Американський вплив на політику Індії з метою протистояння Китаю

Відповіді на питання
Інструменти
Друкарня
  • Маленький Менше Середній Більше Великий
  • Default Helvetica Segoe Georgia Times

Питання:

07.04.2014 в Індії розпочалися всенародні вибори, які будуть тривати до 12.05.2014, а їх результати буде проголошено 16.05.2014. Суперництво на цих виборах проходить між двома великими політичними партіями: це пов’язана з Америкою Індійська народна партія (Бхаратія джаната партії – БДП) разом зі своєю коаліцією і лояльна до англійців партія «Індійський національний конгрес», яка, повернувшись до влади у результаті перемоги на виборах у 2004 році, демонструє млявість у відносинах зі Сполученими Штатами з причини своєї прив’язаності до Великобританії і виказує побоювання у питаннях протистояння Китаю. Питання: Якою є степінь впливу Америки на політику Індії у плані протистояння Китаю? Який зв'язок цього із стратегією Америки в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні, активізацією нею Австралії та Японії для їх входження до конфронтації з Китаєм? Як сильно на цю політику впливатиме присутність у владі тієї чи іншої правлячої партії: Індійської народної партії або Індійського національного конгресу? Чи здатна Індія протистояти Китаю? Яким виглядає баланс сил між Китаєм на Індією?

Відповідь:

Відповідь на ці питання стає зрозумілою з оглядом наступних аспектів:

1. Америка діє для оточування Китаю за допомогою сусідніх країн у Тихоокеанському регіоні, особливо у районах Східнокитайського і Південно-Китайського морів. З цією метою вона засновує різноманітні спілки і блоки, зміцнює відносини з країнами, що знаходяться у цьому регіоні. Ці почалося більше десяти років тому, а серйозної форми усе це набуло, коли Америка зрозуміла, що її політика зі стримування Китаю досягла межі і більшого в цьому вона вже нічого зробити не може. Америка зблизилася з Китаєм, ввівши його до Всесвітньої торговельної організації (ВТО), внаслідок чого відбувся ріст торговельних відносин з Китаєм, а стратегічний діалог між двома країнам вже не був таким чутливим як раніше. Однак Китай, згідно з цією політикою, не опинився під впливом Америки і навіть не став її союзником. Америка не змогла обмежити амбіції Китаю по встановленню ним свого панування у регіоні Східнокитайського і Південно-Китайського морів, який є важливим, життєво необхідним і доленосним регіоном для Китаю. Китай залишився державою, яка захищає свою цілісність і незалежність як велика регіональна держава, що працює над зміцненням своєї військової та економічної міці, почавши використовувати свій економічний аспект не лише для отримання прибутку, але і для здійснення політичного впливу у деяких областях. Він працює над посиленням свого впливу у своєму регіоні, що входить у суперечність з американською політикою і ставить під загрозу американський вплив. Китай має територіальні претензії, які виражаються у намірі контролювати свій життєво важливий регіон і небажанні замикатися у межах власних кордонів як економічно велика держава. Америка також вважає регіон двох китайських морів важливим для себе регіоном, оскільки з причини своєї зарозумілості не задовольняється тільки тим, щоб бути регіональною державою у межах Північної і Південної Америки. Вона вважає увесь світ своїм регіоном! Тому Америка тіснить Китай у його регіоні, розширяючи своє міжнародне домінування. Таким чином, політика стримування шляхом зближення з Китаєм у торговельних відносинах і стратегічних діалогах не змогла змусити Китай опинитися під впливом Америки і навіть стати, у відомому сенсі, її союзником. Більш того, його регіональна політика стала непокоїти Америку. Політика стримування сама по собі виявилася неефективною і Америка почала розробляти свій новий план стосовно Азіатсько-Тихоокеанського регіону, згідно з яким у цьому регіоні повинно зосередитися близько 60% військово-морських сил США. При цьому продовжує діяти і минула американська політика з оточування Китаю шляхом його зайняття проблемами у своїй регіональній сфері. Америка зосередила свої зусилля на активізації країн регіону для їх участі у цій політиці оточування, і ті країни, які можуть найбільш ефективно впливати у межах цієї політики, це три країни – Індія, Японія та Австралія.

2. Що стосується Індії, то вона має спільний з Китаєм кордон протяжністю у 3488 км і між двома країнами існують невирішені проблеми кордонів. На протязі чверті століття проводяться періодичні раунди переговорів, останнім з яким був чотирнадцятий за рахунком раунд переговорів з демаркації кордону між двома країнами. Після цього переговори припинилися. 15.04.2013 стався інцидент, коли китайські солдати штурмували кордон з Індією, і, увійшовши на її територію в області Ладакх, встановили там намети. Три тижні потому вони відійшли на китайський бік, провівши тим самим свого роду операцію з демонстрації сили, щоб надіслати Індії повідомлення про те, що Китай готовий перетнути кордони і почати з нею війну, як це сталося у жовтні 1962 року, коли китайська армія почала наступ на північно-східний регіон Індії Аруначал-Прадеш, і вигнала звідти індійські війська. Через місяць після цієї операції китайські сили скоїли другий напад на індійські території, де було вбито близько 2000 індійців. Цей момент як і раніше залишається невирішеним й іменується «лінією фактичного контролю». Будучи каменем спотикання між двома країнами, він утворює постійну напруженість. Окрім цього на кордоні Індії існує напруженість, пов’язана з проблемою Тибету, який був окупований Китаєм у 1950 році. Індія та Америка співпрацюють у розпалюванні цієї проблеми, приймаючи під свою опіку буддистів цього району і їх лідера Далай-ламу, для якого Індія заснувала Центральну тибетську адміністрацію як уряд у вигнанні. Усі ці фактори створюють постійну і не спадаючу напруженість у відносинах між Індією та Китаєм.

3. Америка намагалася використати ці напружені відносини між Китаєм та Індією, підштовхуючи останню до протистояння з Китаєм чи загострення проблем між ними з тією метою, щоб заклопотати Китай цим питанням. Однак Індія побоюється територіальної конфронтації з Китаєм і про це свідчать агресивні китайські повідомлення, які мали місце на околицях Індії. Тому Америка потребувала різного роду підбурювань для Індії, щоб спонукати її до постійних дій, спрямованих на те, щоб непокоїти Китай і займати його прикордонними проблемами. Для цього Америка уклала стратегічне партнерство з Індією, а також підписала угоду про ядерну співпрацю між двома країнами. Окрім цього Сполучені Штати підписали з Індією низку угод у сфері економіки та безпеки. У 2005 році було укладено оборонну угоду, а в 2088 році угоду про мирну ядерну співпрацю. Усе це розширює спектр співпраці з безпеки між двома країнами. У результаті цього обидві країни у справжній час беруть участь у безпрецедентних спільних військових навчаннях, а закупки Індією великих партій американського озброєння продовжують зростати. Коли у кінці грудня 2009 року начальник штабу індійської армії, генерал Діпак Капур заявив: «Індійська армія повинна готуватися до того, щоб вести війну на два фронти» (агентство «Аль-Іктісадія» 15.02.2010), Америка здійснила тиск на Пакистан, щоб він скоротив свої сили на східному фронті з Індією і сконцентрувався на західному фронті для боротьби з моджахедами, що воюють з Америкою в Афганістані і в племінних районах. Усе було зроблено для того, щоб Індія зосередилася на північному фронті з Китаєм. Також Сполучені Штати збільшили торговельний обмін з Індією. За останні п’ять років різко зросли об’єми американського експорту до Індії у порівнянні з будь-якою іншою державою. За оцінками Конфедерації індійської промисловості на протязі найближчих шести років товарообіг між двома країнами у сфері послуг, по всій ймовірності, з 60 млрд. доларів досягне позначки вище 150 млрд. доларів. Однак Індія дуже побоюється територіального конфлікту з Китаєм, і, окрім того, правителі Індії з партії «Національний конгрес» більш лояльні до Великобританії, ніж до Америки, і вони не готові йти на авантюру у програшному протистоянні Китаю заради інтересів Америки.

4. Америка вгледіла, що увага Індії прикута до східного тихоокеанського регіону у Південно-Китайському морі і стала провокувати її наявними там нафтогазовими ресурсами, щоб Індія почала суперничати через них з Китаєм і протистояти йому у межах Азіатсько-Тихоокеанської стратегії Америки. Так і сталося, Індія домовилася з В’єтнамом почати розвідку нафти і газу в Тихому океані коло спірних з Китаєм островів Спратлі. Вслід за цими подіями прес-секретар китайського МЗСу, Лін Веймінь заявив: «Ми сподіваємося не побачити іноземні сили у Південно-Китайському морі, як і не хочемо побачити участі іноземних компаній у діях, що порушують суверенітет Китаю, його права та інтереси» (Близький Схід 2011-11-28). Американські спроби, спрямовані на заохочування Індії до того, щоб вона рухалася до цього регіону, отримали своє продовження. Віце-президент США Джозеф Байден, перед тим як 22.07.2013 здійснити візит до Індії, попередньо підбурюючи Індію до дій у напрямі східної частини Тихого океану, зробив у Вашингтоні низку заяв. Він сказав: «Індія усе пильніше дивиться на схід як на силу для безпеки та розвитку, і така новина, звісно, знаходить у нас привітання». Також він сказав: «Ми вітаємо участь Індії у регіоні і вітаємо її зусилля по розробці нових зв’язків в області торгівлі і транспорту на суші та на морі» (IIP Digital 23.07.2013). За місяць до цього, 24.06.2013, Керрі мав зустріч зі своїм індійським колегою, Шрі Салман Хуршидом у Нью-Делі, вони взяли участь у четвертому раунді стратегічного діалогу між США та Індією. Обидва підтвердили своє загальне бачення світу і стабільності в Азії, в Індійському та Тихому океанах, зазначили про своє подальше зміцнення регіональних контактів і підтвердили важливість морської безпеки» (IIP Digital 24.06.2013). Усе це наочно демонструє інтерес Америки у підштовхуванні Індії на схід у Тихому океані, а точніше у Південно-Китайському морі. Однак Індія не продемонструвала потрібної для Америки реакції на протязі двох років, які минули після прийняття США свого нового плану по Азіатсько-Тихоокеанському регіону. Це пов’язане з причинами, які стосуються політики правлячої партії «Національний конгрес», яка виказує лояльність до Великобританії, а також через побоювання Індії входити у конфронтацію з Китаєм.

5. Що стосується Австралії, то США активізують роль цієї країни, що знаходиться під американським впливом і зміцнюють співпрацю з нею в області економіки та безпеки з метою протистояння Китаю в межах американського Азіатсько-Тихоокеанського плану. Для цього офіційні особи США на найвищому рівні, зокрема колишній держсекретар США Хілларі Клінтон, колишній міністр оборони Леон Панетта і начальник штабу Мартін Демпсі знаходилися в Автралії, у місті Перт і зустрічалися зі своїми австралійськими колегами. Тоді при запуску Азіатсько-американського центру в Університеті Західної Австралії, у місті Перт, Клінтон заявила: «Австралія становить стратегічну точку пересічення двох великих океанів: Індійського та Тихого, які забезпечують ворота для активної торгівлі і перехрестя енергопостачань в усі частини світу». Вона сказала: «Невипадковим є такий ріст іноземних інвестицій до Австралії, у тому числі більше 100 мільярдів доларі з боку США, тому що ці води усе більше і більше опиняються у центрі світової економіки і становлять собою ключову точку концентрації розширюваної американської участі у регіоні, яку ми іноді називаємо нашою віссю до Азії». Також вона сказала: «Сполучені Штати ніколи не залишать Азіатсько-Тихоокеанський регіон. Сполучені Штати як і раніше є силою у Тихому океані і залишаться тут». Іще вона сказала: «Образ мислення Сполучених Штатів стосовно Азіатсько-Тихоокеанського регіону та районів, розташованих між Індійським та Тихим океанами, будуть мати вирішальне значення для майбутнього Австралії та США» (IIP Digital 15.11.2012). У цьому центрі Хіларі Клінтон згадала також про американський погляд на Індію і про те, чого бажає від неї Америка. Зокрема вона сказала: «До стратегічних пріоритетів США відносяться підтримка політики Індії у напрямі сходу і заохочування Нью-Делі в тому, щоб Індія грала більш важливу роль в азіатських справах та організаціях». Вона також сказала: «Сполучені Штати вітають спільні військово-морські навчання між Австралією та Індією в майбутньому, і налаштовані на спільну роботу з Асоціацією регіональної співпраці країн Індійського океану (АРСІО), яку у 2013 році очолюватиме Австралія. США приєдналися до них у якості партнера у діалозі» (попереднє джерело). «Ці ідеї показують американський образ мислення стосовно даного регіону. Америка хоче використати Австралію у якості результативного елементу у відповідь на китайську активність у регіоні. Америка не змогла реалізувати свої цілі за допомогою Індії, яка межує з Китаєм сушею, і добивається від Австралії участі разом Індією в освоєнні вод Південно-Китайського моря. Австралія підходить для реалізації політики США більше, ніж Індія, оскільки є західною державою, яка сповідує ідеологію капіталізму і прагне до колоніалізму, як і будь-яка інша держава на Заході. Тому Австралія бере участь з Америкою в колоніальних війнах, як і брала участь у цьому раніше з Великобританією. Вона і сьогодні подовжує таку участь з цими двома державами, тому що знаходиться під їх впливом.

6. Що стосується Японії, то Сполучені Штати працюють над зміцненням своєї сили в Японії і наданням їй великої ролі у захисті регіону від Китаю. 06.04.2014 США заявили про відправлення до Японії додаткових кораблів протиракетної оборони, як про це зазначено у заяв міністра оборони США Чака Хейгела: «У 2017 році Сполучені Штати направлять до Японії два додаткових есмінці, оснащених системами ПРО і це буде відповіддю на провокації з боку Північної Кореї, яка виступила із загрозами проведення нового виду ядерних випробувань». Він попередив Китай про зловживання ним своєю великою силою, заявивши: «Великі держави не повинні використовувати примушування і залякування, оскільки це може привести до конфліктів». Він також сказав, що «хоче провести переговори з Китаєм про використовування ним своєї військової сили і заохочування прозорості» (Reuters, 06/04/2014). Він також зазначив про те, що зробила Росія в Криму, попереджаючи тим самим Китай, який зробив подібне у спірних з Японією островах і сказав: «Ви не можете перекроювати кордони, порушувати територіальну цілісність і суверенітет держав силою, примушенням чи залякуванням, будь то невеликі острови у Тихому океані або великі держави в Європі». Також він сказав: «Я буду говорити з китайцями іще про один аспект, - це повага до своїх сусідів. Примушування і залякування є вельми згубним фактором, який може привести тільки до конфлікту». Американський міністр зустрівся минулого тижня з міністрами оборони країн Південно-Східної Азії, де попередив про зростаючу заклопотаність США у Південно-Китайському морі (попереднє джерело). Інформаційне агентство Кіодо 05.04.2014 повідомило наступне: «Очікується, що міністр оборони США і міністр оборони Японії Іцунорі Онодера обговорять питання про те, щоб дозволити Японії здійснювати своє право на самооборону шляхом внесення змін до Конституції країни. На додаток до цього Онодера в ході зустрічі з міністром оборони США обговорить питання транспортування зброї і оборонної техніки. Можливо обидві сторони зможуть досягти узгодження по зміцненню співпраці в області оборонної техніки». Це означає, що Америка хоче надати Японії роль по захисту регіону від Китаю, щоб розвантажити себе і порушити національні почуття японців, які прагнуть мати свою власну силу, яка буде захищати їх і буде незалежною від Америки.

7. Що стосується питання про те, чи позначиться на американській політиці у її плані по Азіатсько-Тихоокеанському регіону перемога партії Національного конгресу або ж партії БДП в Індії, то безсумнівно, позначиться. Так, партія «Національний конгрес» здавна відома своєю лояльністю до англійців і володіє політичною хитрістю, яка у певному степені перейнята нею від своєї старої хазяйки, Британії. Тому ця партія непокоїть Америку. У той же час партія проявляє хитрість і верткість, як це робить Великобританія. Укладаючи з Америкою військові угоди і встановлюючи торговельні відносини, вона при цьому прагне порушати дії Америки в області політичних відносин і стратегічних питань. Наприклад, Національний конгрес у своїй передвиборчій кампанії 2004 року (тоді він одержав перемогу і прийшов до влади) підготував звернення, у якому роз’яснив своє бачення Америки і піддав критиці політику БДП, яка раніше знаходилася при владі. У цьому зверненні зокрема говорилося: «Сумно що така велика країна як Індія скотилася до рівню залежних відносин від Сполучених Штатів Америки, де уряд США розглядає залежність Індії як постулат. Це призвело до готовності урядів від БДП адаптуватися до пріоритетів і політики Сполучених Штатів без належної уваги до життєво важливих питань зовнішньої політики Індії та інтересів її національної безпеки». У цьому зверненні видно наскільки ця партія може непокоїти Америку. Але при цьому партія не припиняла стратегічного діалогу, який почався за президента Буша у 2004 році і повернулася до нього у червні 2010 року. Держсекретар США і голова американської делегації на зустрічі діалогу Хіларі Клінтон назвала Індію «незамінним партнером і надійним другом». Тому після поразки лояльної до Америки партії БДП і приходу до влади партії «національний конгрес», з’явилися труднощі в реалізації Індією американського плану, спрямованого на протистояння Китаю. Ці труднощі скоротилися тільки після того як Америка, як ми вже казали раніше, надала Індії великі спокуси. Але не дивлячись на це Індія утримується, виправдовуючись умовами, які не є новими й існували також за правління партії БДП, яка не посилалася на них і реалізовувала американську політику. Слід пам’ятати, що Великобританія постаралася зробити так, щоб партія «Національний конгрес» повністю проявляла до неї традиційну лояльність. Коли Великобританія уходила з Індії, вона передала владу в країні саме цій партії, яка ніколи повністю не усувалася від влади і не втрачала більшої її частини за виключенням короткого періоду часу з 1998 року по 2004 рік, коли на виборах перемогла проамериканська партія БДП. Потім на виборах у 2004 і 2009 роках знову перемогла партія «Національний конгрес».

Що стосується нинішніх виборів, які почалися 07.04.2014 (їх підсумки повинні бути проголошені 16.05.2014), то результати деяких соціологічних опитів показують, що на цих виборах очікується перемога БДП та її союзників. Якщо очікування суспільної думки в Індії виправдаються і БДП одержить перемогу (наприклад, більшістю голосів, отримавши тим самим можливість самій інформувати уряд, що у деякому степені видається малоймовірним або отримає значні результати на виборах, дякуючи яким зможе нав’язувати свої умови будь-якому уряду), то в такому випадку політика по утисканню Китаю з боку Індії буде для Америки більш доступною, аніж це було у часи правління партії «Національний конгрес». Америці буде легше реалізовувати свою політику, як це було за правління партії БДП, коли Америка могла з полегшенням зітхнути після того як завершилося правління Національного конгресу, яке тривало на протязі десятиліть. Але знов прийшовши до влади у 2004 році, партія «Національний конгрес» почала проводити політику перешкоджання американській політиці в Індії, а з іншого боку використала у відношеннях з Америкою свою хитрість, щоб отримувати від неї у свою користь потрібні угоди, перш ніж зробити крок по наданню сприяння американській політиці.

8. Якщо порівнювати Китай та Індію, то явна перевага на боці Китаю за низкою позицій:

Хоча Китай не розповсюджує свою ідеологію і відмовився від неї у зовнішній політиці, а також в економічній і фінансовий політиці, як і відмовився від неї у багатьох сферах життя, однак він зберігає її у владі від імені Комуністичної партії, щоб захищати інтереси цієї партії і її послідовників, захищати цілісність і незалежність держави. Усе це робить його здатним до саморуху, дає йому імунітет, щоб не перетворитися на залежну державу чи державу, яка знаходиться під впливом якоїсь великої держави у світі, а також дає йому можливість мріяти про те, щоб стати глобальною світовою державою. Про це у своїй книзі «Китайська мрія» писав професор університету національної оборони, старший полковник Лю Мінфу. У ній він закликав свою країну Китай володіти найсильнішою армією у світі і стрімко діяти, щоб усунути світового героя Америку. Він запропонував Китаю відмовитися від скромності у світових глобальних цілях і спрямуватися до того, щоб стати першою державою у світі. Він також писав, що якщо у ХХІ столітті Китай не зможе стати першою державою світу і найбільшою силою у світі, то його буде відкинуто на узбіччя світового розвитку. Таким чином, у Китаю присутнє відчуття власної сили і викликів. Якщо б Китай не задовольнявся тільки захистом свого регіону; якщо б він не обмежував своє протистояння з Америкою тільки реакцією на активність Америки у бік його територій; якщо б він прагнув потрясати Америку в її регіонах та зонах її впливу; якщо б Китай не почав приймати ідеологію капіталізму у багатьох областях, а особливо в економічній; якщо б усього цього не було, то голос Китаю на міжнародному рівні був би голосніше, а його вплив на інтереси Америки був би більш сильним. У будь-якому випадку Китай має відчуття сили і діє для того щоб його структура рухалася самостійно, навіть якщо це відбувається у межах його регіону.

Що стосується Індії, то у неї немає ідеології і вона не має ідеї, що виходить з якоїсь ідеології. Над нею застосовується капіталістична ідеологія не для того, щоб розвивати країну і зробити Індію незалежною державою, а для того щоб забезпечувати її залежність від Заходу, особливо Великобританії. Їй, як і всім іншим країнам регіону, за допомогою колоніальної сили нав’язано і продовжує нав’язуватися капіталістичну систему. З цієї причини вона не володіє самостійною спрямованістю і у неї відсутня мотивація для свідомого, самостійно спланованого, потужного і швидкого старту. Саме тому вона залишається васальною державою, а її політика не є незалежною. Видно що її дії у політичній сфері є млявими, вона завжди знаходиться під впливом, не впливає сама і не виступає ініціатором. Вона потрапляє під вплив або Британії (свого першого власника), або Америки, яка розкиває перед нею свої обійми і утворила в Індії залежні від неї політичні сили. Тому Індія відрізняється від Китаю у цьому відношенні. Вона відстає ідейно і невпорядкована певними ідейними правилами. Ті,хто діє у політичному полі Індії не регулюються жодними основами і тому в цій державі панує фінансова і політична корупція, яка охоплює мало не всіх політиків. Видається важким,щоб Індія стала великою, навіть на регіональному рівні, державою. Максимум що може стати з неї у майбутньому – це держава сателіт, тобто держава, залежна від іншої великої держави,будь то Америки або Великобританії, або навіть від обох цих держав одночасно.

Це що стосується політичного боку. Якщо говорити з економічної точки зору, то економіка Китаю в чотирикратному розмірі перевищує економіку Індії. У той час як Китай зміг знизити рівень бідності в країні, 66% бідних у світі приходяться на Індію. В економічному відношенні Індія нездатна конкурувати з Китаєм. Китай модернізував значний промисловий сектор своєї економіки, що привело до володіння ним великими фінансовими резервами, які дозволили йому впливати на глобальну економіку. Індустріалізація в Індії як і раніше далека від індустріального і виробничого рівня Китаю, зокрема це стосується важкої техніки і сучасних технологій. Але це не означає, що Індія не має цих речей, вона просто відстає від рівню Китаю.

Що стосується військової сфери, то офіційний військовий бюджет Китаю складає 119 млрд. доларів, що більше ніж у тричі перевищує оборонний бюджет Індії, який складає 38 млрд. доларів. Китай домігся значного прогресу в модернізації своїх збройних сил і сьогодні він створює свої власні верфі і підприємства (для виробництва важкої військової техніки, включаючи кораблі, танки, винищувачі), розширює свій флот, а також здійснює активні кроки для контролю над своїм регіоном. Необхідно відзначити, що останнього часу Індія почала розвивати свій потенціал для фінансування програми військової модернізації, яка як і раніше відчуває багато проблем. Індія залишається одним з найбільших імпортерів військової техніки у світі. Не дивлячись на зусилля на протязі двох десятиліть із розвитку свого внутрішнього військового потенціалу, Індія так і не змогла розвинути будь-які значущі підприємства. Старший науковий співробітник Інституту міжнародних досліджень світу у Стокгольмі Пітер де Вайзман сказав: «Я не думаю, що у світі є іще якась інша країна окрім Індії, яка серйозно намагалася виробляти зброю, але цілком виявилася безуспішною у цьому». (Найбільший імпортер зброї у світі Індія бажає місцеві закупки, Нью-Йорк Таймс, березень 2014).

Таким чином, порівняння між Китаєм та Індією показує багатократну перевагу Китаю над Індією.

9. Одним словом, Сполучені Штати діяли над тим, щоб орієнтувати Індію на північний фронт для боротьби з Китаєм, попередньо убезпечивши її від західного фронту з Пакистаном, проамериканські правителі якого зробили на користь Індії серйозні поступки у період правління лояльної до Америки індійської партії БДП. Однак партія «Національний конгрес», яка потім повернулася до влади, показала спад активності на цьому фронті (так звана «фактична лінія контролю») через побоювання, які є в Індії відносно конфронтації з Китаєм і з причини погроз останнього на її адресу, а також у силу того, що ця партія лояльна до англійців, які не схвалюють участі Індії в американських планах. Після цього Америка стала спрямовувати Індію до так званого курсу на схід, тобто до Тихоокеанського регіону, а точніше Південно-Китайського моря, спокусивши її наявними там нафтогазовими енергоресурсами і думкою про те, що вона уперше отримає свою долю з цих ресурсів. Вона змусила Індію співпрацювати з В’єтнамом, який також заявляє про своє право на ці енергоресурси і оскаржує з Китаєм острови Спратлі. Також Сполучені Штати залучають Австралію до спроби сформувати об’єднання низки держав з метою протистояння Китаю. Для Японії США намагаються надати більш активну роль, яка передбачає для США розвантаження. У випадку успіху БДП на нинішніх виборах і її повторного приходу до влади, ймовірно посилиться активність Індії на користь Америки у східному регіоні (у Південно-Китайському морі). При цьому якщо порівнювати сили Китаю та Індії, то очевидне багатократне переваження на користь Китаю. І як говорилося раніше, якщо б Китай не задовольнявся тільки захистом свого регіону; якщо б не обмежував своє протистояння з Америкою тільки реакцією на активність Америки у бік його територій; якщо б він прагнув потрясати Америку в її регіонах і зонах її впливу; якщо б не почав приймати ідеологію капіталізму у багатьох областях, і особливо в економічній; якщо б усього цього не було, то голос Китаю на міжнародному рівні був би голосніше, а його вплив на інтереси Америки був би більш сильним.


12 Джумада ас-санія 1435
12/04/2014