то уникайте цього, а коли велю вам зробити справу, робіть із цього те, що зможете» (навів Бухарі від Абу Хурайри). В хадісі говориться, що треба уникати заборонених речей, а наказані речі необхідно робити у міру своїх сил. Тому немає ніяких сумнівів у тому, що запровадження законів невір’я поряд з законами Ісламу під приводом поступовості є однією із речей, заборонених Шаріатом через беззаперечні докази. Аллах говорить:
وَمَن لَّمْ يَحْكُم بِمَا أَنزَلَ اللَّهُ فَأُولَئِكَ هُمُ الْكَافِرُونَ
«Ті ж, які не приймають рішень згідно з тим, що ниспослав Аллах, є невіруючими» (5:44),
وَمَن لَّمْ يَحْكُم بِمَا أَنزَلَ اللَّهُ فَأُولَئِكَ هُمُ الظَّالِمُونَ
«Ті ж, які не приймають рішень згідно з тим, що ниспослав Аллах, є беззаконниками» (5:45),
وَمَن لَّمْ يَحْكُم بِمَا أَنزَلَ اللَّهُ فَأُولَئِكَ هُمُ الْفَاسِقُونَ
«Ті ж, які не приймають рішень згідно з тим, що ниспослав Аллах, є нечестивцями» (5:47).
وَمَا كَانَ لِمُؤْمِنٍ وَلَا مُؤْمِنَةٍ إِذَا قَضَى اللَّـهُ وَرَسُولُهُ أَمْرًا أَن يَكُونَ لَهُمُ الْخِيَرَةُ مِنْ أَمْرِهِمْ ۗ وَمَن يَعْصِ اللَّهَ وَرَسُولَهُ فَقَدْ ضَلَّ ضَلَالًا مُّبِينًا
«Для віруючого чоловіка і віруючої жінки немає вибору при прийнятті ними рішення, якщо Аллах і Його Посланець вже прийняли рішення. А хто ослухається Аллаха і Його Посланця, той впав в очевидну оману» (33:36).
Отож, хадіс ніяким чином не вказує на припустимість недбалості в правлінні по Шаріату і не вказує на дозволеність використовувати закони невір’я під приводом поступовості. Причина цього полягає у тому, щоб правити законами, які не були ниспослані Аллахом, є однією із заборонених речей, уникати яких вимагає хадіс.
Виходячи із цього, робити висновки на основі даного правила про припустимість поступового виконання законів Шаріату є брехливим висновком, який не заснований на яких-небудь шаріатських доводах.
5 Раби ус-сані 1443 р.х.
10.11.2021 р.
Низка відповідей вченого Ати ібн Халіля Абу ар-Рашти, аміра Хізб ут-Тахрір, на питання, задані на його сторінці в «Фейсбук» на тему «Фікх»
