Сайт «аль-Джазіра» оприлюднив 08.07.2014 статтю під заголовком «Халіфат за методом пророкування і Халіфат за методом ІДІШ», автор шейх доктор Ахмад ар-Рісуні, віце-президент Міжнародної спілки мусульманських вчених на чолі з шейхом Юсуфом аль-Кардаві. У своїй статті автор стверджує, що шаріат ніколи не зобов’язував нас встановлювати щось, що називається Халіфатом або Ісламським Халіфатом, або державою Халіфат. Як і не приписав нам встановлювати конкретну форму або визначену модель цього Халіфату або держави. Більше того, шаріат не вимагає від нас називати правителя халіфом, а нашу систему – Халіфатом».
Нижче приведемо пояснення реальності Халіфату і постанови шаріату відносно нього з докладними доказами, які вказують на обов’язковість його встановлення.
Халіфат є загальним керівництвом для всіх мусульман на цьому світі для виконання законів шаріату у розповсюдженні Ісламу в усьому світі. Халіфат це те саме що й Імамат. Ці два слова мають одне значення. Є достовірні хадіси, в яких присутні два цих слова в одному значенні. У жодному шаріатському тексті, тобто ані в Корані, ані в Сунні не приводиться таке значення для одного слова, яке суперечило б значенню другого слова.
Встановлення халіфа є обов’язком усіх мусульман в усіх частинах світу. Виконання цього, як і конання будь-якого іншого обов’язку, який Аллах приписав мусульманам, є неминучою справою, у відношенні якої немає вибору та поблажливості. Недбальство відносно виконання цього обов’язку є одним з найбільших гріхів, того, хто скоює які Аллах піддасть дуже суворому покаранню.
Докази обов’язковості встановлення Халіфату для всіх мусульман приводяться в Корані, Сунні та Іджма ус-Сахаба (одностайності сподвижників).
1 – Коран:
Що стосується доказу з Корану, то Всевишній Аллах, звертаючись до Посланця Аллаха ﷺ сказав:
فَاحْكُمْ بَيْنَهُمْ بِمَآ أَنْزَلَ اللهُ وَلاَ تَتَّبِعْ أَهْوَآءَهُمْ عَمَّا جَآءَكَ مِنَ الحَقِّ
«Суди ж серед них за тим, що низвів Аллах і не слідуй за їх пристрастями у бік від істини, яка прийшла до тебе». (5:48)
وَأَنِ احْكُمْ بَيْنَهُمْ بِمَآ أَنْزَلَ اللهُ وَلاَ تَتَّبِعْ أَهْوَآءَهُمْ وَاحْذَرْهُمْ أَنْ يَفْتِنُوكَ عَنْ بَعْضِ مَآ أَنْزَلَ اللهُ إِلَيكَ
«Суди між ними за тим, що низвів Аллах, і не слідуй за їх пристрастями, і бережися їх, щоб вони не спокусили тебе від частини того, що низвів тобі Аллах». (5:49)
Як відомо, звернення до Посланця Аллаха ﷺ з вимогою управляти між ними тим, що низвів Аллах, є зверненням до його умми, поки не буде доказу відносно того, що це звернення стосується лише його. У даному випадку не існує такого доказу, а отже звернення з вимогою встановити правління стосується усіх мусульман. Встановлення ж Халіфату означає тільки встановлення правління та влади. Також Всевишній Аллах зобов’язав мусульман підкорятися володарям влади, тобто правителю, що вказує на обов’язковість наявності володарів влади над мусульманами з числа мусульман. Всевишній Аллах каже:
يَا أَيُّهَا الَّذِينَ آمَنُوا أَطِيعُوا اللَّهَ وَأَطِيعُوا الرَّسُولَ وَأُولِي الأمْرِ مِنْكُمْ
«О ті, які увірували! Підкоряйтеся Аллаху, Посланцю та володарям впливу серед вас» (4:59).
Загальноприйнято вважати, що Аллах не наказує підкорюватися того, кого немає, а отже це вказує на встановлення володарів влади. Дана вказівка не приводиться у рекомендаційній або дозвільній формі, навпаки – в обов’язковій формі. Тому що правління тим, що ниспослав Аллах, є обов’язковим. Тому у наказі Всевишнього Аллаха підкорюватися володарю влади існує наказ встановлення їх. Адже від наявності володаря влади залежить дотримання шаріатської постанови, а утримання від встановлення його тягне за собою втрату шаріатської постанови. Тому встановлення його є обов’язковим через те, що його відсутність веде до забороненого (хараму), а саме до втрати шаріатської постанови.
2 – Сунна:
Що ж стосується доказу з Сунни, передає Муслім від Нафіа наступне: «Абдуллах Ібн Умар сказав мені: «Я чув, як Посланець Аллаха ﷺ говорив: «Той, хто відійде від підкорення, той зустрінеться в Судний день з Аллахом, не маючи виправдання, і той, хто помер, не відчуваючи відповідальності за принесення присяги, той помер смертю джахілії». Пророк ﷺ в обов’язковому порядку поклав на кожного мусульманина відповідальність за принесення присяги і назвав смерть того, хто помер, не відчуваючи таку відповідальність, смертю часів невігластва. Присяга дається виключно халіфу і нікому іншому. Хадіс в обов’язковому порядку покладає на мусульманина відповідальність за принесення присяги халіфу, але не зобов’язує безпосереднє принесення кожним мусульманином присяги халіфу. Обов’язковою є наявність присяги у відповідальності кожного мусульманина, тобто присутність халіфа, з наявністю якого лягає на плечі кожного мусульманина відповідальність за принесення присяги. Присутність халіфа дає кожному мусульманину можливість принести присягу незалежно від того, дав він її фактично або ні. Тому хадіс слугує доказом не обов’язковість обрання халіфа, аніж доказом принесення присяги халіфу з боку кожного індивідуума. Тому що Посланець Аллаха ﷺ засудив мусульманина за те, що він не відчуває відповідальність за присягу, тобто відсутність присяги з точки зору відповідальності, а зовсім не з точки зору фактичного принесення самої присяги.
Передав Муслім від аль-Араджа, той від Абу Хурайри, що Посланець Аллаха ﷺ сказав: «Імам – це щит, за яким б’ються і яким захищаються». Також Муслім передав від Абу Хазіма, який сказав: «Я перебував з Абу Хурайрою п’ять років і почув, як він передав від Пророка ﷺ наступний хадіс: «Правителями Синів Ізраїля були пророки. Якщо помирав один пророк, йому на зміну приходив інший. Однак після мене пророків не буде. У майбутньому з’являться халіфи і їх чисельність буде зростати». У Пророка спитали: «Що ти накажеш нам?» Він відповів: «Будьте вірними присязі першого, першого, і віддавайте їм їх права. Воістину, Аллах спитає про те, що Він дав їм під паству (відповідальність)». Муслім передав від ібн Аббаса, що Посланець Аллаха ﷺ говорив: «Хто буде відчувати неприязнь від свого керівника відносно чогось, то хай виказує терпіння. Воістину, той, хто відійшов від підкорення хоча б на п’ядь і помер у такому положенні, він помер смертю часів невігластва». У цих хадісах від Посланця Аллаха ﷺ приводиться повідомлення про те, що незабаром після нього у мусульман будуть правителі і мається опис халіфа у тому, що він є щитом, тобто захистом. Опис Посланцем Аллаха ﷺ імама у вигляді щита вказує на користь присутності імама, а отже на вимогу. Тому що, якщо повідомлення, яке прийшло від Аллаха і Його Посланця ﷺ містить у собі осуд, то це вказує на вимогу утриматися. Якщо ж воно містить у собі схвалення, то це вказує на вимогу виконати. Якщо ж наслідком дії, яку слід виконати, є втілення у життя закону шаріату або наслідком його невиконання є втрата закону шаріату, то така вимога буде категоричною.
У цих хадісах також говориться про те, що керівники мусульман – це халіфи, що вказує на вимогу встановити їх. У них також говориться про заборону виходу мусульманина з підкорення правителю, що вказує на те, що мусульманин зобов’язаний встановити для себе владу, тобто правління. Більше того, Посланець Аллаха ﷺ наказав підкорятися халіфам і битися з тим, хто оскаржує його. Муслім передав, що Пророк ﷺ сказав: «Хто з усією щирістю дав присягу імаму на вірність, хай виказує послухання йому. Якщо ж об’явиться інший халіф, претендуючий на Халіфат, то відрубайте йому голову!» Наказ підкорятися імаму є наказом встановити його, а також наказ битися з тим, хто намагається відняти у нього владу, є передумовою, яка вказує на категоричність постійної присутності тільки одного халіфа.
3 – Іджма ас-Сахаба (Одностайність сподвижників):
Що стосується одностайності сподвижників (р.а.), то вони усі зійшлися у думці відносно обов’язковості призначення халіфа після смерті Посланця Аллаха ﷺ. Вони одностайно зійшлися у думці відносно призначення халіфом Абу Бакра, а після нього Умара і потім Усмана вслід за смертю кожного з них. Підтвердження цій одностайності сподвижників відносно призначення халіфа чітко простежується у тому, що вони відклали поховання Посланця Аллаха ﷺ одразу після його смерті і зайнялися призначенням халіфа. Хоча поховання померлого одразу після його смерті є обов’язком. Людям, які повинні займатися приготуванням і похованням померлого, забороняється займатися чимось іншим, поки не буде завершене поховання покійника. Сподвижники, які повинні були зайнятися приготуванням Посланця Аллаха ﷺ для його поховання, частина з них зайнялася призначенням халіфа, а інша їх частина промовчала відносно цього, відклавши поховання на дві ночі. Хоча могли висловити свою незгоду і самі поховати Пророка ﷺ. Тут яскраво простежується те, що сподвижники одностайно порахували, що призначення халіфа є більш пріоритетною задачею, аніж поховання померлого. І це вказує тільки на одне, що призначення халіфа є більш важливим обов’язком, ані поховання померлого.
Також усі сподвижники на протязі усіх днів свого життя були одностайні відносно обов’язковості призначення халіфа. І хоча вони розходилися у думках відносно особи кандидата на посаду халіфа, усе ж вони абсолютно не розходилися у думках відносно встановлення халіфа, ані за смерті Посланця Аллаха ﷺ і ані за смерті будь-якого халіфа з числа праведних халіфів. Таким чином, ця одностайність сподвижників є ясним та твердим доказом на обов’язковість призначення халіфа.
4 – Шаріатське правове правило:
У силу того, що втілення релігії у життя і виконання законів шаріату в усіх сферах життєдіяльності людини у цьому світі є обов’язковим для мусульман на підставі категоричного доказу, як у своїй передачі, так і в своїй вказівці. І це неможливо здійснити без правителя, який володіє владою. Стало бути, згідно з шаріатським правовим правилом «те, без чого неможливе виконання обов’язкового, саме є обов’язковим» призначення халіфа є обов’язковим з цієї точки зору.
Ці докази ясно вказують на те, що встановлення правління і влади, а також халіфа, який повинен очолювати це правління і владу, є обов’язковим для мусульман із тим, щоб втілити (виконати) закони шаріату в життя, а не просто встановити владу і правління. Те, що встановлення халіфа для виконання ним законів Ісламу і його розповсюдження – є обов’язком мусульман, є безсумнівним положенням, про яке говорять достовірні тексти шаріату. З іншого боку цей обов’язок виходить з покладеного Аллахом на мусульман обов’язку правління законами Ісламу і захисту недоторканості мусульман. Однак, даний обов’язок є обов’язком за достатністю (фард аль-кіфая). Тобто якщо цей обов’язок виконала якась група мусульман, то відповідальність за її виконання спадає з інших мусульман. Але якщо група мусульман не змогла виконати цей обов’язок, навіть якщо вони зайнялися справами, які приводять до її виконання, то цей обов’язок продовжує залишатися на відповідальності усіх мусульман. Допоки мусульмани перебувають без халіфа, з жодного мусульманина не спадає відповідальність за виконання цього обов’язку.
Відмова від діяльності зі встановлення халіфа для мусульман є одним з найбільших гріхів. Оскільки - це відмова від виконання одного з найбільших обов’язків в Ісламі, від якої залежить виконання в життя законів релігії і навіть залежить існування Ісламу в усіх сферах життя. Усі мусульмани несуть великий гріх, якщо не працюють над встановленням халіфа для мусульман.
Очевидно, Ахмад ар-Рісуні своїм таким висловлюванням вирішив уподібнитися Алі Абдурразаку, який у своїй відомій книзі «Іслам та основи правління» (виданій у 1925 році) написав: «Справедливості заради варто відзначити, що ісламська релігія не причетна до того Халіфату, якого традиційно дотримувалися мусульмани. Як і не причетна до тієї шани і страху, а також до тієї слави й потужності, яку надали йому мусульмани. Халіфат не має нічого спільного з питаннями релігії. Більше того, ані судочинство, ані інші питання, пов’язані з органами влади й державними посадами, не мають нічого спільного з питаннями релігії. Усе це входить у категорію політичних планів, куди не повинна втручатися релігія. Вона не окреслила і не відкинула їх, не наказала і не заборонила, а навпаки, залишила на наш вибір, щоб за їх прийняття ми могли звернутися до законів розуму, експериментів інших народів та політичних правил».
І подібно до того, як у серпні 1925 року на зборах найбільших вчених на чолі з шейхом аль-Азхару було винесене рішення, що Алі Абдураззак більше не може носити почесне звання мусульманського вченого. Подібно до того, як тоді рада шаріатських суддів одностайно винесла рішення про відсторонення його від займаної посади в шаріатському суді і виключення його з усіх наукових організацій, у яких він раніше перебував. Та само і сьогодні Всесвітній союз мусульманських вчених повинен відзвітувати ар-Рісуні за зроблену ним заяву.
Осман Баххаш
Голова інформаційного відділу Хізб ут-Тахрір
16 Рамадан 1435 рік
14/07/2014