Відносини між Америкою та Індією (на чолі з Моді) та кашмірська проблема. Відносини між Китаєм та Афганістаном, а також становище Талібану

Друга: чому Індія відкладає вирішення кашмірської проблеми, яка виснажує її (Індію), не дивлячись на те, що при владі в Індії та у Пакистані сьогодні знаходяться проамериканські політичні сили – БДП (Бхаратія Джаната Парті) в Індії та Партія Наваза у Пакистані?

Третя: у ЗМІ повідомляється, що Китай проводить з представниками Талібану посередницькі перемовини. Чи відбувається це з дозволу США або це самостійний незалежний хід з боку Китаю? Яку мету переслідує Китай цим посередництвом?

Відповідь:

Перше: американо-індійські відносини

Для того, щоб розуміти відносини Америки з Індією (на чолі з Моді), необхідно брати до уваги наступні моменти:

Моді отримав тяжку спадщину проблем у відносинах між Америкою та партією Конгресу. У часи правління партії «Індійський Національний Конгрес» в Індії, який тривав десять років, а до цього – у період правління партії БДП (Бхаратія Джаната Парті) між Нью-Делі та Вашингтоном вилаштовувалися безпрецедентні відносини. Ситуація змінилася з поразкою БДП (Бхаратія Джаната Парті) у ході всезагальних виборів у 2004 році, коли у владу прийшла пробританська партія – Індійський Національний Конгрес. У 2010 році індійський парламент прийняв закон «ядерної відповідальності», який дав в обов’язок постачальникам сировини для атомних електростанцій надмірні обмеження по постачанню цієї сировини. Це було прийнято для того, щоб стримати США та американські компанії від індійського ядерного ринку. Реалізація цього закону зробила неможливим підписання громадянської ядерної домовленості зі США у 2005 році. З іншого боку, Нью-Делі жорстоко відкинув спроби США почати діалог по Кашміру і закликав Вашингтон прийняти жорсткі заходи проти Пакистану внаслідок терактів у Мумбай у 2008 році, як і вступила індійська столиця Нью-Делі у суперечність з Вашингтоном через її позицію у відношенні країн БРІКС (Бразилія, Росія, Індвя, Китай та ЮАР), а також по багатьох торговельних суперечках. Очікувалося, що між двома країнами зростуть спільні торговельні відносини, які виникли за роки правління партії ІНК (Індійського Національного Конгресу). Однак США, наприклад, виступили із запереченням проти використання вказівника «зроблено в Індії» на продукції високотехнологічного виробництва, зокрема – на сонячних панелях, вважаючи це порушенням норм ВТО (Всесвітньої Торговельної Організації). І Досі Індія захищає себе від скарг, поданих в ОВС (Орган з вирішення суперечок) при ВТО (Всесвітня Торговельна Організація) з боку США у 2013 році.

2 – За весь період правління партії ІНК (Індійського Національного Конгресу) громадськість Індії негативно відгукалася про Америку з причини поганого ставлення Вашингтону до індійських дипломатів. А тому першою задачею Моді було покращення іміджу Америки серед громадян Індії, особливо – серед політичної еліти. Цим і зайнявся Моді у ході візиту Обами до Індії, виставляючи того у якості головного гостя республіки, поряд із підписанням домовленості про співпрацю в атомній сфері.

3 – Президент Обама зараз, перед американськими президентськими та парламентськими виборами у 2016 році, подібний до кульгавої качки. Здебільшого, його увага зосереджена на перемозі його демократичної партії на виборах. Так чи інакше, Обама буде ділити свій час між участю у передвиборчій компанії на місцевому рівні та вирішенням цілої низки криз за кордоном. А тому навряд чи Обама зможе зробити багато, щоб згладити вади в американо-індійських відносинах, які виникли як наслідки правління ІНК (Індійського Національного Конгресу) в Індії.

У світлі цих факторів складно очікувати будь-яких відчутних успіхів від тих заяв, які зробили Обама та Моді під час зустрічі. У кращому випадку, буде відбуватися тісна співпраця з питань, які об’єднують американські та індійські інтереси у регіоні. Як, наприклад, боротьба з «тероризмом», яка виходить з боку Пакистану, а також скорочення впливу Китаю.

Проте, існує багато перешкод, які утворили певну прірву внаслідок правління ІНК (Індійського Національного Конгресу). І для подолання їх потрібен буде деякий час. Кажучи про відносини між Америкою та Індією у період правління Моді, у Нью-Делі у січні 2015 року колишній посол США в Індії Роберт Блеквелл (Robert Blackwell) сказав: «Що стосується американської стратегії відносно Індії на протязі наступних двох років, то, на мій погляд, у кращому випадку наші очікування повинні бути скромними на відміну від того, що було у початку минулого десятиріччя. Ані прем’єр-міністр, ані президент не можуть здійснити якийсь стратегічний зсув у відносинах між США та Індією. На мій погляд, у найближчі два роки не варто очікувати якогось реального стратегічного партнерства між двома країнами» (див. журнал «Атмосфера відносин між Сполученими Штатами та Індією й консолідований бізнес» від 24 січня 2015).

Іншими словами, Роберт Блеквел прогнозує, що відносини між країнами вступлять у фазу перепочинку, і кожна зі сторін буде готувати усю свою міць на післявиборчий період, тобто після уходу Обами, а не до цього.

Друге: кашмірська проблема

Що стосується кашмірської проблеми, то вона також наразилася на масу ускладнень за період правління партії ІНК (Індійського Національного Конгресу). У зв’язку з цим Моді потребує часу для того, щоб вивести кашмірську проблему на стіл переговорів:

1 – З моменту приходу до влади партії ІНК (Індійського Національного Конгресу) у 2004 році, кашмірська проблема, головним чином, була кинута на задню полицю, хоча Пакистан у період правління Мушаррафа зробив низку поступок для відновлення діалогу, очікуваного між двома сторонами. Не дивлячись на це, партія ІНК (Індійського Національного Конгресу) відкидала будь-яку ініціативу, висунуту Мушаррафом, і наполягала на тому, що кашмірська проблема є внутрішньою проблемою.

2 – Ситуація залишалася сталою без усіляких змін до терактів у Мумбай у 2008 році. Після цього усі передумови на відновлення діалогу по кашмірській проблемі були цілком заморожені. Індійський уряд змінив свій тон і здійснив тиск на Пакистан, щоб змусити його визнати свою провину у тому, що відбулися теракти, і розгорнути повномасштабну боротьбу проти усіх озброєних угрупувань, діючих всередині Пакистану. У жовтні 2010 року уряд Індії поклав відповідальність за теракти на служби безпеки Пакистану. У своєму прес-релізі уряд Індії заявив: «Служби безпеки (Розвідувальне управління) Пакистану причетні до планування терактів у Мумбай у 2008 році» (див. газету «Hindustan Times» за 19 жовтня 2010 року).

3 –  Внаслідок терактів у Мумбай відносини між Ісламабадом та Нью-Делі напружилися. Будь-яка спроба з боку Пакистану або Америки здійснити тиск з метою відновлення діалогу по кашмірській проблемі відкидалася з боку Індії.

4 – У той час Америка здійснювала тиск на Індію, щоб понизити напруження вздовж кордонів з Пакистаном, зокрема – на центральній лінії. Це робилося для того, щоб Пакистан зміг передислокувати свої війська вздовж кордонів з Афганістаном, щоб допомогти Америці у боротьбі проти повстанців в Афганістані. Однак Індія не відступилася від своєї позиції відносно кашмірської проблеми і змусила Пакистан та Америку погодитися з новою реальністю.

5 – За період правління партії ІНК, громадська думка з приводу будь-якої поступки щодо кашмірської проблеми на користь Пакистану була заморожена. І тому сходження Моді на посаду прем’єр-міністра 26 травня 2014 року стало викликом десятиріччю впертості партії ІНК у питанні відмови від позиції, яка не приймає будь-які переговори по Кашміру.

6 – Америка намагалася зблизити Індію з Пакистаном, що розглядалося як перший крок назустріч переговорам з пошуку рішення кашмірської проблеми. У межах цього Наваз Шаріф кидає виклик почуттям мусульман та іде до Індії, щоб привітати Моді та взяти участь у святкуванні його призначення на посаду прем’єр-міністра, не дивлячись на те, що Моді відомий своїм ворожим ставленням до мусульман. Але цей крок іще більше віддалив їх одне від одного, ніж зблизив.

7 – Окрім цього варто пригадати факт того, що усі індійські партії тримаються за частину Кашміру. А тому навіть якщо партія БДП на чолі з Моді та партія ПМЛ (Пакистанська мусульманська ліга) на чолі з Навазом є проамериканськими, їм не так легко вирішити кашмірську проблему шляхом перемовин. Навпаки, правильним та справедливим рішенням буде ліквідація індуської окупації цієї землі силовим шляхом. Це рішення не буде складним, з дозволу Аллаха, якщо Пакистан стане державою, відданою Всевишньому Аллаху та Його Посланцю (с.а.с..). Дай Аллах, щоб це звершилося у найскоріший час.

Як би там не було, не варто виключати варіант того, що Америка посадить обидві сторони. Однак це може зайняти певний час.

Третє: китайсько-афганські відносини і Талібан

 1 – Китай став приділяти велику увагу розвитку торговельних відносин з Афганістаном. Китайські державні компанії взяли на себе зобов’язання вкласти 3,5 млрд доларів у розвиток проекту з видобутку міді у Мес Айнаку, розташованому недалеко від Кабулу. У кінці 2011 року компанія «China National Petroleum Corp» отримала контракт на розробку в Афганістані родовищ нафти у басейні ріки Амударья. Цей проект орієнтовно принесе 7 мільярдів доларів прибутку. Китайська національна нафтова компанія допомогла у будівництві першого нафтовидобувного пункту в Афганістані, обсяги видобутку якого склали 1,5 мільйони барелів на рік (див. газета «Аль-Ватанія» за 1 листопада 2013 року). Понад того, нещодавно Китай заявив про проект «Новий шовковий шлях» ціною у мільярди доларів. Даний проект складається з трьох частин. Перша частина почнеться у Китаї, пройде через Пакистан та завершиться в Туреччині. Друга частина простягнеться від Бангладеш до Малайзії. Третя частина з’єднає узбережжя Фуцзянь на сході Китаю з іншим світом. Відродження економічного шовкового шляху є дітищем голови Сі Цзиньпіна. Реалізація проекту прискореними темпами почалася у четвертому кварталі 2013 року. А тому Афганістан є значимою для Китаю зоною у цьому великому проекті. Також зростаюча потреба Китаю у джерелах сировини збільшує його інтерес до Афганістану.
 
І тому не дивно, що варто було Ашрафу Гані зійти на посаду президента Афганістану, як перший свій зарубіжний візит він наніс у Китай. Він уклав з Пекіном нові контракти, згідно з якими Китай зобов’язувався надати Афганістану допомогу у розмірі 2 мільярди юанів (327 мільйони доларів) на протязі 2017 року на додаток до 250 мільйонів доларів, які він надає Афганістану у якості допомоги з 2011 року. Більше того, Китай обіцяв забезпечити підготування трьох тисяч професійних робітників з числа афганців, не кажучи вже про допомогу у сферах сільського господарства, електроенергії та у будівництві інфраструктури.

Виходячи з переліченого вище, стає зрозуміло, що Китай переслідує великий економічний інтерес у налагоджуванні міцних зв’язків з Афганістаном в найближчому майбутньому.

2 – Китай не зможе скористуватися своїми торговельними відносинами з Афганістаном, якщо в країні не буде стабільності. Як правило, стабільність вимагає наявності сильного уряду в Афганістані. І тому Китай старається у міру можливості допомагати уряду Гані. Міністр закордонних справ Китаю (Ван І) під час свого візиту до Кабулу 22 лютого 2014 року, заявив: «Мир і стабільність у цій країні стосуються безпеки на заході Китаю, а також спокою та розвитку у регіоні загалом. Ми сподіваємося, що Афганістан у найкоротші строки здійснить широке та толерантне політичне примирення, і Китай має намір продовжувати грати конструктивну роль у вирішенні цього питання»» (див. агентство «Reuters» за 22 лютого 2014 року).

Існує ще один фактор, а саме: Китай боїться ісламської загрози з боку афгано-китайських кордонів. Як відомо, там розташовується Ваханський коридор – вузька смуга землі на північному сході Афганістану у районі Вахан провінції Бадахшан. Вахан межує з трьома країнами: з Таджикистаном на півночі, з Пакистаном на півдні (розділяє Пакистан з Кашміром) і з Китаєм на сході. Він становить з себе сувору високогірну територію довжиною близько 350 км та шириною від 13 до 65 км у долинах рік Памір, Вахан та Пяндж. Це зручний шлях підтримки ісламських бойовиків у середі уйгурів, які становлять з себе проблему у сфері безпеки всередині Китаю. Як відомо, таліби дають притулок та тренують бойовиків ісламського руху «Східний Туркестан» з числа уйгурів на територіях Афганістану та у племінних регіонах Пакистану. Уйгурські бойовики ведуть боротьбу для встановлення незалежної країни, вільної від китайської гегемонії. Про це ясно говориться у прес-релізі МЗС Китаю відносно цілей візиту китайського міністра закордонних справ у Кабулі у минулому році: «…для зміцнення співпраці з сфері безпеки з різних питань, у тому числі – у сфері боротьби з тероризмом та протидії ісламському угрупуванню «Східний Туркестан»» (Секретаріат голови КНР від 23 лютого 2014 року).

У світлі приведених вище пунктів можна сказати, що Китай виступає за продовження американської присутності в Афганістані після грудня 2014 року заради збереження стабільності. Про це свідчить той факт, що Китай публічно заохочував Хаміда Карзая до підписання двобічної домовленості зі США з питань безпеки. У вересні 2013 року прес-секретар Хаміда Карзая Імал Файзі заявив: «Голова КНР допомагає Афганістану вилаштовувати зовнішні зв’язки з регіональними та іноземними державами (зокрема – зі США) для того, щоб встановити мир та безпеку у регіоні. Китай цілком підтримує домовленість з питань безпеки, укладену між Афганістаном та США» (газета «Кама» за 27 вересня 2013 року). Газета відзначає: «Китай прилюдно заявив про те, що підтримує мирний процес, який проводиться Афганістаном, що він готовий грати роль в афганських мирних переговорах (тобто у мирних переговорах з талібами)». Виходячи з усіх цих заяв, прес-релізів та коментарів, стає зрозумілим, що Китай підтримує Америку заради збереження стабільності у регіоні, а також веде мирні переговори з талібами за повної поінформованості американців.

 Виконуючи свою роль, Китай у листопаді 2014 року провів «Форум миру» з метою успішного проведення мирних переговорів та пошуку шляхів досягнення мирної домовленості між урядом Гані та рухом Талібан (агентство «Reuters» за 11 листопада 2014 року). І у межах цього процесу нещодавно представники Талібану відвідали Пекін. Одночасно з цим Китай надає допомогу Пакистану, щоб останній здійснив тиск на афганських талібів і змусив їх укласти перемир’я з урядом Гані. Це неможна інтерпретувати так, неначе Китай прагне посісти місце Америки в Афганістані. Навпаки, інтереси Пекіну та Вашингтону сходяться у питанні утвердження стабільності в Афганістані. У зв’язку з цим хотілося б процитувати заяву американського високопосадовця: «США та Китай погодилися працювати разом для надання допомоги афганському уряду, національній єдності, силам безпеки та економічному розвитку країни для того, щоб не дозволити на цей раз використати Афганістан у якості розсадника терористів» («Економік Таймс» від 13 лютого 2015 року).

Усе це свідчить про те, що Китай хвилюється за стабільність в Афганістані через ріст своїх економічних інтересів у ньому. Він погоджується з Америкою у питанні безпеки Афганістану. Окрім цього, Китай непокоїться за перемир’я між афганським урядом і талібами. Цим він бажає зачинити канал підтримки революціонерів Східного Туркестану. Саме з цією метою Китай провів ці зустрічі з обома сторонами – афганським урядом і талібами.

Ми сподіваємося, що таліби усвідомлять це й обернуть підступи Китаю проти його самого, продовживши своє ісламське братство між ними та революціонерами Східного Туркестану.

19 Джумаду аль-Авваль 1436 рік
10 березня 2015 рік