Політичні події на лівійській арені

Відповідь:

1 - Відомо, що Лівія є стародавньою ісламською країною з часів ісламського завоювання за правління халіфа Умара ібн аль-Хаттаба, хай буде вдоволений ним Аллах. Усі її мешканці є мусульманами. У період Халіфату й ісламського правління вона жила у безпеці, стабільності, добробуті і процвітані на протязі 13 століть, поки не прийшли італійські колоніалісти у 1912 році, які розповсюдили у ній свій вплив. Звитяжні мусульмани Лівії героїчно чинили опір їм. Після поразки Італії у Другій світовій війні, її місце зайняла Британія, яка вдерлася у цю країну і утвердила свій вплив через встановлення монархії (королівської системи правління) у кінці 1951 року, давши лівійцям формальну незалежність. Однак, коли Британія помітила що її вплив у Лівії опинився під загрозою Америки в обличчі Абдель Насера в Єгипті, вона доручила своєму агентові Каддафі разом із невеликою його групою офіцерів влаштувати переворот у 1969 році, прикриваючись завісою Насерії (гаслами Абдель Насера) у спробі обдурити народ і уникнути панування Америки над проанглійською системою у Лівії. Таким чином, британцям вдалося зберегти свій вплив у Лівії.

2 – Америка намагалася на протязі довгих десятиліть отримати вплив у Лівії, але усі спроби завершилися невдачею, тому що Каддафі від душі був відданий Британії, зі шкіри геть ліз щоб захистити її вплив у Лівії. Британія познайомилася з  ним у його студентські роки, коли він навчався у Royal Military Academy Sandhurst. Потім опікувала його, спонсорувала і просувала довгі десятиліття, в обмін на це він старався завжди відстоювати і захищати її інтереси в Африці.

Тому до повстання у Лівії у 2011 році Америка не мала жодного впливу у Лівії. Каддафі залишався вірним агентом Британії. З приходом арабської весни й усунення Бен Алі в Тунісі та Хосні Мубарака в Єгипті, повстання швидко розповсюдилося через кордон у Лівії. Відчувши кінець Каддафі через велике бажання умми змін, Британія вирішує позбутися його і підготувати альтернативу. Вона разом з Францією негайно береться за пошук нового політичного керівництва. Засновується національна перехідна рада (NTC) у лютому 2011 року. Потім, 5 березня 2011 року обирається міністр юстиції, що відійшов від режиму Каддафі, Мустафа Абдул Джаліл на посаду очільника ради. Головою кабінету міністрів послідовно один за одним були Махмуд Джибріль, потім Абдурахім аль-Кайб… Рада продовжувала діяти, поки у липні 2012 року не сформувався Всезагальний Національний Конгрес (ВНК) і офіційно отримав задачі від Національної ради 08/08/2012. Потім прем’єр-міністром було обрано Алі Зейдан, а після усуненоз посади за наказом спікера ВНК Нурі Абу Сахмейна. Виконуючим обов’язки голови уряду було призначено Абдаллу Абдурахмана ат-Тані, який у подальшому був замінений на 42-річного Ахмеда Майтига.  Однак законний бік виявився проблемним між ат-Тані та Майтигі по сьогоднішній день. Лівійські повстанці та озброєнні ополчення, які розповсюдилися по всій країні, здійснювали вплив на ці засідання, конгреси та уряди. Йшла одна рада, на її місце приходила інша рада. Йшов один уряд, на зміну приходив інший уряд.

Первинною метою утворення Всезагального Національного конгресу була розробка конституції і підготування до всезагальних виборів на протязі 18 місяців. З прийняттям Радою своєї задачі і повноважень 8 серпня 2012, як припускалося, існування конгресу повинно було завершитися 7 лютого 2014 року. Однак ВНК продовжив свій термін до 24 грудня 2014 року. Це внесло розкол серед народу; одні були згодні з цим, інші виступили проти. Потім було сформовано тимчасовий уряд для ведення справ. Зрештою, виборча комісія вирішила провести всезагальні вибори 25 червня 2014 року, щоб надати легітимності новій ситуації: президентству, парламенту і уряду…

3 – Америка чудово розуміє, що політикум (політична еліта) в Лівії є надбанням Британії з деякими французькими елементами, які тільки зміцнюють проанглійський політикум в Лівії. Це означає, що будь-які майбутні вибори приведуть у владу проєвропейські персони з невеликою купкою «незалежних» висуванців. Потім ситуація стабілізується і підуть амбіції Америки, яка своїм фактичним військовим впливом прагнула покінчити з правлінням Каддафі, щоб за допомогою цього отримати найбільшу і достатню долю впливу. Вона розуміє, що цього не вдасться домогтися їй шляхом проведення виборів в існуючій нині атмосфері, яка досі насичена проєвропейським духом. Тому вона вирішила підтасувати карти у військовому плані і переналаштувати атмосферу в Лівії, щоб утворити нову політичну еліту, яка буде більше проамериканською, ніж проєвропейською, і тільки після цього провести вибори. Першою справою вона доручила військовій людині влаштувати щось на кшталт перевороту проти існуючого положення, яке знаходиться під контролем ВНК (Всезагального Національного Конгресу), який складається у більшій частині з проєвропейських персон. Це для того, щоб перетасувати карти і перенести вибори на більш сприятливий для Америки час, навіть якщо не усе сто, тобто шляхом співучасті з Європою, щоб не залишати всю арену за нею. Таким чином, відомий своєю проамериканською лояльністю Хафтар прийшов у рух. Відомо, що у свій час Каддафі віроломно вчинив з ним у військовій кампанії у Чаді і відрікся від нього. Вслід за цим Хафтар і близько 300 лівійських солдат потрапили у полон у березні 1987 року. Далі Америка зіграла роль посередника з Чадом, а ЦРУ США провів переговори у 1990 році, щоб визволити його. І американські літаки перевезли Хафтара та його загін у Заїр, а після цього до Америки, де він отримав політичний притулок і приєднався до лівійського опозиційного руху за кордоном. Хафтар провів наступні двадцять років свого життя в американському штаті Вірджинія, де навчався веденню партизанської війни під інструктажем ЦРУ. Увесь цей час він перебував там і повернувся до Лівії тільки після революції 17 лютого 2011 року, у якій він зіграв немаловажливу роль, особливо у місті Бенгазі. У кінці 2011 року нове військове керівництво у Лівії прийняло рішення про обрання Хафтара на посаду командувача штабом національної армії, яка була сформована вслід за армією колишнього режиму. Потім після критики з боку багатьох опозиціонерів, які висловили свої сумніви відносно нього через його історію в Чаді і його контакти з американцями. Після цих критичних зауважень він був віддалений від цієї армії, а командування штабом було передано колишньому міністру внутрішніх справ Абдель Фаттаху Юнусу аль-Убейді.

4 – 14 лютого 2014 року Хафтар пішов у наступ і проголосив про те, що його сили взяли під свій контроль найважливіші військові об’єкти у Лівії, а також проголосив про призупинення роботи Національного конгресу (парламенту) та уряду, і висунув так звану «Дорожню карту для політичного майбутнього Лівії».  Він сказав: «Те, що ми зробили – це не переворот, а скоріше виправлення вектору у відповідності з вимогами вулиці (народу), який вийшов, вимагаючи усунення Всезагального конгресу», Це була перша спроба Хафтара здійснити тиск на уряд Лівії для досягнення своїх політичних цілей, як це прокреслено у дорожній карті для досягнення влади або усунення існуючого у Лівії правління. 16 травня 2014 року Хафтар знову відновив свою активність і влаштував напад на озброєні групи, які він назвав терористичними, у Бенгазі, назвавши це військовою операцією «Гідність Лівії», потім ця операція перейшла у лівійську столицю – Тріполі. Він подав себе у якості командира національної армії і рятівника Лівії від терористичних груп. 17 травня 2014 року лояльні до нього війська захопили парламент і взяли під свій контроль його околиці на деякий час, а потім відступили. Мухаммед Хіджазі, прес-секретар національної армії Хафтара в інтерв’ю «Reuters» сказав: «особи, які скоїли напади на парламент – це прибічники національної армії, які прагнуть очистити Лівію від терористичних груп». З наближенням дати нових виборів 25 червня у 2014 році Лівія зіштовхнулася з іще більшою кількістю заворушень, коли Халіфа Хафтар зі своїми військами атакував столицю Тріполі та парламент. За тиждень до цього він скоїв напад на базу бригади «Мучеників» (Ліва уш-Шахада) 17 лютого у Бенгазі. Як відомо, ця бригада вважалася лояльною до уряду і була однією з найбільших і добре озброєних бригад у Лівії. Після цього проголосили про своє приєднання до нього одразу кілька військових, які відійшли від регулярної армії, і низка високопосадових осіб з національної поліції. У результаті цього деякі збройні сили Хафтара змогли скористуватися частинами військово-повітряних сил країни, використовуючи літаки і гелікоптери у спробі встановити свою присутність у Бенгазі. У справжній час у союз до Хафтара увійшли озброєні групи Зінтан. Таким чином, йому вдалося наростити свою силу у деякому степені.

Хафтар хотів продублювати єгипетський сценарій, а саме зосередитися на боротьбу проти «Братів-мусульман» (аль-Іхван аль-Муслімін) і так званого тероризму. 20 травня 2014 року газета «аш-Шарк аль-Авсат» оприлюднила його інтерв’ю, де він вказує, що йому сподобався той метод, якому слідувала Америка в Єгипті. Він сказав: «Ми під великим враженням від того, що відбувається у Єгипті». І заявив, що взяв повноваження у народу, подібно до того, як вчинив Сісі у Єгипті. Підполковник Мухаммад Хіджазі, прес-секретар відставного генерала Халіфа Хафтара. Сказав:  «Хафтар піде шляхом Сісі, якщо лівійський народ попрохає його висунути свою кандидатуру на вибори. Особливо якщо врахувати, що Сісі успішно справився з безпрецедентно важкою задачею, а саме повернути Єгипет з рук «Братів-мусульман» (аль-Іхван аль-Муслімун)» (інформагентство «Anadolu Agency» за 30/05/2014).

5 – Після цього Всезагальний національний Конгрес Лівії прийняв рішення провести екстрене зсідання 25.05.2014, не дивлячись на загрози Халіфи Хафтара. Парламент висловив вотум довір’я уряду нового прем’єр-міністра Ахмада Майтига. Таким чином, уряд Майтига отримав вотум довір’я Національного Конгресу з більшістю 83 голосів з 94 депутатів, присутніх на засіданні. Чітко простежувалася наполеглива вимога на проведення засідання. Керівництво конгресу наполегливо звернулося до парламентерів у короткому повідомленні з вимогою взяти участь у засіданні, вказуючи на те, що воно може бути «останнім». Засідання, яке повинно було початися у 11:00, було перенесено на вечір і почалося із запізнення з причини недобору необхідного кворуму. Також ця настійливість на проведення засідання підтверджується тим, що парламентери зібралися у палаці принца у Тріполі (замок принца з часів монархії), оскільки будівля конгресу була зачиненою після штурму озброєних осіб, лояльних до Хафтара. Для захисту палацу було стягнуто війська одного з трипільських військових бригад.

Однак Хафтар відмовився обрати нового прем’єр-міністра і закликав відкласти вибори. Він відзначив: «Новий прем’єр-міністр не зможе повернути стабільність у країну. Необхідно відкласти намічені на червень парламентські вибори» (АФБ 26/05/2014). 21 травня 2014 року Хафтар від імені Вищої ради збройних сил заявив: «Ми просимо Вищу судову раду створити громадську адміністрацію, яка візьме на себе важелі правління – і додав – Їй, у свою чергу слід буде сформувати кризовий кабінет міністрів, який займеться організацією майбутніх виборів». Він відзначив: «Армія прийняла ці рішення після того, як ВНК (Всезагальний національний Конгрес), тобто парламент, відмовився відчитатися за свої справи, як того вимагає народ». Також він сказав: «Вища рада збройних сил візьме на себе задачу забезпечення безпеки на протязі усього перехідного періоду і так далі» (АФБ 22/05/2014). Вища судова рада 26 травня 2014 року відповіла на це, проголосивши «створення громадського комітету з метою досягнення примирення між усіма сторонами, який буде складатися з очільника установчої редакції з розробки Конституції, голови асоціації вчених, голови відділу з дослідження фактів і мирного урегулювання, голови комітету з аудиту законодавства, очільника Національної перехідної ради, голови ради Старійшин та народних делегатів і голови Лютневого комітету. Цей комітет повинен буде проводити зустрічі з усіма сторонами» («аль-Джазіра» 26/05/2014). При цьому голова цього комітету не пояснив, як це помітив репортер супутникового телеканалу «аль-Джазіра», а що, якщо ця ініціатива про створення комітету є, насправді, відмовою від ініціативи Хафтара. Очевидно, Вища судова рада вирішила не погоджуватися із закликом Хафтара і не відкидати його публічно на поточний момент. Навпаки, скоріше вирішив проголосити про створення комітету для досягнення примирення між сторонами. Це означає, що Хафтар не отримав підтримки з боку судової влади.

6 – Що стосується американської позиції, то вона явно простежується в поведінці Хафтара. Адже загальновідомо, що Америка є головним двигуном його. Особливо якщо врахувати його біографію з моменту його вивозу Америкою із в’язниці у Чаді і його виховання в обіймах Америки близько двадцяти років, які він прожив у штаті Вірджинія. Окрім цього можна простежити інші факти, які вказують на це:

а) Заяви американських високопосадових осіб, які за своїм змістом і текстом вказують на це:

– Під час цих подій, у період між початком військових дій Хафтара 14.02.2014 і його відновленням цих дій 16.05.2014, Америка направила до Лівії заступника держсекретаря США Уільяма Бернса, який у ході свого візиту сказав: «Ріст екстремізму у сполученні з насиллям виступає страшним викликом у першу чергу перед Лівією, а також перед міжнародними партнерами». Він додав: «Відновлення безпеки є життєво важливим для успішного просування Лівії». Він пообіцяв, що Америка збільшить обсяг своєї допомоги для протистояння насиллю екстремістів». Він сказав: «США продовжать з іншими партнерами проводити військові навчання для лівійських збройних сил і служб безпеки» (агентство «Reuters» за 24/04/2014). Це означає, що Америка і надалі буде використовувати карту боротьби з екстремізмом і тероризмом для утвердження свого панування над Лівією. Тому її агент Халіфа Хафтар активно використовує цю карту, яку вручила йому Америка.

– Америка не заперечує свого зв’язку з Хафтаром. Прес-секретар зовнішньополітичного відомства США Дженіфер Саке на прес-конференції 20.05.2014 заявив: «У нас не було контакту з Халіфом Хафтар в останній час, а точніше трохи більше трьох тижнів. Ми не засуджуємо і не підтримуємо події, що відбуваються у Лівії». Також відмовився назвати дії Хафтара військовим переворотом, коли його попрохали про це. Прес-секретар США на своїй прес-конференції підтвердила, що колишній посол Девід Саттерфілд повернувся з Лівії нещодавно, що його країна останні два дні стежить на місті з боку за лівійськими подіями». Цим вона спростувала тільки інформацію про те, що не з’єднувалася з Хафтаром останні два дні. Хоча у пресі ходить інформація, що він говорить: «Візьміть мене». У зв’язку з цим варто відзначити, що газета «аль-Хаят» повідомила 24.05.2014 про те, що посол США у Лівії, Дебора Джонс сказала: «Відставний генерал-майор Хафтар воює проти угрупувань, які є забороненими з нашої точки зору».

б) Зустрічі з Хафтаром свідчать про американську підтримку

Американська газета «The washington post» провела зустріч із Хафтаром 20 травня 2014 року, в ході якої він сказав: «Ми проводимо операцію зі знищення терористичного руху, який засів у Лівії. Свою операцію ми почали близько тижню тому з усіма підрозділами регулярної армії. Ми і зараз продовжуємо нести цю задачу, пересуваючись уперед, і вважаємо, що протистояння – це рішення. Що стосується координації з аз-Зінтан, то я запевняю вас, що ми – одне єдине ціле».

г) Систематичні офіційні заяви про перекинення американських військ на острів Сицилія для досягнення цієї мети, а саме намагатися викликати страх всередині Лівії і підтримати свого агента Хафтара через висловлення моральної підтримки і демонстрації своєї готовності до надання своєї допомоги йому:

- Прес-секретар Пентагону Джон Кірбі у вівторок 20.05.2014 заявив про розташування військ морської піхоти США (Marines) на острові Сицилія. Він пояснив це іншою задачею, а саме евакуацією американських громадян і співробітників американського посольства у Тріполі.

- Газета «аш-Шарк аль-Авсат» за 21.05.2014: «Високопосадовий представник міністерства оборони США підтвердив присутність в Італії літаків і їх готовність евакуювати американців з американського посольства у Тріполі на тлі зростаючих заворушень у Лівії. Він відзначив, що службовці пентагону стежать за розвитком ситуації хвилина за хвилиною, година з годиною». Газета також повідомляє з посиланням на американських високопосадових осіб, що «США збільшили кількість морських піхотинців та літаків, дислокованих в Сицилії, які готові у будь-яку хвилину розпочати евакуацію американців…що близько 60 додаткових солдатів з морських піхотинців та 4 літаки моделі «Bell V-22 Osprey» буде перекинуто зі своєї військової бази в Іспанії на військово-морську авіабазу  «Sitjonala» на Сицилії. Два високопосадовці, які попрохали не публікувати їх імена, заявили що цим самим загальна кількість розташованих в Сицилії морських піхотинців, у якості резерву, досягне приблизно 250 солдатів. Їх присутність в Італії поблизу лівійських кордонів допоможе прискорити отримання належної відповіді.

-  Агентство «Франс Прес» за 27.05.2014 з посиланням на американського високопосадового політика повідомило, що: «На протязі кількох днів американський наступальний військовий корабель причалить до узбережжя Лівії з тисячами солдатів з корпусу морської піхоти на своєму борту для участі в очікуваній евакуації робітників посольства США у Тріполі». МЗС США вимагав від американських громадян, які знаходяться у справжній момент у Лівії, негайно залишити цю країну, додавши, що ситуація з безпекою у Лівії залишається непередбачуваною і нестабільною» (агентство «Reuters» за 28/05/2014).

7 – Таким чином, Америка працює над тим, щоб відстрочити вибори у Лівії за допомогою Хафтара і його прибічників, а також відтворити свій досвід у Малі, не дивлячись на те, що вона тоді потерпіла невдачу, коли спровокувала переворот за допомогою одного з військових генералів 22 березня 2012 року. І це вона зробила за місяць до запланованих виборів, боячись того, що якщо вибори пройдуть у намічений термін, то профранцузька політична еліта одержить перемогу на виборах, тому Америка не хотіла, щоб вибори проходили у такій атмосфері і вирішила змінити хід подій шляхом перевороту. Однак їй не вдалося досягти успіху у цьому, тому що Франція змогла заглушити тему перевороту і провести вибори менше ніж через півтора роки після перевороту. Вибори явили на політичну арену в Малі нового президента, який дотримується політичної лінії Франції, тобто Абу Бакра Кейта, якого було обрано і призначено на посаду президента країни 19 вересня 2013 року. Очевидно, Америка вважає що їй вдасться у Лівії домогтися кращого наділу, ніж у Малі!

Окрім цього, вона спробувала скопіювати досвід Сісі. Однак реальність відрізняється від ситуації у Єгипті і ситуації у Лівії. Сісі був командувачем армії. Військова сила перевалювала на його боці. Що ж стосується Хафтара, то його сила більш схожа на військовий батальйон, який нічим не відрізняється від інших військових батальйонів у Лівії. Можливо він і має більше сил у порівнянні з іншими батальйонами, однак ця різниця неістотна. Це цілком і повністю відрізняється від реальності єгипетської армії на чолі з Сісі на той момент. Збройні сили у Лівії розділені між Хафтаром та ВНК (Всезагальний Національний Конгрес). Наприклад, бойові загони аз-Зінтан «Саваїк» та «аль-К’ак’а» заявили про своє приєднання до цілей Хафтара. Між тим загони оборони центрального регіону «аль-Місрату» більш близькі до ВНК проти Хафтара, Це відносно військових сил у вигляді бойових батальйонів та бригад, які дотримуються різних векторів. Більше того, уподібнення Хафтара до Сісі зовсім неправильне, оскільки військова реальність другого відрізняється від реальності першого. Сісі був головнокомандуючим армії, а отже мав у розпорядженні істотну силу. Він зміг розпустити парламент, усунути президента і розформувати уряд, використовуючи свої позиції сили, будучи головнокомандувачем армії. Між тим Хафтар становить собою тільки відставного лівійського військового, який очолює заколот за посередництва США. Йому не вдалося ізолювати уряд і взяти у свої руки парламент. Як і не зміг зупинити роботу державних інститутів. Також існують інші сили, яким йому нелегко протистояти. Тому Хафтар, який пригрозив Майтигу арештом і розправою, якщо він проведе засідання Кабінету Міністрів (Радміну), потерпів невдачу і не зміг запобігти цьому засіданню, тому що загони військової оборони центрального району «Місрату» мобілізували свої війська і стали на охорону офісу прем’єр-міністра, оскаржуючого свою легітимність  - Ахмад Майтига. Також вони напали на адміністрацію прем’єр-міністра  і взяли собі усі документи, після чого новий голова лівійського уряду Ахмад Майтига зміг увечері 2 червня 2014 року увійти в будівлю адміністрації прем’єр-міністра у столиці Тріполі в оточенні посиленого військового підкріплення, що належить обороні центрального району «Місрат». Він увійшов в будівлю уряду до того, як прийняв повноваження від в.о. голови уряду Абдуллаха ас-Саній, не надаючи жодного значення загрозам Хафтара! Тому коли пройдуть вибори у запланований для них час, важко уявити що їх виграють американські агенти. Америка намагається виграти парі через розпалювання заворушень і хаосу за допомогою Хафтара під приводом боротьби з тероризмом. Можливо вона вдасться до певних атак на окремі озброєні ісламські рухи, щоб посилити хаос і заворушення у країні з метою зриву чи відстрочування виборів, щоб отримати іншу можливість для посилення свого впливу і зміцнення своїх агентів, а також отримати як можна більше політичних дивідендів. Тому очікується, що Америка продовжить підтримувати дії Хафтара, поки не доб’ється свого.  І коли помітить, що це не дає бажаного  результату і вибори усе ж пройдуть у намічений день, вона вдасться до вироблення домовленості з європейцями – володарями найсильнішого впливу – на певній формулі.

8 – Приведене вище було оглядом з точки зору військової сили, що стосується іншого боку, то ситуація у Лівії відрізняється від ситуації у Єгипті. Європейці, зокрема англійці мають глибоке коріння у Лівії. Вони є володарями впливу у ній з часів Другої світової війни до падіння Каддафі. Їм під силу виплекати агентів і довірити їм важелі правління за підтримки Франції та інших європейських партнерів, плюс лояльні до них режими правління у регіоні. Що стосується Єгипту, то Америка нанесла удар по їх корінню у часи перевороту 23 липня 1952 року за допомогою Абдель Насера і підтримуючих його генералів. І подовжує панувати над єгипетською ареною до цього дня. Тому реальність у них неоднакова. Європейський вплив більш сильний у лівійському політикумі. Очікується, що Британія докладе усі свої сили за підтримки Франції, Німеччини, Італії та інших європейських держав, а також своїх агентів у Катарі, сусідніх країнах на півночі Африки, щоб продовжити свій вплив. Особливо якщо врахувати, що Лівія у силу свого розташування є пунктом так званої нелегальної імміграції, яку боїться Європа. Вони бояться, що вплив у Лівії перейде до інших, окрім Європи, а це означає, вони будуть триматися за нього до останнього подиху. Воодушевляет їх на це той факт, що більша чатина політикуму є проєвропейською. Америка усвідомлює це і розуміє цю сильну занепокоєність та обачність з боку Європи, зокрема Британії. Тому Америка діє з можливістю відступу, тобто не розриває з Європою каналів переговорів з питань Лівії. З одного боку вона підбурює Хафтара до розпалювання заворушень через військові дії, з іншого боку співпереживає разом з Європою з приводу Лівії… Так європейські країни разом зі США виступили зі спільною заявою 23.05.2014 (Reuters) відносно ситуації у Лівії, у якій говориться наступне: «Європейській Союз, Франція, Італія, Британія та Сполучені Штати висловлюють глибоку занепокоєність з приводу триваючого насилля і закликають усі сторони до незастосування насилля і вирішення суперечностей політичними шляхами». Також у заяві говориться: «Процес мирної передачі влади повинен базуватися на широкому консенсусі й уникати будь-яких дій, спрямованих на підрив цього процесу». Коментуючи це, «Reuters» пише: «Західні держави мають побоювання, що кампанія, яка проводиться під керуванням Хафтара, може привести до розколу лівійської армії і спровокувати іще більше заворушень у країні». Це відображає вплив європейських країн у Лівії, або, у протилежному випадку, Америка не брала б участі з цими державами у виданні спільної заяви.

9 – Таким чином, навряд чи вдасться Америці та її агенту Хафтару усунути європейський вплив у Лівії. Однак вони спровокують немало хвилювань і заворушень, а також спрямують сильне послання до європейського політичного кола, зокрема британського, яке дасть знати про те, що час британського одноосібного правління у Лівії залишився у минулому, що Америка повинна мати істотну присутність в огляді. Однак, ситуація і надалі буде легко спалахуючою у силу того, що американо-європейська боротьба увійшла у лівійський дім через лівійські інструментарії. Невірні колонізатори байдуже ставляться до того, що це потягне за собою вбивство і кровопролиття серед мусульман. Навпаки, це їх радує та надихає. Розповсюдження впливу – це є єдина мета західних держав, а лівійська нафта є предметом їх бажання. Вони сперечаються між собою у залежності від розбіжності у їх інтересах, але при цьому вони одностайні між собою у боротьбі проти Ісламу і мусульман.

Таким чином, Лівія загрузла у вирі геополітичних зіткнень, перетворившись на поприще геополітичної боротьби між ними за розширення впливу і набуття найбільшої долі у трофеях. Тому ситуація не стабілізується і не повернеться минуле положення, не отримає народ своїх очікувань від революції з причини цього міжнародного втручання, а також із причини відсутності у більшості діячів і лівійців, що стоять на чолі цієї діяльності, які повстали проти Каддафі, який представляв Захід, зокрема європейців, реалізовуючи їх інтереси за рахунок власного народу. Як можуть люди знов кидати себе у павутиння західних інтересів і ставати інструментами боротьби між цими західними геополітичними силами?!

10 - Отже те, що відбувається всередині Лівії, становить собою те, що Британія і Європа, яка стоїть за нею, усіляко намагається випередити події, змагаючись із часом заради виходу із нинішнього глухого куту, який склався, шляхом встановлення базових опор для обраного уряду, який отримає легітимність через проведення виборів за можливістю у найближчий час. Це повинно буде перезавантажити роботу старого політичного режиму, але вже у новому обличчі із числа її агентів, щоб не вийшла Лівія із зони європейського впливу. Тому вона розпочала підготування проведення виборів за першої ж можливості, і дала вказівку лівійській виборчій комісії визначити 25 червня датою виборів нового парламенту у Лівії, який займе місце викликаючого багато суперечок і шуму Всезагального Національного Конгресу (ВНК). Як про це повідомили офіційні інформагентства Лівії.

Америка та її прибічники звернули увагу на цю справу і спробували вибудувати перед ним перешкоди, а точніше не дати можливості сформувати новий уряд, який управляє нинішнім періодом для організації виборів, намічених лівійською виборчою комісією на 25 червня. Хафтар, який є інструментом у руках Америки, у неділю 25 травня проголосив у своєму прес-релізі, зачитаному прес-секретарем Національної Лівійської Армії (НЛА), яку очолює Хафтар: «Будь-яке скликання Всезагального Національного Конгресу (ВНК) стане мішенню заборони та арешту». Також армія порахувала, що «будь-яке засідання конгресу у будь-якому місці є незаконним актом і потрапляє під статтю кримінальної відповідальності». У кінці дню суботи 24.05.2014 армія заявила, що якщо члени парламенту захочуть провести завтра засідання парламенту, то згідно із законом слід буде арештувати їх». Цим Америка прагне підтримати стан конфлікту і нестабільності, що дозволить їй у наслідку утвердити своїх агентів на політичній карті Лівії і у впливовому політичному колі Лівії, якщо вдасться їй зробити це. Або, як мінімум, стати активним партнером у Лівії разом з Європою, зокрема з Британією.
Таким чином, Британія за підтримки Європи докладає максимум зусиль, щоб зберегти свій вплив у Лівії шляхом проведення виборів під контролем нинішніх політичних кіл, лояльних до Європи. Америка у свою чергу старається відстрочити вибори з метою проникнення у ряди нинішнього політикуму, щоб змінити його у благо собі, чи принаймні внести туди своїх людей, а в наслідку провести вибори. Цим вона намагається отримати достатній наділ політичного впливу у Лівії.

11 – У завершенні хотілося б сказати, що на превеликий жаль, мусульманські країни що колись були центром завоювань і просування Ісламу, який несе справедливість і добро в усі околиці світу. Сьогодні стали плацдармом війни, де безбожні колонізатори конкурують один з одним у вбивстві мусульман і розкраданні їх багатств. Вони сміються на повний голос з кожною пролитою краплею крові мусульман. Причому не лише від їх рук, але також і від рук їх агентів з числа синів нашого народу!

Безбожні колонізатори є нашими запеклими ворогами. Тому немає нічого нового у тому, що вони докладають свої зусилля у вбивстві нас. Однак прикро бачити, як до них долучаються окремі лівійські групи, одні лояльні до Америки, інші – до Європи, а потім розпалюють братовбивчу війну між собою, зовсім не заради Ісламу і не заради піднесення слова Аллаха. Навпаки, заради інтересів безбожних колонізаторів. Воістину – це один з найтяжчих злочинів, адже вбивство одним мусульманином іншого мусульманина вважається великим гріхом в Ісламі. У хадісі, виведеному Муслімом від Абу Хурайри приводиться, що Посланець Аллаха ﷺ говорив: «Для кожного мусульманина недоторканим є кров, майно і честь іншого мусульманина». Також у хадісі, виведеному Ібн Маджа від Ібн Умара повідомляється: «Я бачив, як Посланець Аллаха ﷺ обходячи навколо Кааби говорив: «Яка ти чудова і які чудові твої пахощі! Яка велика ти і яка велика твоя недоторканість! Клянусь Тим, у чиїй долоні моя душа, недоторканість віруючого, його майна і крові величніше перед Аллахом, ніж твоя недоторканість. І ми зобов’язані думати про нього лише добре». У хадісі, виведеному ан-Насаї від Абдуллаха Ібн Амра приводиться, що Посланець Аллаха ﷺ говорив: «Воістину, зруйнування всього світу менш катастрофічне, ніж вбивство одного мусульманина».

Вірно, Лівія не позбавлена третьої групи мусульман, які є щирими та праведними. Вони заклопотані лише поверненням блага і справедливості у Лівію через утвердження Ісламу в усіх справах життя, держави та суспільства. Ми сподіваємося, що ці щирі сини ісламської умми стануть перед обличчям лакеїв Європи та Америки і спрямують їх до вірних справ, а також зупинять братовбивчу війну між ними і перенаправлять їх зброю у бік ворогів Ісламу і мусульман. Так Лівія очиститься від усілякого безбожного колонізатора і від усіх зрадників та агентів. І знову стане Лівія центром відправлення військ на відкриття нових країн і країною зберігачів Священного Корану – ісламською фортецею, захищеною Ісламом і захищаючою його. Всевишній Аллах говорить:

وَاللَّهُ غَالِبٌ عَلَى أَمْرِهِ وَلَكِنَّ أَكْثَرَ النَّاسِ لا يَعْلَمُونَ

«Аллах владний вершити Свої справи, однак більшість людей не відає про це» (12:21).

05 Шабан 1435 год
03/06/2014