Питання перше: 29/07/2011 військове керівництво Туреччини подало у відставку. Першим це зробив голова військового генштабу ВС Туреччини Ішик Кошинер. Його прикладу послідували главком Сухопутних Військ Туреччини Ардал Джілан Оглу, главком ВМС Ашраф Огур Ягіт, главком ВВС Хасан Іктісад.
Ці високопосадові військові особи становлять собою верхівку піраміди турецької армії. А останній представник ВС Туреччини, головнокомандуючий силами жандармерії про своє бажання подати у відставку не заявляв, а пізніше саме він був призначений на посаду голови сухопутних військ та головою військового штабу.
У чому причина масових відставок? Чи це результат регіонального протистояння поміж військом та урядом у боротьбі за сфери впливу або це результат міжнародної боротьби?
Відповідь: При глибокому розгляді ситуації стає зрозумілим, що теперішній стан справ - це результат міжнародного протистояння при використанні регіональних ресурсів та механізмів. Отож:
Відставка вищих посад відбулася у результаті кульмінації, яка мала місце бути останнього часу, натягнутих відносин між військовим та політичним керівництвом, зокрема президентом республіки, головою уряду та його кабінетом. Одна із причин тому, це арешт військових генералів за звинуваченням у спробах державного перевороту. Один із таких арештів відбувся сьогодні (29/07/2011). Незадовго до цього, військове керівництво і заявило про свій ухід , коли стало відомо,що генпрокурор 13-го суду із карних справ Стамбулу, взявши згоду з членів суду, оголосив наказ про арешт 22 осіб, серед яких 7 генералів. Зокрема, були заарештовані генерал Насрат Таш Далан та командуючий першим польовим військом Хасан Егсиз. Арешти були проведені згідно із 312 статтею КК Туреччини, у якій говориться, що «при спробі державного перевороту насильницьким шляхом, при спробі усунення уряду турецької республіки або ускладнення її праці повністю або частково, покарання призначається у вигляді довічного позбавлення волі». Генеральний прокурор прийняв рішення про арешт цих осіб, до повного збору інформації та можливої причетності цих осіб здійснення дій, що підпали під цю статтю. При цьому,арештовані генерали проходили службу у війську. Варто також відзначити, що арешти у рядах фронту кемалістів, у зв’язку з підозрами у причетності до руху Ергенекон, мета якої здійснення перевороту у країні, почалися з другої половини 2007 року. Окрім військових у звільненнях, під кампанії арештів також підпали політики, журналісти, письменники. У 2010 році було об’явлено про розкриття ще одного плану військового перевороту, який повинен був відбутися у 2003 році, та що отримав кодову назву Бальйоз (Кувалда). До цього часу цей інцидент дає про себе знати, проводяться масові арешти офіцерів великих посад, що знаходяться на службі, так само як і тих, що пішли у відставку.
1 – У 2010 році, за дев’ять днів до щорічних серпневих праць Вищої Військової Ради , у межах яких проходить розгляд справ із підвищення у званнях та уходу у відставку турецьких військовослужбовців, 10-й суд з карних злочинів, виніс рішення про арешт 102 офіцерів, що проходять службу та у відставці. Серед них було 11 генералів, що чекали підвищення. У цей же час було застосоване проміжне рішення відносно вищих посад,для запобігання їх арешту та уходу у відставку. Були скасовані рішення з просунення по службі низки військовослужбовців, зокрема, першого голови ВС генерала Хасана Егсиза, одного з головних обвинувачуваних з цієї справи. Військове керівництво наполягало на просуненні генерала, та очоленні ним сухопутних військ, але президент республіки Абделла Гюль та прем’єр-міністр Реджеп Тайеп Ердоган були категорично проти. Тому, сьогодні (29/07/2011) генпрокурор дав санкції на арешт генерала Хасана Егсиза та ще низки інших генералів. Варто відзначити, що колишній голова генштабу Ількер Башбуг, що пішов у відставку минулого року, заповів, щоб Хасан Егсиз став спочатку першим головнокомандуючим війська, а далі просунувшись по військовій піраміді став головкомом сухопутних військ, а пізніше і головою генштабу ВС. Причиною такого заповіту, як повідомляють деякі поінформовані боки, у тому що екс-голова генштабу ВС Ількер Башбуг зазначив, що «він бажає гарантований прогрес у боротьбі із реакційними силами, у якій він та Хасан Егсиз з’єднані, і що він є членом нашої групи, тому ми повинні докладати усіх зусиль для його подальшого просунення по службі, доки він не займе посаду голови генштабу озброєних сил». Але намірам Башбуга не судилося здійснитися. Ердогану, що зібрав компромат та привселюдно звинуватив Башбуга та низку його співслужбовців вдалося запобігти його просуненню уперед. Арешт цих людей є жорстким ударом по проанглійському кемалістському руху. Ці генерали були повні любові та відданості Англії, бо саме англійці заснували республіку, допомогли їй зміцнитися, а Ататюрку прийти до влади та зруйнувати Халіфат. Ататюрк був дуже відданий англійцям, більше того він любив їх, подібно до його соратника Ісмета Інйоня, який також вшановується військом. Він мав дуже добрі зв’язки з англійцями і вони, у свою чергу, допомогли йому прийти до влади після смерті Ататюрка та всіляко йому допомагали. У війську їх біографія предмет вивчення, і вони не тільки дуже вшановані, а й священні. Так, автоматично, відданість до англійців стала невід’ємною частиною військового керівництва, а в уряді Ердогана та його проамериканській політиці вони бачать найлютішого ворога.
2 – Англійські агенти та маріонетки у військовому, судовому та ін. відділах, докладали усіх зусиль для усунення проамериканського уряду Ердогана в операціях Бальйоз, Ергенекон. Також були застосовані спроби розформування та ліквідації партії через конституційний суд, який вже висунув партії попередження про можливу заборону у 2007 році,якщо вона знову порушить секулярістські основи, що закладені Кемалем Ататюрком. Дане зауваження було висунуто одразу після того, як Ердоган та його партія внесли у парламент закон про « незаконність заборони на продовження навчання в університетах та вищих навчальних закладах через одяг та зовнішній вигляд». Зв'язок же Ердогана та його партії з Америкою очевидний для всіх. Він є виконавцем американської політики за межами Туреччини та усередині її, посилено працюючи над зміцненням американських позицій всередині Туреччини. Ним ініційовані зміни до конституції для встановлення президентського устрою, а також зміни, що зменшують повноваження війська, для запобігання їх втручання у політику держави. Одна з його завдань є домогтися такого розташування сил, щоб саме політичний апарат керував армією, а не навпаки, як це відбувається сьогодні. Ердоганом також здійснюється політика з перетворення Туреччини у федеративну державу, за допомогою чого, згідно з американською точкою зору,вирішиться проблема регіонів, з переважно курдським населенням, як це було зроблено Америкою в Іраку при прийнятті нової конституції. Британія, у свою чергу, за допомогою доступних їй засобів прагне до усунення уряду Ердогану, використовуючи при цьому своїх людей, у війську, судовій системі та інших сферах для збереження свого впливу та позицій.
3 – Між тим, останнім часом, турецькі солдати наражаються на активні атаки з боку курдської робочої партії. 14/07/2011 у губернаторстві Діяр Бакр при зіткненні з бойовиками курдської партії загнуло 13 військовослужбовців і ще 7 було поранено. При цьому лояльні уряду ЗМІ почали роздмухувати те, що сталося, скеровуючи громадську думку проти військового керівництва, звинувачуючи військо у змові в антиурядових операціях заради здійснення своїх політичних цілей. У зв’язку з останніми нападами на турецьких солдат, Ердоган, у присутності президента республіки, провів зустріч із начальником штабу озброєних сил. Після зустрічі він мав збуджений вигляд, та заявив, що збільшить особливі антитерористичні підрозділи поліції до 15 тис. бійців. Він також додав, що збільшить їх повноваження, і вони будуть працювати нарівні з основними силами жандармерії. При цьому, в турецьких губерніях, будуть збільшені повноваження губернаторів та вони, в особливих ситуаціях, для більш успішної боротьби з курдськими повстанцями, зможуть застосовувати сухопутні війська під егідою МВС. Тим самим Ердоган вказав, що не відчуває довіри до війська, і скориставшись зручним випадком, об’явив про плани зі зміцнення загонів спецназу, так щоб вони стали його приватним військом, як це намагався зробити свого часу Торгет Озель. Ердоган в одній зі своїх заяв казав, що прямує його шляхом. Озель під час свого правління створив спецзагони поліції, але після його уходу війську вдалося звести нанівець їх вплив. Ердоган тим самим намагається підкорити військо уряду, зокрема, прив’язавши їх до МВС, так що сухопутні війська будуть підкорятися губернаторам. Тим самим боротьба та напруга між військом та урядом Ердогану досягла найбільшої величини.
4 – Раптовими масовими відставками військове керівництво хотіло поставити уряд Туреччини у незручний стан, показавши свою опозиційну позицію та притягти народне співчуття. Варто також врахувати, що главкоми ВВС, ВМС, сухопутних військ досягли відставного віку та повинні були за рішенням Вищої Військової Ради, робота якої почнеться 1/08/2011, скласти свої повноваження. До того ж деякі поінформовані джерела заявили, що керівництво війська в останніх зустрічах із прем’єр-міністром та президентом вимагало підвищення головнокомандуючого третім військом генерала Селдарай Берка на посаду головнокомандуючого сухопутними військами, а також підвищення 2- заступника головнокомандуючого Генштабу генерала Аслана Гюнера на посаду главкома жандармерії. На що президент країни Гюль та Ердоган відповіли різкою відмовою. Ними було заявлено, що вони не погодяться з їх підвищенням, на додаток, при очікуваній загрозі обвинувачення генералів у антиурядовій змові, та їх найближчим уходом у відставку. Очевидно, що військове керівництво, упевнившись у тому, що їм не вдасться здійснити їх наміри на найближчих засіданнях Вищої Військової Ради, воно вирішило використати останню карту у своїх руках, з метою учинити тиск на уряд та нацькувати своїх колег у війську проти уряду. Тому вони й подали вимогу про відставки. При цьому главком силами жандармерії генерал Неджет Озель, відомий своєю наближеністю до діючого уряду та його політичному курсу, не став за прикладом своїх колег подавати у відставку. Очевидно також, що Неджет Озель не прибічник їх політичних поглядів, і тому ними у минулому році було докладено багато зусиль, щоб не допустити його на посаду главкому силами поліції, і усунути від посади, яку він займає,але усі їх спроби не були успішними. У минулому році, Гюль та Ердоган активно просували його на цю посаду, очистивши йому шлях від можливих суперників. Тому очікувалося, що вже на майбутніх зборах Військової Ради він отримає звання головнокомандуючого сухопутних військ, а через два роки, коли Кошинер досягне відставного віку, він займе місце начальника генштабу ВС. Очевидно, що Кошинер розумів, що усі його товариші та однодумці підуть у відставку, і на головні військові посади політичне керівництво призначить своїх людей, то він залишиться сам, і навряд чи він зможе вести антиурядовий курс. Тому Кошинер вирішив достроково піти у відставку.
5 – Результатом масових уходів у відставку вищих посад турецького війська, послугує те, що місце начальника генштабу займе Неджет Озель. Вже через декілька годин після об’яв про ухід генералів президент Гюль призначив Озеля в.о. начальника генштабу та головнокомандуючим сухопутними військами. Дана заява прозвучала після екстреної наради Гюля, Ердогана та Неджета Озеля. Тим самим політичний режим країни, що становить собою уряд, президента, його свиту, парламент, контроль над яким взятий у ціпкі руки партією Справедливості та Розвитку, зміг взяти контроль над військом, завдяки просуненню своїх людей, які прихильно відносяться до самого режиму і до його проамериканської програми. У майбутньому, цей режим продовжить активне витіснення усіх незгідних із нею та її політичним курсом. Тому, ми можемо заявити, що Америка стискує кільце навколо турецького війська та наносить удари по важливішому оплоту англійців у Туреччині.
6 – У відповідь на події, що відбуваються, британська інформаційна корпорація ВВС заявила: «Масова відставка військового керівництва – результат багаторічного протистояння між урядом та військом». Британська «Гардіан» на своїй сторінці в Інтернеті також оприлюднила подібне повідомлення. Тим самим англійці та їх агенти виразили свою занепокоєність, у результаті їх поразки в одному з протистоянь з проамериканським політичним керівництвом Туреччини. Навпаки, реакція американців не несла у собі ніякої занепокоєності. Більше того, у ЗМІ надійшли повідомлення, що виражали задоволення подіями, що відбуваються у Туреччині. Офіційний представник держдепартаменту США Марк Тонер заявив, що звільнення турецьких генералів - це « внутрішня справа Туреччини». Він також виразив довіру американського керівництва діючому політичному режиму у Туреччині: «ми повністю довіряємо Туреччині». (сайт Голос Америки 29/07/2011).
Все это подталкивает нас к комментированию происходящих событий как результат международной борьбы при помощи местных механизмов и средств.
Усе це підштовхує нас до коментування подій, що відбуваються як результат міжнародної боротьби при допомозі місцевих механізмів та засобів.
28 шаабан 1432 р.х.
29/07/2011
Питання друге:
О п’ятниці 22/07/2011 в Осло на острові Утойа внаслідок спланованих дій загинуло 90 осіб, та велика кількість осіб отримали поранення. Організатором актів виявився громадянин Норвегії, християнин, член радикального правого руху Брейвік. Прем’єр-міністр Норвегії заявив, що дані атаки є національною бідою, яку норвезький народ не бачив з часів 2-ї світової війни..
Які причини того, що сталося? На що вказує звинувачення мусульман одразу після інциденту, до того як виявилося, що ініціатор того, що сталося, християнин ультраправих поглядів? І чи послабили антиісламські настрої істинне обличчя вбивці, або ж ця ненависть має більш глибоке коріння на Заході?
Відповідь: Ці та подібні до них події показують, наскільки Захід ненавидить та зневажає Іслам та мусульман. Всевишній сказав:
Це стає очевидним при розгляді наступних моментів:
1 – Негайне звинувачення мусульман у ЗМІ. Згадування релігії Ісламу у справі, до якої він не має жодного відношення, не єдиний випадок того, який образ Ісламу хочуть донести західні ЗМІ до мас, більш того, погляди Брейвіка прийшли у результаті ненависті до Ісламу, як частина західної культури, яка знаходить підтримку у більшої кількості людей. Це можна було добре побачити у тому, як західні ЗМІ та різного роду «фахівці» освічували події, що сталися. У скоєнні злочину негайно були звинувачені мусульмани, що призвело до росту ісламофобії. Як наслідок, у Норвегії, відбулося різке підвищення насилля по відношенню до мусульман. Як передає британське ВВС, генсек норвезької ісламської ради Мехтаб Іфсар заявив: « Ми, дійсно, чули про те, що деякі мусульмани підпали під напад в Осло. Зі мною зв’язалися деякі жінки, вони налякані і просять допомоги». Напади на мусульман відбулися одразу ж після того, як із ЗМІ полилася ісламофобська інформація, з причини злочину, що скоїв християнський радикал Андлеус Брейвік.
2 – Коли ж стало зрозумілим, що здійснений злочин справа рук норвежця- християнина, політики і навіть мислителі почали виправдувати справу Брейвіка. Більше того, ряд європейських політиків заявили про свою підтримку антиісламських поглядів Брейвіка. Член правої політичної правої партії французького національного фронту Жак Котелла заявив: «Причина терористичних атак Норвегії - це боротьба з ісламським вторгненням, і це те, про що вони не хочуть казати». Котелла також сказав про Брейвіка, що він «головний захисник Заходу». В Італії провідний політичний діяч у північноіталійському колі, та соратник консервативної коаліції Берлусконі Франческо Спіріні заявив: «Деякі думки,що висказав Брейвік добрі, і якщо б не насилля, деякі, з них великі». І це не уперше, коли італійські політики підтримують антиісламські заяви. Декілька років назад міністр оборони Італії Антоніо Мартіно Фалачі, що оприлюднив книгу « Гнів та пихатість», назвав у ній мусульман «жалюгідними істотами, які мочаться у церкві», а також сказав, що мусульмани «ніби пацюки». Нема сумнівів, що подібне виявлення поглядів призводить до радикалізму, що врешті решт стає причиною формування внутрішнього антиісламського політичного курсу, як заборона на носіння хіджабу, жорсткі обмеження у будуванні мечетей, явне нишпорення за мусульманськими діаспорами, арешти мусульман без яких-небудь судових розборів.
3 – Захід претендує на те, що кожний вільний у виборі кому і як поклонятися. Але,насправді, користь від цього отримує тільки той, чиї погляди співпадають з інтересам урядів, або ті, хто має можливість впливати на уряд. Це одна з причин, чому різним організаціям на Заході дозволяють і навіть схвалюють напади на Іслам, тому ще це повністю відповідає війні Заходу, яка іще не скінчилась. Але, у той же час, якщо хто-небудь дозволить собі у ЗМІ сказати щось негативне про Ізраїль або євреях, то західні уряди негайно почнуть вживати усіх необхідних заходів задля припинення подібних заяв.
Так, наприклад, Захід оперує свободою слова та совісті у своїй зовнішній політиці для того, щоб відкрити закриті спільноти перед західними цінностями, і абсолютно забуває про неї, коли це не відповідає його інтересам. Протягом усіх арабських народних повстань, протягом яких агенти та маріонетки Заходу масово вбивали мусульман, Захід проводив політику «розмитих заяв», бо демонстранти виступали на підтримку Ісламу, а не демократії. Це лицемірство лише зайвий раз переконує мусульман, що Америка та Європа бажають лише зруйнувати ісламські цінності та гасла.
4 –Це і є зіпсована цивілізація Заходу, яка не несе у собі нічого, окрім бруду. Наскільки ж далекою є вона від ісламської цивілізації та її укладів!
Іслам відкрито заявляє про те, що життя, честь, кров, права на власність та погляди захищено ісламською державою.
Усі права громадян у державі Халіфат гарантовані, незалежно від того, чи є вони прибічниками Ісламу, чи ні. Іслам також надає повний захист та права немусульманам, які проживають в ісламській державі, у їх поклонінні, без будь-яких побоювань від покарань та утискань. Пророк (с.а.в) сказав: «Той, хто дотримується іудаїзму або християнства, то його не бентежать через його релігію». Тому мусульманину заборонено принижувати немусульман або наносити шкоду місцям їх поклоніння. Історія Ісламу повна свідоцтв про силу Ісламу щодо надання гарантій та прав не мусульманам у їх релігії у затишку Халіфату. І буде достатнім приклад Іспанії та Палестини, де мусульмани та християни протягом тривалого часу жили пліч-о-пліч у мирі у затінку ісламського правління.
Мусульмани, які проживають на Заході, або які живуть в Ісламському світі, повинні докласти іще більше зусиль задля надання допомоги їх братам, які працюють в ісламських країнах для встановлення ісламської держави, бо лише вона здатна захистити права мусульман, незалежно від того, чи виберуть вони проживання всередині ісламської держави або за її кордонами.
30 Шаабан 1432 р.х.
31/07/2011
