Питання: У наших книгах описується, що факір (бідняк) — це той, у кого відсутні у достатній кількості засоби на вдоволення основних потреб. Під основними потребами мається на увазі харчування, одяг, житло.
Отож, такій людині належить виплата із засобів закяту. Проте є і інші потреби, дуже близькі до основних. Такі потреби у свій час Ісламська Держава покривала із Байт уль-Маль. До них відноситься: освіта, допомога у створенні родини, забезпечення ліками. У наші дні немає Ісламської Держави, яка б покрила б ці потреби. Звідси два питання:
1) чи допустимо покривати неосновні потреби із засобів закяту у зв’язку:
а) з відсутністю Ісламської Держави,
б) з тим, що деякі факіхи дозволяють зробити подібне, але при певних умовах,
в) з тим, що ці потреби не відносяться до предметів розкоші, але близькі до основних.
2) Якщо ми послідуємо за думкою факіха, який дозволив покривати такі потреби із засобів закяту, чи будемо ми іти врозріз з табанні Хізба?
Відповідь:
Коли ми давали визначення факіру (бедняку), то ми опирались на шаріатські докази. Їх ми привели у книзі «Економічна система»: «Іслам розуміє бідність людини скрізь однаково, незважаючи на країну і покоління. Бідність згідно Ісламу — це неповне вдоволення основних потреб людини. Шаріат визначив ці основні потреби трьома речами: харчування, одяг і житло. Всевишній Аллах сказав:
وَعَلَى الْمَوْلُودِ لَهُ رِزْقُهُنَّ وَكِسْوَتُهُنَّ بِالْمَعْرُوفِ ۚ لَا تُكَلَّفُ نَفْسٌ إِلَّا وُسْعَهَا ۚ لَا تُضَارَّ وَالِدَةٌ بِوَلَدِهَا وَلَا مَوْلُودٌ لَّهُ بِوَلَدِهِ ۚ وَعَلَى الْوَارِثِ مِثْلُ ذَٰلِكَ
«А той, у кого народилась дитина, повинен забезпечувати харчування і одяг матері на розумних умовах. Ані на жодну людину не покладається понад її можливостей. Неможна завдавати шкоду матері за її дитину, а також батьку за його дитину. Такі ж обов’язки покладаються на спадкоємця [батька]» (2:233),
أَسۡكِنُوهُنَّ مِنۡ حَيۡثُ سَكَنتُم مِّن وُجۡدِكُمۡ
«Поселяйте їх там, де ви живете самі — по вашому достатку» (65:6).
Ібн Маджа передає від Абу аль-Ахваса, що Посланець ﷺ сказав наступне:
أَلَا وَحَقُّهُنَّ عَلَيْكُمْ أَنْ تُحْسِنُوا إِلَيْهِنَّ فِي كِسْوَتِهِنَّ وَطَعَامِهِنَّ
«Правом ваших дружин на вас є те, щоб ви добре одягали і кормили їх».
Це вказує на те, що основними потребами,невдоволення яких вважається бідністю, є харчування, одяг і житло» (кінець цитати).
Також у книзі «Майно у державі Халіфат» згадується: «Факіри (бідняки) — це ті, хто не володіє достатнім майном, щоб вдовольнити свої основні потреби, такі як харчування, одяг і житло. Хто має достаток менше того,чого потребує для вдоволення своїх основних, той вважається бідним, і йому дозволяється отримувати милостиню. Він може брати із цього …» (кінець цитати).
Саме цьому ми віддаємо перевагу у даному питанні.
Що стосується слів про те, що сьогодні немає Ісламської Держави, яка покривала б окрім основних потреби людини і інші її потреби, то це так! Усе ж таки, самі мусульмани нікуди не зникли. В основі Іслам спонукає мусульман надавати допомогу потребуючим, і вони можуть жертвувати із своїх засобів у якості садака, але ніяк не закяту. Закят надається факірам для покриття основних потреб, а вже із засобів, які залишились понад покриття основних потреб, дають у якості садака на освіту, створення родини, лікування і т.д.
Відносно того, чи буде суперечити табанні, якщо людина послідує думці муджтахіда чи факіха, які дозволяють давати закят не лише тим, хто по визначенню підпадає під термін «факір», тобто на основні потреби (харчування, одяг, житло), але й на освіту, для створення родини молодим і лікування? Так, слідувати такій думці буде суперечити табанні. Проте за це не відбудеться адміністративного покарання. Іншими словами, якщо хтось виділить засоби закяту на покриття неосновних потреб (освіти, створення родини, лікування), довіряючи думці муджтахіда чи факіха, то адміністративно ми його не караємо. Розрахунок його за це лише у Господа у День Суду.
13 Мухаррама 1429 р.х.
21.01.2008 р.
