Питання про революцію в Єгипті, Тунісі, Лівії і Йемені

Політичні аналізи
Інструменти
Друкарня
  • Маленький Менше Середній Більше Великий
  • Default Helvetica Segoe Georgia Times
بِسْمِللَّهِ لرَّحْمَـٰنِ لرَّحِيمِ

Запитання: Просимо прокоментувати вас наступні факти у теперішніх подіях.

1.Добре відомо, що події в Тунісі та Єгипті знаменувалися тільки внутрішнім підтекстом,без якого-небудь втручання ззовні, що і змусило захопитися та звернутись до Аллаха з благословінням. Демонстрації у Лівії та Ємені також набули масового характеру. Чому маніфестанти у Тунісі та Єгипті обмежилися тільки низкою малозначних змін, «декорацією» устроїв, так, наче перемога була за ними, у той час, як сам устрій сильно не змінився, навіть його лояльність до певних міжнародних сил не змінилася ?


1-Чому революції у Тунісі та Єгипті пройшли відносно швидко, в той час як пересунувшись до Лівії та Ємену, це набуло затяжного характеру?

2-Чому в ЗМІ говорять про готовність Британії та Франції почати військову інтервенцію до Лівії та запровадити безпольотну зону над повітряною частиною у цій країні, у той час як їх головний соратник Америка зволікає та вагається?!Хоча скориставшись ситуацією,Америка могла б відтіснити європейців в країні,що цілком від неї очікувано. 9 березня 2011 року Франція заявила, що вона визнає Лівійську Національну Раду, закликавши ЄС зробити теж саме. В свою чергу, на позачергових зборах 11/3/2011 у Брюселі ЄС був близький до того,щоб також заявити про своє визнання ЛНР, але обмежився визнанням останнього у якості офіційного переговорного, та вимагав від Каддафі негайної відставки. Чому зацікавленість Європи в розв´язанні конфлікту має вигляд домінуючої?

Чекаємо на ваші коментарі, хай Аллах воздасть вам благом!

Відповідь:

1. Дійсно, події у Тунісі та Єгипті, а також у Лівії та Ємені спровоковані зсередини кожної з країн.

Позитивний бік у цих подіях такий, що вони надали людям впевненості у своїх силах, знищили острах перед правителями. Людей переповнювали ісламські почуття, вони брали участь у маршах, голосно вшановували Аллаха без якого-небудь остраху над помстою правителя. У цьому є свої позитивні сторони, які ми назвали добрими та благословенними. Це з одного боку.

З іншого боку, ці акції протесту ґрунтувались лише на переповнюючих їх почуттях,та проходили під спільними лозунгами. Тому, міжнародним силам та їх агентам у цих країнах,не обтяжило «осідлати» народний гнів. Так, наприклад, у Тунісі Британія та Франція, дякуючи своїм навченим агентам, яким вдалося проникнути у ряди маніфестантів, зберегли всю інфраструктуру колишньої системи, та лишили за собою, як і раніше, сильний вплив у країні, зробивши деякі незначні «пластичні операції».


В Єгипті ж, за допомогою своїх агентів, Америка зробила те саме.


Для уважно слідкуючої за подіями людини,очевидно, що усі акції протестів виникли від переповнюючих людей почуттів, тому передовим країнам було легко взяти їх під свій контроль. Між тим,щирі ісламські сили продовжують налагоджувати зв´язки з маніфестантами з розтлумаченнями того, що відбувається, та зі спонуканнями не залишити несправедливо пролиту кров, а також із закликами привести свої революційні вимоги у відповідність до положень релігії, над величчю якої вони без втоми повторюють слова Таухіду та такбіру.

Не дивлячись на усі зусилля щирими шабабами у праці з демонстрантами, впливовим людям вдалося вплинути на демонстрантів. Вони спрямували проти них всі свої війська та ЗМІ так, що маніфестанти, переповнені ісламськими почуттями, тисячами читаючи намаз в джааматі, скандуючи такбір та слова Єдинобожжя, і не згадали жодного ісламського хукму у своїх вимогах . Також не був виголошений джихад проти єврейських загарбників, більш того, не була згадана навіть відміна Кемп-Девідської угоди!

Це ще раз доводить, що здійснення змін повинно проходити у відповідності з двома принципами:

Наявність суспільної думки, що витікає з суспільного усвідомлення, а не просто громадської думки.

Допомога людей, що мають владу, а не просто будь-яка підтримка.

На жаль, маніфестанти не взяли до уваги ці два фактори, тому як наслідок весь процес обмежився накладенням «латок» на колишній устрій.

2. Що ж стосується різниці між подіями у Тунісі та Єгипті, коли Бен Алі та Мубарак залишили свої місця за лічені дні, та теперішніми обставинами у Лівії та Ємені, де процес затягнувся на більш тривалий термін, то причина цього полягає у тому, що у перших двох країнах кожна з міжнародних сил зберегла позиції свого впливу. Так, в Тунісі Європі вдалося взяти під контроль інтифаду, та поступово домогтися затухання вогню народного гніву. При кожному занепокоєнні народних мас, чергова посадова особа відправлялась у відставку, але між іншим, сама основа капіталістичного режиму не змінилась. Така ситуація сталася і в Єгипті, тільки Америка удостоїлася «шани» в одноособовому порядку проводити стосунки з політичними силами як колишнього, так і діючого режиму, та при кожній хвилі невдоволення виводила на політичну сцену нові фігури!

Тому, наявність всього лише одного гравця, Європи у Тунісі та Америки в Єгипті, забезпечило відхід Мубарака та Бен Алі в такий малий термін. Агенти цих країн десятки років знаходились в обіймах колишніх режимів та змогли пройти у ряди маніфестантів, та перекричати їх зі своїми вимогами, перш ніж самі маніфестанти змогли з ними визначитися, вийшли на вулиці просто через те, що в них урвався терпець і надалі терпіти гніт та насилля, що стали для режимів нормою.

Іншими словами, кажучи про боки конфлікту в подіях Тунісу та Єгипту, то зазначимо, що там всього два боки. Маніфестанти, переповненні стихійними почуттями проти гніту та несправедливості з одного боку, і Європа та її агенти в Тунісі, або Америка зі своїми агентами в Єгипті, з іншого боку.

Таким чином, світовим державам, прикрившись гаслами демократії та свобод, вдалося зберегти сталу світську капіталістичну систему в цих країнах шляхом певних «косметичних» процесів, підступність, підлість та нікчемність яких опісля обов’язково стане здобутком усіх!


Що ж стосується Лівії та Ємену,то там трохи інша ситуація. Європі не вдалося взяти ситуацію під свій повний єдиноосібний контроль. У неї не вийшло розіграти той самий сценарій, що зійшов їй з рук в Тунісі, де вона, нагодувавши людей обіцянками та поверховими змінами, залишила своїх агентів при владі. Заспокоїти людей, запропонувавши їм ряд ініціатив та залишити у влади Каддафі у Лівії та Алі Салеха в Ємені, таким був початковий план.

Але після того, як стала явною їх нездатність і далі піклуватися про інтереси їх справжніх хазяїв, докладається немало зусиль задля виводу на політичну арену агентурних політичних сил, які до цього були під її наглядом всередині цих країн. Адже застосувавши насилля проти маніфестантів, і проливши їх кров, вони хоча і зможуть повернути собі владу, все ж їх вплив у країні сильно зменшиться. Тепер, в якості сильного супротивника, перед Європою постала Америка, яка також серйозно налаштована в просуненні своїх інтересів у цих країнах. Ось чому Європі не вдається покінчити з цією справою також швидко, як їй це вдалося в Тунісі. Америка з перших днів увійшла в авангард подій, активізувавши всі свої зв’язки ,частину з яких ми могли бачити, а інша частина була прихована. У підсумку ми маємо три боки, що замішані в конфлікті:


Народ, що не хоче більше жити в пригнобленнях та несправедливості. Європа, в якості британо-французької коаліції в Лівії,та самої Британії в Ємені, що хоче зберегти свій сталий вплив, змінивши ряд фігур в режимах. Третім боком конфлікту є Америка, яка також прагне до головування в регіоні.


Ці дві міжнародні сили,Європа та Америка, намагаються зобразити себе перед усім світом шляхом своїх заяв у ЗМІ, що вони проти диктаторів та злочинців. Неначе Америка та Європа нічого не знали про злочини цих диктаторів. Між тим, ніхто як вони, не стояли та не продовжують підтримувати цих правителів- тагутів в усіх їх злочинах,доки останні суворо стоять на сторожі їх інтересів. А після того, як вони зіграють відведену їм роль, починається пошук нових фігур, більш «чистих» та «світлих», що ще не встигли остогидіти народу.

Підбиваючи підсумки, ще раз хочемо вказати, що мотив розтягування конфлікту в Лівії та Ємені, це міжнародна конкуренція у розділі впливу.


3. Що ж стосується інтервенції до Лівії, то з початку подій 17.02.2011р., здавалося, що за початком військової операції та здійсненням режиму вільної від польотів зони стоїть Америка. Так до берегів Лівії, першими були підтягнуті саме військово-морські сили США. І як і треба було від неї чекати, вона була однією з перших, почавши необхідні військові,та інші заходи зі встановлення безпольотної зони над повітряним простором Лівії. Використовуючи це в своїх цілях,під приводом надання захисту «революціонерам», увійшовши ж у країну, вона хотіла створити заміну Каддафі, позбавивши тим самим Британію можливості одноосібно хазяйнувати в країні.


Між тим, Британія не змусила себе чекати, направивши свої винищувачі до Кіпру. Далі,спільно з Францією, вона також взяла участь у введенні вільної від польотів зони. Більш того, в Бенгазі нею була направлена спеціальна комісія задля налагоджування зв’язків з Перехідною Радою, в той час як сама Перехідна Рада, відправила їх додому.

Вторгнення Європи дещо відрізняється від вторгнення Америки. Британія під час свого знаходження у Лівії змогла створити політичну еліту. Каддафі та його приспішники прислуговували інтересам Європи протягом усіх років перебування при владі. Коли ж час його дійшов свого кінця, Британія віддала перевагу тому, щоб стати поруч зі своїми агентами та почала ратувати за введення безпольотної зони, що полегшило б їй контроль над політичними процесами у Лівії, які розгортаються, задля формування заміни Каддафі. Тому будь-яка виправдана «законна» інтервенція для неї просто необхідна. Таким чином, військове вторгнення є нічим іншим як прикриттям для політичної роботи зі своїми агентами. Це і розкриває нам активні позиції Британії та Франції по введенню закритої від польотів зони, а також резолюції ЄС на позачергових засіданнях за 11/03/2011.


Як відомо, у інших європейських країн, таких як Франція та Італія, присутні свої вагомі економічні інтереси у країні. У їх інтересах захистити їх. Британія ж, у свою чергу, увійшовши з ними до тимчасової коаліції, зможе набути ваги у протистоянні Америці. Британія точить ножі та активізує своїх агентів зсередини та за кордонами Лівії задля взяття до своїх рук у випадку скинення Каддафі. Вона володіє достатніми людськими ресурсами задля заміни фігур в існуючому режимі.


Що ж стосується лояльних до Америки політичних сил, то їх просто не існує, бо Каддафі всіляко ставав на заваді у їх роботі, тому завданням Америки на сьогодні є формування таких сил.

Зволікання Америки на початку пояснюється тим, що вона хотіла дати зрозуміти учасникам революції, що саме вона здатна врятувати їх від Каддафі. Тому революціонери виражають бажання негайного втручання Америки, особливо, враховуючи той факт, що встановлення безпольотної зони без її участі не вирішить проблеми.

Тому Америка і зволікає з інтервенцією,і не через те, що не бажає її, а для того, щоб гарантувати прибутковість заходу.


Америка не у змозі відкрити третій фронт, поруч з Афганістаном та Пакистаном, а також доти, поки повністю не нормалізує ситуацію в Іраку, на додачу до не прийшовшої до тями після світової кризи економіки, не дивлячись на усі запевняння та брехливі звіти. Так, Хіларі Клінтон у своєму виступі перед палатою представників США, відмічаючи зниження бюджету держдепартаменту Америки удвічі, заявила: «Бюджет жалюгідний, особливо у такі складні часи». Міністр оборони США Роберт Гейтс заявив: «військові операції вплинуть негативно, хай навіть опосередковано, тому варто поставитися до цього уважніше», Вашингтон Пост за 2/3/2011.


У світлі труднощів, які США відчувають в інших регіонах, а також всередині країни, безпосередня участь Америки у військовій операції лише зробить більш важким її тягар. Тому, Гейтс 1/2/2011, виправдовуючи віддані ним накази щодо відправки двох військових кораблів «Керсадж» та «Бонсі» до берегів Лівії, заявив, що їх завданням є надання гуманітарної допомоги. Америка надсилає свої озброєні сили задля виконання гуманітарної місії! От такої! У той час, як справжня мета відправки цих кораблів – це відслідковування ситуації з військовою метою,та нанесення ударів у випадку необхідності! А також з метою залякування режиму Каддафі.


До того ж Америка має постійні стосунки з революціонерами. Про це стало відомо із заяв самої Клінтон. Також у своїх заявах під час свого візиту до Єгипту вона заявила, що проводяться регулярні контакти з опозиційними силами. Проводяться активні заходи по підтримці без прямого втручання задля зміцнення свого впливу, а також задля здійснення зовнішнього тиску на режим Каддафі доти, допоки вона не гарантує собі відданість керівництва або хоча б її частину його. Важливим для неї є також дочекатись, доки стан не досягне свого апогею, що гарантувало б їй повернення витрат та здобуток.


Такими є причини зволікання американського керівництва в участі і інтервенції або заявах про зв’язки з революціонерами. Усе це робиться з метою очікування більш сприятливої для неї політичної атмосфери. І, здається, вона ось-ось вже прийде.


4. Стосовно стійкості революціонерів, то вона безперечна. На це явно вказує їх непохитність та відсутність остраху у протистоянні важкій артилерії Каддафі. Для них острах вже не є перепоною, вони взяли до рук зброю, до них приєдналась частина військ. Їх адаптація до нової реальності, переповнюючі ісламські почуття, спонукали до геройських вчинків та протистоянню супротив найманців Каддафі.

Але, на жаль, існує велика різниця між озброєнням революціонерів та тим,чим володіє тиран Лівії. Колоніальні сили,Європа та Америка, скористалися перевагою Каддафі, і вони роблять вигляд, наче надають допомогу революціонерам. І швидше за все, вони скористаються цим задля військового вторгнення під приводом захисту людяності від кривавих злочинів Кадафі.


Жалюгідним та ганебним є при цьому стан сусідніх арабських правителів, жоден волос не ворухнувся на їх голові, жоден з військових підрозділів не вийшов зі своїх казарм, так як їх вихід супроводжується тільки вбивствами пригноблених,а не для того, щоб допомогти братам у Лівії. До їх прохань вони глухі та сліпі.

Викликає побоювання,що невірні колоніалісти скористаються нелюдськими розправами Каддафі над повстанцями та почнуть військову інтервенцію до Лівії, не втрачаючи нагоди,коли до цього їх закликають як лівійські так і арабські сторони, про що й було оголошено генсеком ЛАГ Амр Мусою.

До цих побоювань можна додати,що Британія буде робити все від неї залежне, щоб просунути у лідери повстанців своїх агентів, щоб у випадку уходу Каддафі вони взяли важелі правління до своїх рук. Також треба побоюватися агентів Америки у тому,що вони перехоплять ініціативу, якщо вона зможе їх сформувати або підкупити нових. Зараз положенням в Лівії не володіють ані щирі сини, ані британський агент Каддафі, ані Америка та Європа та їх агенти. Навіть, якщо Каддафі піде, жодна зі сторін не зможе оволодіти станом у швидкий термін. Причина ж цього – прихована боротьба колоніальних держав у просуненні власних агентів у лідери. Єдиний порятунок для жителів Лівії у ситуації, яка склалася, є прийняття Ісламу як системи для життя у державі, у суспільстві та в інших сферах, заявивши про це уголос. Що ж стосується націоналістичних гасел, то під ними збираються геть усі, хто попало, хто буде прагнути до влади і врешті решт її отримає, що буде означати марні жертви, які були витрачені задля здійснення справедливої влади, яка охопила би своєю тінню та дала б безпеку та справедливість.

Принизливий стан сусідніх правителів, жадібність кефірів, яка намагаються стулити свої колоніальні кайдани, та злочинність лівійського диктатора, через якого ллються річки крові, усе це примушує турбуватися за майбутнє наших братів та сестер у Лівії.


Умма, а зокрема ті, хто перебуває на сусідніх з Лівією територіях, у Єгипті, Алжирі та Тунісі, повинна натиснути на своїх правителів, щоб знищили їх війська лівійського тирана, його приспішників та найманців вщент. І хай Аллах принизить цього тирана у цьому житті, і хай буде йому Пекло домівкою у наступному житті. І, воістину, Аллаху це легко.

6 Рабиъ ас-Сані 1432 р.х.
11.03.2011