Перш за все, хотілося б пролити світло на цілі Росії, які не змінилися з моменту її появи. Вона завжди бажала стати наддержавою і панувати над ісламськими землями, які знаходяться у підконтрольній їй зоні, такими як Кавказ та Центральна Азія, відбираючи їх багатства. Також вона прагнула отримати вихід до теплих морів, використовуючи будь-які можливості, що потрапляли їй під руку.
З падінням Радянського Союзу вона залишилася у підконтрольній їй зоні, тобто обмежилася пострадянським простором. У 2003 році, дякуючи Франції у період правління Ширака і за участі Німеччини, у неї з’явилася можливість зіграти роль на міжнародній арені, виступивши проти американської військової інтервенції до Іраку. Після цього Росія почала намагатися виходити на міжнародну арену, але з побоюванням дивлячись при цьому на Америку, прагнучи отримати її прихильність та участь у міжнародних питаннях.
Відчувши коливання міжнародної позиції Америки внаслідок тих втрат, яких вона зазнала в Іраку та Афганістані, а також через фінансову кризу в ній, Росія активізувалася та почала відновлювати свій вплив шляхом відокремлення лояльних до неї Абхазії та Південної Осетії від Грузії у 2008 році, де вона втратила свій вплив на користь американського впливу у 2003 році. Також у 2014 році, коли Заходу вдалося в Україні усунути проросійського президента Януковича з влади, Росія взялася захищати свій вплив у Східній Україні та в Криму.
На міжнародній арені Америка задіяла Росію у шестибічних переговорах з ядерної програми Північної Кореї, які почалися у 2003 році, оскільки Росія підтримувала позиції Америки проти Північної Кореї. Також Америка дозволила брати участь Росії у переговорах із ядерної програми Ірану, щоб вона підтримала позиції США перед обличчям Європи.
Нині їй випала нагода участі у війні у Сирії, де Америка використовує її проти мусульман, які прагнуть усунути американський вплив з Сирії шляхом усунення проамериканського режиму Башара.
Америка зазнала цілковитого краху в урегулюванні сирійської проблеми, не дивлячись на те, що обіцяла людям, що її агент проведе реформи у владі, і що використала у цьому Туреччину, з одного боку, і дала зелене світло своєму агентові у тому, щоб нещадно розправлятися з тими, хто повстає проти її впливу. Потім вона використала ЛАД (Лігу арабських держав) і провела Женевські конференції спочатку під очоленням Кофі Аннана, потім Брахімі, і нарешті – ді Містури. Потім вона ввела у сирійський конфлікт Іран і його парію з Лівану, щоб захистити режим і вдарити по революції. Потім сама вдерлася під приводом боротьби з тероризмом та «ІДІЛ». Але усі старання Америки завершилися провалом. Тепер вона переконала Росію здійснити військову інтервенцію з надією на те, що їй вдасться захистити її агента від падіння до підготування заміни для нього. З іншого боку, Америка сподівається, що авіа-удари Росії змусять сирійців забути про злодійства Америки проти них, що вони звернуться до неї за допомогою і підкоряться її політичному рішенню.
Росія не думала про це раніше і не наважилася б на це, якщо б не намовляння Америки про необхідність вторгнення. Існує безліч доказів цьому. Наприклад, президент Росії Володимир Путін 1 березня 2012 року говорив: «У нас жодних особливих відносин з Сирією немає. У нас є принципова позиція з того, як повинні вирішуватися конфлікти подібного роду, і ми не збираємося виступати і не виступаємо з якогось боку. Ми маємо економічні інтереси у Сирії, але, скоріш за все, не у масштабах інтересів Британії або будь-якої іншої країни в Європі». Коли злочинець Башар використав хімічну зброю проти населення, а Америка пригрозила ударити по ньому і спрямувала свої військові кораблі, міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров 26 серпня 2013 року заявив: «Росія не збирається ні з ким воювати, навіть у випадку можливого силового втручання ззовні у сирійський конфлікт». Як повідомили «Інтерфаксу» від 28 серпня 2013 з Генерального штабу збройних сил Росії: «Російські збройні сили не уповноважені перешкоджати конфлікту або яким-небудь чином втручатися в розвиток подій. Генштаб відстежує ситуацію навколо Сирії, насамперед, для отримання максимуму інформації, яка буде використовуватися в інтересах національної безпеки Росії. Для нас це - нормальна ситуація. Часи, коли ми за когось воювали, минули. Зараз ми маємо намір отримати з цього складного становища максимум інформації в інтересах національної безпеки Росії, ретельно проаналізувати тактику дій учасників можливого конфлікту і зробити висновки на подальшу перспективу», - зазначили в Генштабі. «Пункт матеріально-технічного забезпечення Чорноморського ВМФ Росії, який виконує своє завдання в сирійському порту Тартус, знаходитиметься під захистом військових кораблів в Середземному морі у разі загострення ситуації». Звідси стає ясно, що Росії не бачить в Сирії таких своїх інтересів, які заслуговували б на жертви, і не готова жертвувати собою заради порятунку кого-небудь. Як і не готова вона втручатися в сирійський конфлікт і протистояти Америці в регіоні її впливу.
Ось уже закінчується п'ятий рік благословенної сирійської революції, яка триває і здійснює успіхи, а Америка зазнає провалу. Прес-секретар Білого дому Джош Ернест 17 вересня 2015 заявив: «Ми залишаємося відкритими до тактичних і практичних обговорень з росіянами для просування цілей коаліції та забезпечення безпечного проведення коаліцією операцій проти" ІД "». 29 вересня 2015 відбулася зустріч президента США Обами з президентом Росії Путіним в кулуарах засідань ООН, після якої російська авіація розпочинає авіа-удари по Сирії. Ця зустріч відбулася задля узгодження певних моментів в інтересах Америки, щоб вона дала Росії офіційний дозвіл на військову інтервенцію в регіон її впливу. Агентство «Reuters» за 30.09.2015 цитує заяву високопосадового американського політика: «Москва казала раніше Вашингтону про свою готовність здійснити авіа удари по Сирії. Москва не приховувала і відкрито говорить, що свої повітряні удари вона координує з центром спільної розвідки ». Глава зовнішньополітичного відомства США Джон Керрі 6 жовтня 2015 зазначив, що «США вітає авіа-удари Росії в Сирії, якщо вони націлені на позиції бойовиків« Ісламської Держави »». Все це вказує на те, що російська інтервенція в Сирію відбувається у координації з Америкою.
Сполучені Штати і Росія переслідують спільну мету в Сирії і в регіоні, про яку заявили міністри закордонних справ обох держав на прес-конференції 1 жовтня 2015: «Ми хочемо бачити Сирію демократичною, цілісною, світською». Раніше, 29 січня 2014 року, Лавров казав «про необхідність протистояння сирійській революції», назвавши її тероризмом, спрямованим на встановлення Халіфату у всьому регіоні, а не тільки в Сирії. Також президент США 8 серпня 2014 заявив, що «його країна не дозволить встановити Халіфат в Сирії та Іраку». Їх мета - одна, а саме - збереження режиму невіри і запобігання поверненню системи Ісламу у владу.
Отже, Росія діє в Сирії суворо в координації з Америкою, як ми навели вище, і, швидше за все, за намовою Америки, якій так і не вдалося підпорядкувати гордовитий сирійський народ своїм планам і змусити його прийняти Женевські резолюції та ініціативи її агентів, яких видають за посланників ООН або ЛАД, аби залишити свій вплив у Сирії через збереження режиму. Росія відкрито казала, що вона не має ніякого впливу в Сирії і яких-небудь істотних інтересів, які заслуговують на жертви. Вона розуміє, що Америка є тим, чий вплив панує в Сирії, і що втручатися туди можна виключно з її дозволу. Росія не має наміру і не готова розгорнути війну в регіоні впливу Америки. Вона побоювалася цього за часів Радянського Союзу, який був гігантом, що кидав виклик Америці. А що говорити про сьогоднішній день, коли вона істотно ослабла. Досить поглянути на те, як вона жебракує і благає Америку та Європу зняти з неї накладені санкції. Прем'єр-міністр Росії Дмитро Медведєв 21 квітня 2015 заявив: «Втрати від введених обмежень для нашої економіки - значні, і не будемо їх приховувати. За оцінками ряду зарубіжних експертів, Росії було завдано збитку в 25 млрд євро (1,5% від ВВП). У 2015 році він може вирости в кілька разів». І хіба це держава в змозі кинути виклик американському впливу в регіоні і вступити у війну проти неї?! Навпаки, вона вважає, що даний їй Америкою дозвіл на втручання - це шанс, який, можливо, дозволить їй отримати якусь частину сирійських трофеїв через те, що вона потрібна Америці. Росія хотіла б напасти на все ісламські землі, якби могла. Вона хоче, щоб Захід зробив її співучасником у розграбуванні багатств мусульманських країн подібно до того, як вона грабує багатства на Кавказі та в Центральній Азії. Вона хоче бути присутньою на берегах Середземного моря і отримати міжнародну роль поруч з Америкою для утвердження своєї міжнародної позиції, щоб продемонструвати світові, що вона є другою наддержавою у світі, що вона бере участь разом з Америкою і Європою в боротьбі проти Ісламу та його щирих прихильників, а також проти його повернення у владу. Вона вважає, що Іслам є загрозою для неї всередині країни. І тому Росія бажає встановлення в Сирії режиму безбожництва (невіри), який уособлюється в демократії та секуляризмі (світськості).
Як би там не було, Благословенна сирійська революція, за допомогою Аллаха, провалить плани Росії подібно до того, як провалила плани Америки. Вона завдасть поразки їм обом разом, з дозволу Аллаха, подібно до того, як завдала поразки їх пращурам хрестоносцям та монголам у битві коло Хаттіна та Айн-Джалута у Шамі.
Асад Мансур
Газета «Аль-Рая»
01 Мухаррама 1437
14.10.2015
