Чи відсторонилася Америка від угоди, підписаної у Досі по Дарфуру?

Відповіді на питання
Інструменти
Друкарня
  • Маленький Менше Середній Більше Великий
  • Default Helvetica Segoe Georgia Times

Питання:

Суданське інформаційне агентство СУНА з посиланням на посла Османа Дірара, який є національним експертом при президенті Республіки Судан, передало 23.03.2014 наступну заяву: «Позиція США за ухваленим в Досі Документом про мир у Дарфурі напряму суперечить позиці і бажанням реальних зацікавлених сторін у Дарфурі…». Ці слова були сказані їм у якості коментаря до заяви представника США у Раді Безпеки Саманти Пауер, яку вона зробила у своєму виступі перед радою Конференції Африканського миру і безпеки в Аддіс-Абебе 10.03.2014, де сказала: «Ухвалений в Досі Документ про мир застарів і непридатний до керівництва, вимагаючи від ради знаходження нею нової платформи для рішення проблеми Дарфуру». Відомо, що за підписанням цього документу в Досі 14.07.2011 стояла саме Америка. Чи означає це, що Америка відсторонилася від угоди в Досі? Якщо ні, то як потрібно розуміти заяву представника США у Раді Безпеки Саманти Пауер? Хай віддасть вам Аллах добром.

Відповідь:

1. Так, Америка стояла за підписанням угоди в Досі і доклала для цього свої зусилля. Її мета полягала у усуненні впливу європейців. Америка працювала над тим, щоб домогтися одноосібного контролю над рішенням питання в Дарфурі. Одночасно вона працювала над віддаленням від цього питання Франції та Англії, зберігаючи їх разом з їх агентами у Чаді та Катарі у якості учасників урочистого підписання угод і лжесвідків усього цього, а також у якості учасників оплати необхідних витрат та компенсацій для емігрантів і особливо це стосується Катару, який грає певну роль в інтересах Великобританії. Найбільша роль, яку Америка відвела їм, полягала в тому, щоб включити їх у склад комісії з моніторингу ухвалюваних рішень, тобто у якості міжнародних спостерігачів, що виконують американські рішення за Дарфурським договором. Однак, Європа (а саме Франція і Великобританія) не допустять, щоб Америка з легкістю отримала одноосібний контроль по Дарфуру, як це було у випадку з Південним Суданом. Не дивлячись на м’яку позицію Європи стосовно Дарфурської угоди, це не більше ніж пауза, щоб знайти підходящу можливість для порушення цієї угоди в такій формі, дякуючи якій вона зможе знов отримати контроль над Дарфуром, навіть якщо він буде тільки частковим.

2. Цей документ важливий для Америки і вона вважає його вагомим досягненням. Америка не вважає цю угоду остаточною і розглядає її як крок уперед на шляху до остаточного рішення урегулювання кризи в Дарфурі. Це означає, що Америка буде готувати наступні кроки, які можливо не будуть достатніми для набуття Дарфуром автономії з широкими повноваженнями і справа може дійти до остаточного відділення Дарфуру від Судану шляхом підписання іншої угоди по типу Найвашської угоди. Після надання жителям Дарфуру права на самовизначення може відбутися референдум, а потім відділення цього суданського регіону, як це сталося у Південному Судані. Тому Америка навряд чи відмовиться від основних пунктів підписаного у Досі документу, тому що вони становлять собою один із кроків для її одноосібного контролю над проблемою Дауфуру, після яких послідують нові кроки.

3. Однак відбулися дві події, виходячи з яких Америка зробила спробу переконати Європу в тому, що Сполучені Штати не заперечують проти участі Європи у питанні Дарфуру і повторного обговорення підписаної у Досі угоди. Це було зроблено через оманливі заяви для згоди Європи з тим, щоб знову провести дебати з цієї угоди, які не приведуть до змінення її основних пунктів, а тільки нададуть деякої ретуші, яка задовольнить інші сторони, після чого відбудеться підписання угоди. Цими двома подіями є:

Перша. В Русі визволення і справедливості, який підписав угоду в Досі, відбуваються розколи. Були навіть неодноразові повідомлення про відставку заступника керівника руху з політичних питань Ахмада Кібіра Джибріля, який є заступником губернатора Східного Дарфуру. Генеральний голова Руху Бахр Ідріс Абу Гарда визнав наявність цих розколів, сказавши: «Ситуація всередині руху не краща у світлі великих загроз, що стоять перед заходами у сфері безпеки і реалізації інших справ». Він вказав на «існування контактів з рухами, які не підписали в Досі Документ про мир, для їх приєднання до мирного процесу, тому що мир не буде повним без підписання мирного договору усіма озброєними рухами в Дарфурі». (27.02.2014 - Ахір Лахза «Останній момент»). У цьому русі немає згуртованості, і він становить собою набір індивідів з метою збільшення чисельності і досягнення певних короткострокових успіхів. У ньому, як і в інших повстанських рухах Судану, переважають розбіжності і розколи, тому що їх керівництва зав’язані на зовнішні сили, знаходяться у пошуках грошей і посад. Ними не рухають принципи та ідеї. Вони використовують погані умови життя людей через пригноблення і погане соціальне у правління, і навіть нездатність держави взагалі займатися дбанням і управлінням справами населення. Таким чином, ці рухи діють, безпосередньо спираючись на колоніальні держави, які працюють над утворенням нових залежних від них маріонеткових керівництв, що виконують їх колоніальні цілі. Ці розбіжності всередині Руху визволення і справедливості впливають на його згуртованість. Цей рух був утворений Америкою з тих, хто відділився від інших повстанських рухів, щоб вести переговори і підписати Дохівський документ, після того як Америка ізолювала інші проєвропейські рухи, такі як Рух за справедливість і рівність та Суданський визвольний рух.

Друга. Це тривалі політичні хвилювання перед обличчям правлячого режиму в Хартумі, де в останній час, отримавши прискорення, вони вимусили президента Омара аль-Башира до пошуку рішень по стабілізуванню ситуації. Він був у неспокійному стані, який змусив його зв’язатися з лояльними до Великобританії лідерами, котрі раніше були ізольовані ним. Це означає, що режим вичерпав запас рішень і знаходиться в критичному стані, перебуваючи у нестабільній політичній обстановці.

4. Європа (Англія і Франція) скористувалися цими двома подіями і угледіли сприятливу можливість для того, щоб компенсувати своє виключення з питання Південного Судану і отримати ініціативу в питанні Дарфуру чи принаймні грати істотну роль у рішенні цього питання. Тому європейські агенти серйозно взялися працювати в Південному Судані, щоб послаблювати там американський вплив, а також займати Америку у цій території і в Дарфурі, намагаючись нав’язати нову політичну реальність, враховуючи яку Америка не зможе виключати Європу від рішення Дарфурської проблеми, внаслідок чого Європа отримає значущу думку стосовно схвалюваного рішення. Більш детально про це з Південного Судану і Дарфуру можна викласти наступним чином:

• Що стосується Дарфуру, то в цьому регіоні останнього часу сталися помітні події, де деякі з повстанських рухів викликали ескалацію подій у цьому суданському регіоні. Це почалося з жорстких атак з боку цих рухів у початку лютого 2014 року, коли столиця Північного Дарфуру Ель-Фашер і столиця Південного Дарфуру Ньяла опинилися небезпечними. Жителі двох цих міст опинилися у стані страху і занепокоєння після того, як повстанці захопили район «Тавіля», який знаходиться у 60 км від Ель-Фашера. Також озброєні групи напали приблизно на 45 сіл у районі, розташованому у 50 км від Ньяли. Згідно з повідомленнями ЗМІ, Визвольний рух Судану (лідер Джанах Мунаві) і Рух визволення і справедливості (лідер Джанах Алі Керубіно), які не підписували угоду в Досі, здійснили атаку на райони Хасканіта і Лаіс «Джар ан-Набі» і встановили контроль над ними. Також вони провели атаку на Мелліт і Ат-Тувайша, вотчину губернатора Османа Кібіра. На губернатора Північного Дарфуру Османа Юсуфа Кібіра було скоєно замах, у результаті якого загинули його водій і співробітник особистої охорони. Суданська армія «визнала акт нападу, засудила його і звинуватила найманців керівника повстанського Визвольного руху Судану в Дарфурі Міні Арко Мунаві у спробі здійснити даний змах і у спробах підриву безпеки та стабільності, а також у прагненні тероризувати населення міста Мелліт у Північному Дарфурі». Згідно з повідомленням «надійних джерел» Кібір, який минулої суботи (15.03.2014) відвідав атакований повстанцями Мелліт, зіштовхнувся з відмовою жителів зустрічатися з ним, а його кортеж при поверненні з міста потрапив в озброєну засаду. (Саудівська Аль-Ватан 18.03.2014). Напруженість і ефект цим подіям надав той факт, що багатосторонні миротворчі сили не змогли, як відзначив це американський представник, запобігти даному нападу, оскільки в цих силах є європейські сили і не всі вони є чисто американськими, що побудило американського представника розкритикувати роль цих сил і невиконання ними своєї роботи по запобіганню останніх подій, які були викликані проєвропейськими повстанськими рухами.

• Що стосується Південного Судану, то Дарфурські події збіглися за часом з тими подіями, які в останні місяці відбулися в Південному Судані і вилилися в заколот, піднятий англійським агентом Ріяком Машаром проти американського агента Сальви Кіїр. Цей заколот триває і непокоїть Америку, яка досі не змогла покінчити з ним.

Таким чином, Європа (Англія і Франція) активізувала лояльні до неї повстанські рухи, щоб знову після відносного затишшя з моменту підписання Дохівського документу, розпалити війну в Дарфурі. Як видно, ці дії сплановані з метою створення нової політичної реальності, яка вимагає повернення на арену цих рухів, які не підписувати Дохівський документ, і їх ефективної участі в процесах. Підтвердженням того, що ці повстанські рухи діяли згідно з планом, який був підготований європейцями, є заява Абу Обейда Абдалла Ат-Тааюши, помічника керівника руху Визвольної армії Судану з інформаційних питань і зв’язків з громадськістю, який сказав: «Перемоги руху в Дарфурі встановили нову політичну реальність». (інтернет-портал «Судан Тріб’юн» 18.03.014).

5. Усе це спонукало Америку зробити згадану заяву вустами свого представника, щоб переконати Європу в тому, що Америка готова повторно поставити підписану в Досі угоду на стіл переговорів і задовольнити побажання рухів, які її не підписували, щоб вони тепер набули «дієву» роль шляхом скасування підписаного документу в Досі чи внесення правок у її основні пункти. При цьому відомо, що Америка насправді утримує саму структуру цього документу. Вона вважає його важливим досягненням і першим кроком на шляху свого проекту по відділенню Дарфуру. Сама ж заява є обманом, який слугує для привернення рухів, які не підписували угоду в Досі, до її нового підписання після введення деяких косметичних штрихів. Америка не хоче відпускати структуру цього підписаного в Досі документу про мир у Дарфурі і свідоцтвом цьому слугує той факт, що слова, сказані американським представником Самантою Пауер на Конференції Африканського миру і безпеки в Аддіс-Абебе (текст її слів: «Ухвалений в Досі Договір про мир застарів і непридатний до керування, вимагаючи від ради знаходження нею нової платформи для рішення проблеми Дарфуру») не були включені до її офіційної заяви, яка з’явилася через два дні і 14.03.2014 була розміщена на офіційному сайті Держдепартаменту США (IIP Digital). Дана її промова, озвучена на конференції в Аддіс-Абебе не була, як завжди, розташована на офіційному сайті Держдепартаменту США, де у новій сформульованій заяві вищезгадані її слова відсутні. Це свідчить про гру слів, коли вона сказала їх на конференції, але не згадала про них на офіційному сайті Держдепартаменту, щоб вони не належали їй офіційно, оскільки опубліковане на цьому сайті стає офіційною заявою, яка висловлює політику адміністрації США. Таким чином, Дохівський документ є одним із досягнень Америки, який дає їй можливість одноосібного контролювання проблеми Дарфуру. Америка зробила недійсними угоди, які були досягнуті з Європою, такі як Абуджийська угода від 2006 року і Рамкова угода між урядом Судану та Рухом за справедливість і рівність про урегулювання конфлікту в Дарфурі від 2009 року. Тому Америка навряд чи відмовиться від основних пунктів цього документу, через який вона планує провести всеохоплюючу мирну угоду для самовизначення Дарфуру за типом Найвашської угоди.

6. Що стосується суданських заяв у вигляді протесту на заяви представника Америки., то вони не більше ніж те, що називають «пускати пил в очі». Усе це слугує лиш завершенням підготованого Америкою обману, щоб продемонструвати європейцям підготування плану, який нібито буде задовольняти Європу з її агентами, навіть якщо їм не буде вдоволений суданський режим! Мета цього – утворити впевненість у тому, що Америка правдива у своєму заклику спонукати Європу і її агентів до участі в переговорах по Дохівському документу. При цьому Америка розуміє, що якщо вони розпочнуть переговори, то замуться тільки зовнішнім коректуванням цієї угоди, де дебати і внесення незначних правок займуть багато часу. На протязі цього часу військові дії повстанців ослабнуть, якщо взагалі не припиняться. А станеться це під приводом неприпустимості порушення атмосфери переговорів. Таким чином, заяви суданського режиму, котрі висловлюють обурення відносно заяв американського представника від 14.03.2014 це всього лише порожній дзвін. Про це свідчить заява самого американського представника від 14.03.2014, у якій вона згадала про готовність уряду Судану до політичного діалогу закликала озброєні групи до участі у політичному діалозі, спрямованому на досягнення всеохоплюючого мирного політичного урегулювання. Нижче йде текст заяви американського представника Саманти Пауер, який був оприлюднений 14.03.2014: «Ми спостерігаємо, що уряд Судану заявив у січні про свою готовність очолити політичний діалог за участі усіх активних сторін у політичному спектрі, не кажучи вже про озброєні групи, які відмовились від насилля. Ми закликаємо усі озброєні групи, у тому числі напіввоєнізовані формування, підтримувані урядом Судану, покласти кінець усіх насильницьким атакам і взяти участь у політичному діалозі, спрямованому на досягнення мирного і всеохоплюючого урегулювання кривавих конфліктів в Судані, включаючи урегулювання решти розбіжностей по Дарфуру". (офіційний сайт Держдепартаменту США IIP Digital 14/03/2014). Зміст даної заяви свідчить про повну координацію між суданським режимом і Америкою. Заява вказує на те, що Америка хоче продемонструвати наче вона на боці цих рухів і проти суданського режиму; що вона хоче примусити режим до задовольняння вимог цих рухів, щоб вони припинили свої атаки, а потім пішли на переговори з режимом під керівництвом Америки.

7. Одним словом, заяви представника Америки проти підписаної у Досі угоди є обманом для того, щоб переконати Європу і її агентів у тому, що Америка серйозно має намір долучити їх до рішення проблеми Дарфуру, і що вона згодна з обговоренням Дохівської угоди між усіма групами для пошук рішення по Дарфуру на основі згоди усіх, не виключаючи жодну сторону. Але насправді Америка тримає в руках основні нитки Дохівської угоди і своїми заявами хоче наче продемонструвати свою серйозність і те, що вона виступає за інтереси Європи та інтереси рухів, які не підписали Дохівську угоду. Ці заяви, котрі показують розходження з суданським режимом, були зроблені американською стороною саме для того, щоб вселити в них довіру до себе. Усе це, як ми вже казали, слугує обманом для Європи та її агентів з метою їх згоди на політичні переговори навколо угоди про рішення проблеми Дарфуру з наступним припиненням повстанськими рухами своїх озброєних дій у Дарфурі під приводом не порушення атмосфери переговорів.

Боляче те, що невірні колоніальні держави повновладно хазяйнують і розпоряджаються в проблемах мусульман на очах у правителів-тиранів, котрі слугують агентами в мусульманських країнах. Вдень і вночі колонізатори будують підступи проти Ісламу і мусульман, але жодний правитель у мусульманських країнах не наважується сказати їм: Ні!

ذَلِكُمْ وَأَنَّ اللَّهَ مُوهِنُ كَيْدِ الْكَافِرِينَ

«Ось так! Воістину, Аллах послаблює підступні плани невіруючих» (8:18)


23 Джумада аль-уля 1435
24/03/2014