Саудівська Аравія — не ісламська держава, а її королі — не халіфи (09.03.1970 г.)

Відповіді на питання
Інструменти
Друкарня
  • Маленький Менше Середній Більше Великий
  • Default Helvetica Segoe Georgia Times

بسم الله الرحمن الرحيم

Питання: Один із письменників у Бейруті написав про те, що «король Фейсал ібн Абдуль-Азіз Аль Сауд править по Ісламу, а держава, якою він править — це ісламська держава, і сам король шаріатськи є халіфом мусульман».

Якщо це ствердження невірно, то виходячи із чого його правління та держава не є ісламськими,а сам він не вважається халіфом?

Відповідь:

Так зване Королівство Саудівська Аравія(КСА), тобто Хіджаз, Неджд та приєднані області, є частиною Аравійського півострову і знаходилось під ісламським правлінням до кінця епохи Османів. Коли Ібн Сауд (Абдуль-Азіз ібн Сауд) був призначений еміром Неджда, а потім приєднав до нього Хіджаз, країна усе іще продовжувала правити Ісламу. Проте, коли Ібн Сауд змінив систему правління від Шаріатського емірату до монархічного устрою, з того часу і по сьогоднішній день системою правління в Саудівській Аравії є система куфру, тому що монархічний устрій — це система невір’я. Монархія має певні закони і титули, а виконувані формальності, такі як прийняття байату від конкретної групи людей, не надають устрою ніякої значущості, нічого у ньому не змінюють і не роблять його ісламським: сам устрій, як він є — система невір’я.

Байат, який приймається при призначення короля, будь то байат, принесений під час коронації Сауда ібн Абдуль-Азіза або ж Фейсала ібн Абдуль-Азіза, не є байатом, який приводить людину до влади. У монархічному устрої, швидше, сам устрій, передача влади в спадщину та пов’язані з нею закони приводять його до влади, незалежно від того, чи був байат чи ні. Байат у них — усього лише формальний ритуал для обдурювання громадськості, і він не має ані найменшого впливу на призначення правителя. Отож, система правління у Саудівській Аравії як вона є — це система невір’я, а ритуал байату — це формальність та брехливий акт по введенню в оману громадськості. Тому король Фейсал не вважається правителем Саудівської Аравії з точки зору Шаріату, тому що він не є аміром, обраним мусульманами цієї країни, а є королем, призначеним монархічним устроєм і правлячим згідно йому.

Мовчання мусульман Саудівської Аравії  перед його призначенням над ними короля можна було б порахувати як їх вибір, якщо б мова йшла про отримання влади аміром, а вони б промовчали. Проте призначається король з боку монархічного устрою, він править згідно цьому устрою, тобто він є правителем від системи і править системою невір’я, а мовчання мусульман перед системою невір’я тим, кого вона призначає у владу, не робить дану систему шаріатською, і не важливо, чи після цього він (призначений король) виконує ритуали,необхідні для призначення правителя, або ж не виконує їх, однаково, вони не стануть шаріатськими діями. Тому мовчання мусульман перед призначенням короля з боку монархічного устрою не робить його шаріатським. Це стосується короля Фейсала як короля Саудівської Аравії.

Говорячи по клятву як про байат, яка дається халіфу, і говорячи про те, що Фейсал — халіф мусульман точки зору Шаріату, то ніхто із мусульман, які розуміють шаріатські закони правління, не насмілиться так сказати. Адже окрім того, що король призначений системою куфру, а байат не має ніякого впливу і є формальністю для обдурення людей, король взагалі не призначений правителем для усіх мусульман, а лише для країни під назвою Саудівська Аравія. Він не призначений правителем над усіма мусульманами, і навіть в умовах монархії, і навіть у межах  формального байату він призначений королем лише над певними людьми і в певній країні. Сам же текст даного байату не гласить про те, що це — байат халіфу, у ньому немає ані слова, схожого на «халіф». Це не байат халіфу мусульман, і він немає ніякого відношенні до цього, і на додаток до усього, ясним текстом гласить про те, що він даний королю.

Поруч з цим, у Шаріаті не існує ніякого байату правителю, за винятком байату халіфу. Для тих,хто уважно вивчає дане питання, із усіх хадісів з усіх збірок, в яких проходить байат, стає абсолютно ясно, що байат жорстко обмежений такою умовою, що він дається лише халіфу, Імаму, і іншого байату у текстах категорично немає. Байат має шаріатські обмеження у тому, що він дається халіфу, Імаму, і ніякому правителю окрім нього — ані аміру, ані валіям, ані іншим правителям, а лише одному халіфу, Імаму.

Посланець (с.а.с) сказав: «Хто дав присягу Імаму…», «Людина, яка присягнула Імаму …», «Якщо буде даний байат двом халіфам…», «Будуть халіфи, і їх буде багато  …», «Будьте вірним присязі першого і першого...». Усі ці хадіси ясно говорять про те, що байат дають лише  халіфу, і у жодному разі кому-небудь іншому. Навіть ті хадіси, в яких проходить слово «байат» без слова «халіф», категорично говорять про те, що мова йде про байт халіфу. Зміст слів Посланця (с.а.с.): «…І хто помер без присяги, той помер смертю часів невігластва»,— полягає у байті халіфу, який буде після Пророка (с.а.с.), так що байат не халіфу не дозволений і є гріхом,тому що у такому випадку мусульманин помре смертю джахілії. Де б не проходив шаріатський «байат» по відношенню до правителю, то під ним мається на увазі лише «байат халіфу». В усі часи, починаючи від епохи Посланця (с.а.с.), в епоху сподвижників і після них мусульмани давали байат лише халіфу, і іншого байату правителю у них не було.

Тому з точки зору Шаріату байат дається лише халіфу, як це ясно із текстів хадісу і того, як вчиняли з цим сахаби. Байат по відношенню до правителю обмежений лише халіфом, тобто халіфом мусульман, і категорично не дається кому-небудь іще, ані аміру, ані валію, ані, тим більше, королю. Адже окрім того, що він лише амір або правитель, так іще і відноситься до монархічного устрою, тобто системи невір’я. Йому не дається байат ані у якому-небудь вигляді.Тому присяга, надана королю Фейсалу — це шаріатські нелегітимна присяга, давати її неможна, тому що він не є халіфом, а байат дається лише халіфу. Він (Фейсал) є правителем, приведеним до влади монархічним устроєм, тобто системою куфру, отож, байат, даний йому — не шаріатський, і він нічим не зобов’язує ту людину, яка його дала, а також не позбавляє її від гріха через відсутність байату, без якого її смерть буде смертю часів невігластва. Це стосується системи у Саудівській Аравії, правителя, приведеного до влади цією системою, і формальності байту, який йому дають.

Говорячи ж про закони, які застосовуються у Саудівській Аравії, то системи, які втілюються тут — це система правління, міжнародні відносини, економічна система, система покарань (укубат)та взаємовідносин (муамалят).

Що стосується системи правління, то це — монархія, система куфру. Зовнішні відносини засновані не на ісламській акиді і несенні ісламського заклику — це категорично не зовнішня політика ісламської форми державності. До цього треба додати і те, що КСА підкорялась Англії, потім США, а потом знов Англії, і королівство з усіма своїми відгалуженнями не виходить із політичної сфери та систем західних держав. Посольства, консульства, угоди та зобов’язання, а також прихильність міжнародному праву — усе це є побудовою зовнішньої політики згідно системам невір’я. Говорячи про економічну систему у Саудівській Аравії, варто відзначити, що це повністю капіталістична система, що також є системою куфру. Залишаються лише системи укубат (закон покарань) та муамалят (закони взаємовідносин), але і тут Фейсал почав поступово запроваджувати західні закони, витісняючи ними шаріатські норми.

Навіть якщо системи укубат та муамалят продовжують застосовуватись згідно законам Шаріату, тим не менш, король Фейсал з миті вступу на престол прийнявся змінювати їх у бік систем невір’я. У будь-якому випадку, навіть якщо збережуться лише укубат та муамалят, і судова система по ним буде застосовувати хукми Шаріату, то цього недосить, щоб держава стало ісламською державою, доки решта усіх інших систем, особливо — система правління, залишаються системами невір’я. Тому Саудівська Аравія не є ісламською державою, а має схожість з рештою усіх інших арабських країн у цьому відношенні, як Йорданія, Кувейт або Марокко, які не є ісламськими державами. КСА не відрізняється нічим від Йорданії, за винятком судової системи, де застосовуються хукми Шаріату з питань покарання (укубат) та взаємовідносин (муамалят). В Йорданії також є шаріатські суди, які користуються виключною юрисдикцією у так званих «справах особистого характеру», а у решті усього іншого Шаріат не застосовується; і Йорданія, і Саудівська Аравія тут однакові.


1 Мухаррама, 1390 р.х.
09.03.1970р.