Хізб ут-Тахрір / вілаят Пакистан видає громадський погляд, який ясно виявляє те, як політика податкообкладання та витрачання в Ісламі веде до економічної стабільності та процвітанню.
А. Преамбула: Економічна стабільність не досяжна ані за допомогою демократії, ані через диктатуру. Обидві форми правління порочні, тому що вони скеровують прибутки та витрати держави на те, щоб задовольнити кяфірські колоніальні сили та їх агентів, які прийшли до влади у Пакистані.
Достатня кількість прибутків у державній казні має важливе значення у турботі про справи народу та управлінні витратами держави, такими як озброєні сили, охорона здоров’я та освіта. Тим не менш, нинішня система у Пакистані – демократія або диктатура, почергово змінюючи один одного, турбуються про економічні інтереси кяфірів-колоніалістів та маленької банди правителів-зрадників у військовому та політичному керівництві. Для цього Світовий банк та МВФ спільно з урядом вдаються до вибіркової та принизливої політики податкообкладання та приватизації. Ця політика позбавляє населення суспільної власності на величезні джерела прибутків, і, таким чином, звалює на нього тягар витрат держави, накладаючи на нього купу податків, які утискають економічну активність та узурпують приватну власність, якою володіють люди, таким чином, збільшуючи їх страждання. Податки на купівлю харчів, одягу, житла, прибуток, спадщина, адміністративні послуги, охорона здоров’я та освіта віддають «багатство» до рук привілейованої меншості, не гарантуючи вдоволення потреб кожного. Стосовно частини витрачання, то витрата грошей з боку держави скерована на захист потреб кяфірів-колоніалістів та їх агентів, на тлі нехтування потребами народу. Такою є реальність прибутків та витрат держави у Пакистані на тлі колоніальної системи не залежно від того, хто знаходиться при владі, і того, чи виглядає правління демократичним або авторитарним. Економічний суверенітет Пакистану був зневажений під час Мушаррафа та Азіза, і продовжує страждати сьогодні при правлінні Зардарі та Каяні і продовжить страждати і при наступному наборі агентів-зрадників. І причина цього у тому, що будь-то у демократії чи диктатурі сама людина видає закони згідно до своїх бажань та забаганок, замість того, щоб втілювати те, що ниспослав Аллах ﷻ.
Б. Позбавлення суспільства прибутків від суспільної власності
Б1. Капіталізм, який втілюється у Пакистані у межах демократії або диктатури позбавляє державу та суспільство у цілому величезного джерела прибутків, через приватизацію суспільної власності, такої як нафта, газ та електрострум. Місцеві та закордонні власники нафтових, газових та електроенергетичних активів отримують величезні прибутки та немалу користь від цих цінних ресурсів. Після передачі даних активів у громадську власність майбутній Халіфат зможе реалізовувати енергоресурси закордонним державам, які не ворожі мусульманам та Ісламу. Цим та подібними способами Халіфат передасть користь від цього багатства Умми їй самій, замість того, щоб бути джерелом страждань, дозволивши приватним кампаніям забирати багатство Умми у вигляді прибутку, одночасно переобтяжуючи народ високими податками на енергоносії. На додаток до цього, одержимість капіталізму приватною власністю також узурпує ті сфери, які повинні знаходитись головним чином у власності держави, такі як приладобудування, важке військове устаткування, телекомунікації, капітальне будування та транспорт. У майбутньому Халіфаті з волі Аллаха подібні виробництва головним чином будуть відноситись до державних, з можливою присутністю приватних кампаній. Проте, приватні кампанії будуть знаходитись під наглядом держави з тим, щоб вони не узурпували та не заслоняли домінуючу роль держави, подібно до того, як це має місце у сьогоднішній темній епосі капіталізму. Саме з цієї причини у капіталізмі, найбагатшими кампаніями у світі є ті, які функціонують у сфері енергоносіїв, виробництва зброї, важкої промисловості та телекомунікацій, у той час як уряди вимушені вдаватися до одного заходу – збільшувати утискаюче податкообкладання. Більше того, у випадку з Пакистаном, колоніалізм за допомогою правителів-агентів утворює умови для стимулювання закордонної власності, подібно зменшенню мита на імпорт важкої промисловості та інших економічних благ, а також податкові канікули на прибуток, користь від яких іде на зміцнення економік закордонних держав. Також варто згадати про пряме узурпування закордонними державами виробничої бази Пакистану, що підтверджується даними урядового Комітету Закордонних прямих інвестицій, спалах якого мав місце під час режиму Мушаррафа та Азіза і триває під час Каяні та Зардарі.
Б2. Придушення більшості населення податками на тлі благоденства малочисельного прошарку.
Під керівництвом МВФ з часів Мушаррафа та Азіза і аж до сьогоднішніх днів, при правлінні Каяні та Зардарі економіка Пакистану була утиснута високим податкообкладанням на прибуток та споживання товарів. Сукупний прибуток держави у 1987-88р.р. склав 117,021 мільйонів рупій, у 2002-2003р.р. 706,100 мільйонів рупій та 2536,752 мільйона у 2011-2012р.р. Із цієї загальної кількості прямі податки, які складаються із податку на прибуток, податку на власність та податок з комерційних організацій, склав 12,441 мільйонів рупій у 1987-1988р.р., 153,072 мільйони у 2002-2003р.р. и 745,000 мільйонів у 2011-2012р.р. Це вказує на ріст прямих податків з 10% від загальної кількості прибутку держави до 20%, а після на ріст у 29 % при правлінні Каяні та Зардарі у 2011-2012р.р.
Більше того, один лише податок на прибуток виріс з 17% до 32% основних прибутків держави поміж 1987 та 2003 роками. Це вказує на те, що робоча сила, фабричні та офісні працівники стикаються з найбільшими труднощами у вигляді зростаючого податкообкладання, яке поглинає їх зарплатню. Доти, доки буде існувати ця порочна система, ситуація буде лише погіршуватися, незалежно від того, хто буде знаходитися при владі. У 2011-2012р.р. уряд поставив на меті зібрати податки з прибутку у приголомшуючій кількості - 914,000 мільйонів. Держава лише закликає до іще податкообкладання, відображаючи вимоги західних колоніалістів, щоб придушити той невеликий рух, який іще присутній в економіці.
Давайте розглянемо також непрямі податки, які складаються з акцизного збору, податку на міжнародну торгівлю, податку з обігу, податок на перевитрату газу та палива, а також інші податки, такі як гербовий збір, податок на подорож за кордон і податок на транспортні засоби. Ці податки у 1987-1988р.р. склали 81,15 мільйонів рупій, а у 2002-2003р.р. виросли до 397,875 мільйонів. Показово те, що за режиму Мушаррафа-Азіза податок з оберту, що входить до цієї категорії податків, виріс з 9% у 1987-1988р.р. до 43% від головних податків держави. Саме податок на оберт зробив купівлю медичних послуг, продовольства та затрати на сільське господарство і промисловість нестерпними для народу, стиснувши їх здатність вносити вклад в економіку і задовольняти свої основні потреби. Подібне податкообкладання без сумнівно призводить до концентрації багатства в руках вузького прошарку суспільства, у той час як найбільш незахищені прошарки зіштовхуються з труднощами двічі, у тому, що вони заробляють і в тому, що вони у змозі спожити. У перспективі, це означає іще більший обвал в промисловості та сільському господарстві, що призводить до концентрації багатства у руках маленьких груп. Ситуація буде лише погіршуватися, доки буде існувати теперішня система. У 2011-2012р.р. держава отримала 852,030 мільйонів рупій податку з оберту, а в бюджеті за 2012-2013р.р. планує отримати 1076,500 мільйонів.
І після усього цього, капіталізм гарантував те, щоб комбіновані прибуток від податку з оберту і податку на прибуток складав більш ніж 60% усіх прибутків держави. Це означає, що більша частина прибутків держави отримується з узурпування зарплатні населення і підривання їх здатності купувати предмети першої необхідності. Ця порочна система здатна лише на те, щоб нехтувати інтересами народу і саме тому усі люди, що прагнуть влади у цій системі, закликають до збільшення податків. Подібно до того, що має місце у прибутковому податку, ця система накладає податки на результат праці людей, з якого вони сподіваються задовольнити свої основні потреби і придбати предмети розкоші, замість того, щоб накладати податок на надлишкове багатство, що виходить за межі їх потреб в основних речах і предметах розкоші. І не дивлячись на це, зрадники-агенти продовжують наполягати, що ця система існує «для народу». У той час як у Халіфаті не існує ані податку з оберту, ані прибуткового податку, адже приватна власність у своїй основі недоторкана. Податкообкладання має місце лише у відношенні надлишкового багатства, яке перевищує те, що необхідно для задоволення основних потреб і деяких другорядних, і навіть цей податок береться за наявності жорстких умов. Халіфат може дозволити собі подібну політику низького податкообкладання у силу того, що він володіє рясними джерелами прибутків, отримуваних державою із громадської та державної власності, поряд з унікальним набором законів для отримання прибутку з сільського господарства і промисловості.
Б3. Витрачання, спрямоване на благо колоніалістів та їх агентів.
Позбавивши Умму її законних прибутків, притиснувши її заробіток і можливість купувати і виробляти, уряд бере відсоткові позики від кяфірських колоніальних країн. Ці позики є засобом, розробленим для того, щоб тримати Пакистан у боргах, таким чином позбавляючи його своїх активів і істотно зменшити його здатність встати на ноги і кинути виклик Заходу. Загальний несплачений борг у 1990-2000р.р. склав 15,451 мільярдів доларів, не дивлячись на те, що за цей же період було сплачено 36,111 мільярдів. На протязі десятиліть Пакистан сплачував щорічно по 3,66 мільярди доларів, і не дивлячись на це його зовнішній борг лише подвоївся. І ситуація погіршується з кожним десятиріччям. Уявіть, що загальний борг лише одному колонізаторському інституту МВФ на кінець березня 2012р. згідно з заявою міністерства фінансів у публікації «Економічний огляд Пакистану» складає приголомшуючих 8,1 мільярдів. На даний момент Пакистан витрачає на обслуговування боргів аж 35% свого бюджету, що складає 11 мільярдів доларів у рік при бюджеті у 30 мільярдів (2011-2012р.р.). Ці гроші дістаються з економіки країни, хоча могли бути спрямовані на опіку про справи народу і задоволення його основних потреб. І загальною несправедливістю є те, що подібно до багатьох інших країн Пакистан сплатив відсотків у багато разів більше, ніж сума початкової позики, але не дивлячись на це продовжує знаходитися у борзі у силу накладених відсотків та інших колоніальних умов.
В. Вимагання законів шаріату: Встановлення економіки на міцній основі.
В1. Погляд на прибутки і витрати.
На відміну від капіталізму Іслам не спирається на податкообкладання прибутків або витрат, як головний засіб отримання прибутків держави. Отримання прибутку державою в Ісламі засновано на надлишку багатства, який перевищує основні потреби так само як на фактичне виробництво. Навіть тоді, коли Халіфат обкладає податком, він обмежений жорсткими умовами, які ґрунтуються на стягненні податку накопиченого багатства, тому Халіфат не пригнічує бідних та знедолених, які не здатні забезпечувати свої основні потреби. Це частково можливо через той величезний прибуток, який отримує держава із державної та громадської власності, подібно до енергоносіїв, промисловості, виробничої інфраструктури. Також це можливо у силу втілення унікальних законів Ісламу про державні прибутки, які стимулюють розподіл багатства, а не його концентрацію в одних руках.
Хізб ут-Тахрір прийняв у своїй книзі «Введення до конституції» статтю наступного змісту:
«Стаття 148: Бюджет держави складається із постійних джерел, які встановлені законами шаріату. Що стосується статей бюджету та засобів, які містить у собі кожна стаття, а також усі справи, на витрачання яких відпускаються ці засоби у кожній статті, визначаються рішенням халіфа та
його іжтіхадом».
А також статтю наступного змісту:
«Стаття 149: Постійними джерелами прибутків для байту-ль-мал є усі трофеї (аль-файу), жизья, хараж, 1/5 знайдених багатств (ріказ) та закят. Усі ці засоби збираються на постійній основі не залежно від того, чи є в них негайна необхідність або ні».
А також статтю наступного змісту:
«Стаття 151: Прибутки від громадської та державної власності, засоби, залишені у спадщину у випадках відсутності спадкоємців, збори від
митних зборів та майно віровідступників також надходять до байтул-малу».
В2. Промисловість як джерело державних прибутків.
Промисловість буде процвітати у Халіфаті. Вона не буде закута податками в усіх ключових витратах, починаючи з енергоносіїв, закінчуючи устаткуванням. Замість цього, держава буде отримувати користь з прибутків від торгівлі і накопичених товарів. Це надасть бізнесу можливість зосередитися на виробництві без скутості, у той час як циркуляція буде досягнута за допомогою того, що вони виділяють прибутки держави зі свого прибутку або накопиченого багатства.
Хізб ут-Тахрір прийняв у своїй книзі «Введення в конституцію» статтю наступного змісту:
«Стаття 143: Закят (визначені відсотки з майна, сплачувані на користь деяким категоріям людей) збирається з мусульман, з тієї їх власності, яка визначена шаріатом, тобто з грошей, товарів торгівлі, скота, зерна. Закят не збирається з того, що не вказано шаріатом. Закят збирається з кожного власника, незалежно від стану людини, повнолітнього (мукалляф) і того, хто знаходиться при здоровому глузді або того, хто не досяг повноліття і не має здорового глузду. Зібраний закят надходить у спеціальний відділ державної скарбниці. Отримані таким чином кошти можуть витрачатися лише на вісім категорій людей, зазначених у Священному Корані».
В3. Сільське господарство: Харадж як джерело державних податків не сковує фермерів.
У затінку ісламського правління індійський субконтинент, переважно сільськогосподарський простір, виробляв практично чверть світового ВВП. Одним із факторів такого положення була концепція Хараджу. Згідно з вимогою законів хараджу земля в основі належала усім мусульманам, але її використання і отримання прибутку від цього належало тому, хто її оброблює. Таким чином людина, що обробляла землю, отримувала прибуток напряму з виробленого на ній. Це дозволяло багатству циркулювати і стимулювало виробництво. Взамін володіння потужним джерелом отримання засобів для існування, мусульмани створювали прибуток з цієї землі для держави, згідно з її продуктивністю. Із запровадженням капіталізму у часи англійського правління, ті, хто обробляли землю – були обтяжені величезними податками і в результаті були змушені брати відсоткові позики, і від цього потопали у боргах і в решті решт були вимушені продавати свої землі. Це було на руку колоніалістам, які конфісковували землі у своїх інтересах та інтересах коллабораціоністів. Сільське господарство продовжує страждати від капіталізму і по сьогодні, не дивлячись на те, що теперішнє сільське господарство Пакистану за багатьма пунктами залишається світовим лідером і має потенціал для подальшого розвитку. Фермери зіштовхуються з величезним податкообкладанням у сільськогосподарських витратах, таких як добрива, насіння, обладнання, транспорт і паливо. Після їх змушують намагатися підняти свій прибуток за рахунок експорту на закордонні ринки збуту. Це у відповідь, топить Пакистан у труднощах, змушуючи його здійснювати дорогий експорт цих же зернових, які він міг би виробляти для себе з надлишком. В Ісламі отримання державних прибутків не засноване на податкообкладанні сільськогосподарських витрат, а засноване на продуктивності землі, яке дозволяє фермеру максимізувати виробництво, а не згортати його через вкрай великі затрати.
Хізб ут-Тахрір прийняв у своїй книзі «Введення в конституцію» статтю наступного змісту:
«Стаття 145: Харадж (поземельний податок) збирається з усіх обкладених податком земель згідно з потенційним прибутком. З десятинних земель збирається закят згідно з фактичним прибутком».
В4. Звертання до податкообкладання обмежене суворими умовами, і не є засобом, до якого держава вдається за умовчанням.
Іслам гарантує недоторканість приватної власності індивідів і перешкоджає її захвату, тому податкообкладання приватної власності буде мати місце у Халіфаті, але це буде останній захід, обмежений суворими умовами. А саме, таке податкообкладання буде мати місце, якщо джерела прибутків держави, встановлені шаріатом будуть недостатні і буде накладатися лише на тих, хто задовольнив свої основні і деякі другорядні потреби на середньому рівні. Таким чином, Іслам гарантує відсутність податкообкладання як на труд, так і на зусилля, спрямовані на задоволення основних і другорядних потреб, як це має місце у капіталізмі у вигляді прибуткового податку з оберту, від якого у меншому степені страждають заможні. Уявіть собі, що 30 найбагатших людей Пакистану володіють 15 мільярдами доларів і це лише офіційні дані. Навіть 30% податок буде дорівнювати 4,5 мільярдам. Отже гроші, отримані від стягування надзвичайного податку на багатство можуть бути використані для стимулювання слабкої промисловості Пакистану. Окрім цього, Халіфат може вдатися до взяття позик у населення для проектів, окупність яких очікується у короткий термін, так само як звернутися до Умми зробити добровільні пожертвування, що буде розглядатися як щедрість, виказана заради Аллаха ﷻ.
Хізб ут-Тахрір прийняв у своїй книзі «Введення в конституцію» статтю наступного змісту:
«Стаття 150: Якщо кошти, що надходять з постійних джерел для байтуль-мал недостатні для покриття витрат держави, то дозволяється додаткове обкладання податками для покриття витрат у наступних випадках:
а) Для допомоги біднякам, нужденним, подорожнім, а також покриття усіх витрат, пов’язаних з джихадом.
б) Виплата зарплатні державним службовцям, правителям, а також на утримування армії.
в) Оплата різного розу громадських робіт (таких, як будування доріг, пошук і облаштування джерел води, будівництво мечетей, шкіл і лікарень).
г) Витрати у випадку непередбачених обставин, що виникли у результаті стихійних лих, як голод, урагани, землетруси та ін.»
А також наступну статтю:
«Стаття 146: Мусульмани сплачують податок, збір якого дозволений шаріатом для покриття витрат державної скарбниці (байту-ль-мал) за тієї умови, що він накладається на те, що перебільшує звичайний споживацький рівень, якого потребує власник майна. Варто також дотримуватися достатності суми від зібраних податків для покриття витрат держави. Також заборонено накладання митних зборів, адже вони є податком, а заборона стягування податку (окрім узаконеного) розповсюджується на будь-який податок».
А також наступну статтю:
«Стаття 147: Держава має право збирати додаткові податки у тих випадках, коли коштів у байту-ль-мал недостатньо для покриття витрат, необхідних для виконання усіх тих дій, які приписані Уммі шаріатом. Якщо діяльність не приписана для Умми шаріатом, то держава не має права встановлювати будь-які податки для виконання цих справ. Так вона й не в праві брати грошові збори на утримання судів, відомств або установ».
В5. Рекомендації з витрачання державних коштів.
Таким чином, Халіфат отримає величезні державні прибутки від громадської і державної власності, сільського господарства і промисловості, без сковування, а також від податків, які стягуються з тих, хто живе вище середнього рівня. У відношенні витрачання, Іслам передбачив усе, що необхідно для істинної опіки про справи народу. І звісно ж Халіфат не буде платити будь-що злочинним колоніальним інститутам, які надають позики, добре розуміючи що початкова сума позики була сплачена декілька разів, що має місце у відношенні багатьох держав, що брали кредити.
Хізб ут-Тахрір прийняв у своїй книзі «Введення в конституцію» статтю наступного змісту:
Стаття 148: Витратні кошти байтуль-мал розподіляються у наступних шести напрямах:
1. Вісім категорій людей, що мають право на кошти, отримані від збору закяту, отримують їх.
2. Бідні, нужденні, подорожні, боржники, а також джихад, у випадку якщо за статтею закяту немає коштів, отримують кошти з постійних джерел прибутків байтуль-мал. Якщо таких коштів немає, то боржникам нічого не сплачується. При цьому оплата бідних, нужденних і подорожніх, а також джихад повинні відбуватися із зібраного для цих цілей податкового фонду. Якщо ж цих коштів не вистачає, то для запобігання можливих заворушень виплату треба робити із позик, які беруться державою для цієї конкретної мети.
3. Державним робітникам, таким як службовці, правителі, солдати і офіцери армії, оплата відбувається з байтуль-мал. У випадку нестачі цих коштів треба негайно вдатися до додаткового збору податків. Також у подібних випадках можна вдаватися до позик у запобігання різних заворушень.
4. З байту-ль-мал сплачуються життєво важливі громадські служби і галузі господарства, такі як утримування доріг, мечетей, лікарень та шкіл. За нестачі коштів негайно збираються додаткові податки для покриття відповідних витрат.
5. Другорядні служби і галузі господарства також оплачуються з фонду байту-ль-мал. Однак у випадку нестачі коштів вони не фінансуються і виплати, відповідно, затримуються.
6. У випадку стихійних лих (землетрусів, повеней тощо) витрати також відбуваються з фонду байту-ль-мал. За нестачі ж коштів треба негайно звернутися до позик, які згодом будуть згашені від зібраних у вигляді податків коштів.
Довідка: Для докладних доказів з Корану і Сунни звертайтеся до книги Хізб ут-Тахрір «Введення в конституцію» (ст.ст. 143-152). Для ознайомлення з відповідними статтями з конституції Халіфату перейдіть за посиланням: http://htmediapak.page.tl/policy-matters.htm
Г. Стратегія: Отримання державних прибутків і їх витрачання як засіб просунення світової лікуючої держави.
Г1. Величезні прибутки будуть отримані з громадської власності на нафту, газ і електроенергію, так само як прибуток від державної власності на виробництво обладнання і озброєння, а також забезпечення телекомунікаціями і транспортом.
Г2. Припинення податкообкладання витрат промисловості і сільського господарства, які сковують виробництво. Отримання прибутків з прибутку і накопичених промислових товарів, так само як з виробленого з обробки земель.
Г3. Відмова від боргів перед західними колоніальними інститутами, чиї позики були сплачені багаторазово в силу пригноблюючих відсотків. Концентрація на витрачанні на шаріатські потреби мусульман, опіка про їх справи, включаючи побудування потужної індустріальної бази для стабільності і розквіту.
Хізб ут-Тахрір
Вілаят Пакистан
8 Рабі ус-Сані 1434 р.х.
18.02.2013
