Відповідь на питання від Ustadhi Kamsokole
Питання: Ассаляму алейкум ва рахматуллахі ва баракятуху!
У першу чергу хочу подякувати Вам за невпинну працю у просуненні нашого заклику.
Моє питання стосується 102 аяту із сури «Аль-Бакара». Оскільки аят довгий, я не став його наводити тут. Але я хочу задати питання щодо декількох моментів, які містяться в аяті:
1) Чи є Харут і Марут янголами, або вони — люди в постаті янголів? Деякі шейхи, покладаючись на свої широкі знання в області арабської мови, говорять, що це люди, які володіють великими знаннями. Якщо вони були янголами, тоді як вони зв’язувались з людьми в ті часи?
2) В аяті говориться: «Невіруючими були дияволи, і вони навчали людей чаклунству, а також тому, що було ниспослано двом янголам в Вавилоні». Що було ниспослано Харуту і Маруту?
3) Далі в аяті говориться: «Але вони (янголи) нікого не навчали, не сказавши: «Воістину, ми є спокусою, не ставай же невіруючим». Чи можна сказати, що ці два янголи були ниспослані з небес для навчання людей чаклунству?
Відповідь: Ва алейкум ассалям ва рахматуллахі ва баракятуху.
Відповідь на Ваші питання можна знайти в книзі «Полегшення в основах тафсіру. Сура «Аль-Бакара», де розглядаються аяти 101–103. Далі слідує текст із книги:
Аллах говорить:
وَلَمَّا جَآءَهُمۡ رَسُولٞ مِّنۡ عِندِ ٱللَّهِ مُصَدِّقٞ لِّمَا مَعَهُمۡ نَبَذَ فَرِيقٞ مِّنَ ٱلَّذِينَ أُوتُواْ ٱلۡكِتَٰبَ كِتَٰبَ ٱللَّهِ وَرَآءَ ظُهُورِهِمۡ كَأَنَّهُمۡ لَا يَعۡلَمُونَ ١٠١ وَٱتَّبَعُواْ مَا تَتۡلُواْ ٱلشَّيَٰطِينُ عَلَىٰ مُلۡكِ سُلَيۡمَٰنَۖ وَمَا كَفَرَ سُلَيۡمَٰنُ وَلَٰكِنَّ ٱلشَّيَٰطِينَ كَفَرُواْ يُعَلِّمُونَ ٱلنَّاسَ ٱلسِّحۡرَ وَمَآ أُنزِلَ عَلَى ٱلۡمَلَكَيۡنِ بِبَابِلَ هَٰرُوتَ وَمَٰرُوتَۚ وَمَا يُعَلِّمَانِ مِنۡ أَحَدٍ حَتَّىٰ يَقُولَآ إِنَّمَا نَحۡنُ فِتۡنَةٞ فَلَا تَكۡفُرۡۖ فَيَتَعَلَّمُونَ مِنۡهُمَا مَا يُفَرِّقُونَ بِهِۦ بَيۡنَ ٱلۡمَرۡءِ وَزَوۡجِهِۦۚ وَمَا هُم بِضَآرِّينَ بِهِۦ مِنۡ أَحَدٍ إِلَّا بِإِذۡنِ ٱللَّهِۚ وَيَتَعَلَّمُونَ مَا يَضُرُّهُمۡ وَلَا يَنفَعُهُمۡۚ وَلَقَدۡ عَلِمُواْ لَمَنِ ٱشۡتَرَىٰهُ مَا لَهُۥ فِي ٱلۡأٓخِرَةِ مِنۡ خَلَٰقٖۚ وَلَبِئۡسَ مَا شَرَوۡاْ بِهِۦٓ أَنفُسَهُمۡۚ لَوۡ كَانُواْ يَعۡلَمُونَ ١٠٢ وَلَوۡ أَنَّهُمۡ ءَامَنُواْ وَٱتَّقَوۡاْ لَمَثُوبَةٞ مِّنۡ عِندِ ٱللَّهِ خَيۡرٞۚ لَّوۡ كَانُواْ يَعۡلَمُونَ
«Коли до них прийшов Посланець від Аллаха (Мухаммад), який підтвердив правдивість того, що було у них, деякі із тих, кому було даровано Писання, відкинули Писання Аллаха за спини, ніби вони не знають істини. Вони послідували за тим, що читали дияволи в царстві Сулеймана (Соломона). Сулейман (Соломон) не був невіруючим. Невіруючими були дияволи, і вони навчали людей чаклунству, а також тому, що було ниспослано двом янголам в Вавилоні — Харуту і Маруту. Але вони (янголи) нікого не навчали, не сказавши: «Воістину, ми є спокусою, не ставай же невіруючим». Вони навчались у них тому, як розлучити чоловіка з дружиною, але нікому не могли завдати школи без дозволу Аллаха. Вони навчались тому, що приносило їм шкоду і не приносило їм користі. Вони знали, що тому, хто набув це, немає частки в Останньому житті. Огидне те, що вони купили за свої душі! Якщо б вони тільки знали! Якщо б вони увірували в Аллаха і були богобоязливими, то винагорода від Аллаха була б краще для них. Якщо б вони тільки знали!» (2:101–103).
Всевишній Аллах роз’яснює в цих аятах наступне:
1. Іудеї заперечували Посланцю Аллаха ﷺ і вели суперечки з ним на основі Тори. Вони питали його про неї, як питали про душу, людей печери (ахль аль-кахф) і Зулькарнайна. Посланець Аллаха ﷺ відповідав їм ниспосилаємим йому Кораном. Окрім цього, він розкривав деяке із того, вони спотворили і замінили в Торі. Наприклад, він викривав їх у тому, що вони спотворили покарання за перелюбство і спотворили повідомлені в Торі якості Посланця Аллаха, прихід якого утверджував істинність пророцтва Тори. Зрозумівши те, що суперечки на основі Тори не відповідають їх бажанням, вони відкинули їх в сторону.
وَلَمَّا جَاءَهُمْ رَسُولٌ مِنْ عِنْدِ اللَّهِ مُصَدِّقٌ لِمَا مَعَهُمْ نَبَذَ فَرِيقٌ مِنَ الَّذِينَ أُوتُوا الْكِتَابَ كِتَابَ اللَّهِ وَرَاءَ ظُهُورِهِمْ كَأَنَّهُمْ لا يَعْلَمُونَ
«Коли до них прийшов Посланець від Аллаха (Мухаммад), який підтвердив правдивість того, що було у них, деякі із тих, кому було даровано Писання, відкинули в сторону Писання Аллаха, ніби вони не знають істини» (2:101).
Це відбуло ніби з боку людей, які не вірують в Тору і не відають про правдивість повідомлених в ній якостей Посланця а Аллаха ﷺ. Це показує ступінь їх свідомої відмови від ознак пророцької місії Посланця Аллаха ﷺ, що містяться в Торі.
Переконавшись в безуспішності своїх заперечень з Посланцем Аллаха ﷺ на основі Тори, вони почали шукати інші питання в інших джерелах.
2. Всевишній Аллах ниспослав Своєму Посланцю Одкровення про те, що Сулейман був пророком:
۞إِنَّآ أَوۡحَيۡنَآ إِلَيۡكَ كَمَآ أَوۡحَيۡنَآ إِلَىٰ نُوحٖ وَٱلنَّبِيِّۧنَ مِنۢ بَعۡدِهِۦۚ وَأَوۡحَيۡنَآ إِلَىٰٓ إِبۡرَٰهِيمَ وَإِسۡمَٰعِيلَ وَإِسۡحَٰقَ وَيَعۡقُوبَ وَٱلۡأَسۡبَاطِ وَعِيسَىٰ وَأَيُّوبَ وَيُونُسَ وَهَٰرُونَ وَسُلَيۡمَٰنَۚ وَءَاتَيۡنَا دَاوُۥدَ زَبُورٗا ١٦٣
«Воістину, Ми навіяли тобі одкровення, подібно тому, як навіяли його Нуху і пророкам після нього. Ми навіяли одкровення Ібрахіму, Ісмаїлу, Ісхаку, Йакубу і колінам (дванадцятьом синам Йакуба), Ісі, Айубу, Йунусу, Харуну, Сулейману. Давуду ж Ми дарували Забур» (4:163).
Після ниспослання цього аяту іудеї почали говорити: «Воістину, Сулейман був чаклуном, а не пророком». Потім вони зібрали книги, які були написані чаклунами за допомогою дияволів в епоху царювання Сулеймана. Вони володіли цими книгами в Медині, в місті Посланця ﷺ. Вони сказали: «Ось, це ті книги, якими правив Сулейман». Послідувавши за цими книгами, вони зробили їх предметом суперечок з Посланцем Аллаха ﷺ.
وَاتَّبَعُوا مَا تَتْلُو الشَّيَاطِينُ عَلَى مُلْكِ سُلَيْمَانَ
«Вони послідували за тим, що читали дияволи в царстві Сулеймана».
«…що читали дияволи», тобто читали, навіювали чи шептали цим чаклунам, щоб ті писали це в своїх книгах.
وَكَذَلِكَ جَعَلْنَا لِكُلِّ نَبِيٍّ عَدُوًّا شَيَاطِينَ الإنْسِ وَالْجِنِّ يُوحِي بَعْضُهُمْ إِلَى بَعْضٍ زُخْرُفَ الْقَوْلِ غُرُورًا وَلَوْ شَاءَ رَبُّكَ مَا فَعَلُوهُ فَذَرْهُمْ وَمَا يَفْتَرُونَ
«Таким чином, Ми визначили для кожного пророка ворогів дияволів із числа людей і джинів, які навіюють один одному красиві слова спокуси. Якщо б твій Господь побажав, вони не вчиняли б так. Залиш же їх разом з їх вигадками» (6:112).
До Ісламу дияволи підслуховували вісті з небес, змішували це з різною брехнею і потім повідомляли своїм друзям. «Мешканці небес освідомляються один у одного, поки звістка не досягає неба цього світу, де джини, підслуховуючи, намагаються вихопити що-небудь, а потім передають це своїм друзям. Передане ними в том виді, в якому воно було підслухано, є істиною, проте вони додають до цього брехню і наклеп». Після ниспослання Ісламу джинам стало заборонено підслуховування, і вони позбавились цієї можливості.
وَأَنَّا كُنَّا نَقْعُدُ مِنْهَا مَقَاعِدَ لِلسَّمْعِ فَمَنْ يَسْتَمِعِ الآنَ يَجِدْ لَهُ شِهَابًا رَصَدًا
«Раніше ми сідали там на сідалищах, щоб підслухувати. Але той, хто підслухає зараз, виявить, що його підстерігає палаючий вогонь» (72:9).
«…в царстві Сулеймана», тобто в період його царювання.
3. Ці чаклунські книги були написані чаклунами на основі двох джерел:
1) чаклунство, яке шептали їм дияволи;
2) те, чому вчили людей два янголи: Харут і Марут. Ці два янголи були ниспослані Аллахом в Вавилоні. Вони вчили людей чаклунству, застерігаючи при цьому від керівництва ним і його застосування. Вони сповіщали людей про те, що є випробуванням для них:
وَمَا يُعَلِّمَانِ مِنْ أَحَدٍ حَتَّى يَقُولا إِنَّمَا نَحْنُ فِتْنَةٌ فَلا تَكْفُرْ
«Але вони обидва нікого не навчали, не сказав: «Воістину, ми є спокусою, не ставай же невіруючим».
Всевишній Аллах ниспослав на цю землю і добро, і зло, щоб випробувати Своїх рабів і тим, і іншим:
كُلُّ نَفْسٍ ذَائِقَةُ الْمَوْتِ وَنَبْلُوكُمْ بِالشَّرِّ وَالْخَيْرِ فِتْنَةً وَإِلَيْنَا تُرْجَعُونَ
«Кожна душа вкусить смерть. Ми випробовуємо вас добром і злом, і до Нас би будете повернуті» (21:35).
«…не сказав: «Воістину, ми є спокусою, не ставай же невіруючим», тобто навчання людей чаклунству було випробуванням для них. Хто увірував в чаклунство і керувався ним, той ставав невіруючим. Ті ж, хто не увірували в нього і не керувались, врятувались.
4. Всевишній Аллах позбавляє Свого пророка Сулеймана (а.с.) від брехні іудеїв та їх наклепу. Сулейман (а.с.) не був невіруючим. Тут вказується на те, що він не був чаклуном і не вірив в чаклунство, і, отож, не був невіруючим. Він був пророком (а.с.). «Сулейман не був невіруючим», тобто він не був чаклуном і не увірував в чаклунство, щоб бути невіруючим. Визначилась саме ця вказівка, оскільки іудеї звинуватили Сулеймана (а.с.) в чаклунстві, а не в невір’ї. Ібн Джарір передав від Шахра ібн Хавшаба про те, що іудеї сказали: «Подивіться на Мухаммада, він змішав істину з брехнею, згадуючи Сулеймана серед пророків, хоча той був чаклуном, який переносився за допомогою вітру». На це Всевишній Аллах відповів їм: «Сулейман не був невіруючим», — тобто він не займався чаклунством. Алегоричне вживання в цьому аяті слова «невіруючим» вказує на те, що чоловік, який увірував в чаклунство і займається цим, стає з цієї причини невірним.
Таким чином, Сулейман не був невіруючим, а тими, хто не увірували, були дияволи. «Сулейман (Соломон) не був невіруючим. Невіруючими були дияволи, навчаючи людей чаклунству, а також тому, що було ниспослано двом янголам в Вавилоні Харуту і Маруту. Але вони обидва нікого не навчали, не сказавши: «Воістину, ми є спокусою, не ставай же невіруючим».
5. Чаклунство — це уявна демонстрація речі в нереальній для неї дійсності. Цей зміст виходить із слів Всевишнього:
قَالَ أَلْقُوا فَلَمَّا أَلْقَوْا سَحَرُوا أَعْيُنَ النَّاسِ وَاسْتَرْهَبُوهُمْ وَجَاءُوا بِسِحْرٍ عَظِيمٍ
«Він сказав: «Кидайте!» Коли же вони кинули, то зачарували погляди людей, вселили в них страх і явили велике чаклунство» (7:116),
قَالَ بَلْ أَلْقُوا فَإِذَا حِبَالُهُمْ وَعِصِيُّهُمْ يُخَيَّلُ إِلَيْهِ مِنْ سِحْرِهِمْ أَنَّهَا تَسْعَى
«Він сказав: «Ні, кидайте ви!» І тут йому уявилось, що їх мотузки і посохи від їх чаклунства пришли до руху» (20:66).
Тобто посох залишається посохом, але реальному глядачу здається, нібито це жива змія.
В тлумачному словнику арабської мови аль-Джавхарі говориться: «Чаклунство — це зачарування, захоплення. Говориться: «Я зачаклував дитину», — тобто обдурив її. В деяких арабських збірках віршів чаклунство вжито в змісті сильного подиву, прикрашання брехні, маскування».
Слово «чаклунство» також використовується арабами в значенні «прихованості», оскільки чаклун робить чаклунство приховано, таємно. В дійсності чаклунство — це знання, за допомогою якого його володар може зачаровувати погляди людей, які бачать ту чи іншу річ нереальною для неї дійсності. При цьому річ не змінюється по своїй природі, і у неї не виникає якась інша, нова сутність. Таким чином, якщо чоловік, наприклад, візьметься рукою за «змію», яка з’явилась із посоха, то він зрозуміє, що у нього в руках справжній посох, який усього лише здавався йому змією. Тому чаклуни при фараоні, які кинули свої посохи, бачили їх посохами, але зачаровані погляди людей бачили їх зміями. Коли ж же Муса (а.с.) кинув свій посох, чаклуни побачили справжню змію, а не посох. Ця змія поглинула їх посохи і остаточно позбавила їх своєї сутності. Після цього чаклуни усвідомили, що це не чаклунство, тому що чаклунство не може змінити природу речі. Для них стало очевидним, що те, що трапилось — це не чаклунство, а істина від Господа світів, як про це сказав Муса (а.с.). Увірувавши дивним чином, ці чаклуни стали віруючими.
6. «Вони послідували за тим, що читали дияволи», «Невіруючими були дияволи, навчаючи людей чаклунству». Ці слова Всевишнього Аллаха вказують на те, що чаклунство відбувалось шляхом промовляння слів в невір’я. Це означає, що чаклунство — в змісті знання — практично відбувається з використанням слів невір’я при чаклунських заклинаннях і обрядах. Решта усього іншого не називається чаклунством в цьому змісті слова, яке міститься в даному аяті. Наприклад, демонстрація ілюзії порушення звичних фізичних властивостей добре відомих предметів за допомогою технічних засобів (спритність рук, ілюзіоністські трюки і фокуси), або ж вживання деяких слів, де немає слів невір’я, для створення у людей ілюзії, демонструючи предмети в їх неприродній сутності (шарлатанство, обман, шахрайство) — усе це не є чаклунством у згаданому значенні даного слова.
7. На чаклуна поширюється покарання віровідступника, оскільки, згідно вищезгаданому, він є невіруючим. У свій час сподвижники виносили чаклунам смертний вирок. Так мати правовірних Хафса, нехай буде задоволений нею Аллах, веліла стратити одну чаклунку, яка зізналась в тому, що скоїла чаклунство. А що стосується засудження, яке мало місце з боку Усмана, нехай буде задоволений ним Аллах, у відношенні даного вчинку Хафси, то це стосувалось виконання даної страти без його повідомлення, тоді як він був на ту мить халіфом мусульман. При цьому відомо, що він не засуджував сам смертний вирок. Подібний випадок, тобто страта чаклуна, трапилась і в період правління Умара, нехай буде задоволений ним Аллах. В цьому відношенні можна стверджувати про наявність одностайності сподвижників, оскільки мало місце публічне виконання важливого закону за відсутністю якого-небудь засудження. Ахмад передав від Суфьяна, який передав від Джаза ібн Муавії, який передав від аль-Ахнафа ибн Кайса, який сказав: «За рік до смерті Умара до нас був доставлений його припис, в якому також говорилось: виконуйте смертну кару у відношенні чаклунів».
Відносно згаданих нами деяких прихованих справ, пов’язаних з мистецтвом і технікою, за допомогою яких людей обманюють і вводять в оману, а також шарлатанства майстрів, їх фокусів і трюків — усі, хто практикують це, заслуговують покарання із видів «тазір» згідно шкоді, завданої ними обдуреним людям, з якими вони мали контакти. Відомо, що в Ісламі покарання «тазір» може навіть передбачати смертну кару в залежності від складу скоєного злочину.
Тут існує різниця між смертною карою за покаранням «хадд» і смертною карою за покаранням «тазір». В першому випадку мова йде про чаклуна, який став віровідступником, по якому не робиться погребальна молитва, і його не ховають на цвинтарі мусульман. У другому випадку мова йде про мусульманина, який є грішником чи розпусником згідно виду скоюваного ним злочину. По ньому робиться погребальна молитва і його ховають на мусульманському цвинтарі.
8. Далі Аллах говорить:
فَيَتَعَلَّمُونَ مِنْهُمَا مَا يُفَرِّقُونَ بِهِ بَيْنَ الْمَرْءِ وَزَوْجِهِ وَمَا هُمْ بِضَارِّينَ بِهِ مِنْ أَحَدٍ إِلا بِإِذْنِ اللَّهِ
«Вони навчались у них тому, як розлучити чоловіка з дружиною, але нікому не могли завдати шкоди без дозволу Аллаха».
Всевишній Аллах пояснює, що люди, які навчаються чаклунству і застосовують його на практиці, можуть своїми діями утворювати проблеми між подружжям, внаслідок чого між ними можуть відбуватись розбіжності і розлучення. Потім Всевишній Аллах пояснює важливе ідейне положення, щоб усунути ймовірність проникнення у свідомість людей уявлення про те, що чаклун може володіти силою Аллаха і Його здатністю чи може утворювати щось поза волею Всевишнього Аллаха. В цьому аяті Аллах роз’яснює, що в Його володіннях ніщо не може відбуватись без Його дозволу, тобто поза Його волею. Це і є зміст бажання Аллаха (або те, що названо волею Аллаха). Говорячи інакше, усе, що відбувається, відбувається виключно з волі Аллаха, за Його бажанням і за Його волею. Всевишній Аллах сказав:
وَمَا تَشَاءُونَ إِلا أَنْ يَشَاءَ اللَّهُ رَبُّ الْعَالَمِينَ
«Але ви не побажаєте цього, якщо цього не побажає Аллах, Господь світів» (81:29).
Зміст в цьому аяті не означає «зі згоди Аллаха», адже Аллах не згодний з невір’ям і гріхами.
إِنْ تَكْفُرُوا فَإِنَّ اللَّهَ غَنِيٌّ عَنْكُمْ وَلا يَرْضَى لِعِبَادِهِ الْكُفْرَ
«Якщо ви не увіруєте, то ж Аллах не має потреби в вас. Він не схвалює невір’я для Своїх рабів» (39:7).
Мова йде про термін, який має відповідне значення, отримане внаслідок вивчення шаріатських текстів. Дозвіл Аллаха, Його бажання чи Його воля не можуть коментуватись згідно прямим лексичним змістам (дозволив щось, побажав чогось, погодився з чимось). Вони коментуються згідно термінологічній вказівці, як і будь-яке умовне значення слова, наприклад, у носіїв арабської мови, або вчених в області фікха, або вчених в області усуль фікха, або вчених будь-якої іншої науки.
Слова аяту «з дозволу Аллаха» мають тут величезне значення. Чаклуни можуть робити перед людьми дії, внаслідок яких у людей зачаровуються погляди, і вони можуть бачити деякі речі в незвичній для цих речей сутності. Внаслідок цього вони можуть припускати, що чаклуни, як і Всевишній Аллах, здатні щось створювати або робити справи, які Аллах не здатен скасувати. Тут Всевишній Аллах пояснює, що подібне може відбуватись виключно з Його дозволу, тобто воно не може відбуватись поза Його волею. Саме в цьому змісті усе відбувається з Його волі і за Його бажанням, і Всевишній Аллах здатен скасувати їх чаклунство, адже ніщо в Його володіннях не трапляється поза Його волею.
У зв’язку з цим може виникнути питання: якщо усе обстоїть таким чином, то чому Аллах не скасовує їх чаклунство?!
Всевишній Аллах роз’яснив добро і зло, і дав нам знання про те, що за добро людина буде винагороджена добром, а за зло — злом. Аллах також пояснив нам, що може зробити нас однією Уммою у добрі чи злі.
وَلَوْ شَاءَ رَبُّكَ لَجَعَلَ النَّاسَ أُمَّةً وَاحِدَةً وَلا يَزَالُونَ مُخْتَلِفِينَ
«Якщо б твій Господь захотів, то Він зробив би людство єдиною общиною. Проте вони не перестають вступати в протиріччя» (11:118).
Проте через відому Всевишньому Аллаху мудрість Він дав можливість вибирати добро чи зло і отримувати за це відповідну відплату, внаслідок якої частина людей увійде до Раю, в друга частина — до Пекла:
وَلَوْ شِئْنَا لآتَيْنَا كُلَّ نَفْسٍ هُدَاهَا وَلَكِنْ حَقَّ الْقَوْلُ مِنِّي لأمْلأنَّ جَهَنَّمَ مِنَ الْجِنَّةِ وَالنَّاسِ أَجْمَعِينَ
«Якщо б Ми побажали, то наставили б на прямий шлях кожну людину, проте виконається Слово Моє: «Я неодмінно наповню Пекло джинами і людьми усіма разом!» (32:13).
Тому недоречно задаватись питанням: чому Аллах не скасовує діяння злих чаклунів? Або чому Аллах не направляє нас до добру в усьому, що нам наказано? Або чому Аллах не утримує нас від скоєння зла, щоб ми могли творити тільки добро? Всевишній Аллах показав нам добро і показав зло, залишивши за нами можливість вибору того чи іншого. Такою є мудрість Аллаха.
لا يُسْأَلُ عَمَّا يَفْعَلُ وَهُمْ يُسْأَلُونَ
«Його не спитають за те, що Він робить, а вони будуть запитані» (21:23).
В будь-якому випадку ми повинні бути переконаними в тому, що у володіннях Всевишнього Аллаха нічого не відбувається поза Його волею. Усе відбувається лише з Його дозволу, з Його волі і за Його бажанням.
9. Далі Аллах говорить:
وَلَقَدْ عَلِمُوا لَمَنِ اشْتَرَاهُ مَا لَهُ فِي الآخِرَةِ مِنْ خَلاقٍ
«Вони знали, що тому, хто набув це, немає частки в Останньому житті».
Це означає, що усе чаклунство є злом, і такою є характеристика чаклунства, якому вони навчають. «Навчаючи людей чаклунству» — тут є очевидна вказівка на те, що набуваєме ними шкодить їм і не приносить їм користі. Таким чином, усе чаклунство — це суцільне зло і шкода, де абсолютно немає ніякої користі.
Далі Всевишній Аллах пояснює, що чоловік, який займається чаклунством, не має прожитку в Останньому житті, адже є невіруючим в Аллаха і в Його аяти.
«…набув це», тобто купив. Це слово вжито тут в переносному значенні. Тобто він зробив це своєю професією. Купуючи якусь річ, чоловік набуває її для користування, використовуючи безпосередньо саму річ або отримуючи за неї відшкодування. В даному випадку — це прийняття чаклунства як професії, яка буде, як він вважає, приносити йому прибуток. Таким чином, виходить, що він, ніби набув це, тобто купив чаклунство.
«Вони знали, що тому, хто набув це, немає частки в Останньому житті» — це повідомлення в змісті вимоги відмови, тобто в змісті суворої заборони на те, щоб займатись чаклунством.
«Огидне те, що вони купили за свої душі! Якщо б вони тільки знали!», тобто огидне те, за що вони продали свої душі, адже вони піддали самих себе покаранню Аллаха і пожертвували себе в обмін на вогонь Пекла — «тому, хто набув це немає частки в Останньому житті». Плата, яка уготована їм в обмін на те, що вони продали себе за чаклунство — це гнів Аллаха, Його покарання і вогонь Пекла. Дійсно, це нещасна і збиткова угода.
«Якщо б вони тільки знали!», тобто якщо б вони вилучали користь із того, що знають! Адже той, хто знає напевно, але при цьому не вилучає із цього користі і не керується цим знанням, подібний тому, хто не знає. Чоловік, який знає, що підсумок чаклунства небезпечний і згубний, але, незважаючи на це, займається ним, подібний тому, хто не знає цього. Такий стиль вираження в арабській мові має категоричну вказівку.
Пророк ﷺ звертався до Аллаху з мольбою про те, щоб Він уберіг його від знань, в яких немає користі, і говорив:
أَعُوذُ بِاللهِ مِنْ عِلْمٍ لاَ يَنْفَعُ وَمِنْ قَلْبٍ لاَ يَخْشَعُ وَعَيْنٍ لَا تَدْمَعُ
«Прошу у Аллаха захисту від некорисного знання, від серця, яке не страшиться, і від очей, які не знають сліз» (Муслім, Тірмізі, Абу Дауд, ан-Насаі, Ібн Маджа, Ахмад). Вживання таких виразів в Корані не є одиничним. Наприклад, Всевишній Аллах говорить:
أَفَلَمۡ يَسِيرُواْ فِي ٱلۡأَرۡضِ فَتَكُونَ لَهُمۡ قُلُوبٞ يَعۡقِلُونَ بِهَآ أَوۡ ءَاذَانٞ يَسۡمَعُونَ بِهَاۖ فَإِنَّهَا لَا تَعۡمَى ٱلۡأَبۡصَٰرُ وَلَٰكِن تَعۡمَى ٱلۡقُلُوبُ ٱلَّتِي فِي ٱلصُّدُور
«Хіба вони не подорожували по землі, маючи серця за допомогою яких вони могли розуміти, і вуха, за допомогою яких вони могли слухати? Воістину, сліпнуть не очі, а сліпнуть серця, які є у грудях» (22:46),
صُمٌّ بُكْمٌ عُمْيٌ فَهُمْ لا يَعْقِلُونَ
«Вони глухі, німі і сліпі. Вони нічого не розуміють» (2:171).
Тому в цьому змісті говориться:
Хто не користується слухом — подібний глухому;
Хто не користується зором — подібний сліпому;
Хто не користується даром мови — подібний німому;
Хто не користується розумом — подібний нерозумному;
Хто не користується знанням — подібний незнаючому.
Ата ібн Халіль Абу ар-Рашта
18 Рамадана 1444 р.х.
09.04.2023 р.
Низка відповідей вченого Ати ібн Халіля Абу ар-Рашти, аміра Хізб ут-Тахрір, на питання, задані на його сторінці в «Фейсбук» на тему «Фікх»
