Американська політика у відношенні палестинської та іранської проблем

Відповіді на питання
Інструменти
Друкарня
  • Маленький Менше Середній Більше Великий
  • Default Helvetica Segoe Georgia Times

Питання: У відповіді на питання за 5 лютого 2017 року були роз’яснені загальні риси політики адміністрації Трампа відносно використання «досягнень» політики Обами у Сирії, зокрема — прояв сильної ролі Туреччини у здачі міста Алеппо у руки сирійському режиму та зниження російської ролі, а також надання певної ролі у Сирії Британії.

Проте існують іще два питання, які не були висвітлені у вашій відповіді, незважаючи на те, що Трамп зробив гучні заяви відносно них. Так, 15 лютого 2017 року на прес-конференції з прем’єр-міністром сіоністського утворення у Вашингтоні відносно врегулювання палестинської проблеми у форматі «дві держави для двох народів» американський президент Трамп дав зрозуміти, що він не буде наполягати на цьому форматі врегулювання. Чи означає це те, що Америка відмовляється від такого варіанту врегулювання палестинсько-«ізраїльского» конфлікту? Разом з цим, з миті приходу Трампа на посаду американського президента 20 січня 2017 року, Трамп зробив різкі та жорсткі заяви відносно Ірану, які супроводжувались нагнітанням атмосфери проти цієї країни. Чи вказує це на змінення американської політики у відношенні іранської ролі, яка до цього слугувала виключно інтересам Америки у регіоні? Нехай винагородить Аллах Вас благом!

Відповідь: Ми проллємо світло на дві вищезгадані проблеми, щоб, з дозволу Аллаха, виявити найбільш вірну думку відносно їх:

Перше: палестинська проблема або так звана сьогодні «близькосхідна проблема»

Текст заяв, зроблених американським президентом, як передали усі місцеві та світові ЗМІ, у тому числі — і під час трансляції у прямому ефірі, був наступним: «Американський президент Дональд Трамп вніс чотири відмінних особливості до американської політики у відношенні Близького Сходу після того, як підтвердив, що концепція «двох держав» не є єдиним варіантом врегулювання палестинсько-«ізраїльского» конфлікту, звертаючи увагу на те, що він готовий розглянути альтернативні варіанти, які зможуть привести до миру. Усі попередні американські президенти, незалежно від своєї партійної приналежності, все одно чи були вони республіканцями чи демократами, відстоювали дану концепцію «двох держав»» (див.«France 24» за 16.02.2017). «Я дивлюсь на можливість співіснування двох держав, як і на варіант однієї держави, і приймаю той, який подобається обом сторонам. Особисто я міг би ужитися з будь-яким варіантом. Я довгий час дотримувався ідеї створенні двох держав, але погоджусь з рішенням, яке зробить щасливими обидві сторони», — признався Трамп (див.«AljazeeraMubasher» за 16.02.2017). Проте при цьому Трамп не пояснив, що представляє собою врегулювання по концепції однієї держави, про яку уперше вустами и Трампа заявила Америка.

Чи буде це палестинська автономія всередині однієї сіоністської держави або це буде світська держава, в якій палестинці зможуть приймати участь в управлінні сіоністською державою?! Останній варіант схожий на британський проект,який був запропонований англійцями у 1939 році та був викладений у «Білій книзі» по моделі ліванського варіанту. Варто відзначити, що концепція «двох держав» є американським проектом, запропонований Америкою у 1959 році у період правління республіканця Ейзєнхауера, який був прийнятий так званою «міжнародною спільнотою», відкинувши у бік запропонований англійцями проект врегулювання, що передбачає створення однієї держави. Як би там не було, при уважному розгляді цих заяв та пов’язаних з ними передумов стає ясно, що Америка не відмовилась від свого проекту створення «двох держав». Так, постійний представник США при ООН Ніккі Хєйлі заявила, що США повністю підтримують врегулювання близькосхідного конфлікту по принципу «дві держави для двох народів».«Принцип двох держав — це т е, що ми підтримуємо. Будь-який, хто хоче сказати, що США не підтримує принцип двох держав, припуститься помилки. Ми повністю підтримуємо рішення по принципу двох держав. Але ми також думаємо нестандартно — що треба, щоб усадити обидві сторони за стіл переговорів? Що треба, щоб вони дійшли згоди?», — заявила Хєйлі журналістам о четвер 16 лютого (див.«Reuters» за 16.02.2017). Це свідчить, що Трамп не відмовився від концепції «двох держав», яка служила американською політикою, що лежала в основі усіх адміністрацій з часів висунення цього проекту. Новим явилось лише те, що адміністрація Трампа хоче спробувати інші способи впливу. Постійний представник США при ООН підкреслила, що Америка як і колись відстоює принцип «двох держав», але розглядає і інші методи чи поправки, які можна буде внести у проект «двох держав», щоб він виглядав більш привабливим для «ізраїльтян». Американський представник заявила, що вони мислять нестандартно, а це означає, що до цієї миті Америка прагнула підігнати обидві сторони конфлікту під стандарти американського проекту, щоб досягнути врегулювання.

Сьогодні ж Америка бажає використати інші стандарти, додати чи убавити що-небудь до свого проекту, щоб усадити обидві сторони, особливо «ізраїльтян», за стіл переговорів. Зміненні способів доволі можливе, як ми про це згадували у своїй відповіді на питання від 18 листопада 2016 року відносно політики Трампа після проголошення про його перемогу. Говорячи. Що суть американської політики не піддасться ніяким зміненням, за винятком видозмінень способів та підходів. Ми сказали: «Якщо ж говорити про зміненні американської політики у відношенні ключових проблем, які дісталися від колишнього президента, то не варто їх очікувати у широкому контексті: усе, що може змінитися — це способи. Влада у США здійснюється різноманітними структурами, що мають різноманітні повноваження, наприклад, президент та адміністрація президента США, Пентагон (Міноборони), Конгрес, Рада національної безпеки США, служби безпеки та інші структури, які у сукупності впливають на президента так, щоб він дотримувався загальних ліній сталої політики з допустимою відмінністю у способах її застосування».

Більше за усе те, що відбулось, здивувало та шокувало Палестинську адміністрацію. Генеральний секретар виконкому «Організації звільнення Палестини» (ООП), офіційний представник Палестинської адміністрації на переговорах з «Ізраїлем» Саіб Арікат заявив: «Ми вважаємо, що відмова від концепції «двох держав» є не стільки посмішкою, скільки проблемою для «ізраїльтян» та палестинців» (див.«HuffingtonPost» за 16.02.2017). Потім Арікат сказав: «Альтернативою двом державам могло стати створення однієї демократичної країни, вільної від усілякої релігійності, в якій пліч-о-пліч на рівних умовах живуть мусульмани, християни та іудеї» (див. «Al-Jazzera» за 16.02.2017). Палестинська адміністрація з усім своїм персоналом не знає інших концепцій врегулювання, окрім того, що пропонують їм безбожні колонізатори. Якщо американський проект врегулювання по принципу «двох держав» перестане бути актуальним, то уся ця жалюгідна адміністрація повертається до старого англійського проекту врегулювання або до нього подібних, прогинаючись під владу «ізраїльтян». По усій видимості, Америка не порахувала потрібним оповістити цю жалюгідну Палестинську адміністрацію про свої плани. Співробітники цієї жалюгідної адміністрації в останню чергу дізнаються про те, що здійснюють американці, які, у свою чергу, не цінують їх ані за гріш, оскільки Америка навіть не сумнівається у тому, що співробітники Палестинської адміністрації неухильно підкоряються усім американським директивам та підуть на будь-які поступки. І як може бути інакше, адже відмовившись одного разу від 80% своєї землі та погодившись стояти на сторожі інтересів загарбника, борючись з власним народом, щоб захистити противника, той, як мінімум, нічого не вартий. Він подібний до слухняного собаки, який вертить хвостом перед тим, хто подає їй об’їдки зі столу!

Що стосується позиції сіоністського утворення, то «ізраїльський» прем’єр-міністр Нетаньяху привітав американського президента та його підтримку сіоністського утворення. Але при цьому він не згадав нічого про проект врегулювання за принципом двох держав на спільній Трампом прес-конференції, що вказує на його невдоволення заявами Трампа. Нібито є більш пріоритетні справи, які вимусили його не торкнутись цієї теми, щоб не розчаровувати своїх послідовників, які поклали надії на Трампа. По усій ймовірності, його прохання іще не здійснились,і він не хоче показувати цього. «Під час брифінгу для журналістів, вже після зустрічі з Трампом, Нетаньяху спитали, чи піднімав останній питання щодо офіційного визнання «ізраїльського» суверенітету над Голанськими висотами, і той відповів позитивно. На прохання уточнити, як відреагував на це американський президент, «ізраїльський» прем’єр зазначив, що реакція Дональда Трампа показала, що він «не був цим шокований», але не став вдаватись у деталі» (див.«Reuters» за 16.02.2017). Одночасно не здійснилась задача по переносу посольства США в «Ізраїлі » із Тель-Авіва у Єрусалим, проте адже це було однією із передвиборчих обіцянок Трампа. Повідомляється, що американський президент провів телефонну розмову з прем’єр-міністром «Ізраїлю» Біньяміном Нєтаньяху, назвавши ці переговори «дуже хорошими» і відзначивши, що консультації по здійсненню передвиборчої обіцянки Трампа про переніс дипмісії США в «Ізраїлі » із Тель-Авіва у Єрусалим знаходяться у початковій стадії. На питання журналістів, пов’язані з переносом посольства, представник прес-служби Білого дому відповів, що команда Дональда Трампа «знаходиться на початковій стадії консультацій». Представник відзначив, що «на даному етапі» питання про перенос посольства США зняте з порядку денного, оскільки даний крок, ймовірніше усього, «викличе гнів в арабському світі» (див. «SkyNewsArabia» за 22.012017). З цієї причини Нетаньяху віддав перевагу зосередитись на боротьбі з Ісламом, який погрожує сіоністському утворенню. Прем’єр-міністр Біньямін Нетаньяху підтвердив свою готовність допомогти Вашингтону у боротьбі проти «радикального Ісламу» («alkhaleejonline.net» за 15.05.2017). Сьогоднішні вершителі світової політики використовують ярлик «радикальний Іслам» у якості приводу для ведення боротьби проти Ісламу, який Всевишній, Всезнаючий та Могутній Аллах ниспослав Своєму благородному Посланцю Мухаммаду (с.а.с.), а також з тим Ісламом, який зможе змінити положення Ісламської Умми до кращого. І як може бути інакше, адже Іслам — це істина. Всевишній Аллах говорить:

فَمَاذَا بَعۡدَ ٱلۡحَقِّ إِلَّا ٱلضَّلَٰلُۖ فَأَنَّىٰ تُصۡرَفُونَ

«Що може бути за істиною, окрім омани? До чого ж ви відвернуті від істини!» (10:32).

Друге: іранська тема

Вірно, адміністрація Трампа нагнітає атмосферу проти Ірану, і це помітно неозброєним оком. Для того, щоб розгадати цілі нових американських загроз, що переслідуються на адресу Ірану, а також ступінь їх серйозності, необхідно звернути увагу на американську політику у відношенні Ірану до і після приходу Трампа на посаду президента США. Це дасть нам зрозуміти, чи відбулось дійсно змінення і у чому воно виражається:

Американська політика відносно Ірану до Трампа

Під час американської війни в Іраку Іран повністю використав свій вплив з метою ствердження американської окупації цієї країни. Лояльні до Ірану угрупування не вели битву з Америкою у той час, як північні та західні провінції Іраку, де не було іранського впливу, знаходились під шквальним вогнем. Відносно Іраку між Америкою та Іраном присутня координація на усіх рівнях, і реалізація американських планів там іде повним ходом. І цього не може бачити лише сліпий.

Аналогічно ситуація обстоїть в Ємені, де Іран підтримує повстанців-хоусітів, роль яких у владі Ємену намагаються закріпити проамериканські спецпосланці Генерального секретаря ООН по Ємену (колишній — Джамаль ібн Умар, нинішній — Ісмаіл ульд Шейх Ахмєд). Саме з хоусітами зустрічався у Маскаті наприкінці 2016 року держсекретар США Джон Кєррі, незважаючи на те, що перші не відрізняються від Ірану, який гучно заявляє: «Америка — найбільший шайтан» та «Смерть Америці», — хоча насправді іранська роль в Ємені полягає у наданні допомоги Америці.

У Сирії усе вкрай ясно — картина там ясніша, аніж сонце. Іран всіляко підтримує Башара, як сам, так і за допомогою своїх бойових загонів та проамериканських міжнародних, які вдень та вночі намагаються знищити революційний рух у Сирії. Причому авіаудари наносяться не лише по базам «ІДІЛ», але також і по позиціям численних ополчень, вбиваючи їх командирів та керівників. І усе це робиться під приводом боротьби з тероризмом. Американська авіація навіть випадково не обстрілює позиції проіранської партії «Хізбалла», хоча остання входить у список терористичних організацій у США,оскільки іранська роль у Сирії є частиною американської політики.

Більше того, у часи президентства Обами Америка разом з іншими світовими державами підписала іранську ядерну угоду у червні 2015 року з метою пом’якшення ембарго та санкцій у відношенні Ірану, щоб дати можливість останньому (тобто Ірану) здійснювати зростаючі запити американської політики у регіоні, особливо після революційних спалахів «Арабської весни», а також для того, щоб дозволити Ірану експортувати нафту та витрачати отримані від цього засоби на американську політику в Ємені, Сирії та Лівані. Таким чином, усі американські заяви проти Ірану, які ми чули з часів Іранської революції у 1979 році, а також більш гучні іранські заяви проти Америки, яку іранське керівництво назвало «Найбільшим шайтаном», — усе це є не більше ніж гучними популістськими заявами. Дії та чітко злагоджена між ними фактична політика правдивіше, аніж томи з заявами та продиктовані промови, адже розуміння політики залежить від відстеження фактичних дій, а не лише заявлених слів.

Адміністрація Обами пішла набагато далі, аніж будь-яка інша попередня адміністрація з часів Іранської революції, і дозволила Ірану втрутитися у сусідні країни. Таким чином з’явилась сьогодні так звана «іранська роль» в Ємені та Сирії на додаток до Іраку та Лівану. При розгляді такого повороту в американській політиці та надання Америкою Ірану більших свобод можна помітити, що вони мотивовані як старими мотивами Вашингтону, так і новими. Нижче ми приведемо пояснення цьому:

Старі мотиви

Що стосується старих мотивів, то вони полягали у тому, щоб збільшити загрозу Ірану країнам Перської затоки для того, щоб Америка змогла взяти під свій контроль нафтові ресурси. Старий погляд Америки на іранську роль передбачав отримання Америкою точки опори у Перській затоці, тобто у регіоні нафтових басейнів. Проте з вторгненням Іраку до Кувейту у 1990 році Америка отримала інші важелі контролю над нафтовими басейнами в обхід Ірану. Америка змогла використати це вторгнення у якості приводу для розташування своїх військових баз у більшості країн Перської затоки. У зв’язку з цим іранські загрози зникли з виду з причини відсутності у Америки нужди з точки зору нафтодобувної галузі.

Після набуття неоконсерваторами влади в Америці у часи правління Буша-молодшого та американської окупації Іраку у 2003 році старі американські мотиви по використанню Ірану знов актуалізувались. Проте цього разу це відбулось на рівні розпалювання етноконфесійного розбрату згідно до планів Америки по перегляду кордонів нового «Сайкс –Піко» шляхом фактичного роздроблення держав на етноконфесійній основі, навіть якщо це буде усього лише формальністю. Тоді Америка заговорила про нову карту Близького Сходу, а Іран активізував свою підтримку етноконфесійним угрупуванням з метою утворення нових кордонів, прокреслених кров’ю згідно до розробленої американцями етноконфесійної карти Близького Сходу. І як гриби після дощу зійшли етноконфесійні кордони, глибоко просуваючись у Ємені, Сирію, Ліван, Саудівську Аравію, Бахрейн, Пакистан, Афганістан та інші ісламські країни. Це стало помітним після проголошення Іраном гасла «права меншостей», тобто реалізації політики захисту меншостей, до якої закликає Америка. І тут проявилась роль Ірану з граничною ясністю та у повному обсязі.

Нові мотиви

Що стосується нових надзвичайних мотивів, то вони пояснюються спалахом революцій «Арабської весни», які поставили Америку перед ризиками нового виду. Народні постання «Арабської весни» раптом спалахнули у Тунісі, Ємені, Єгипті, Лівії та Сирії. Америка не була готова захищати свій вплив перед цими народними революціями, які поставили під загрозу цей вплив. І не може Америка задіяти свої війська, щоб захистити свій вплив, у силу прояву тих розладів, які переживає американське суспільство з причини іракської проблеми. Як і не має Америка на місцевому рівні достатньої сили, яка змогла б у повній мірі захистити її вплив, адже найбільш важливі її агенти у регіоні, Єгипті та Сирії, опинились під ударами повстання та революції. Усе це миттєво викликало у Америці нові та надзвичайні мотиви, що вимагають використання Ірану у максимальному обсязі. І Іран помчався придушувати революцію у Сирії та збільшив підтримку підконтрольної йому ліванської партії, щоб не дозволити революції переміститися до Лівану, особливо після інцидентів у містах Тріполі та Сайда,як і збільшив Іран підтримку своїм послідовникам у Бахрейні та Ємені, щоб утвердити американський вплив в них за рахунок Британії на тля революцій, що відбуваються. З причини цих нових американських мотивів роль Ірану, що прийняла етнокофесійний характер, вийшла на регіональну арену у найогиднішому виді. І ця політика США привела до появи відкритого американсько-іранського зближення. ЗМІ повідомили про американські фінансові поставки в Іран після ядерної угоди та комерційних контрактів з компанією «Boeing», а також про зустріч офіційних представників США європейськими банками для обговорення питань спрощення взаємодій з Іраном та усунення побоювань у цих банків з приводу американських санкцій.

З поверненням Саудівської Аравії до обіймів Америки після смерті проанглійського короля Абдуллаха та приходу до влади у Саудівській Аравії у 2015 році проамериканського принца Сальмана, а також з обійманням посади президента Єгипту проамериканським агентом Сісі у 2014 році американські агенти зміцнились у регіоні та надали Америці усі можливості захистити свій вплив без участі Ірану. Це — з одного боку, з іншого ж боку, Америка помітила слабкість Ірану, коли останній не зміг усіма своїми бойовими загонами, гвардією та підтримкою зламати потужність сирійської революції, що вимусило Америку втягнути Росію у Сирію. Але, варто відзначити, що Росія не була альтернативою іранської ролі, а швидше — підтримкою цієї ролі. Такий стан справ примусив Вашингтон серйозно замислитися про диверсифікацію своїх політичних інструментів після того, як сильне використання лише одного агента — Ірану — показало свою неефективність.

З наближенням кінці другого строку правління Обами усі ключі по стримуванню сирійської революції збирались у руках Туреччини. І Америка вирішили об’єднати політику повного знищення, яку ведуть Іран та Росія, з політикою стримування, яку веде Туреччина, щоб зламати потужність сирійської революції, а потім об’єднати усе це з саудівською роллю, щоб приборкати сирійську опозицію Ер-Ріяді!

Таким чином, іранська роль у регіоні є цілеспрямованою політикою США, і ця роль видозмінюється, розширяється та скорочується згідно до вимог американської політики в залежності від обставин. З 1979 року Америка тримала Іран як «панісламську революційну загрозу» близькосхідним державам, зокрема — країнам Перської затоки. Потім Америка розширила роль Ірану до «агресивної етноконфесійної загрози» після приходу неоконсерваторів до влади в Америці. Потім ця роль переросла у «ключову регіональну роль» у повному сенсі цього слова під час подій «Арабської весни». Проте коли деякі проамериканські агенти, такі як Єгипет, оговталися від несподіванок, що їх спіткали, і влада у Саудівській Аравії повернулась до рук проамериканського монарха, а проамериканським правителям у Туреччині вдалось прибрати до своїх рук важелі тиску, Америка одразу ж вдалася до розподілу нових ролей поруч із іранською роллю, яку Америка не збирається повністю скасовувати.

Варто відзначити, що іранська роль у регіоні, як і інші ролі американських агентів, не є відображенням реального впливу Ірану та інших проамериканських сателітів. Підсилює та зменшує ці ролі сама Америка, причому навіть не рахуючись з інтересами цих країн. Наприклад. Іран витрачає на Сирію шалені суми, які спустошують казну, і не звертає уваги на свою напівзруйновану інфраструктуру, а також на той факт, що американці можуть видворити Іран із Сирії, коли Америці це стане потрібно! Аналогічно цьому обстоїть положення з Саудівською Аравією, якій американці відвели спеціальну роль в Ємені, що поставило Іран у незручний стан перед своїми послідовниками. Так Саудівська Аравія предстала у такому світлі, що вона відкрито та напряму надає військову підтримку своїм послідовникам, у той час як Іран мовчки здає свої позиції на користь ролі Саудівської Аравії і погоджується з пануванням саудітів над повітряним простором Ємену. Ірану нічого не залишилось, окрім як тільки використовувати невеликі риболовецькі кораблі для перекидання зброї своїм протеже - хоусітам. Можливо, найбільш яскравим підтвердженням тому, що Америка ніколи не рахується з цими правителями, а навпаки, ставить їх у скрутне становище та розлючує, не моргнувши і оком, можна побачити у турецькій ролі у Сирії. Досить згадати, як стерлись червоні лінії, про які говорив Ердоган, як змінювалась його риторика та позиції. Одним словом, Америка є тим, хто постійно відводить, підсилює та зменшує ролі цих агентів згідно до своїх інтересів, не рахуючись з ними.

Американська політика у відношенні Ірану після приходу до влади у США Трампа

У такій атмосфері, коли Америка відводить ролі іншим державам регіону, окрім Ірану, а саме — Туреччині та Саудівській Аравії, і знижує тим самим роль Ірану, до влади у США прийшов Трамп. Американська політика могла б і надалі дотримуватись попереднього способу без усілякого галасу у відношенні Ірану, використовуючи у своїх інтересах три регіональні держави, кожну згідно її ролі. Але Трампу захотілось задіяти «іранське опудало» з метою економічного шантажу по образу мафії, якого дотримується Трамп у своєму життя. І тому він почав нагнітати атмосферу з Іраном, написав провокаційні висловлювання у своєму Twitter-аккаунті, назвав Іран покровителем тероризму, звинуватив його у тому, що Іран загрожує Америці та її союзникам, а також почав поводити себе агресивно з ним та ввів додаткові санкції у відношенні 25 фізичних та юридичних осіб в Ірані 3 лютого 2017 року після того,як іранці провели випробування своїх ракет. Більше того, Трамп назвав домовленості з Тегераном, у т.ч. — ядерну угоду, «гіршими» та «провальними», і натякнув на можливість їх перегляду та ануляції, а також виходу Америки із ядерної. Бачачи це, деяким здається, що Трамп внесе великі зміни до американської політики. І для того, щоб зрозуміти «новий» погляд Трампа на Іран та його роль, а також наскільки далеко може піти Трамп у відношенні Ірану, розглянемо наступне:

Політика американських республіканців свідомо демонструє потужність та жорстокість. І це простежується в усіх рисах зовнішньої політики Трампа, у тому числі — у відношенні Ірану. Вірно, в американському погляді на Іран з приходом Трампа з’явився новий підхід. І це пояснюється тим, що президент Трамп пообіцяв вирішити багато економічних питань, ключових для Америки, і нахабно почав вимагати від інших країн заплатити Америці за те, що остання захищає їх від небезпек. Ці новинка охопила майже усі країни світу, Японію, Корею та європейські і атлантичні держави, і багаті держави Перської затоки не стали винятком. І тут усе ясно без усілякого згадування, враховуючи, що вище перелічені старі та нові американські мотиви зводяться до небезпеки Ірану та його ролі у регіоні країн Перської затоки, що іранське «опудало» під час президентства Обами стало невідворотною небезпекою біля воріт Перської затоки. Враховуючи усе це, стає зрозумілим, що президент Трамп економічно скористався цією проблемою і по образу мафії хоче зібрати великі платежі з нафтових держав Перської затоки за спричинений на Іран тиск та зменшення ролі іранців у регіональній політиці, а також за захист цих країн від іранських загроз. І тому у відповідь на цей американський тиск на Іран іранці провели випробування своїх нових ракет. Не виключено,що це проходило у повній координації з Америкою. Важко віриться, що це могло бути збігом. Навпаки, цими випробуваннями Іран підтвердили свою небезпеку країнам регіону і нічого корисного для себе не придбав. В усьому цьому у виграші опинилась лише Америка, яка вимагає сьогодні колосальних сум грошей за захист правителів від іранської загрози. Заяви, які роби Трампа під час своєї виборчої кампанії, підтверджують це бачення. Приведемо одну із таких заяв, що свідчать про «нові міркування» Трампа.

Агентство «CNN Arabic» 19 серпня 2015 року повідомило, що «Дональд Трамп вимагає від Саудівської Аравії виплатити Америці гроші за захист королівства від зникнення. «У найближчий час Саудівська Аравія опиниться у великому лиху та буде потребувати нашої допомоги… Якщо б не ми, то їх (ред. — Саудівської Аравії) би не існувало»».

Агентство «CNN Arabic» 27 вересня 2016 оку повідомило, що Дональд Трамп заявив: «Ми захищаємо Японію, ми захищаємо Німеччину, ми захищаємо Південну Корею, ми захищаємо Саудівську Аравію, ми захищаємо багато країн. Вони не платять нам, але повинні платити нам, тому що ми надаємо їм величезну послугу і ми втрачаємо своє багатство. Я говорю, що якщо вони не заплатять справедливу долю, то, швидше за усе, їм доведеться захищати самих себе або надати нам допомогу. Ми — держава, у якої $20 трлн. заборгованості. Вони повинні допомогти нам». Підкреслюючи важливість здатності вести переговори по торговим угодам, Трамп сказав: «Ви повинні бути у змозі вести переговори з Японією та з Саудівською Аравією… Ви можете собі уявити, що ми захищаємо Саудівську Аравію та усі її матеріальні багатства (фінанси та надбання), а вони ані копійки не платять нам?».

Інформаційний сайт Aljazeera.net 26 січня 2017 року повідомляє, що американський президент заявив, що Ірак володіє силою, рівною Ірану, проте Сполучені Штати скоїли помилку під час своєї інтервенції до Іраку (ред. — «говорячи про американське вторгнення до Іраку ц 2003 році»), коли передали Ірак у руки Ірану. За словами Трампа, адміністрації США варто було б залишитись там та взяти під контроль нафтові родовища Іраку. Агентство «ReutersArabic» повідомило 24 січня 2017 року на своєму веб-сайті, що «президент Трамп у своєму виступі перед співробітниками ЦРУ натякнув на те, що Сполученим Штатам варто було б взяти іракську нафту, щоб оплатити витрати, пов’язані з військовою інтервенцією 2003 року».

Усе це підтверджує склад розуму Трампа, який усі свої думки скерував на пошук засобів для укладання угод. Так, в обмін на захист від іранської небезпеки квазідержави Перської затоки повинні оплачувати витрати на цей захист, тобто передати свої гроші у розпорядження Америки, щоб убезпечити свої престоли. Америка обходиться з цими правителями як з інвалідами (недієздатними, потребуючими опікування). І мафіозний склад розуму (а точніше — гангстерський інтелект) адміністрації Трампа проявив себе у багатьох місцях. Причому Дональд Трамп — не єдина американська персона, яка дію за метолом вибивання дані, тобто крупних міжнародних виділень фінансових засобів. Згадайте, як у 2016 році при президентстві Обами американський конгрес прийняв законопроект JASTA «Про правосуддя проти спонсорів тероризму», який дозволяє арештовувати банківські рахунки та інші активи Саудівської Аравії та інших країн Перської затоки у США по позовам родичів жертв теракту. З прийняттям цього закону у американців з’явилось право судитись з іноземними державами у тому випадку, якщо ці держави підозрюються у терактах на території США. Причиною тому слугує той факт, що Америка переживає реальну економічну кризу, яка примусила її скоротити свій загальний бюджет. Враховуючи космічну заборгованість США та бурхливий ріст економіки Китаю, Америка знаходиться у пошуках глобальних рішень. Так, адміністрація Буша-молодшого угледіла економічне рішення в окупації Іраку та взятті іракської. Проте іракський опір завадив збутися цьому, що вимусило Америку виділити $3 трлн. на рішення іракської проблеми. Обама намагався вдарити по податковим сховиськам британських офшорів, щоб притягти в Америку великі гроші із віддалених островів. Потім був прийнятий законопроект JASTA («Про правосуддя проти спонсорів тероризму»), щоб заробити гроші у вигляді компенсації та штрафів по статті «тероризм». Тепер Трамп бажає вибити у багатих країн дань за їх захист як засіб вирішити дилему американської економіки. Трамп пішов на ризик та пообіцяв вирішити проблему американської заборгованості ($20 трлн.) протягом восьми років.

Гасла, з якими Трамп ішов на президентські вибори — «Зробимо Америку знов великою», — вимагають того, щоб США пішли на пряме втручання та відмову від залаштункової політики Обами, яка використала ролі інших країн. І сьогодні адміністрація Трампа намагається шляхом створення безпечних зон у Сирії відновити свою пряму роль та вирвати естафету із рук Росії. Також роздута та страшна роль Ірану почала переглядатись по вищезгаданим причинам. У зв’язку з цим адміністрація Трампа серйозно розглядає питання про зниження ролі Ірану після того, як вона вичерпала себе в економічних цілях, але не до кінця. І сьогодні Америка відводить Іран роль, яка доповнює ролі Туреччини та Саудівської Аравії, але не заміняє їх. Іншими словами, надалі Іран не буде грати лідируючої ролі, зокрема — у Сирії, навпаки, його роль істотно зменшиться перед роллю Туреччини, у першу чергу, а потім вже — роллю Саудівської Аравії. Так або інакше, Америка не може повністю обійтись у регіоні без Ірану, а це означає, що останній не уходить із близькосхідної арени і продовжує виконувати там американські плани.

Таким чином, рішення відносно того, чи змінила Америка роль Ірану у регіоні або ні, варто виносити не стільки на підставі зроблених заяв та сказаних слів, скільки на підґрунті вживаних заходів та скованих дій. Більша частина викликаного сьогодні галасу навколо Ірану у Вашингтоні не сходить до рівня реальних змін. Наприклад, президент Ірану Роухані у свої промові з приводу святкування тридцять восьмої річниці Іранської революції заявив: «Іранський народ примусить тих, хто використовує проти нього мову (тобто США), пожалкувати про це». За словами іранського лідера, «демонстрації народної сили з приводу річниці «Ісламської революції» в усіх куточках країни — це відповідь на несправедливі слова нових лідерів у Білому Домі » (див.«RT» за 10.02.2017). У відповідь на ці заяви президент США Дональд Трамп порадив президенту Ірану Хасану Роухані «бути обережнішим» у своїх висловлюваннях. «Йому краще бути більш обережним», — приводить слова Трампа «WashingtonExaminer» (див.«Reuters» за 10.02.2017). Ці та до них подібні заяви, як, наприклад, коментарі відносно ядерної угоди, не виходять за межі шаблонного плану американсько-іранського конфлікту. Що стосується ситуації на практиці, тобто у реальності взаємостосунків, то ми бачимо повну координацію,співпрацю та бездоганне виконання американських планів у регіоні. Верховний представник Європейського Союзу по закордонним справам та політиці безпеки Федеріка Могєріні наступного дня після проведення інтерв’ю з офіційними особами в адміністрації президента США Дональда Трампа 9 лютого повідомила журналістам: «Заяви, які я почула у ході обговорень,переконали мене у намірі повністю, укладену з Іраном» (див.«RT» за 10.02.2017). Що стосується нових американських санкцій відносно Ірану, то вони не представляють собою будь-якої серйозної значущості, навіть якщо вони і супроводжуються заявами, які вселяють те, що Америка взялась за перегляд іранської ролі, оскільки Америка переглядає роль Ірану під кутом і на користь своєї політики, вивчаючи успіхи та поразки іранців , щоб оптимально використати їх в економічних та політичних інтересах США. Варто відзначити, що перегляд ролі Ірану є не лише ідеєю Трампа. Наприклад, Хілларі Клінтон також закликала до аналогічного перегляду під час своєї виборчої кампанії. За словами Хілларі Клінтон, політика «довіряй,але перевіряй», яку застосовували у відношенні Ірану, «не кращою політикою», і у випадку її перемоги на виборах вона замінить цю політику на політику «недовіри до іранців», пообіцявши повернути усі санкції у відношенні Ірану у випадку найменшого порушення ядерної угоди. Більше того, вона пригрозила використати військову потужність США проти іранців, якщо відбудеться хоч якесь порушення угоди (див.«AsharqAl-Awsat» за 22.03.2016). Говорячи стисло, перегляд іранської ролі з боку адміністрації Трампа слугує державній політиці США для того, щоб, як згадувалось вище, Іран міг оптимально служити економічним та політичним інтересам США.

На завершення хотілось би сказати, що дуже прикро бачити те, як Америка, яку зсередини поїдають хробаки з причини її порочних цінностей та прогнилої культури, хазяйнує у мусульманських країнах, а ті, хто вважає себе їх правителями, змагаються один з одним у служінні американським інтересам. Прикро бачити, як мусульманські країни перетворились на полігон виконання планів безбожних колонізаторів. І причина цього відома, ми говорили про неї, і скажемо знов: «Усе це відбувається через відсутність щирого халіфа, який захистив би Умму». Від Абу Хурайри повідомляється, що Посланець Аллаха (с.а.с.) говорив:

إِنَّمَا الْإِمَامُ جُنَّةٌ، يُقَاتَلُ مِنْ وَرَائِهِ، وَيُتَّقَى بِهِ

«Імам — це щит, за яким б’ються та яким захищаються» (Муслім).

Кожен, хто любить Аллаха та Пророка Мухаммада (с.а.с.) мусульманин зобов’язаний прийняти це для себе у якості доленосної проблеми, а саме — приступити до серйозної та цілеспрямованої роботи, будучи щирим по відношенню до Всевишнього Аллаха та чесним по відношенню до Пророка Мухаммада (с.а.с.). І ці зусилля повинні бути скеровані на побудову Праведного Халіфату, зі встановленням якого здійсниться блага звістка Благороднішого Посланця Аллаха (с.а.с.) після епохи деспотичних режимів правління, як це приводиться у достовірному хадісі, що привів Ахмад ібн Ханбал:

...ثُمَّ تَكُونُ جَبْرِيَّةً، فَتَكُونُ مَا شَاءَ اللَّهُ أَنْ تَكُونَ، ثُمَّ يَرْفَعُهَا إِذَا شَاءَ أَنْ يَرْفَعَهَا، ثُمَّ تَكُونُ خِلَافَةٌ عَلَى مِنْهَاجِ النُّبُوَّةِ

«Потім прийде правління деспотії, яке триватиме стільки, скільки побажає Аллах. Потім, коли побажає Аллах, воно припиниться. Потім знов наступить період Халіфату, заснованого на методі пророцтва».

Лише так мусульмани зможуть піднестись на славні вершити та покінчити з безбожними колонізаторами, вигнавши їх із мусульманських земель у свої нори, якщо вони знайдуть, куди сховатися.

وَتِلۡكَ ٱلۡأَيَّامُ نُدَاوِلُهَا بَيۡنَ ٱلنَّاسِ وَلِيَعۡلَمَ ٱللَّهُ ٱلَّذِينَ ءَامَنُواْ وَيَتَّخِذَ مِنكُمۡ شُهَدَآءَۗ وَٱللَّهُ لَا يُحِبُّ ٱلظَّٰلِمِينَ ١٤٠

«Ми чергуємо дні (щастя та нещастя) для людей, щоб Аллах впізнав тих, хто увірував, та обрав серед вас загиблих мучеників, адже Аллах не любить беззаконників» (03:140).


26 Джумада аль-уля 1438 року по хіджрі
23.02.2017 р.