Новина: Посол «Ізраїля» в Анкарі Іріт Лілліан вручила вірчі грамоти Ердогану. Описавши вручення вірчих грамот Ердогану як «емоційну мить», Лілліан сказала, що очікує іще багато позитивних подій у відносинах між двома країнами.
«Ізраїльський» президент Іцхак Герцог, з іншого боку, поділився кадрами церемонії, на якій посла Лілліан вітали з «ізраїльським» національним гімном в Бештепе, повідомленням на турецькій мові в «Twitter», де він написав наступне: «Я з нетерпінням чекаю можливості прийняті вірчу грамоту посла Туреччини. Це великий крок у відносинах між «Ізраїлем» і Туреччиною» (за даними інформагентств).
Коментар: Прийнявши рішення про «нормалізацію» відносин з сіоністським терористичним утворенням, Туреччина почала один за другим вживати зрадницькі кроки проти мечеті аль-Акса. Спочатку голова терористів Герцог був прийнятий на найвищому рівні в Бештепе, а сіоністську ганчірку, яка називається прапором, ніс турецький солдат. Потім у вересні прем’єр-міністр сіоністського утворення був прийнятий в «Турецькому домі» (Türkevi) в Нью-Йорку. Тепер же новий посол терористичної держави «Ізраїль» вручив Ердогану вірчі грамоти під акомпанемент сіоністського національного гімну. Далі слідує прийом Іцхаком Герцогом посла Шакіра Озькана Торунлара, призначеного Туреччиною в Тель-Авіві!
Насамперед,слід знати, що мусульмани Туреччини непричетні до усіх зрадницьких рішень Ердогана, угодним сіоністам, тому що погляд мусульман Туреччини на палестинське питання не є ані американським, як це обстоїть з поглядом Ердогана, ані прагматичним, ані настільки дурним, щоб припускати, що Палестині можна допомогти, ведучи дружбу з «Ізраїлем».
Навпаки, погляд турецьких мусульман на палестинське питання схожий на погляд халіфа Абдульхамід-хана. Коли він вигнав сіоністську делегацію, яка хотіла викупити землю в Палестині в обмін на гроші, він сказав: «Я не можу продати ані п’яді землі в Палестині, тому що вона належить Уммі, а не мені. Ця Умма набула цю землю, проливши для цього свою кров … нехай сіоністи залишать свої мільйони при собі. Я б віддав перевагу тому, щоб моє тіло було розірвано на частини, аніж віддати хоча б п’ядь землі в Палестині…».
Погляд мусульман Туреччини на справу палестинців схожий на погляд великого ісламського полководця Салахуддіна аль-Айюбі, який врятував Єрусалим від окупації хрестоносців,а тим, хто говорив, що Салахуддін ніколи не посміхається під час хутби, він відповів: «Як я можу посміхатись, коли Єрусалим знаходиться під окупацією?».
Погляд мусульман Туреччини на справу палестинців подібний думці халіфа Умара (р.а.), завойовника Єрусалиму, який шукав честь і гідність тільки в Ісламі. А позиція ця виражається в наступних словах Умара (р.а.): «Аллах звеличив нас за допомогою Ісламу. Якщо ми будемо шукати почесті в чомусь іншому, окрім Ісламу, Аллах знов введе в приниження!».
Ця думка, з допомогою Аллаха, ніколи не зміниться і не буде принесена в жертву яким-небудь кон’юнктурним інтересам. Природною є саме ця позиція, а тому прихильність Ердогана до сіоністів обернеться для нього ганьбою в цьому світі і доводом проти нього у світі Вічному. Більше того, він зрадив не тільки палестинський народ, але й синів свого народу, загиблих на «Маві Мармара» [1], і мусульман Туреччини, від яких він отримував підтримку перед кожними виборами, говорячи: «Якщо ми переможемо, то переможе і Єрусалим, і Газа».
Це відбувається тому, що політика Туреччини у відношенні Палестини заснована не на інтересах Умми, а на глобальних інтересах Америки. Америка хоче якомога швидше вирішити проблеми на Близькому Сході в межах своєї нової політичної стратегії, скерованої на оточення Китаю і ослаблення Росії. Окрім того, для забезпечення майбутніх газових потреб європейських країн, які залежать від російського газу, необхідна співпраця Туреччини та «Ізраїлю», щоб природний газ, який «Ізраїль» узурпував у Палестини, потрапив до Європи. Америка також хоче відволікти увагу від палестинського питання — як в очах палестинського опору, так і в очах Умми, — додавши Туреччину до каравану арабських режимів, які підписали зрадництво «нормалізації». Таким чином,Вашингтон сподівається, що йому вдасться забезпечити безпечне майбутнє сіоністського утворення. Тому політика нормалізації відносин Ердогана з окупаційною владою «Ізраїля» переслідує єдину мету — догодити Америці, щоб і надалі залишатись при владі. Усе це повторює сценарій з переговорами про нормалізацію відносин з тиранами Єгипту і Сирії.
Наш обов’язок як мусульман — не мовчати про це зрадництво правителів, сконцентрувавшись на активних діях. Заради Аллаха ми повинні продовжувати захищати справу палестинців і нашу першу Киблу, не боячись засуджування тих, хто засуджує [2]. Наш обов’язок — нагадати арміям Умми про їх релігію, історію і обов’язок до тих пір, поки не здійсниться радісна звістка Посланця Аллаха ﷺ, поки сіоністи не будуть повержені і поки Праведний Халіфат не повернеться в Єрусалим.
Посланець Аллаха ﷺ сказав:
لَا تَقُومُ السَّاعَةُ حَتَّى يُقَاتِلَ الْمُسْلِمُونَ الْيَهُودَ فَيَقْتُلُهُمْ الْمُسْلِمُونَ حَتَّى يَخْتَبِئَ الْيَهُودِيُّ مِنْ وَرَاءِ الْحَجَرِ وَالشَّجَرِ فَيَقُولُ الْحَجَرُ أَوْ الشَّجَرُ يَا مُسْلِمُ يَا عَبْدَ اللَّهِ هَذَا يَهُودِيٌّ خَلْفِي فَتَعَالَ فَاقْتُلْهُ إِلَّا الْغَرْقَدَ فَإِنَّهُ مِنْ شَجَرِ الْيَهُودِ
«Судний час не наступить до тих пір, поки мусульмани не битимуться з іудеями. Мусульмани будуть вбивати їх так, що іудеї будуть ховатись позаду каміння чи дерев, а каміння і дерева будуть говорити: «О, мусульманин! О, раб Аллаха! За мною ховається іудей. Прийди і вбий його!». І тільки аль-гаркад (селітрянка притуплена) не буде робити цього. Тому що вона є іудейським чагарником» (Муслім, «Фітан», 82),
...فَإِذَا كَانَتْ بِبَيْتِ الْمَقْدِسِ فَثَمَّ عُقْرُ دَارِهَا وَإنْ يُخْرِجُهَا قَوْمٌ فَتَعُودُ إِلَيْهِمْ أَبَداً
«…Потім Халіфат знов повернеться в Байт уль-Макдіс. Аль-Кудс стане центром міці Халіфату, звідки ніхто його не зможе видворити».
Спеціально для радіо Центрального інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір
Мухаммед Емін Йилдирим
19 Джумада аль-ахіра 1444 р.х.
12 січня 2022 р.
1. Конфлікт біля берегів Гази, також відомий як операція «Морський бриз» — конфлікт, який почався в ніч з 30 на 31 травня 2010 року між Армією оборони «Ізраїля» і активістами руху «Free Gaza Movement» на конвої судів, що іменується також «Флотилією свободи», в ту мить, коли шість судів конвою підійшли до берегів «Ізраїля», намагаючись прорвати «ізраїльську» блокаду сектора Газа, і були затримані «ізраїльським» морським спецназом. На трьох пасажирських і трьох вантажних кораблях знаходилось біля 700 активістів і біля 10 тисяч гуманітарних вантажів (ліків,продовольства і будматеріалів) для жителів сектора Газа.
